№ 201/11074/23
провадження 2/201/3485/2023
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 грудня 2023 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
в складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем Могиліною Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про стягнення не виплаченої частки недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом, грошових коштів і витрат,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 15 вересня 2023 року звернулася до суду з позовом до відповідача Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області фактично про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити певні дії зі стягнення неотриманої пенсію в порядку спадкування за законом, стягнення вказаної суми і витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивачка в своїх позовних вимогах та з представником посилається на те, що вона є спадкоємцем першої черги після смерті її батька ОСОБА_2 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , інших спадкоємців немає і позивач після смерті батька вчасно (після оформлення, отримання і надання відповідних документів) звернулася до нотаріальної контори з питанням видачі свідоцтва про прийняття спадщини на фактично недоотриману батьком пенсії за певний період, звернення до нотаріуса про видачу свідоцтва про право на спадщину позивачеві після смерті її батька на неотриману пенсію в сумі 389 984 грн. 15 коп. призвело до видачі 13 липня 2022 року відповідного свідоцтва, оскільки були надані необхідні для цього документи, але відповідач відмовився виплачувати позивачу вказану суму коштів. Позивач прийняв спадщину та вступив в права спадкування, фактично отримав право на спадкове майно після смерті батька, утримує це спадкове майно, звернулася до пенсійного фонду з питанням виплати їй вказаної суми недоотриманої батьком пенсії, але отримав відмову, через начебто пропуск строку і інш., тому звернулася до суду за захистом своїх прав. Отже звернення до пенсійного фонду ні до чого не призвело, але документи на вказане спадкове майно (кошти з пенсійного фонду) оформити потрібно і вона оформити вказане зараз бажає шляхом подання позову до суду про своє право власності в порядку спадкування по законом після смерті батька на вказану суму і стягнення її з відповідача, оскільки іншим чином поновити свої спадкові права неможливо. Їй завдано збитків. Виник спір, який в добровільному досудовому порядку вирішено не було, позивач вважає, що його права порушено і був вимушений звертатися з позовом до суду. Позивачка вважає, що все нею зроблено правильно і згідно закону та просила стягнути ці кошти недоотриманої батьком його пенсії на її користь, задовольнивши позов в повному обсязі.
Представник відповідача ГУ ПФУ в Дніпропетровській області в зверненні до суду не погодилися з викладеними в позові обставинами, підтвердивши не правильність викладеного і свою не згоду, їх дії з цього питання відповідають закону, просили розглянути справу по закону за наявними матеріалами, в задоволенні позову відмовити і просили слухати справу без їх участі.
З'ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 (до шлюбне прізвище ОСОБА_3 ) є дочкою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Макіївці Донецької області, що підтверджується свідоцтвом про смерть. Померлий ОСОБА_2 був внутрішньо переміщеною особою, і як отримувач пенсії перебував на обліку в Дніпровському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в подальшому ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
Після смерті ОСОБА_2 залишилась спадщина, що складається з недоотриманої пенсії яка становить 389 984 грн. 15 коп..
З метою отримання спадщини позивач в передбаченому законом порядку звернувся до нотаріальної контори із відповідною заявою і необхідними документами; державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори у місті Одесі Ворсуляк А.М. позивачу видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 13 липня 2022 року, реєстровий номер 6-207; згідно вказаного свідоцтва спадщина, на яку видане свідоцтво, складається з недоотриманої батьком заявника пенсії у розмірі 389 984 грн. 15 коп., яка знаходиться у Пенсійному фонді України в Дніпропетровській області, що підтверджується листом управління з питань виплати пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Позивач неодноразово особисто і через представника у встановленому законодавством порядку подав заяву про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю батька ОСОБА_2 .. Однак, відповідач заяву позивача про виплату недоотриманої пенсії не задовольнив, фактично відмовив.
Спірні правовідносини по справі виникли саме з приводу виплати позивачу пенсії померлого спадкодавця в порядку спадкування за законом в сумі, яка зазначена в свідоцтві на спадщину, на яку позивач має право відповідно до ст. 46, ч. 1 статті 52 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та № 1058-IV.
