Постанова від 19.12.2023 по справі 486/74/20

19.12.23

22-ц/812/1145/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 486/74/20

Провадження № 22-ц/812/1145/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2023 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах :

головуючого - Темнікової В.І.,

суддів - Крамаренко Т.В., Тищук Н.О.

із секретарем судового засідання - Андрієнко Л.Д.,

за участі позивачки - ОСОБА_1 , її представника - ОСОБА_2 ,

відповідача - ОСОБА_3 , його представника ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 23 серпня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Далматової Г.А., в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про негайне відібрання дитини та до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, треті особи орган опіки та піклування Южноукраїнської міської ради Миколаївської області, орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, орган опіки та піклування адміністрації Корабельного району Миколаївської міської ради, -

ВСТАНОВИВ:

В січні 2020 року позивачка ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , в якому просила ухвалити рішення про негайне відібрання у ОСОБА_7 та ОСОБА_5 малолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і повернути його за місцем попереднього проживання за адресою: АДРЕСА_1 , та визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_2 , стягнути судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 2010 по 2019 перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 . З 27 грудня 2019 року шлюбні стосунки припинено. В січні 2020 року вона подала до суду заяву про розірвання шлюбу. Сторони мають малолітнього сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

До 27 грудня 2019 року подружжя та малолітній син проживали за адресою: АДРЕСА_1 .

27 грудня 2019 приблизно об 11:30 відповідач ОСОБА_3 без відома позивачки забрав сина із дитячого садочка, про що вона дізналася від вихователя, до квартири потрапити не змогла, оскільки в дверях було змінено замок. Зателефонувавши відповідачу, дізналася, що він навмисно забрав сина, якого везе на Західну Україну , що він не бажає її бачити і зробить усе, щоб вона ніколи не побачила сина.

За законом дитина повинна проживати зі своїми батьками, які мають рівні права щодо виховання дитини, спілкування з нею, рівні обов'язки щодо утримання дитини, забезпечення для неї належних умов для життя і розвитку. Питання щодо місця проживання дитини, зміни місця проживання дитини вирішуються батьками лише за взаємною згодою.

Відповідач ОСОБА_3 самочинно, без її згоди шляхом викрадення змінив як місце проживання малолітньої дитини, так і умови її проживання, що відповідно до положення ч. 1 ст. 162 Сімейного кодексу України є підставою для звернення до суду щодо негайного повернення дитини за її попереднім місцем проживання.

30 грудня 2019 року вона звернулась із заявою до відділення поліції, їй було запропоновано звернутися до суду.

Відповідач ухиляється повідомляти де конкретно перебуває син. Станом на 14 січня 2020 року вона не бачила свого сина і не знає де відповідач ОСОБА_3 його переховує. Відповідач забрав дитину і відмовляється її повернути, налаштовує сина проти неї, чим шкодить дитині. Вважає, що таким чином здійснюється психологічне насилля над п'ятирічною дитиною, її позбавили материнської турботи, домашнього затишку, порушили її режим дня. Дитина не відвідує дитячий садок та інші гуртки, позивачка не знає про стан здоров'я сина.

Після її звернення до поліції їй стало відомо, що відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_5 безпідставно утримують її сина у своїй квартирі. Спроби повернути дитину та вирішити питання щодо її місця проживання відповідно до закону виявились безрезультатними, тому вона змушена звернутися до суду.

16 червня 2020 року на адресу суду від відповідача ОСОБА_3 надійшов зустрічний позов про визначення місця проживання малолітньої дитини сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком за адресою: АДРЕСА_3 , який ухвалою суду від 16 червня 2020 року об'єднано з первісним позовом.

У зустрічному позові зазначає, що 20 серпня 2010 року між ним та позивачкою був зареєстрований шлюб. У шлюбі народився син ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Южноукраїнського міського управління юстиції Миколаївської області від 2014 року, актовий запис № 342.

З серпня 2019 року у них з позивачкою виникли напружені відносини, позивачка відкрито зраджувала йому, знаходячись у шлюбі. Зі своїм коханцем вона відкрито спілкувалася, тому про цей факт знали його родичі та знайомі, зневажала його як законного чоловіка та батька їхньої малолітньої дитини. Крім того, позивачка дозволила собі познайомити сина зі своїм коханцем, що не могло не спричинити психологічну напругу та нервові зриви у дитини. 09.01.2020 року позивачка звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу.

Шлюб між ними розірваний на підставі рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 06 лютого 2020 року, яке набрало законної сили 11.03.2020 року.

Оскільки син ОСОБА_10 , знаючи, що у його мами є інший близький друг, який може стати його батьком, зазнав психологічну травму, негайно потрібно було реагувати та надавати сину допомогу зі сторони кваліфікованих спеціалістів, лікарів. Він змушений був звернутись до медичного центру, лікар якого надав висновок, що хлопчик знаходиться у стані агресії, страху, наявні порушення сну.

Згідно висновку за результатами нейропсихологічного обстеження від 03.03.2020 року психоемоційний стан дитини знижено, риси залежності, роздратованості, невпевненості в собі, недовірливість і боягузтво, почуття невизначеності. Стрес, викликаний розчаруваннями і перешкодами на шляху до реалізації своїх намірів. Протидія обставинам, що перешкоджає вільній самореалізації особистості і дратівливість поєднуються з невпевненістю. На фоні психоемоційного зниження відзначається психічне напруження, тривожність і супроводжується високою психічною втомою.

Згідно висновку за результатами нейропсихологічного обстеження психологом центру від 28.05.2020 року, відзначається позитивна динаміка з боку емоційно-вольової сфери, психофізіологічного статусу, помітно відзначаються позитивні когнітивні процеси з боку пам'яті, зокрема зорової, слухової, довготривалої пам'яті. У тесті Рене Жиля показники щодо сім'ї виходять на перший план, позитивні відносини з батьком, бабусею і дідусем, з якими постійно проводить час.

Згідно консультативного висновку спеціаліста лікаря консультанта від 01.06.2020 року, дитина видужує, але потрібен контроль за емоційним станом та огородити дитину від психотравмуючого агента (матері).

Оскільки відповідач з сином тривалий час знаходилися на реабілітації в дитячому німецькому - медичному центрі KIND в місті Одесі, відповідач ОСОБА_3 розглянув можливість та перспективність залишитися у цьому місті, де орендує однокімнатну квартиру в гарному районі по АДРЕСА_3 .

Син ОСОБА_10 знаходиться на його повному матеріальному забезпеченні. Він забезпечує належний рівень його життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини, так як його матеріальний стан та дохід дозволяють це робити. Він зареєстрований як ФОП 27.05.2020 року № 2525 000 0000 007563 згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та про реєстрацію платником ЄСВ, дохід в місяць складає 69500 грн, спроможний самостійно утримувати малолітнього сина. Дитина забезпечена необхідними меблями, побутовою технікою, іншими предметами тривалого вжитку, продуктами харчування, одягом та взуттям відповідного сезону.

Позивачка не має свого житла. Перед Новим 2020 роком вона добровільно зібрала речі та пішла з квартири, в якій вони проживали, а він із сином з її згоди поїхали у Вінницьку область для оздоровлення дитини. За період відсутності вона кожного дня в телефонному режимі спілкувалася із сином. Коли вони повернулись додому, виявилось, що зникли речі та цінності, позивачка накинулась на нього з криками. Щоб не травмувати дитину він змушений був піти з дитиною до батьків. Потрапити до квартири він не зміг, та з цього приводу звернувся до поліції. Позивачка працює інженером і отримує заробітну плату 17578,58 грн., орендує квартиру. У неї немає родичів у м. Южноукраїнськ, матеріальної підтримки та можливості придбати житло.

22 лютого 2022 року позивачкою надано суду клопотання про зміну позовних вимог, оскільки змінилось її прізвище та місце її проживання і просить викласти їх у наступній редакції: «Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_4 ». Ухвалою суду від 22 лютого 2022 року вказане клопотання про внесення змін до позовних вимог позивачки задоволено.

Ухвалою суду від 22 лютого 2022 року замінено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, орган опіки та піклування Вітовської районної державної адміністрації у Миколаївській області на орган опіки та піклування адміністрації Корабельного району Миколаївської міської ради.

06 березня 2023 року протокольною ухвалою суду в судовому засіданні відповідача ОСОБА_7 виключено із кола учасників справи, у зв'язку зі смертю.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 23 серпня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про визначення місця проживання дитини задоволено частково.

Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_1 , яка на теперішній час проживає за адресою: АДРЕСА_4 . Відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 в частині негайного відібрання у ОСОБА_5 малолітнього ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і повернення його за місцем попереднього проживання.

Також відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 20 серпня 2010 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 06 лютого 2020 року. Після розірвання шлюбу ОСОБА_6 залишено прізвище, яке було до реєстрації шлюбу « ОСОБА_12 ».

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є батьками малолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Станом на 10 січня 2020 року ОСОБА_13 був зареєстрований разом із матір'ю та батьком в квартирі АДРЕСА_5 .

