Справа №175/3407/23
Провадження №2/175/2290/23
УХВАЛА
Про повернення позову
22 грудня 2023 року смт. Слобожанське
Суддя Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області Бойко О.М., розглянувши матеріали позовної заяви Керівника Слобожанської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 про примусове припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації, -
ВСТАНОВИВ:
14 липня 2023 року позивач Керівник Слобожанської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про примусове припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації.
Того ж дня поточного року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вищевказаний позов було розподілено до провадження судді Бойка О.М.
Ухвалою суду від 31 липня 2023 року позов було залишено без руху, оскільки він не відповідає вимогам ст.ст. 175-177 ЦПК України. Позивачу був наданий строк для усунення недоліків.
23 серпня 2023 року до суду була надана уточнена позовна заява, в якій на думку суду, не були виправленні недоліки ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, а тому ухвалою суду від 30 серпня 2023 року матеріали позовної заяви були повернуті позивачеві.
Не погодившись із таким рішенням суду 17.10.2023 року позивач в особі Керівника Слобожанської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області звернувся із апеляційною скаргою до Дніпровського апеляційного суду на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30.08.2023 року у справі 175/3407/23.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року апеляційну скаргу було задоволено та ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 серпня 2023 року про повернення позовної заяви - скасовано та справу направлену для продовження розгляду до суду першої інстанції.
30 листопада 2023 року матеріали позовної заяви повернулись з Дніпровського апеляційного суду для продовження розгляду судом першої інстанції.
Врахувавши висновки суду апеляційної інстанції, судом при продовженні дослідження матеріалів позовної заяви були встановленні наступні недоліки, які є суттєвими та перешкоджають у відкриті провадження по справі.
Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі встановлено, що дана позовна заява не відповідає вимогам ст.175, 177 ЦПК України.
У частині другій статті 4 ЦПК України визначено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Згідно пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до абзацу 1 частини третьої, абзаців 1-3 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Згідно з частиною третьою статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною четвертою статті 56 ЦПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Відповідно до Рішення від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Разом з тим, згідно висновку Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другої статті 45 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Аналогічний припис закріплений у частині четвертій статті 56 ЦПК України, чинного з 15 грудня 2017 року. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia(«суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.
Згідно наданого до позовної заяви листа ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області №10-4-0.62-2113/2-23 від 07.04.2023 року не вбачається, що орган державної влади, який наділений правом звернення до суду у спірних питаннях щодо користування земельними ділянками, надавав згоду на здійснення представництва його інтересів у суді.
Суду необхідно встановити, що ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області не має заперечень щодо здійснення його представництва у суді. Також, суд звертає увагу, що лист Слобожанської окружної прокуратури №04/66-1767ВИХ-23 від 17.05.2023 року до ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області містить лише інформацію, що орган прокуратури вирішив звертатись до суду, проте відповіді із згодою не додано до матеріалів справи.
У відповідності до абз.3 ч.4 ст.23 ЗУ «Про прокуратуру», в якій зазначається, що прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень.
У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Тобто, оскільки, виходячи із цієї норми рішення прокурора про звернення до суду може бути оскаржене, тому суду необхідно встановити, у відповідності до положень ЗУ «Про прокуратуру», що суб'єкт владних повноважень не заперечує проти такого звернення.
Також, у відповідності до абз.2 ч.4 ст.23 ЗУ «Про прокуратуру» саме суду необхідно встановити обставини, що уможливлюють представництво інтересів органом прокуратури у суді.
Суд зауважує, що Слобожанською окружною прокуратурою та ГУ Держгеокадастру в Дніпропетровській області не були виконанні вимоги п.4 ч.3 ст.175 ЦПК України, в якому зазначається, що позовна заява повинна містити спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.
Відповідно до ст. 144 ЗУ України у разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор з контролю за використанням та охороною земель чи державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища складає протокол про адміністративне правопорушення, накладає на особу, яка допустила правопорушення, адміністративне стягнення та видає цій особі припис про його усунення у 30-денний строк.
У разі якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку припис державного інспектора щодо припинення правопорушення, державний інспектор з контролю за використанням та охороною земель чи державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища накладає на таку особу адміністративне стягнення відповідно до закону та повторно видає припис про припинення правопорушення та усунення його наслідків у 30-денний строк.
У разі неусунення наслідків порушення земельного законодавства у 30-денний строк орган державного контролю за використанням та охороною земель або орган державного контролю за охороною навколишнього природного середовища звертається до суду з позовом про: розірвання договору оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки або договору про встановлення земельного сервітуту; припинення права постійного користування земельною ділянкою.
Оскільки фактично конфіскація майна - це є припиненням права постійного користування земельною ділянкою, то до звернення до суду позивач або суб'єкт владних повноважень повинні виконати вимоги визначенні ЗК України.
В матеріалах позовної заяви та додатках до неї немає підтверджень відповідних дій, а бо посилань на виконання таких дій, тому суд вважає, що позивачем не здійсненні також і заходу досудового врегулювання спору.