Право власності позивача на суму недоотриманих коштів у розмірі 389 984.15 грн. встановлене Свідоцтвом про право на спадщину за законом, яке є правовстановлюючим документом, що офіційно і безперечно підтверджує наявність права власності на майно, що переходить у спадок. Зазначене свідоцтво є чинним та недійсним не визнано. Чинним законодавством України не передбачено права пенсійних органів на перегляд свідоцтв про право на спадщину, в тому числі і щодо застосування до таких свідоцтв положень ч.1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Отже, позивач є спадкоємцем першої черги після смерті її батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , інших спадкоємців немає і позивач після смерті батька вчасно (після оформлення і надання відповідних документів, в тому числі і рішення суду про встановлення факту смерті батька на тимчасово окупованій території) звернувся до нотаріальної контори з питанням видачі свідоцтва про прийняття спадщини на фактично недоотриману батьком пенсії за певний період, звернення до нотаріуса про видачу свідоцтво про право на спадщину позивачеві після смерті її батька на неотриману пенсію в сумі 389 984 грн. 15 коп. призвело до видачі відповідного свідоцтва, оскільки були надані необхідні для цього документи, але відповідач видав відмовився виплачувати позивачу вказану суму коштів. Позивач прийняв спадщину та вступив в права спадкування, фактично отримав право на спадкове майно після смерті батька, утримує це спадкове майно, звернулася до пенсійного фонду з питанням виплати йому вказаної суми недоотриманої дідусем пенсії, але отримала відмову, через начебто пропуск строку, тому звернувся до суду за захистом своїх прав. Отже звернення до пенсійного фонду ні до чого не призвело, але документи на вказане спадкове майно (кошти з пенсійного фонду) оформити потрібно і вона оформити вказане зараз бажає шляхом подання позову до суду про своє право власності в порядку спадкування по законом після смерті дідуся на вказану суму і стягнення її з відповідача, оскільки іншим чином поновити свої спадкові права неможливо. Виник спір, який в добровільному досудовому порядку вирішено не було, позивач вважає, що його права порушено і був вимушений звертатися з позовом до суду.
В зв'язку з обставинами, що склалися, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права відповідно до положень статті 16 ЦК України. Позивач вважає, що його права порушено, все ним зроблено правильно і згідно закону та просив визнати за ним право власності на вказану недоотриману пенсію дідуся в порядку спадкування за законом.
Суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом з'ясовано, що дійсно ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть. Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина у вигляді недоотриманої ним пенсії, як внутрішньо переміщеної особи, яка зберігається у Пенсійному фонді України в Дніпропетровській області, в сумі 389 984.15 грн., що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом, реєстровий № 6-207 від 13 липня 2022 року, спадкоємець - ОСОБА_1 , копією витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі, копією відповіді державної нотаріальної контори, копіями відповідей відповідача.
Позивачем своєчасно та у повному обсязі було подано відповідачу пакет документів про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю батька, в тому числі копію свідоцтва на спадщину, виданого державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори міста Одеси від 13 липня 2022 року, що відповідачем не оспорюється та визнається у наданих позивачу відповідях. Згідно вказаного свідоцтва розмір недоотриманої пенсії позивача за померлого батька ОСОБА_2 становить 389 984.15 грн.
Протягом більше ніж рік зазначену суму позивач не отримав. Звернення на «гарячу лінію» відповідача результату не дали.
Частиною десятою статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року №1105-ХІУ визначено, що належні суми страхових виплат, що з вини Фонду не були своєчасно виплачені особам, які мають на них право, у разі смерті цих осіб виплачуються членам їхніх сімей, а в разі їх відсутності - включаються до складу спадщини.
У відповідності до вимог ст. 1218, 1219 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Статтею 1227 ЦК України також передбачено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв'язку з його смертю.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 522/19647/17.