Під час розгляду справи судом були досліджені довідки від 10 січня 2020 року про відвідування ОСОБА_9 комунального закладу «Центр розвитку дитини «Гармонія» управління освіти Южноукраїнської міської ради до 28 грудня 2019 року; від 08 січня 2020 року № 14516 про те, що ОСОБА_13 часто хворіє застудними захворюваннями, потребує догляду матері, на лікарняних по догляду за хворою дитиною знаходилася мати - ОСОБА_6 ; з 02 жовтня 2017 року ОСОБА_13 з відвідував комунальний заклад «Центр розвитку дитини «Гармонія» управління освіти Южноукраїнської міської ради. За період відвідування дошкільного закладу у вихованні та розвитку дитини беруть участь матір та батько.

Позивачка працює в ВП «Южно-Українська АЕС» з 26 грудня 2011 року, з 26 грудня 2021 року працює інженером ІІ категорії Відділу з кошторисно-договірної роботи Управління планування та фінансування ВП «Атопроектінжиніринг» ДП «НАЕК «Енергоатом», за місцем роботи зарекомендувала себе як ініціативний і кваліфікований спеціаліст, отримує заробітну плату. Застрахувала свого сина ОСОБА_9 на 2020 рік

Южноукраїнським відділенням поліції Первомайського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 10 січня 2020 року проводилася перевірка за фактом звернення позивачки щодо того, що ОСОБА_3 забрав сина та забороняє побачення із спільним сином, прогулянок сина та дідуся містом, погроз фізичної розправи, тощо, яку було припинено.

Згідно акту обстеження умов проживання від 13 січня 2020 року квартири за адресою: АДРЕСА_2 , де проживає позивачка, умови для перебування дитини створені належним чином.

З 28 грудня 2020 року позивачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 . Згідно акту обстеження умов проживання від 20 січня 2022 року квартири по АДРЕСА_4 для дитини ОСОБА_9 створені всі необхідні умови для проживання та його розвитку. З січня 2020 року дитина проживає з батьком за іншою адресою.

Згідно акту обстеження умов проживання від 14 лютого 2020 квартири за адресою: АДРЕСА_6 , де проживають ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , на момент відвідування батько дитини з сином були відсутні вдома. ОСОБА_7 повідомив, що внук ОСОБА_10 разом з батьком дитини перебувають в санаторії м. Одеси (т. 1 а.с. 64).

Відповідно до листа міського голови від 17 лютого 2020 року 14 лютого 2020 року представниками служби у справах дітей Южноукраїнської міської ради було відвідано за фактичним місцем проживання сина позивачки - ОСОБА_8 , який проживає з батьком за адресою: АДРЕСА_6 . Батько дитини разом з сином відсутні за місцем проживання (т. 1 а.с. 63). Зі слів діда дитини, внук ОСОБА_10 разом з батьком дитини перебувають в санаторії м. Одеси

17 лютого 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне провадження № 12020150120000116 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України за заявою позивачки від 17 лютого 2020 року про те, що її колишній чоловік ОСОБА_3 самовільно, всупереч установленому законом порядку перешкоджає її спілкуванню з сином ОСОБА_14 2014 року народження.

З листів Уповноваженого Президента України з прав дитини від 11 лютого 2020 року та Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 20 лютого 2020 року вбачається, що ОСОБА_6 рекомендовано звернутися до суду.

Відповідно до копій листів від 13 січня 2020 року Южноукраїнського ВП Первомайського ВП ГУНП в Миколаївській області на ім'я ОСОБА_3 з приводу розпорядження дружиною спільно нажитим майном та заміну замків в квартири, перевірку по факту припинено.

Відповідно до листа-відповіді Управління молоді, спорту та культури Южноукраїнської міської ради 31 січня 2020 року комісією факту про вчинення насильства по відношенню до громадянки ОСОБА_6 не встановлено (т. 1 а.с. 88). Координація дій щодо встановлення факту вчинення насильства по відношенню до дитини входить до повноважень служби у справах дітей Южноукраїнської міської ради.

Згідно відповіді Южноукраїнського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді від 28 лютого 2020 року (т. 1 а.с. 89-90) з лютого поточного року сім'я перебуває на обліку, як така, що знаходиться в стані розлучення, яке спричинило домашнє насильство з боку чоловіка відносно дружини й ізолювання батьком сина від спілкування з матір'ю дитини та соціумом. Батькам рекомендовано звернутися до центру для отримання послуг юрисконсульта та практичного психолога. Батьки звернулися до практичного психолога. В ході бесіди з практичним психологом ОСОБА_3 зазначав, що син ОСОБА_10 хворіє й після одужання «коли син буде готовий» він його приведе з метою визначення прихильності дитини до батьків. ОСОБА_3 жодного разу не приводив дитину до практичного психолога для проведення діагностичного обстеження дитини.

З консультативних висновків спеціаліста лікаря-психіатра від 14 лютого 2020 року, 04 березня 2020 року, 08 березня 2020 року, та 01 червня 2020 року вбачається, що ОСОБА_13 був на прийомі у лікаря із батьком. Скарги на те, що між батьками процес розірвання шлюбу, у дитини порушення сну, страх. Призначено лікування.

Відповідачем надано висновок за результатами нейропсихологічного дослідження дитини ОСОБА_8 30 березня 2020 року та 28 травня 2020 року), додано протоколи обстеження із записами, копії путівок про проходження процедур, процедурної картки, листків проходження процедур, копії витягу з медичної карти стаціонарного хворого. В матеріалах справи міститься також копія консультаційного висновку спеціаліста від 03 серпня 2020 року, пацієнт ОСОБА_13 .

Також судом було встановлено, що з 27 травня 2020 року ОСОБА_3 є фізичною особою-підприємцем. Згідно копії свідоцтва про право власності квартира АДРЕСА_5 належить на праві приватної власності ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_3 , ОСОБА_17 , по 1/6 частці кожному.

З 15 травня 2020 року по 31 грудня 2020 року відповідач ОСОБА_3 орендував квартиру по АДРЕСА_3 , а з 01 вересня 2020 року по 01 березня 2021 року - квартиру АДРЕСА_7 , що підтверджується актами про проживання від 17 вересня 2020 року та від 08 вересня 2020 року.

З 01червня 2020 року ОСОБА_13 відвідував як індивідуальні, так і групові заняття з сенсомоторної корекції, з 01вересня 2020 року курс з підготовки до школи при дитячому центрі. Дитина виглядає охайно, сумлінно виконує домашнє завдання згідно віковому розвитку.

Згідно заявки про приєднання до Публічного договору про надання освітніх послуг від 01 вересня 2021 року ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_9 уклав договір про надання освітніх послуг із ТОВ «Одеська приватна загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів «Сходження», де ОСОБА_13 з 01 вересня 2021 року навчався у 1 класі.

Відповідачем ОСОБА_3 надавались копії чеків, заяв та квитанцій, деякі із них на ім'я ОСОБА_18 на відвідування лікарів, зоопарку, атракціонів, купівлю товарів, які суд визнав природними витрати для того з батьків, з ким проживає дитина, особливо, якщо інший з батьків обмежений у спілкуванні з дитиною.

Також судом було встановлено, що в провадженні дізнавача СД відділення поліції №3 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області перебуває кримінальне провадження за підозрою ОСОБА_3 за ст. 356 КК України. 11 червня 2021 року вказане кримінальне провадження зупинено у зав'язку з оголошенням у розшук підозрюваного. Крім того, в провадженні слідчого СВ відділення поліції №1 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області перебуває кримінальне провадження за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України за фактом зникнення малолітнього ОСОБА_9 .

Згідно копії протоколу обшуку від 12 травня 2021 року за участю позивачки як потерпілої було проведено обшук за адресою: АДРЕСА_8 та встановлено місцезнаходження малолітнього ОСОБА_9 за вказаною адресою. Судом в судовому засіданні було оглянуто відеозапис проведення зазначеного обшуку, з якого вбачається, що під час проведення обшуку ОСОБА_3 поводив себе агресивно та не впускав матір до дитини навіть передати подарунки.

Із досліджених в судовому засіданні аудіозаписів телефонних розмов між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та їх малолітнім сином вбачається, що дитина відмовляється від спілкування з матір'ю поки та не надасть згоду на виїзд дитини за кордон для відпочинку.

Згідно висновку експертів №20-6365 за результатами проведення комісійної судової психологічної експертизи від 25 листопада 2021 року сімейна ситуація, що склалася у родині ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), негативно впливає на його емоційний стан, через гострий конфлікт між батьками, до якого дитина залучена. Психічний розвиток ОСОБА_9 в цілому відповідає його віку. Дитина відчуває себе благополучно поряд з батьком. Поява матері викликає в ОСОБА_10 гострі негативні відчуття через залучення дитини до конфлікту лояльності (дитина відкидає матір). Ставлення дитини до матері є наслідком комплексу факторів та обставин: конфліктного розлучення батьків, впливу з боку батька, актуальною ситуацією конфлікту батьків, поєднаного з інтервенцією до життя дитини сторонніх осіб (поліції тощо).