У відповідності до п.6 ч.3 ст.175 ЦПК України в якій визначено, що позовна заява повинна містити відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору, а враховуючи вимоги ст.144 ЗК України такі вимоги є обов'язковими перед зверненням до суду.
Додатково, у відповідності до ст. 80 ЗК України, в якому перелічуються суб'єкти права власності на землю, вказано, що суб'єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Як вбачається з наданої до суду Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна Державний акт на право приватної власності на землю, серія та номер: ІІІ-ДП005965, виданий 03.12.1998 року Підгородненською міської радою народних депутатів Дніпропетровського району Дніпропетровської області.
Адресою майна є АДРЕСА_1 , що є територією Підгородненської міської ради.
Відповідно до ч.3 ст.53 ЦПК України, якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов'язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
Тобто, при дослідженні матеріалів позовної заяви, судом встановлено, що фактично земельна ділянка знаходиться на території Підгородненської міської ради. Незважаючи на те, що ГУ Держгеокадастру в Дніпропетровській області має право подання позовної заяви, щодо спірного майна, фактичне право користування земельною ділянкою, після можливого задоволення позовних вимог, перейде до Підгородненської міської ради, яка буде здійснювати її продаж на земельних торгах, як того вимагає ч.4 ст.145 ЗК України.
Тому, Підгородненську міську раду слід залучити до справи, як третю сторону, оскільки рішення по справі вплине на її права та обов'язки.
Тому у відповідності до п.3 ч.2 ст.175 ЦПК України в позовній заяві необхідно зазначити повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
Тобто, Керівнику Слобожанської окружної прокуратури необхідно було надати до суду уточнену позовну заяву в якій необхідно належним чином обґрунтувати право звернення до суду із позовною заявою в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області; надати підтвердження щодо відсутності заперечень Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області у здійсненні Керівником Слобожанської окружної прокуратури представництва суб'єкта владних повноважень; здійснити заходи досудового врегулювання спору або надати посилання на здійснення таких заходів; залучити належним чином усіх сторін по справі інтереси, права та обов'язки яких можуть бути порушенні, при розгляді цієї справи.
21 грудня 2022 року до канцелярії суду була надана заява на виконання ухвали від 12 грудня 2022 року про залишення позовної заяви без рух.
В зазначеній заяві керівник Слобожанської окружної прокуратури зазначив, що провадження по справі слід відкрити з огляду на те, що прокурором доведено доцільність та обґрунтованість звернення до суду в інтересах органу владних повноважень; відсутність законодавчого припису щодо згоду суб'єкта владних повноважень на представництво прокурором його інтересів у суді; стверджує, що обов'язок залучення третьої сторони покладено на суд; також зазначив, що діючим цивільним законодавством не передбачене таке поняття процесуального документу як «уточнена позовна заява».
Дослідивши заяву про усунення недоліків суд, вбачає підстави для повернення позову з огляду на наступне.
Щодо доводів керівника Слобожанської окружної прокуратури, про обґрунтованість та доцільність представництва прокурором інтересів держави в інтересах суб'єкта владних повноважень суддя зазначає наступне.
При дослідженні судової практики Верховного Суду та Постанов Великої Палати Верховного Суду, суд прийшов до висновку, що керівником Слобожанської прокуратури не доведено належного обґрунтування залучення його в якості позивача в інтересах суб'єкта владних повноважень.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду № 922/3219/20 зазначив наступне:
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Положення пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Верховний Суд зазначає, що системне тлумачення положень частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Водночас тлумачення пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.
При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямований на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Верховний Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
Верховний Суд у цьому випадку погоджується з обґрунтованим висновком місцевого господарського суду, який був підтриманий апеляційним господарським судом, про недоведення прокурором нездійснення чи неналежного здійснення відповідним органом захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, з огляду на таке.
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманими від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
Суд зобов'язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 56, 185 ЦПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.
При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.
Суддя зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки:
"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Представництво прокурором інтересів держави у суді носить допоміжний характер, оскільки основну роль у цьому процесі мають відігравати органи державної влади чи органи місцевого самоврядування.
З цього приводу у Рішенні від 5 червня 2019 р. № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Таким чином, законодавством України закріплене право прокурора звертатися з позовом до суду, однак підстави та умови такого звернення чітко регламентовані та не можуть тлумачитись розширено, оскільки у протилежному випадку це суперечитиме, серед іншого, конституційним принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом та принципу змагальності сторін (ч. 2 ст. 129 Основного Закону України).
Разом з тим, стосовно наявності такої підстави для звернення прокурора до суду, як факт порушення або існування загрози порушенню інтересів держави, Верховним Судом, як правило, застосовується широкий підхід до тлумачення поняття «державний інтерес», в основі якого, як правило, знаходиться суспільні (публічні) інтереси, що охоплюють собою певну сукупність приватних інтересів або важливі для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби, які відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються суб'єктами публічної адміністрації.