Отже, бездіяльність відповідача, що полягає у неприйнятті рішення про виплату недоотриманої при житті пенсії спадкодавця та його фактична відмова позивачу не відповідають чинному законодавству та призвели до порушення майнових прав та передбачених законом інтересів позивача.
Згідно норми статті 46 Закону України№ 1058-IV, на яку посилається відповідач, нараховані суми пенсій, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини виплачується за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми не отриманої пенсії, але не більше ніж за 12 місяців виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісячно рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, що здійснюється згідно із законом.
Тобто правова норма статті 46 Закону України № 1058-IV регулює правовідносини щодо виплати нарахованих сум пенсії, які своєчасно не отримані пенсіонером з власної вини пенсіонера або з вини органу, що призначає та виплачує пенсію. Зазначена правова норма розповсюджується на пенсіонерів, які є власниками своїх особистих пенсій, тобто на тих, що не померли, та не врегульовує правовідносин щодо отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, що перейшли у спадщину, є спадковим майном, яке внесене до Державного Реєстру спадкового майна.
Позивачу було видане нотаріусом свідоцтво про право на спадщину лише на частину недоотриманої пенсії а не на всю спадщину, а, отже, він вважається таким, що прийняв спадщину в цілому (що передбачено ч. 2 ст. 1268 ЦК України).
Враховуючи застосування відповідачем до виниклих правовідносин в сфері спадкування норми ст. 46 Закону України № 1058-IVі, внаслідок цього, обмеження права спадкоємця померлого пенсіонера на невиплачену при його житті пенсію за минулий час строком не більше ніж три роки до дня звернення за отриманням такої пенсії, можливо зробити висновок, що оскільки станом на дату звернення позивача до відповідача за отриманням спадку, трирічний строк з дати смерті спадкодавця не сплинув, відповідач помилково вважає, що позивач втратив право на отримання спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_2 та складається з недоотриманої при житті пенсії померлого.
Невірне застосування відповідачем законодавства призвело до незаконного перешкоджання реалізації прав позивача, як спадкоємця на отримання належного йому спадкового майна, яке увійшло до складу спадщини, згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, яке зареєстровано в реєстрі спадкових справ після смерті ОСОБА_2 ..
Спеціальним законодавчим нормативним правовим актом, що регулює правовідносини в сфері спадкування є положення книги 6 Цивільного кодексу України. У відповідності до частини 1 статті 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
У статті 1227 Цивільного кодексу України конкретизовано, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Згідно ст. 1220 Цивільного кодексу України спадщина відкривається внаслідок смерті особи чи оголошення її померлою.
За нормою ч. 3 ст. 1223 Цивільного кодексу України право на спадщину виникає в день відкриття спадщини.
Згідно з ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Цивільний кодекс України не визначає строк, протягом якого члени сім'ї спадкодавця мають право на одержання невиплачених йому сум пенсії.
Із вищенаведеними нормами Цивільного кодексу України кореспондують та узгоджуються норми ст. 91 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» та ст. 52 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Статтею 91 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» визначено, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Згідно ч. 1 ст. 52 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, підлягає виплаті по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, а також непрацездатним членам сім'ї, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
Відповідно ч. 2 цієї статті члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, мають звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Згідно ч. 3 цієї статті у разі відсутності членів сім'ї, які проживали з ним на день смерті, та непрацездатних членів сім'ї, які знаходились на його утриманні, або у разі не звернення цих осіб за виплатою вказаної суми у встановлений строк, сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю входить до складу спадщини.
Положеннями ст. 52 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв'язку із смертю.
Спірні правовідносини по справі виникли саме з приводу виплати позивачу пенсії померлого спадкодавця в порядку спадкування за законом в сумі, яка зазначена в свідоцтві на спадщину, на яку позивач має право відповідно до частини першої статті 52 Закону № 1058-IV.