У батька та матері не встановлено індивідуально-психологічних особливостей, які можуть мати негативний вплив на емоційний стан, психічний розвиток та відчуття благополуччя дитини. Недоліки виховних концепцій батьків не є критичними, мають потенціал вирішення за допомогою психолога. Негативний вплив на емоційний стан, психічний розвиток та відчуття благополуччя дитини може мати розлучення дитини з батьком. Умови виховання батька можуть призвести до повної втрати дитиною стосунків з матір'ю, що буде мати негативні наслідки в його подальшому дорослому житті. Умови виховання матері можуть призвести до втрати (повної або часткової) стосунків з батьком. При встановленні місця проживання дитини разом з матір'ю, є ризик психологічного травмування дитини під час її відібрання, ризик роз'єднання ОСОБА_10 з батьком та відповідна його втрата, що так само буде мати травмувальний вплив на дитину. Оцінка сімейної ситуації малолітньою дитиною ОСОБА_9 має ознаки залежності від впливу з боку батька - ОСОБА_3 . Ставлення кожного з батьків до їх спільної дитини є люблячим та турботливим.

Виходячи з індивідуально-психологічних особливостей, емоційного стану, рівня розвитку дитини, експерти вважають, що найліпшим інтересам дитини, з психологічної точки зору, відповідає: проживання дитини з батьком за умов обов'язкових зустрічей з матір'ю (обов'язкового відновлення дружніх стосунків з нею), обов'язкове проходження батьками консультацій з психологом та проходження ними сімейної медіації. ОСОБА_13 на цей час має щире бажання проживати разом з батьком.

Оцінюючи висновок комісійної судової психологічної експертизи, суд першої інстанції взяв до уваги той чинник, що висновок комплексної судової психологічної експертизи було зроблено після того, як дитина майже два роки не бачила матір та нормально не спілкувалася з нею.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Суворівської районної адміністрації Одеської міської ради від 22 вересня 2020 року про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батько дитини не виконує рішення виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради від 22 січня 2020 року № 38 про визначення способу спілкування ОСОБА_6 з її малолітнім сином, переховує дитину від матері, пояснюючи це тим, що син не хоче спілкуватися з матір'ю. Орган опіки та піклування Суворівської районної адміністрації Одеської міської ради вважає доцільним визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_8 з матір'ю. При проведенні бесіди з батьком дитини він стверджував, що син боїться матері, не хоче її бачити. Дані ствердження робилися в присутності дитини, відчувався тиск на малолітнього ОСОБА_8 . ОСОБА_3 навмисно приховував місце свого проживання. У телефонних розмовах вигадує нову причину відмови в обстеженні житла. За адресою, вказаною в позовній заяві не проживав та не проживає, точну адресу відмовляється надавати, оскільки боїться, що в нього заберуть дитину. Орган опіки та піклування Суворівської районної адміністрації Одеської міської ради вважає доцільним визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_9 з матір'ю ОСОБА_19 .

Із висновку органу опіки і піклування Южноукраїнської міської ради від 27 липня 2022 року, вбачається що обоє батьків здатні до виконання своїх батьківських обов'язків, забезпечити потреби дитини, належні умови проживання та виховання, але батько самовільно змінив місце проживання малолітнього ОСОБА_10 , фактично усунув матір від вільного спілкування та виховання сина, належного виконання батьківського обов'язку через залучення дитини до конфлікту лояльності, що має наслідком відкидання матері, небажання та невжиття заходів до врегулювання конфлікту, налагодження взаємостосунків із матір'ю, така поведінка батька не відповідає інтересам малолітньої дитини. На думку комісії, не доведено обставин, що повернення дитини до матері загрожує життю та здоров'ю ОСОБА_10 . Орган опіки та піклування Южноукраїнської міської ради вважає за доцільне затвердити висновок про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із матір'ю ОСОБА_1 .

Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 04 серпня 2023 року, враховуючи бажання та думку дитини, орган опіки та піклування вважає за доцільне проживання малолітнього ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_3 . У дитини в присутності батька відібрано письмову заяву про бажання проживати разом із батьком. У висновку зазначено, що це питання розглядалось тричі на засіданнях комісій. Зазначають, що думка дитини може бути обумовлена тривалим проживанням дитини виключно з батьком, невиконанням рішення виконкому Южноукраїнської міської ради від 22 січня 2020 року №38. Дитина збуджена, знервована, потребує психологічної допомоги (т.6 а.с. 157, 158, 159-161, 182, 183-187, 188-191).

Проаналізувавши зазначені обставини, а також пояснення свідків ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , які були допитані в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_3 самовільно вивіз дитину із спільного місця проживання подружжя ОСОБА_18 , переховував сина від позивачки та позбавив його материнської турботи. В силу свого віку малолітній дитині безумовно потрібна материнська турбота, оскільки між дитиною та матір'ю з самого народження існує тісний зв'язок, розірвання якого може потягти за собою негативні наслідки у фізичному та емоційному розвитку дитини.

Рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області № 203 від 27 липня 2022 року затверджено висновок органу опіки та піклування Южноукраїнської міської ради про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_9 із матір'ю та недоцільність із батьком. Аналогічний висновок надано і органом опіки та піклування Суворівської районної адміністрації Одеської міської ради, з якими суд погодився.

При цьому суд врахував, що ОСОБА_3 самовільно забрав сина з дитячого садочка, та не надавав можливості зустрічатися та спілкуватися позивачці із сином, що підтверджується поясненнями свідків, висновком органу опіки та піклування Суворівської районної адміністрації Одеської міської ради, витягом про внесення відомостей до ЄРДР за ст.115 КК України, відеофіксацією обшуку.

Суд першої інстанції критично поставився до пояснень відповідача про обізнаність ОСОБА_1 про місце перебування сина, оскільки це спростовується в тому числі висновком орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради (т.2 а.с. 150-152), який також докладав зусиль для встановлення місця перебування дитини та від якого відповідач переховував місце проживання, переховував дитину, що відображено у висновку.

Відповідач тривалий час переховував дитину від матері та обмежував і обмежує матір у спілкування з дитиною, а ОСОБА_1 зверталась до правоохоронних та інших органів із заявами про застосування щодо неї відповідачем домашнього насильства, а також за фактом зникнення малолітнього ОСОБА_9 .

Самовільна зміна проживання дитини у такий агресивний спосіб, до якого вдався відповідач, та не надання можливості зустрічатися та спілкуватися позивачці із сином суперечить сімейним цінностям, які полягають в повазі один до одного та як найкращому вихованні дитини, ураховуючи інтереси дитини.

Згідно зі статтею 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається зі згоди батьків, а по досягненні дитиною 10 років - зі спільної згоди батьків та самої дитини. По досягненні дитиною 14 років, коли батьки проживають окремо, місце проживання визначається дитиною.

З урахуванням встановлених судом обставин справи, ситуації, яка склалась у сім'ї та обстановці у якій перебуває дитина, дитина не зможе об'єктивно, незалежно та вільно висловити свою думку.

Створювані батьком протягом тривалого часу перешкоди для матері у вихованні та спілкуванні із сином руйнують його зв'язки зі своєю сім'єю, до якої належить як батько, так і матір, а отже, в даному конкретному випадку, така поведінка відповідача суперечить сімейним цінностям та не відповідає якнайкращому забезпеченню інтересів малолітнього ОСОБА_10 , який через свій ранній вік починає все більше сприймати нову співмешканку батька як рідну матір та відторгати матір, вважати її поганою людиною, що відображається також при зверненні до неї « ОСОБА_27 ».

Також суд першої інстанції критично поставився до показань свідків ОСОБА_24 , оскільки вона є родичем відповідача, та до пояснень свідка ОСОБА_26 .

Суд також критично поставився до пояснень ОСОБА_3 та ОСОБА_8 щодо побиття дитини матір'ю, залишення дитини на вулиці та залякування дядею ОСОБА_28 , і вважає це домислами відповідача, які в подальшому могли спроєцируватись у дитини, оскільки дитина, як зазначалось вище, під час експертизи не згадувала ці події, а в подальшому дитина можливо з урахуванням впливу батька, для відеозапису на прохання батька відтворює цю інформацію.

Експертом зроблено припущення, що дитина найбільш емоційно близька та відкрита до діда, який є для нього найбільш авторитетною людиною (т.3 а.с.107 зв).

Суд першої інстанції не погодився із висновком експертизи в частині визначення місця проживання дитини із батьком, оскільки між батьками склались неприязні відносини, експертиза проводилась в той час, коли дитина вже декілька років проживала із батьком, який насильно розлучив дитину із матір'ю.

При цьому суд врахував, що у матері до 27 грудня 2019 року були теплі стосунки та міцний зв'язок із сином, що підтверджується поясненнями дільничного педіатра та вихователя у дитячому садку, ці особи не є заінтересованими та не перебувають у сімейних або дружніх стосунках із сторонами.

На підставі аналізу всіх зібраних докази, суд дійшов висновку, що своєю поведінкою ОСОБА_3 сприяє відчуженню матері від сина, батько втягує дитину в загострення конфлікту, постійно проводячи бесіди по телефону у гучному режимі, сприяє маніпулюванню сина матір'ю (буде розмовляти, якщо вона надасть дозвіл на перетин кордону для відпочинку у Єгипті), розповідаючи дитині все про те, що відбувається, доводять до відома дитини зміст позову та судових засідань.