Так, у постанові від 5 листопада 2019 року у справі № 804/4585/18 Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого «інтереси держави» є оціночним поняттям, що охоплює широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом; надмірна формалізація поняття «інтереси держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Проте, у даній цивільній справі цього не здійснено у повній мірі, а тому суд не вбачає належних підстав для звернення керівника Слобожанської прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.
Також, вважаю за необхідне зазначити, що наведенні посилання на Постанови та практику Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду у господарському судочинстві є належним та обґрунтованим з огляду на наступне.
У цивільному судочинстві залучення прокурора до розгляду справ є менш розповсюдженим ніж у господарському судочинстві, проте при аналізі зазначених Постанов та судової практики, суддя не посилається саме на норми господарського судочинства, проте користується їх вивченню та тлумаченню норм ЗУ «Про прокуратури», в яких у визначених справах встановлюється доцільність залучення органу прокуратури до справ.
Також, застосування іншого судочинства в окремих питаннях дозволяється судовою практикою, що підтверджується Постановою Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), в пункті 32 якої є посилання на Постанови Верховного Суду в інших судочинствах:
«… 32. Про необхідність обґрунтування та з'ясування судом причин, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, зазначено також і в рішеннях Верховного Суду у складі колегій суддів інших касаційних судів (постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 802/4083/15-а, від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18; постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 906/240/18, від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18770/17, від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17 та інші; постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 201/5279/16, від 04 вересня 2019 року у справах № 372/1688/17-ц, № 448/764/17 та інші). …».
Щодо стверджень прокурора по обов'язок суду залучати третіх осіб до справи, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.
У відповідності до ч.3 ст.53 ЦПК України, якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов'язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
При залишенні позовної заяви без руху, в ухвалі суду було зазначено про необхідність залучення третьої сторони по справі. У зв'язку з тим, що первісний позов не містив залучення третьої сторони по справі, то саме суд звернув на це увагу та повідомив позивача.
Також, суд звертає увагу, що статтею 54 ЦПК України передбачено, що якщо в результаті ухвалення судового рішення сторона може набути право стосовно третьої особи або третя особа може пред'явити вимоги до сторони, така сторона зобов'язана сповістити цю особу про відкриття провадження у справі і подати до суду заяву про залучення її до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. До такої заяви повинні бути додані докази про направлення її копії особі, про залучення якої як третьої особи подана заява.
У разі розгляду справи без повідомлення третьої особи про розгляд справи обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред'явленого стороною, яка брала участь у цій справі, до цієї третьої особи або позову, пред'явленого цією третьою особою до такої сторони.
Оскільки рішення по справі фактично вплине на права третьої сторони та позивач при зверненні до суду повідомлений та усвідомлює про це, то у відповідності до визначеної норми на етапі звернення до суду саме позивач зобов'язаний залучати третю сторону по справі, а суд зобов'язаний залучити третю сторону до участі у справі, якщо позивач може не усвідомлювати наслідків не залучення третьої сторони до справ, чого у цьому випадку не вбачається.
Щодо стверджень позивача, що поняття «уточнена позовна заява» не передбачена цивільним судочинством, суд зауважує, що таке поняття є фактично визначеним у судовій практиці цивільного судочинства, оскільки при вирішенні питання по суті суддя фактично здійснює дослідження позовної заяви, додатків до неї та доказів по справі.
Якщо позивач подав до суду невідповідну до ЦПК України позовну заяву, суддя залишає її без руху, після виправлення недоліків позивач подає до суду «уточнену позовну заяву» або надає до суду заяву про виправлення недоліків, проте, суддя зазначає, що заява про виправлення недоліків містить формально виправлення у вигляді долучення належного доказу чи посилання на такий доказ, додання квитанції про сплату судового збору тощо.
Однак, коли фактично заява про усунення недоліків містить обґрунтування позовних вимог, то в таких випадках задля уникнення в майбутньому спірних моментів між сторонами судового процесу, в яких інша сторона може зазначити, що позов, який має основне значення для відкриття по справі не містить належного обґрунтування позовних вимог, а заява про усунення недоліків містить це, то в процесі розгляду справи можуть виникати неточності.
Також, поняття уточнення позовних вимог діє лише після відкриття провадження по справі, а необхідність подання належної позовної заяви із виправленням недоліків визначених в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, має фактично вимогу, про подання нової позовної заяви, яка містить уточнення у вигляді виправлення недоліків.
Особливу увагу, суд звертає на факт, того, що керівником Слобожанської окружної прокуратури не надано до суду підтвердження здійснення заходів досудового врегулювання спору або підтвердження здійснення таких заходів, які були визначенні в ухвалі суду від 12 грудня 2023 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач всіх недоліків позову у встановлений судом строк не усунув, тому суд вважає за необхідне вважати позовну заяву неподаною і разом з доданими до неї документами повернути позивачу.
Керуючись ст. 175, 186 ЦПК України, суд -
УХВАЛИВ:
Позовну заяву Керівника Слобожанської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 про примусове припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації - вважати не поданою та повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до суду.
Апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня одержання копії цієї ухвали шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя О.М. Бойко