Таким чином, на підставі та у відповідності до ст. 1218, 1220, 1223, 1227, 1268 Цивільного кодексу України, ст. 91 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», ст. 52 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у випадку смерті пенсіонера сума пенсії, не отримана пенсіонером при житті, та протягом 6 місяців з дати його смерті його родичами, що мешкали на день смерті разом з ним, або які є непрацездатними та знаходились на його утриманні, входить до складу спадщини і є власністю спадкоємця з дати відкриття спадщини, тобто з 30 липня 2021 року.
Вищезазначена правова позиція знайшла своє втілення у висновках Верховного суду України щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного суду України від 06 липня 2020 року у справі № 750/8819/19, постанові Верховного суду України від 23 вересня 2020 року у справі №428/6685/19.
Статтею 41 Конституції України гарантовано, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1). Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2).
Статтею 386 ЦК України встановлені засади захисту права власності та передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності (ч.1). Власник, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (ч.2).
Право власності позивача на суму недоотриманих коштів у розмірі 389 984.15 грн. підтверджено свідоцтвом про право на спадщину за законом, що зареєстровано в Спадковому реєстрі (спадкова справа 44с/2022), яке є правовстановлюючим документом, який офіційно і безперечно підтверджує наявність права власності на майно, що переходить у спадок. Зазначене свідоцтво є чинним та недійсним не визнано.
Чинним законодавством України не передбачено права пенсійних органів на перегляд свідоцтва про право на спадщину, в тому числі і щодо застосування до таких свідоцтв положень ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07 липня 2014 року № 13-1), що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Порядок від 25 листопада 2005 року № 22-1).
Згідно абз. 2 п. 1.5 Порядку від 25 листопада 2005 року № 22-1 заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера подається особою до органу, що призначає пенсію, в якому померлий пенсіонер перебував на обліку, як одержувач пенсії.
У відповідності до визначення термінів, що наведені у ст. 1 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» спадок у вигляді невиплаченої пенсії (заборгованості з виплати пенсії) не є щомісячною пенсійною виплатою, тобто, саме пенсією у розумінні статті 1 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Заява спадкоємця, який визначений нотаріусом, до органу Пенсійного Фонду України за виплатою недотриманої пенсії померлого пенсіонера не спрямована на щомісячне отримання пенсії, а має своєю метою фактичне отримання спадщини у вигляді грошових сум, що становить недоотриману померлим пенсіонером при житті пенсію (заборгованість з виплати пенсії), та яка увійшла до спадкової маси та яка, у тому числі, зазначена у Спадковому реєстрі.
Порядок від 25 листопада 2005 року № 22-1 не містить будь-яких вимог або умов, які пов'язували би право на отримання визначеним нотаріусом спадкоємцем, недоотриманої померлим пенсіонером суми пенсії, що внесена до спадкового реєстру, із будь-якими умовами.
Єдиною умовою для видачі спадкоємцю невиплаченої на день смерті померлого пенсіонера пенсії є надання спадкоємцем, або його уповноваженим представником, окрім саме заяви про її виплату, документів, перелік яких наведений у п. 2.26 Порядку від 25 листопада 2005 року № 22-1.
Згідно положенням абзацу 4 п. 2.26 Порядку від 25 листопада 2005 року № 22-1 для виплати недоотриманої пенсії, яка ввійшла до складу спадщини, у зв'язку з відсутністю членів сім'ї, або в разі їх не звернення за виплатою вказаної суми протягом шести місяців з дня відкриття спадщини до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається: 1) документ, що посвідчує особу заявника, 2) свідоцтво про смерть, 3) свідоцтво про право на спадщину.
Оскільки позивачем при поданні заяви були надані документи, перелічені у п. 2.26 цього Порядку, це є достатньою підставою для прийняття відповідачем рішення про здійснення виплати на користь позивача недоотриманої пенсії померлого спадкодавця.
Таким чином, неприйняття відповідачем рішення про виплату позивачу недоотриманої при житті пенсії спадкодавця ОСОБА_2 винесено з порушенням вимог абз. 2 п. 1.5, абз. 4 п. 2.26 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що затверджений Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрований в Мінюсті України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846.