Суд погодився з висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради в тій частині, що дитина дуже залякана, та дуже залежна від думки батька, яку останній не намагається приховувати від дитини, а свій обов'язок по сприянню налагодження стосунків із матір'ю перекладає на 7-ми річного сина, стверджуючи, що в них все вирішує дитина.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції взяв до уваги думку дитини щодо проживання з батьком, разом з тим, враховував, що відповідач ОСОБА_3 самостійно, у грубий спосіб змінив місце проживання дитини, що, безумовно, викликало стрес, дитина тривалий час не проживала із матір'ю, не бачила матір, не спілкувалась з нею у спокійних та нормальних умовах, візити ОСОБА_1 та телефонні розмови з нею супроводжуються конфліктами; дитина залежить від думки батька, що відобразилось у висновках експерта та висновку органу опіки та піклування Миколаївської міської ради; дитина перебуває у важкому емоційному стані, що підтверджується крім висновку органу опіки та піклування Миколаївської міської ради, поведінкою ОСОБА_29 в судовому засіданні, коли при спробі спілкуватись з дитиною в судовому засіданні, ОСОБА_13 взагалі відмовився від спілкування без батька, плакав, чіплявся за батька, зазирав йому в очі, з ним не можливо було взагалі встановити будь-який контакт. Внаслідок такої реакції суд ухвалив не допитувати дитину в судовому засіданні. Під час перерви при намаганні спілкуватись дитиною з метою її заспокоїти, дитина дуже агресивно поводила себе, кричала.

Приймаючи рішення у справі суд зазначив, що бере до уваги рекомендації психолога, висловлені у висновку експерта, що для спокою дитини спочатку потрібно налагодити стосунки із матір'ю, а потім встановлювати з ким дитині буде найкраще жити. Проте, суд вважав за необхідне врахувати також те, що судова експертиза була проведена наприкінці 2021 року. З того часу сторони не налагодили стосунки між собою, що відповідач, як особа, з якою проживає дитина, не сприяє налагодженню відносин з матір'ю, а навпаки, сприяє відторгненню матері дитиною. Суд також звернув увагу на те, що ОСОБА_3 затягував проведення експертизи, не завжди давав експертам сам на сам спілкуватись з дитиною, що відображено у висновку та клопотаннях (т.2 а.с.209, 213). Відповідач постійно розповідає дитині про те, що відбувається між сторонами, а також надає інформацію щодо судових засідань. Сторонами не надано доказів того, що між ними налагоджуються стосунки, що вони сприяють налагодженню стосунків із матір'ю. Навпаки, складається враження, що конфлікт загострюється.

Процесуальна та побутова поведінка відповідача, незважаючи на те, що він займається вихованням та утриманням дитини, не свідчить про виконання рекомендацій експерта, відбувається повне відчуження дитиною матері, дитина перебуває у дуже нервовому стані.

На думку суду першої інстанції, залишення дитини у тому середовищі, в якому вона перебуває, може безповоротно негативно вплинути на емоційний стан дитини та прийняття матері.

ОСОБА_13 навчається дистанційно, тому звичне для нього оточення у школі розірвано не буде, оскільки такого оточення не існує. Будь-які гуртки дитина може відвідувати за іншим місцем проживання.

З урахуванням поведінки батька, суд вважав не можливим поступове звикання дитини до проживання з матір'ю, а тому дійшов висновку, що встановлення місця проживання дитини з матір'ю відповідатиме найкращим його інтересам, тому вимоги позивача правомірні, а первісний позов підлягає задоволенню. Враховуючи, що первісний позов в частині визначення місця проживання дитини задоволено, зустрічний позов задоволенню не підлягає, оскільки позови взаємовиключні.

Крім того, суд зазначив, що батько дитини не обмежений у належному йому праві на спілкування з сином, турботи щодо дитини та участі у його вихованні і може реалізувати свої права шляхом домовленості з матір'ю дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням.

Вимоги про повернення дитини позивачка пред'являла до ОСОБА_5 та ОСОБА_7 . Проте суд вважав, що між сторонами наявний спір про визначення місця проживання дитини, що дитина перебуває із батьком, тому, підстави для застосування статті 162 СК України відсутні.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, відповідач ОСОБА_3 через свого представника звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову ОСОБА_1 та задовольнити його зустрічну позовну заяву.

В апеляційній скарзі зазначає, що ОСОБА_3 жодного разу не ухилявся від обов'язку повідомляти де перебуває син ОСОБА_10 . Кожен день з моменту припинення шлюбних відносин він спілкувався з позивачкою по телефону, розповідав як справи, просив сина розмовляти з нею. Сам він цього робити не хотів (свідчення у справі ОСОБА_30 , ОСОБА_24 ). Позивачка та всі відповідні органи знали, де живе батько із сином, ОСОБА_3 ніколи не перешкоджав зустрічам позивачки та сина, однак через нестабільну та неадекватну поведінку позивачки та її тиск на нього, син боявся її і не хотів з нею бачитися.

Щодо заяв про те, що ОСОБА_3 проігнорував рекомендації служби у справах дітей Южноукраїнської міської ради про необхідність обстеження дитини у психолога, зазначає, що навпаки, слідуючи рекомендаціям служби у справах дітей Южноукраїнської міської ради про необхідність обстеження дитини у психолога, ОСОБА_3 одразу звернувся до психолога, про що свідчать матеріали обстеження дитини від 03.03.2020. Після проходження лікування з сином звертався до психолога повторно, про що свідчать матеріали обстеження дитини від 28.05.2020. Крім того, з 01.06.2020 ОСОБА_10 проходив курси з сенсомоторної корекції.

Не погоджується з заявами позивачки, що під час проведення експертизи вона не змогла поспілкуватись з дитиною, так як під час проведення експертизи державним судовим експертом було організовано відео конференцію, на якій були присутні ОСОБА_1 та син ОСОБА_10 . Зауважує, що коли позивачка приїжджала двері їй відчинили і пустили в дім до дитини, про це є відео в матеріалах. Натомість позивачка не надала доказів, які б підтверджували її заяви, що коли вона приїжджає в м. Миколаїв до дитини, то двері їй не відчиняють.

Не погоджується зі ствердженням органу опіки і піклування Южноукраїнської міської ради, що дитина залежна від думки батька та наголошує, що цей орган жодного разу не спілкувався з ОСОБА_10 , тому не зрозуміло як він може давати таку оцінку.

Щодо довідки дитячого педіатра № 14516 від 08 січня 2020 року, що ОСОБА_10 часто хворіє застудними захворюваннями. Повідомляє що, від того часу як ОСОБА_10 висловив бажання жити з батьком (вже четвертий рік повноцінна сім'я з ним та фактичною дружиною ОСОБА_31 ), дитина майже не хворіла, про що свідчить його регулярна присутність у школі та гуртках.

На думку апелянта, судом першої інстанції не було взято до уваги та не надано належної оцінки наведених в висновку державного судового експерта фактів: поява матері викликає в ОСОБА_10 гострі негативні відчуття; умови виховання матері можуть призвести до втрати (повної або часткової) стосунків з батьком; при встановленні місця проживання дитини разом з матір'ю, є ризик психологічного травмування дитини під час її відібрання, ризик роз'єднання ОСОБА_10 з батьком та відповідна його втрата, що так само буде мати травмувальний вплив на дитину; виходячи з індивідуально-психологічних особливостей, емоційного стану, рівня розвитку дитини, експерти вважають, що найліпшим інтересам дитини, з психологічної точки зору, відповідає: проживання дитини з батьком за умов обов'язкових зустрічей з матір'ю; ОСОБА_13 на цей час має щире бажання проживати з батьком; психічний розвиток ОСОБА_29 в цілому відповідає його віку; на цей час в родині батька ОСОБА_10 відчуває себе благополучно, ОСОБА_32 є добрим батьком для нього (відповідно до досліджень дитини, результатів діагностики ОСОБА_33 , пояснень ОСОБА_34 , яка характеризує колишнього чоловіка як непоганого батька); дитина відчуває себе благополучно поряд з батьком; експерти вважають, що найліпшим інтересам дитини відповідає проживання дитини з батьком. При встановлені місця проживання дитини разом з матір'ю, є ризик психологічного травмування дитини під час її відібрання, ризик роз'єднання ОСОБА_10 з батьком та відповідна його втрата, через те, що ОСОБА_34 має потенціал обмежувати сину в зустрічах з батьком (висновок експертів випливає з психологічного аналізу змісту діагностики інтерв'ю пані ОСОБА_35 та аналізу її поведінки протягом вирішення справи судом відповідей, наданих на дослідження матеріалів); при встановленні місця проживання дитини з матір'ю актуальна сімейна система ОСОБА_10 може різко змінитися, те яким чином будуть складатися стосунки в тріаді "мати-дитина-батько" після рішення суду про встановлення місця проживання дитини з матір'ю передбачити не можливо; негативний вплив на емоційний стан, психічний розвиток та відчуття благополуччя дитини може мати розлучення дитини з батьком.

Не погоджується із ствердженням суду, що висновок комплексної судової психологічної експертизи було зроблено після того, як дитина майже два роки не бачила матір та нормально не спілкувалася з нею, оскільки експертиза це процес довготривалий і вона розпочалася не через два роки, як зазначає суд, а у травні 2021, тобто через рік після того як син вирішив жити з батьком. Також зазначає, що окрім дитини експертиза проводилася і з її батьком та матір'ю і до останньої в експертів виникло дуже багато зауважень щодо знаходження дитини з нею.

