Справа № 201/11073/23
Провадження № 2/201/3484/2023
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2023 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
у складі: головуючого судді - Федоріщева С.С,
при секретарі - Максимовій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, -
ВСТАНОВИВ:
15 вересня 2023 року позивач звернулась до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до відповідача про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.
В обґрунтування своїх позовних вимог в позовній заяві позивач посилалась на те, що 29 квітня 2011 року між нею та відповідачем був зареєстрований шлюб Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Павлограду Павлоградського міськрайонного управління юстиції у Дніпропетровській області, за актовим записом № 127. Від цього шлюбу сторони мають малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач вказує на те, що спільне життя з відповідачем не склалося через відсутність взаєморозуміння між ними, розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні обов'язки. Фактичні шлюбні відносини припинені з листопада 2022 року. З урахуванням викладеного позивач просила суд шлюб з відповідачем розірвати. Враховуючи те, що відповідач матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, позивач також просила суд стягнути на її користь аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частки з усіх видів доходів відповідача.
Представник позивача надала до суду заяву, у якій просила розгляд справи проводити без участі позивача та її представника, на задоволенні позовних вимог наполягала.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач та відповідач перебувають у шлюбі з 29 квітня 2011 року, який було зареєстровано Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Павлограду Павлоградського міськрайонного управління юстиції у Дніпропетровській області, за актовим записом № 127. Від цього шлюбу сторони мають малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дитина проживає разом з позивачем та знаходиться на її утриманні.
Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частиною 2 ст. 182 Сімейного кодексу України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частиною 1 статті 183 Сімейного кодексу України передбачено, що частка доходу батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину визначається судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог.
Відповідно до ст. 5 Протоколу №7 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом №475/97-ВР(475/97-ВР) від 17.07.1997 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
Відповідно до принципу №4 Декларації прав дитини дитині має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальний догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включаючи допологовий і післяпологовий догляд. Дитині має належати право на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.
Згідно із ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 р., батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Вирішуючи питання про розмір аліментів, який належить стягувати з відповідача на користь позивача на утримання малолітньої дитини, суд виходить з наступного.
При визначені розміру аліментів, який відповідач має сплачувати позивачу на утримання їх дитини, суд враховує положення ст. 182 та ст. 183 Сімейного кодексу України, у зв'язку із чим суд приходить до висновку про можливість стягнення із відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини, у розмірі 1/4 частини від усіх видів доходу відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку.
Відповідно з ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Ураховуючи вимоги ст. 191 СК України суд вважає необхідним стягувати аліменти з відповідача на користь позивача з 15 вересня 2023 року.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Що стосується вимоги про розірвання шлюбу, слід зазначити наступне.
Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Передбачене ч. 1 ст. 111 СК України вжиття заходів щодо примирення подружжя у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення (ч. 7 ст. 240 ЦПК України).
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2023 року сторонам було надано строк на примирення. Примирення у наданий судом строк сторони не досягли. Позивач наполягає на розірванні шлюбу.
На теперішній час подружні відносини між сторонами припинені, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, яка на розірванні шлюбу наполягає.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.
Крім цього, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Валліанатос та інші проти Греції» від 07.11.2013 року (Заяви №№29381/09 та 32684/09) передбачено: «Суд наголошує на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів… Також, з огляду на те, що Конвенція є «живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення…, держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім'ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов'язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя».
Окрім цього, пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява 56030/07) від 12 червня 2014 року встановлено: «Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв'язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку…, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні.».
Згідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в ч.1 підпункту «с», «однакові права і обов'язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
Відповідно до ст. 112 СК України суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї суперечитиме інтересам одного з них.
Частина перша ст. 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.
Поняття «приватного та сімейного життя» ЄСПЛ не є чітко визначеним, і охоплює широкий спектр питань, серед яких, зокрема, є права особи на приватний простір, право визначати своє приватне життя (справа «Пек проти Сполученого Королівства» від 28.01.2003 року, заява №44647\98).
Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Відповідно до ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.
На підставі ст. 113 СК України особа має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Згідно ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Згідно з ч. 3 ст. 115 СК України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Аналізуючи та оцінюючи досліджені у судовому засіданні докази по справі у їх сукупності та співставленні між собою з увагою на їх належність та допустимість, застосовуючи до обставин, які вони доводять та до спірних правовідносин наведені законодавчі норми, суд виходить з наступного:
Таким чином, оскільки судом встановлено, що сторони остаточно припинили шлюбно-сімейні відносини через відсутність взаєморозуміння, різні погляди на сімейне життя, приймаючи до уваги, що сім'я в розумінні ч. 2 ст. 3 СК України, фактично припинила своє існування і формальне збереження шлюбу сторін буде суперечить правам та інтересам позивача, враховуючи той факт, що відповідач проти розірвання шлюбу не заперечував, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Судові витрати розподілити в порядку ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 104, 105, 110, 112, 113 СК України, ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 263-265 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - задовольнити.
Шлюб, зареєстрований 29 квітня 2011 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Павлограду Павлоградського міськрайонного управління юстиції у Дніпропетровській області, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (актовий запис № 127), розірвати.
Стягувати з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача, але не менш, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 15 вересня 2023 року та до досягнення дитиною повноліття.
Допустити негайне виконання рішення в межах суми платежу аліментів за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений останньою судовий збір у розмірі 1 073,60 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави судовий збір у розмірі 1 073,60 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя С.С. Федоріщев