Відповідно до ст. 3, 8, 9 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм правом та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
У своїх висновках Європейський суд с прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Перший протокол) полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 Першого протоколу дозволяє позбавлення власності лише на умовах передбачених законом (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції проти Греції», «Малама проти Греції»).
Ст. 1 Першого протоколу не гарантує права на надбання майна (рішення у справах «Ван дер Мюсель проти Бельгії» «Копеський проти Словаччини»). Особа може заявляти про порушення ст. 1 Першого протоколу тільки тією мірою, якою оскаржувані рішення національного суду стосуються її майна в розумінні цього положення». «Майном» може бути як існуюче майно», так і активи включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймі «легітимні сподівання на реалізацію майнового права. «Легітимні сподівання» за своїм характером повинні бути конкретними, ніж просто надія і повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі «Копеський проти Словаччини»).
Тому, зважаючи на принцип захисту легітимних очікувань особи та на один з загальновизнаних способів захисту прав особи в національному законодавстві України, який полягає примусовому виконанні обов'язку в натурі, стягнення з відповідача на корить позивача в порядку спадкування недоотриманих померлим ОСОБА_4 пенсійних виплат в сумі 315 462.83 грн. є об'єктивним та обґрунтованим способом захисту порушеного права позивача.
У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Невиплата відповідачем позивачу коштів є необґрунтованою та такою, що спростовуються наведеними вище фактичними обставинами та нормами матеріального права, згідно яким, сума пенсії, що належала пенсіонеру, але не була ним одержана за життя, передаються визнаному згідно свідоцтву про право на спадщину спадкоємцю. Право власності позивача на суму недоотриманих коштів у розмірі 389 984.15 грн. встановлене свідоцтвом про право на спадщину за законом, яке є правовстановлюючим документом, що офіційно і безперечно підтверджує наявність права власності на майно, що переходить у спадок.
Зазначене свідоцтво є чинним та недійсним не визнано. Чинним законодавством України не передбачено права пенсійних органів на перегляд свідоцтв про право на спадщину, в тому числі і щодо застосування до таких свідоцтв положень ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Отже, згідно до наведених положень законодавства відповідним членам сім'ї померлого пенсіонера (членам сім'ї, що проживали разом з пенсіонером на день його смерті або перебували на його утриманні) надається право на звернення за виплатою суми недоотриманої таким пенсіонером пенсії протягом шести місяців з дня відкриття спадщини або ж вказаним особам чи іншим спадкоємцям після цього строку - після того, як пенсія, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, увійшла до складу спадщини. Таке право реалізується шляхом волевиявлення - звернення до органу Пенсійного фонду України із заявою та відповідними документами. Позивачем отримано свідоцтво про право на спадщину за законом на суму 389 984.15 грн., що є лише частиною всієї спадщини у вигляді недоотриманої пенсії померлого батька.
Але виходячи з нормативно-правових актів, позивач ОСОБА_1 має право на належне отримання всієї суми пенсії, що належала пенсіонеру і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю за період з дати виникнення заборгованості по день смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У спірних правовідносинах відповідач незаконно перешкоджає реалізації прав позивача, як спадкоємця на отримання належного йому спадкового майна, яке увійшло до складу спадщини, згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, яке зареєстровано в реєстрі спадкових справ після смерті ОСОБА_2 ..
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20) зазначив, що тлумачення статті 1227 ЦК України доводить, що: - цією правовою нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім'ї спадкодавця на отримання належних йому та не отриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім'ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім'ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім'ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини; - право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім'ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця.
Окрім цього, звичайно, необхідно, щоб спадкодавець реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім'ї - спадкоємцями.
Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224 ЦК України), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов'язкової частки (стаття 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК України).
Відповідно, при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом; - право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов'язана з його суб'єктивним правом (зокрема, право на страхові виплати). Саме тому у членів сім'ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України, за яких члени сім'ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат, та випадки, за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати.