Фахівці органу опіки Суворовської районної адміністрації, який видав рекомендації проживання дитини з матір'ю, жодного разу не спілкувалися з дитиною. Відсутні будь-які документи, які б підтверджували таке спілкування. Про це зазначає і державний судовий експерт у висновку: ''Водночас, зазначений висновок не містить психологічної інформації".

Висновок органу опіки Южноукраїнської міської ради, на думку, апелянта є незаконним і на теперішній час оскаржується в суді, до того ж ні син, ні батько не спілкувались з фахівцями Южноукраїнської служби.

В той же час вважає, що суд першої інстанції помилково не взяв до уваги висновок Служби у справах дітей Корабельного району Миколаївської міської ради, в якому за результатами роботи служби з дитиною і її опитуванням, за результатами роботи психолога Миколаївського міського центру соціальних служб із батьками ОСОБА_10 і дитиною, було зроблено висновок про доцільність проживання дитини з батьком.

В оскаржуваному рішенні відсутні вмотивовані висновки про відхилення висновку органу опіки та піклування Служби у справах дітей адміністрації Корабельного району Миколаївської міської ради, відповідно до якого визначено, що найкращим інтересам дитини відповідатиме її спільне проживання з батьком, зі сторони матері лише наявний акт обстеження умов проживання матері в м. Києві. Тобто за первісним позовом матері органом опіки та піклування не складено висновку про доцільність проживання дитини разом з матір'ю, а акт обстеження умов проживання не є за своєю суттю та змістом висновком органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, що як наслідок є підставою для скасування рішення суду першої інстанції (Постанова ВС від 23.12.2020 року у справі № 712/11527/17 ).

Постанова ВС від 16.06.2022 у справі № 712/11527/17 вказано, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення .

Суд першої інстанції необґрунтовано дійшов висновку, про те що ОСОБА_3 переклав свій обов'язок по сприянню налагодження стосунків із матір'ю на 7-ми річного сина. Це не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки сину ОСОБА_10 вже майже 9 років. По-друге батько особисто виконуючи рекомендації Служби у справах дітей Южноукраїнської міської ради, державного судового експерта Журавльової Маргарити (рекомендовано ОСОБА_1 обов'язкова умова супроводу перших зустрічей психологом), комісії у справах дітей Миколаївської міської ради звернувся за допомогою у налагоджені стосунків між ОСОБА_10 та його матір'ю до психолога Миколаївського міського центру соціальних служб, документ додається. А ОСОБА_1 відмовилась від цієї вкрай важливої для дитини і для особисто неї роботи, підтверджується листом № 35 від 30.06.2023 Миколаївського міського центру соціальних служб.

Заперечує висновок суду, що апелянт самостійно, у грубий спосіб, змінив місце проживання дитини, що безумовно викликало стрес, дитина тривалий час не проживала з матір'ю, не бачила матір, не спілкувалася і з нею у спокійних та нормальних умовах, так як ОСОБА_10 самостійно вирішив жити з ним і сам не висловлює бажання спілкуватися з матір'ю.

Вважає, що суд першої інстанції систематично забуває, що при прийнятті рішення в першу чергу повинні бути враховані не інтереси матері, що простежується у діях суду крізь увесь судовий процес, а інтереси, думка і прихильність дитини.

Також зазначає, що суд першої інстанції не врахував той момент, що не можна передати дитину для проживання з тим із батьків хто своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. У зв'язку з чим стосовно ОСОБА_1 відкрито два кримінальних провадження: за ст. 185 ч.4 КК України та за ст.384 КК України.

Звертає увагу, що ОСОБА_3 ніколи не чинив і не буде чинити перепони у спілкуванні матері з дитино і у її участі в його житті. Зазначає, що в матеріалах справи відсутні документи та факти які б доказували зворотне.

Крім того, апелянт вказує, що за ці чотири роки позивачка нічого не зробила для налагодження стосунків з дитиною, жодної моральної та матеріальної участі в житті дитини не приймала, доказів зворотного у справі не має. Окрім як травмувала психіку дитини двома обшуками, вибитими дверима, експертизою, викликом на допит у суд, постійними переслідуваннями родини і погрозами, сварками і образливими висловлюваннями у бік батька.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_37 навчається дистанційно, тому звичне для нього оточення у школі розірвано не буде, оскільки такого оточення не існує. Однак, з даним висновком погодитись не можливо, оскільки окрім дистанційного навчання яке займає декілька годин на день, він живе 24 години на добу сім днів на тиждень. Живе чотири роки в родині, де його люблять і не ображають, де враховують його точку зору і поважають його як особистість. У нього свої звички, свій побут, свої індивідуальні інтереси, друзі оточення, захоплення.

Позивачка по справі знала, що у сина є особистий телефон, вона дзвонила, і батько не перешкоджав їй спілкуватися із сином, однак ОСОБА_10 цього не хотів і відповідач роз'яснював сину, що треба поговорити з мамою, мамі надсилались фото по Viber.

З матеріалів справи вбачається, що більш кращі умови для проживання малолітньої дитини ОСОБА_9 створені у батька ОСОБА_3 . Дитина проживає в житловому будинку з усіма належними умовами, має свою дитячу кімнату, в будинку є всі зручності, батько матеріально та фінансово забезпечений, має позитивну характеристику з місця роботи.

Також у матеріалах справи відсутні докази, які б дозволили дійти до висновку, що визначення місця проживання дитини з матір'ю, що фактично призводить до зміни місця проживання дитини, буде мати більш позитивний вплив на дитину. Дитина прижилася у існуючому середовищі, тому змінювати її місце проживання вагомих підстав немає.

Вважає, що з матеріалів справи також вбачається, що батько створив належні умови для виховання та розвитку дитини, він досить багато часу приділяє дитині, повністю її забезпечує, тому , виходячи із найкращих інтересів дитини, встановивши, що малолітній ОСОБА_10 вже досить тривалий час проживає разом із батьком, правильно визначити місце проживання дитини саме з батьком. Матір дитини, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та його розвитку, має право та обов'язок піклуватися про здоров'я дитини, стан його розвитку, незалежно від того з ким дитина буде проживати.

Відповідно до висновку судово-психологічної експертизи встановлена прив'язаність до батька, і дитина хоче бути з батьком.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.

На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про визначення місце проживання малолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_1 , яка на теперішній час проживає за адресою: АДРЕСА_4 , та відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позову ОСОБА_1 та задовольнити його зустрічний позов.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 та його представник підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, надавши пояснення аналогічні змісту апеляційної скарги.

Позивачка та її представник не визнали доводи апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

Інші учасники процесу до судового засідання не з'явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).

Приймаючи остаточне рішення у справі, колегія суддів враховує те, що рішення суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про негайне відібрання у ОСОБА_5 малолітнього сина ОСОБА_38 ІНФОРМАЦІЯ_1 і повернення його за попереднім місцем проживання ніким із учасників процесу в установленому законом порядку не оскаржене.

Згідно п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Даний правовий висновок неодноразово повторювався в і постановах Верховного Суду.

Тому рішення суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про негайне відібрання у ОСОБА_5 малолітнього сина ОСОБА_38 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і повернення його за попереднім місцем проживання апеляційним судом не переглядається взагалі.

Переглядаючи рішення суду в оскаржуваній частині в межах доводів апеляційної скарги, надаючи оцінку зібраним у справі доказам, визначаючи юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, колегія суддів не погоджується з висновком, виходячи з наступного.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

За змістом положень частин 7, 8 статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до статті 3, статті 18 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року (набрала чинності для України 02 вересня 1991 року) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Стаття 141 СК України визначає, що мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо. Відповідно до частини 2 статті 141 СК України, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Згідно зі ст. ст.11, 15 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї разом з батьком або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкування з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Конвенція про права дитини, виходячи із рівності прав матері та батька, у пункті 1 статті 9 проголосила правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.

Згідно з принципом 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю.

Однак, поняття «розлучення дитини та матері» не є тотожним поняттю «визначення різних місць проживання матері та дитини», оскільки мати дитини у разі визначення місця проживання дитини з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу та порядку спілкування з дитиною або за рішенням органу опіки та піклування чи за судовим рішенням з цього питання.

Тобто під забороною розлучення дитини зі своєю матір'ю в контексті Декларації прав дитини слід розуміти не обов'язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року.

У частині першій статті 3 цієї Конвенції закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Як роз'яснено у п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21.12.2007 року, при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.

Частиною 2 статті 150 СК України передбачено, що, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно із частиною 4 статті 150 СК України, батьки зобов'язані поважати дитину.

Відповідно до статті 153 СК України, мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Частиною 2 статті 155 СК України передбачено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує кожному право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (пункт 1). При цьому зазначена стаття містить застереження, згідно з яким органи державної влади не можуть утручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (пункт 2).

Відповідно до частин першої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Частинами 1,2 стаття 161 СК України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Комплексний аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.