Відповідно до ст. 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Уразі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
За змістом цієї норми, можна дійти висновку, що законодавцем встановлено альтернативний механізм набуття права власності на недоотриману пенсію померлого пенсіонера, а саме пріоритет наданий членам сім'ї спадкодавця, які проживали з ним на момент смерті, та непрацездатним членам сім'ї, які перебували на його утриманні. Зазначені особи мають звернутися за виплатою цих грошових коштів протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, тобто з моменту смерті спадкодавця. Якщо такі особи відсутні або не звернулися у встановлений строк із заявами, недоотримана пенсія входить до складу спадщини і успадковується спадкоємцями померлого на загальних підставах.
Відповідно до ч. 1ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ч. 1ст. 317 цього Кодексу власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ч. 1ст. 321 цього Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Також ЦК України не визначає строк, протягом якого члени сім'ї спадкодавця мають право на одержання соціальних платежів.
Положення частин другої, третьої статті 52 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, теж не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв'язку з його смертю.
Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера.
Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень.
Отже: фактично Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області свідомо допущено порушення чинного законодавства, яке призвело до порушення майнових прав та передбачених законом інтересів позивача та полягає: 1) у наданні у відповідь на запит нотаріуса недостовірної та неповної інформації щодо періоду заборгованості та розміру нарахованої та недоотриманої за життя спадкодавця пенсії; 2) у наданні позивачу недостовірної інформації щодо періоду та розміру нарахованої та неотриманної за життя ОСОБА_2 пенсії за віком у відповідь на заяву про виплату недоотриманої спадкодавця при житті пенсії; 3) у невиплаті позивачу спадку, що становить недоотриману при житті спадкодавця пенсії за віком.
Згідно ч. 2 ст. 23 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» спори, що виникають із правовідносин за цим законом, вирішуються органами Пенсійного фонду та в судовому порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Так, Цивільним кодексом України регулюються правовідносини у сфері спадкування.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 286/3516/16-ц зроблено висновок, якщо предметом позову є майнова вимога про визнання в порядку спадкування право власності на майно - грошові кошти, тому спір має приватно правовий характер і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до абзацу 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Права і свободи людини та їх гарантії, відповідно до ст. З Конституції України, визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
У відповідності до рішення Конституційного суду України № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року по справі № 1-42/20114, Кабінет Міністрів України, як вищий органу системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади, до яких належать і Пенсійний фонд України.
Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280, Пенсійний фонд України розробляє проект бюджету Пенсійного фонду України та подає його Міністрові соціальної політики для внесення в установленому порядку на розгляд Кабінетові Міністрів України, здійснює ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення, складає звіт про виконання бюджету Пенсійного фонду України.
До повноважень Пенсійного фонду України відноситься: здійснення контролю за держанням вимог законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (страхові внески) та інших платежів, за достовірністю документів, поданих для призначення пенсії, та відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, призначенням перерахунком) і виплатою пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та іншими виплатами, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного Фонду України, інших джерел, визначених законодавством; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством; обліку коштів Пенсійного фонду України, ведення статистичної та бухгалтерської звітності. Пенсійний фонд України розпоряджається у межах повноважень коштами Пенсійного Фонду України. Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через створені в установленому порядку територіальні органи.
Таким чином, Пенсійний фонд України є органом, який реалізує політику пенсійного забезпечення, в тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України, а тому саме від цього органу залежить право позивача на отримання належної йому виплати за рахунок коштів пенсійного фонду. В даному випадку предметом спору є захист права громадянина України на одержання суми недоотриманої пенсії, яка належала спадкодавцю і яку спадкоємець, маючи законне сподівання може отримати від держави.
Крім того, п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмово заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду правилами позовного провадження.
Відповідно до ст. 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05 листопада 1991 року суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності входять до складу спадщини.
Таким чином, до складу спадщини входить сума пенсії, яка була нарахована, але не отримана спадкодавцем за життя.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (зі змінами) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера подається особою до органу, що призначає пенсії, в якому померлий пенсіонер перебував на обліку як одержувач пенсії.
Згідно з абзацом 4 п. 1.7 Порядку № 22-1 днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.
З аналізу норми ч. 1, 3 ст. 52 Закону і п. 1.5., 1.7., 2.26 Порядку № 22-1 видно, що процедура отримання пенсії, що належала пенсіонерові й залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю передбачає звернення до органів пенсійного фонду у тому разі, якщо члени сім'ї померлого проживав разом із ним на момент смерті (що може підтверджуватися, наприклад, загальною реєстрацією місця проживання в паспорті). Тоді суми пенсії, які належали пенсіонерові й залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, можна отримати через територіальне управління пенсійного фонду (за місцем перебування пенсійної справи). Для цього необхідно звернутися з відповідною заявою в управління ПФУ, де померлий перебував на обліку.
Такий порядок стосується тих, хто проживав на момент смерті з померлим.
Разом із тим, якщо члени сім'ї померлого з ним не проживали, то необхідно звертатися до нотаріуса і отримувати пенсію в порядку спадкування, адже на підставі ст. 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, які належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними в зв'язку з його смертю, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Норми ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.
Таким чином, правовідносини з приводу нарахування та обліку недоотриманої пенсії померлого пенсіонера мають регулюватись спеціальною ст. 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» без урахування норм ст. 46. З огляду на викладене, та враховуючи, що у спірних правовідносинах відповідач незаконно перешкоджає реалізації прав позивача, як спадкоємця на отримання всього належного йому спадкового майна, яке увійшло до складу спадщини, вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, у рішенні ЄСПЛ «Федоренко проти України» суд нагадав, що відповідно до його прецедентної практики поняття «майно» може поширюватися на «наявне майно» або активи, включаючи претензії, щодо яких заявник може обґрунтовано стверджувати, що він принаймні має «законі сподівання» ефективно скористатися правом власності. Натомість сподівання на визнання права власності на майно, яким тривалий час неможливо було користуватися ефективно, не може вважатися «майном» у розумінні ст. Першого протоколу до Конвенції; це також стосується умовної вимоги, як втрачає силу внаслідок недотримання цієї вимоги. Відповідно до прецедентного права суду будь-яке втручання має підтримувати «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та вимогами щодо дотримання основоположних прав окремої особи. Намагання забезпечити цей баланс відображене в структурі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Тому мають бути витримані розумні пропорції між використаними засобами і досягнутим цілями. Більше того, так само, як і в інших сферах соціальної, фінансової і економічної політики, національні органи мають певну свободу розсуду під час прийняття і виконання законів, що регулюють питання власності та договірні відносини. Цю свободу розсуду все ж таки мають контролювати європейські структури. Тому Суд повинен був упевнитися, чи не були перевищені надані Урядові межі свободи розсуду, тобто чи застосовано в цій справі доктрина «ultra vires» (хоча й законну саму по собі) з урахуванням принци пропорційності. У справі «Вольф-Ульрих фон Мальтцан та інші проти …» ЄСПЛ зробив висновок про те, що певні законні очікувані заявників підлягають правовому захисту та формує позицію для інтерпретацій вимоги як такої що може вважатись активом: вона повинна мати обґрунтовану закону підставу, якою зокрема є чинна норма закону, тобто встановлю законом норма щодо виплат (зокрема пенсійних, допомоги) на момент дії щ норми є активом, на який може розраховувати громадянин як на свою власність.
За змістом ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд.