У рішенні ЄСПЛ «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року зазначено, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Аналіз релевантної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

У зв'язку із зазначеним, при визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини.

Колегія суддів зауважує, що сім'я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків. Діти є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Судом у даній справі встановлено, що батьками малолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 20 серпня 2010 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 06 лютого 2020 року. Після розірвання шлюбу ОСОБА_6 залишено прізвище, яке було до реєстрації шлюбу « ОСОБА_12 ».

ОСОБА_13 був зареєстрований разом із матір'ю та батьком в квартирі АДРЕСА_5 . Спільне проживання батьки малолітнього ОСОБА_8 припинили в грудні 2019 року, коли 27 грудня 2019р. ОСОБА_3 забрав сина з дитячого садочка та поїхав з ним до родичів, щоб відзначити новорічні свята. Відповідач наполягає, що зробив це зі згоди позивачки, проте остання даний факт категорично заперечує.

Після припинення спільного проживання відносини сторін є вкрай напруженими.

Позивачка зверталась до правоохоронних та інших органів із заявами про застосування щодо неї відповідачем домашнього насильства, а також за фактом зникнення малолітнього ОСОБА_9 , про що свідчать копії листів Южноукраїнського відділення поліції Первомайського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 10 січня 2020 року про припинення перевірок за фактом звернення щодо того, що ОСОБА_3 забрав сина та забороняє побачення із спільним сином, прогулянок сина та дідуся містом, погроз фізичної розправи, тощо; звернення позивачки від 11 лютого 2020 року до Уповноваженого Президента України з прав дитини; від 20 лютого 2020 року до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області; внесення 17 лютого 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне провадження № 12020150120000116 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України за заявою ОСОБА_6 про те, що її колишній чоловік ОСОБА_3 самовільно, всупереч установленому законом порядку перешкоджає її спілкуванню з сином ОСОБА_14 2014 року народження. 11 червня 2021 року вказане кримінальне провадження зупинене у зав'язку з оголошенням у розшук підозрюваного; перебування у провадженні слідчого СВ відділення поліції №1 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області кримінального провадження за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України за фактом зникнення малолітнього ОСОБА_9 .

В свою чергу відповідач ОСОБА_3 також звертався до Южноукраїнського ВП Первомайського ВП ГУНП в Миколаївській області з приводу розпорядження дружиною спільно нажитим майном та заміну замків в квартири, про що свідчить копії листів від 13 січня 2020 року Южноукраїнського ВП Первомайського ВП ГУНП в Миколаївській області. У зв'язку з його зверненнями стосовно ОСОБА_1 відкрито два кримінальних провадження: за ст. 185 ч.4 КК України та за ст.384 КК України.

Звернення позивачки до суду з позовом про визначення місця проживання сина ОСОБА_10 з нею та відповідача з зустрічним позовом з аналогічним предметом спору, а також до органів опіки та піклування за вирішенням питання щодо місця проживання сина свідчить про те, що добровільної спільної згоди щодо визначення місця проживання неповнолітнього сина після припинення спільного проживання сторони не досягли.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, слід врахувати те, що матеріали справи не містять даних про негативне ставлення позивачки чи відповідача до сина ОСОБА_10 . Вони обоє працюють, забезпечені житлом, в якому створені належні умови для проживання, виховання та розвитку дитини, обоє є люблячими та турботливими батьками.

Надані сторонами докази їх звернень до правоохоронних органів стосовно поведінки один одного, фактично характеризують особисті стосунки сторін і не містять інформації щодо насилля позивачки чи відповідача по відношенню до сина ОСОБА_10 чи іншої негативної поведінки стосовно нього.

При цьому до стверджень неповнолітнього ОСОБА_10 про те, що мати його била під час їх спільного проживання, колегія суддів відноситься критично з урахуванням інформації, зазначеної в тексті висновку експертів від 25.11.2021р., коли на запитання експерта про те, чи хтось його б'є ( «шлепает»), ОСОБА_10 відповів, що це робить « ОСОБА_39 ». На уточнення експерта про те, як саме « ОСОБА_39 » це робить, з'ясувалося, що ОСОБА_10 не розуміє, що означає слово «шлепать». У його розумінні це теж саме, що й кричати, коли йому було надано пояснення, щодо значення слова «шлепать», ОСОБА_10 відповів так: « Если бы я с ней ( ОСОБА_41 ) остался жить, она бы меня шлепала». Також з'ясувалося, що раніше ОСОБА_39 ніколи цього не робила, як вказала дитина.

Але про наявність конфлікту між сторонами щодо визначення місця проживання сина ОСОБА_10 свідчать, зокрема, лист Управління молоді, спорту та культури Южноукраїнської міської ради від 31 січня 2020 року, Южноукраїнського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді від 28 лютого 2020 року, рішення виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради від 22 січня 2020 року, яким визначено спосіб спілкування позивачки з її малолітнім сином, а саме: у бідні дні з 17-00год. до 20-00 год. та в перші і треті вихідні місяця з 10-00год. суботи до 16-00год. неділі, тощо. Самі сторони також наполягають на наявності між ними конфлікту щодо визначення місця проживання сина ОСОБА_10 .

Оскільки сторони добровільної спільної згоди щодо визначення місця проживання неповнолітнього сина після припинення спільного проживання не знайшли, ця ситуація потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини.

Приймаючи остаточне рішення у справі, апеляційний суд враховує, що до 27 грудня 2019 року як у позивачки, так і у відповідача були теплі стосунки та міцний зв'язок із сином. Але у зв'язку з конфліктами між подружжям ОСОБА_18 та припиненням ними спільного проживання, психологічний стан їх сина погіршився.

Так, як убачається з консультативного висновку спеціаліста лікаря-психіатра від 14 лютого 2020 року, 04 березня 2020 року, 08 березня 2020 року, та 01 червня 2020 року ОСОБА_13 був на прийомі у лікаря із батьком. Скарги на те, що між батьками процес розірвання шлюбу, у дитини порушення сну, страх. Призначено лікування.

Згідно висновку за результатами нейропсихологічного обстеження від 03.03.2020 року психоемоційний стан дитини знижено, риси залежності, роздратованості, невпевненості в собі, недовірливість і боягузтво, почуття невизначеності. Стрес, викликаний розчаруваннями і перешкодами на шляху до реалізації своїх намірів. Протидія обставинам, що перешкоджає вільній самореалізації особистості і дратівливість поєднуються з невпевненістю. На фоні психоемоційного зниження відзначається психічне напруження, тривожність і супроводжується високою психічною втомою.

Згідно висновку за результатами нейропсихологічного обстеження психологом центру від 28.05.2020 року, відзначається позитивна динаміка з боку емоційно-вольової сфери, психофізіологічного статусу, помітно відзначаються позитивні когнітивні процеси з боку пам'яті, зокрема зорової, слухової, довготривалої пам'яті. У тесті Рене Жиля показники щодо сім'ї виходять на перший план, позитивні відносини з батьком, бабусею і дідусем, з якими постійно проводить час.

Згідно консультативного висновку спеціаліста лікаря консультанта від 01.06.2020 року, дитина видужує, але потрібен контроль за емоційним станом та огородити дитину від психотравмуючого агента (матері) (а.с.235т.1).

Відповідно до висновку експертів №20-6365 за результатами проведення комісійної судової психологічної експертизи від 25 листопада 2021 року, проведення якої було розпочато в червні 2021 року, сімейна ситуація, що склалася у родині ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), негативно впливає на його емоційний стан, через гострий конфлікт між батьками, до якого дитина залучена. Психічний розвиток ОСОБА_9 в цілому відповідає його віку. Дитина відчуває себе благополучно поряд з батьком. Поява матері викликає в ОСОБА_10 гострі негативні відчуття через залучення дитини до конфлікту лояльності (дитина відкидає матір). Ставлення дитини до матері є наслідком комплексу факторів та обставин: конфліктного розлучення батьків, впливу з боку батька, актуальною ситуацією конфлікту батьків, поєднаного з інтервенцією до життя дитини сторонніх осіб (поліції тощо). У ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не встановлено індивідуально-психологічних особливостей, які можуть мати негативний вплив на емоційний стан, психічний розвиток та відчуття благополуччя дитини. Недоліки виховних концепцій батьків не є критичними, мають потенціал вирішення за допомогою психолога. Негативний вплив на емоційний стан, психічний розвиток та відчуття благополуччя дитини може мати розлучення дитини з батьком. Умови виховання батька можуть призвести до повної втрати дитиною стосунків з матір'ю, що буде мати негативні наслідки в його подальшому дорослому житті. Умови виховання матері можуть призвести до втрати (повної або часткової) стосунків з батьком. При встановленні місця проживання дитини разом з матір'ю, є ризик психологічного травмування дитини під час її відібрання, ризик роз'єднання ОСОБА_10 з батьком та відповідна його втрата, що так само буде мати травмувальний вплив на дитину. Оцінка сімейної ситуації малолітньою дитиною ОСОБА_9 має ознаки залежності від впливу з боку батька - ОСОБА_3 . Ставлення кожного з батьків до їх спільної дитини є люблячим та турботливим. Виходячи з індивідуально - психологічних особливостей, емоційного стану, рівня розвитку дитини, експерти вважають, що найліпшим інтересам дитини, з психологічної точки зору, відповідає: проживання дитини з батьком за умов обов'язкових зустрічей з матір'ю (обов'язкового відновлення дружніх стосунків з нею), обов'язкове проходження батьками консультацій з психологом та проходження ними сімейної медіації. ОСОБА_13 на цей час має щире бажання проживати разом з батьком.

Також в описовій частині вказаного висновку зазначено, що на час проведення дослідження в родині батька ОСОБА_10 відчуває себе благополучно. При встановленні місця проживання дитини з матір'ю, актуальна сімейна система ОСОБА_10 може різко змінитися. Те, яким чином будуть складатися стосунки в тріаді «матір-дитина-батько» після рішення суду про встановлення місця проживання дитини з матір'ю передбачити не можливо. Непередбачувані наслідки рішення суду про повернення дитини до матері у порівнянні з усталеною сімейною системою (яка має єдиний недолік - негативний вплив ОСОБА_3 на стосунки ОСОБА_10 з матір'ю, що, водночас, є подоланим у випадку прикладання зусиль) дитини поряд з ОСОБА_3 , дозволяють експертам дійти висновку про те, що на час проведення дослідження проживання дитини разом з матір'ю, з урахуванням складної психологічної ситуації, яка склалася між батьками дитини, не відповідає найліпшим інтересам хлопчика.

На час розгляду справи психологічна ситуація, яка склалася між батьками, не покращилася. До такого ж висновку фактично дійшов і суд першої інстанції, зазначивши, що складається враження, що конфлікт загострюється.

Колегія суддів вважає необхідним наголосити, що дитина є суб'єктом права і незважаючи на вікову категорію, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватися, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і гарантує, що інтереси дітей захищені. Належна увага повинна приділятися поглядам та думці дитини згідно з її віком і зрілістю.

Закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом із тим, згода дитини на проживання з одним із батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією.

У справі, що переглядається, судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи було здійснено опитування неповнолітнього ОСОБА_8 в присутності представників третьої особи (органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради) щодо його думки відносно проживання з одним із батьків.

Неповнолітній ОСОБА_13 повідомив, що хоче проживати разом із батьком, який турбується про нього та створив належні умови для проживання, навчання і розвитку. При цьому він також повідомив про категоричне небажання проживати з мамою - позивачкою по справі, бо вважає, що вона його не любить, обманює, раніше кричала на нього та била. Він відкидає можливість проживання з мамою та її цивільним чоловіком, в той же час його влаштовує проживання з батьком та його співмешканкою, яка його навчила читати, писати та правильно вимовляти слова.

Представники органу опіки виконавчого комітету Миколаївської міської ради Мамонтова О.Є. та Таворська К.В. , які одночасно є і працівниками служби у справах дітей, повідомили, що неповнолітній ОСОБА_10 давав правдиві пояснення, поводив себе спокійно, відповідав на питання впевнено на противагу того, як він поводив себе раніше, коли він під час спілкування був збудженим та знервованим. Вважають, що це можливо через те, що раніше вони вже спілкувалися з неповнолітнім ОСОБА_10 неодноразово, він перестав їх боятися, бо вони запевнили хлопця у попередніх бесідах з ним, що не будуть негайно забирати його від батька та передавати мамі.

З урахуванням викладеного та враховуючи особисте спілкування колегії суддів з неповнолітнім ОСОБА_10 , апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції, що дитина перебуває у важкому емоційному стані, а поведінка ОСОБА_38 в судовому засіданні в суді першої інстанції, коли при спробі спілкуватись з дитиною в судовому засіданні, ОСОБА_13 взагалі відмовився від спілкування без батька, плакав, з ним не можливо було встановити будь-який контакт, ймовірно була спровокована тим, що в залі судового засідання крім учасників процесу знаходилися вільні слухачі, незнайомі неповнолітньому представники органу опіки та піклування і служби у справах дітей, що могло налякати дитину. Пересвідчитися, що відбувалося під час перерви при намаганні спілкуватись з дитиною взагалі неможливо через відсутність запису такого спілкування.

Сукупний аналіз зазначених обставин свідчить про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неможливість залишення дитини у тому середовищі, в якому вона перебуває, оскільки це на думку суду може безповоротно негативно вплинути на емоційний стан дитини та прийняття матері, так як даний висновок суду не враховує, що як зазначено в висновку експертів різка зміна сімейної ситуації, в якій перебуває неповнолітній ОСОБА_10 та непередбачуваність того, яким чином будуть складатися стосунки в тріаді «матір-дитина-батько» після рішення суду про встановлення місця проживання дитини з матір'ю не відповідає найліпшим інтересам дитини та може призвести до додаткового травмування дитини, а як уже зазначалося у першу чергу при вирішення спорів щодо дитини повинні бути визначені та враховані інтереси саме дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Матеріали справи містять три висновки різних органів опіки та піклування щодо визначення місця проживання ОСОБА_8 з одним із батьків, які зроблені в різні періоди часу.

Так, у висновку органу опіки та піклування Суворівської районної адміністрації Одеської міської ради від 22 вересня 2020 року зазначено, що батько дитини не виконує рішення виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради від 22 січня 2020 року про визначення способу спілкування ОСОБА_6 з її малолітнім сином, переховує дитину від матері, пояснюючи це тим, що син не хоче спілкуватися з матір'ю. При проведенні бесіди з батьком дитини він стверджував, що син боїться матері, не хоче її бачити. Дані ствердження робилися в присутності дитини, відчувався тиск на малолітнього ОСОБА_8 . ОСОБА_3 навмисно приховував місце свого проживання. У телефонних розмовах вигадує нову причину відмови в обстеженні житла. За адресою, вказаною в позовній заяві не проживав та не проживає, точну адресу відмовляється надавати, оскільки боїться, що в нього заберуть дитину. Тому орган опіки та піклування Суворівської районної адміністрації Одеської міської ради вважав доцільним визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_9 з матір'ю ОСОБА_19 .

Із висновку органу опіки і піклування Южноукраїнської міської ради від 27 липня 2022 року, вбачається що обоє батьків здатні до виконання своїх батьківських обов'язків, забезпечити потреби дитини, належні умови проживання та виховання, але батько самовільно змінив місце проживання малолітнього ОСОБА_10 . Мати дитини неодноразово зверталася до органу опіки та піклування та до служби у справах дітей щодо врегулювання питання визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_10 . Рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради від 22 січня 2020 року було визначено спосіб спілкування ОСОБА_6 з її малолітнім сином, але батько не дотримувався визначеного графіку спілкування сина із матір'ю. На початку 2020 року батько разом з сином поїхав до м. Одеси на відпочинок. Деякий час виходив на контакт із спеціалістами служби у справах дітей, але згодом перестав відповідати на телефонні дзвінки та відмовлявся вказати точне місце перебування його та сина. Поведінка батька під час перебування в Одесі зазначена з посиланням на висновок органу опіки та піклування Суворівської районної адміністрації Одеської міської ради. Про місце знаходження сина мати ОСОБА_10 дізналася від правоохоронних органів. На засідання комісії були запрошені як батько, так і мати, але на засідання прибула тільки мати та повідомила, що так і не бачила свого сина, лише інколи може додзвонитися до нього, але хлопчик з нею розмовляти не хоче, проте повідомив, що вони з родиною перебувають у м. Миколаєві. Батько на засідання не прибув та надіслав заяву про те, що оскільки дитина проживає в м. Миколаєві, то уповноваженим органом щодо встановлення місця проживання дитини є служба у справах дітей адміністрації Корабельного району Миколаївської міської ради.

За такого орган опіки та піклування Южноукраїнської міської ради дійшов висновку, що батько самовільно змінив місце проживання сина ОСОБА_10 фактично усунув матір від вільного спілкування та виховання сина, належного виконання батьківського обов'язку через залучення дитини до конфлікту лояльності, що має наслідком відкидання матері, небажання та невжиття заходів до врегулювання конфлікту, налагодження взаємостосунків із матір'ю, така поведінка батька не відповідає інтересам малолітньої дитини. На думку комісії, не доведено обставин, що повернення дитини до матері загрожує життю та здоров'ю ОСОБА_10 . Тому орган опіки та піклування Южноукраїнської міської ради вважав за доцільне затвердити висновок про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із матір'ю ОСОБА_1 .

В той же час, з аналізу змісту висновків зазначених органів опіки та піклування та матеріалів цивільної справи вбачається, що вони не містять документального підтвердження спілкування їх чи служб у справах дітей з неповнолітнім ОСОБА_10 , а відповідач цей факт категорично заперечує. Аналіз змісту зазначених висновків свідчить про переважне спілкування з матір'ю дитини, врахування її думки щодо висвітлення подій, зокрема, щодо самовільної зміни батьком місця проживання дитини та переховування її від матері, хоча при цьому вона не була позбавлена можливості спілкування з сином в телефонному режимі.

Висновок органу опіки Южноукраїнської міської ради взагалі наразі оскаржений відповідачем шляхом подачі позову до суду.