Згідно зі ст. 321 ЦК України, право власності непорушно, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений в його здійсненні, власник може бути позбавлений права власності або обмежений в його здійсненні тільки у випадках і в порядку, встановленому законом, примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване тільки як виняток по мотивах суспільної необхідності на підставах іф порядку, встановленому законом, і за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
Відповідно до ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи. Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Частою 1 ст. 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до ст. 1218, 1220 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, тобто на момент смерті спадкодавця, і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Відповідно до ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Згідно ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
В силу ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі ст. 55 Конституції України, «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. … Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.». Виходячи з передбаченого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права, наведені норми Конституції України надають людині можливість будь-якими незабороненими законом засобами самому захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Ст. 15 ЦК України також передбачає право кожної особи на захист своїх цивільних прав та інтересів у разі їх порушення, невизнання або оспорювання, а ст. 16 цього ж кодексу - право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, вказуючи в якості одного зі способів захисту цивільних прав та інтересів визнання права.
Ст. 392 ЦК України також передбачено право власника майна на пред'явлення позову про визнання його права власності.
Застосовуючи вищенаведені норми права до спірних правовідносин, оскільки іншим порядком, крім судового, неможливо захистити спадкові права та законні інтереси позивача, останній і вважав необхідним звернутися до суду з вказаними позовними вимогами про визнання права власності на майно в порядку спадкування після смерті матері, які він вважає законними та обґрунтованими.
Згідно зі ст. 129 Конституції України, обов'язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства. У ст. 129-1 Конституції України вказано, що судове рішення є обов'язковим до виконання.
Отже, в даному випадку немає перешкод для набуття позивачем права приватної власності на вказане майно - кошти.
Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які домовленості і зобов'язання стосовно відповідача по незаконним (з точки зору відповідача) діям відносно нього, предмета спору, а відповідач цього не довів, твердження відповідача про наявність будь-яких інших зобов'язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.
Тобто, відповідач або інші особи повинні довести, що їх дiями не було порушено їх права або права позивача. Однак, жодних доказiв зазначеними особами до суду не надано.
Не може суд прийняти до уваги позицію відповідача стосовно не погодження з певними положеннями позовних вимог, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджується.
При таких обставинах суд вважає можливим позовну заяву задовольнити та визнати протиправною бездіяльність ГУ Пенсійного Фонду України у Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 недоотриманої пенсії спадкодавця у зв'язку зі смертю батька ОСОБА_2 та зобов'язати ГУ ПФ України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 вказану недоотриману його батьком пенсію за життя шляхом стягнення з ГУ ПФ України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 недоотриману пенсію у зв'язку зі смертю його батька ОСОБА_2 , як внутрішньо переміщеної особи, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 389 984 грн.15 коп. за період 18 вересня 2019 року по 31 липня 2021 року, 920 362 грн. 59 коп. за період з 01 листопада 2014 року по 01 вересня 2019 року, що входить до складу спадщини, 31 198 грн. 74 коп. - допомога на поховання, 10 000 грн. - витрати на правову допомогу, а також стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь держави не сплачений при подачі позову (позивач по закону звільнена від сплати судового збору - інвалід 2 групи) судовий збір в сумі 1 073.60 грн..
Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про власність на недоотриману пенсію в порядку спадкування за законом і її стягнення та витрат в такому вигляді ґрунтуються на вимогах закону та підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 21, 41, 55, 58, 124, 129, 129-1 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 15, 16, З, 5, 15, 16, 321, 328, 392, 1217, 1218, 1220, 1223, 1226, 1258, 1259, 1261-1265, 1269, 1270, 1282 ЦК України, ст. 46, 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. 46 Закону України «Про нотаріат», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
Позовну заяву задовольнити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного Фонду України у Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережної перемоги, 26, Код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , недоотриману її батьком ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію в розмірі 389 984 грн.15 коп. за період 18 вересня 2019 року по 31 липня 2021 року, 920 362 грн. 59 коп. за період з 01 листопада 2014 року по 01 вересня 2019 року, що входить до складу спадщини, 31 198 грн. 74 коп. - допомога на поховання, 10 000 грн. - витрати на правову допомогу.
Стягнути з Головного управління Пенсійного Фонду України у Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережної перемоги, 26, Код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок бюджетних асигнувань на користь держави не сплачений при подачі позову судовий збір в сумі 1 073.60 грн..
Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Суддя -