В той же час, згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 04 серпня 2023 року, враховуючи бажання та думку дитини, орган опіки та піклування вважав за доцільне проживання малолітнього ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_3 . Як убачається зі змісту даного висновку, органом опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради були досліджені акти обстеження службою у справах дітей адміністрації Корабельного району Миколаївської міської ради та Миколаївським міським центром соціальних служб умов проживання родини за адресою: АДРЕСА_9 , а також службою у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації; висновок органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 23.09.2020 та органу опіки та піклування Южноукраїнської міської ради від 27.07.2022 про доцільність визначення місце проживання малолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_1 .

Крім того, було враховано рішення виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області від 22.01.2020 про визначення способу спілкування ОСОБА_6 з її малолітнім сином ОСОБА_9 , яке не виконується; висновок експертів № 20-6365 від 25.11.2021, а також те, що згідно довідки ТОВ «Одеський приватний ліцей з початковою школою та гімназією «Сходження» від 13.01.2023 № 06 малолітній ОСОБА_13 навчається у 2 класі за індивідуальною формою навчання(екстернат) з 09.01.2021 по теперішній час. Батько ОСОБА_43 та його цивільна дружина ОСОБА_44 , здійснюють постійний контроль за успішністю та поведінкою дитини, співпрацюють з учителем та надають посильну допомогу.

Так як малолітній ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , досяг віку, коли може висловити свою думку та бажання, 28.07.2023 у присутності законного представника ОСОБА_3 , спеціалістів служби у справах дітей адміністрації Корабельного району Миколаївської міської ради Мамонтової О.Є. та Таворської К.В. , хлопець надав письмове пояснення щодо його бажання проживати лише з батьком. Відносно матері, ОСОБА_1 дитина пояснила, що має на неї образу за те що, вона його залишала самотнього в вечірній час на вулиці, ображала та била. Тому малолітній мамою вважає теперішню дружину батька - ОСОБА_46 .

Разом з тим в висновку зазначено також те, що така думка дитини може бути обумовлена тривалим проживанням дитини виключно з батьком, невиконанням рішення виконкому Южноукраїнської міської ради від 22.01.2020 № 38. Дитина збуджена, знервована, потребує психологічної допомоги.

Питання визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , неодноразово (13.04.2023, 01.05.2023, 01.08.2023) розглядалося на засіданнях комісій з питань захисту прав дитини. Згідно рішення засідання комісії з питань захисту прав дитини виконкому Миколаївської міської ради від 01.08.2023, протокол № 20, голосування членів комісії з питання визначення місця проживання дитини визначено таким чином: з батьком - «за» - 6; з матір'ю - «за» -4; «утрималися» - 1.

Однак, проаналізувавши всі зазначені обставини орган опіки та піклування дійшов остаточного висновку, що враховуючи бажання та думку дитини, орган опіки та піклування вважає за доцільне проживання малолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_3 .

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представники органу опіки виконавчого комітету Миколаївської міської ради Мамонтова О.Є. та Таворська К.В. підтримали висновок органу опіки та піклування та пояснили, що особисто приймали участь у спілкуванні з неповнолітнім ОСОБА_10 , в тому числі під час відвідування його за місцем проживання з метою обстеження умов проживання. ОСОБА_10 не бажає проживати з мамою та з першої зустрічі з представниками органу опіки та піклування висловлював побоювання, щоб вони не забрали його та не віддали мамі. В їх присутності ОСОБА_13 також власноручно написав пояснення органу опіки і піклування щодо його бажання проживати лише з батьком. З сім'єю і, зокрема з неповнолітнім ОСОБА_10 працював також психолог центру соціальних служб. На даний час на їх переконання найліпшим інтересам дитини буде проживання її з батьком.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед установленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина 6 статті 19 СК України).

Апеляційний суд не погоджується з висновками органів опіки та піклування Суворівської районної адміністрації Одеської міської ради від 22 вересня 2020 року та Южноукраїнської міської ради від 27 липня 2022 року щодо визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_10 з матір'ю, оскільки вони недостатньо обґрунтовані та суперечать інтересам дитини, прийняті в порушення вимог статті 171 СК України та частини 3 статті 29 ЦК України без з'ясування думки дитини при вирішенні питання щодо її місця проживання, тоді як її вік дозволяв їй її висловити.

В той же час, колегія суддів з урахуванням викладеного вище, погоджується з висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 04 серпня 2023 року, оскільки він прийнятий після з'ясування думки дитини щодо її місця проживання, з урахуванням обставин, які були встановлені органами опіки та піклування Суворівської районної адміністрації Одеської міської ради від 22 вересня 2020 року та Южноукраїнської міської ради від 27 липня 2022 року, висновку експертів, інших обставин справи в їх розвитку, встановлених безпосередньо органом опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради та відповідає найліпшим інтересам дитини.

Щодо доводів позивачки про те, що відповідач перешкоджає їй бачитися з сином, у зв'язку з чим вона зверталася із заявою до Служби у справах дітей, до органу опіки та піклування, до правоохоронних органів, апеляційний суд вважає необхідним зазначити наступне.

Колегія суддів погоджується з тим, що батько певний час фактично переховував дитину, так як боявся, що вона буде у нього насильно відібрана, проте весь цей час мати не була позбавлена можливості спілкування з дитиною по телефону. Конфліктні відносини між позивачкою та відповідачем безумовно впливають на психологічний стан дитини, а тривалий час проживання сина ОСОБА_10 без матері мало вплив на формування у нього не бажання проживати з нею.

Проте, саме по собі вчинення перешкод у спілкуванні з сином для матері не може впливати на вирішення питання про визначення місця проживання дитини і бути беззаперечною підставою для відмови у визначенні місця проживання дитини із батьком та не позбавляє матір дитини права на звернення до суду з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способу участі у вихованні сина. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 3 жовтня 2018 року у справі № 756/12322/16-ц (провадження № 61-12656св18).

Саме про таке вирішення конфлікту йде мова також у висновку експертів №20-6365 за результатами проведення комісійної судової психологічної експертизи від 25 листопада 2021 року, в якому зазначено, що виходячи з індивідуально - психологічних особливостей, емоційного стану, рівня розвитку дитини, експерти вважають, що найліпшим інтересам дитини, з психологічної точки зору, відповідає: проживання дитини з батьком за умов обов'язкових зустрічей з матір'ю (обов'язкового відновлення дружніх стосунків з нею), обов'язкове проходження батьками консультацій з психологом та проходження ними сімейної медіації.

З урахуванням викладеного, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що враховуючи поведінку батька, є неможливим поступове звикання дитини до проживання з матір'ю, а тому встановлення місця проживання дитини з матір'ю відповідатиме найкращим його інтересам.

При вирішенні цього спору, крім викладеного, апеляційний суд враховує, що син сторін дистанційно навчається, має друзів за місцем проживання, з якими проводить вільний час, що проживання у звичній для себе обстановці створює відчуття захищеності та сприяє стабільності його психічного та емоційного стану, а зміна його місця проживання, яка спричинить порушення стійких, усталених зв'язків ОСОБА_10 з оточенням і звичним середовищем, не відповідатиме його найкращим інтересам, що такі вимушені зміни в його житті можуть негативно вплинути на його психоемоційний стан.

Враховуючи всі зазначені обставини, сталі сімейні та соціальні зв'язки, які склались у ОСОБА_8 за місцем проживання з батьком, недоцільність порушення стабільності повсякденного життя дитини, апеляційний суд вважає, що визначення на теперішній час місця проживання ОСОБА_8 з батьком максимально відповідатиме найкращим інтересам дитини, сприятиме повноцінному його вихованню та розвитку у звичному для нього середовищі.

Аналогічний підхід до вирішення спору між батьками про місце проживання дитини запроваджено і Верховним Судом при розгляді справи № 756/13187/17 (постанова від 30 березня 2021 року).

Мати неповнолітнього ОСОБА_10 , яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов'язок піклуватися про здоров'я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким із батьків дитина буде проживати. У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а в першу чергу, відносин між батьками, визначене у цій справі місце проживання сина ОСОБА_10 може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

Такий підхід не буде суперечити і принципу 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, оскільки поняття «розлучення дитини та матері» не є тотожним поняттю «визначення різних місць проживання матері та дитини», оскільки мати дитини у разі визначення місця проживання дитини з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу та порядку спілкування з дитиною або за рішенням органу опіки та піклування чи за судовим рішенням з цього питання. Тобто під забороною розлучення дитини зі своєю матір'ю в контексті Декларації прав дитини, як уже зазначалося, слід розуміти не обов'язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року.

З урахуванням зазначеного, виходячи з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан, зокрема, прихильність до батька, ураховуючи висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради, який є достатньо обґрунтованим та не суперечить інтересам дитини, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на всі істотні обставини справи, не дав їм належної правової оцінку, неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а тому рішення суду в силу пунктів 1, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 та про задоволення зустрічних вимог ОСОБА_3 .

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 23 серпня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини та позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини скасувати та ухвалити в цій частині позовних вимог нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини задовольнити.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_3 , який на теперішній час проживає за адресою: АДРЕСА_9 .

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини з матір'ю, яка на теперішній час проживає за адресою: АДРЕСА_4 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий:

Судді

Повний текст постанови складено 25 грудня 2023 року