Справа № 309/2568/18
ПОСТАНОВА
Іменем України
07 грудня 2023 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.
суддів: Куштана Б.П., Собослоя Г.Г.
з участю секретаря судового засідання: Сливка С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 09 травня 2023 року, ухвалене суддею Сідун Я.Я. в справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк», третьої особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору поруки недійсним
встановив:
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ АТ «Укргазбанк», третьої особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору поруки недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16.09.2008 між ВАТ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укргазбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір споживчого кредиту № 204/08 на суму 50 000 доларів США. В забезпечення основного зобов'язання за кредитним договором, 16.09.2008 р. було укладено договір поруки № 204/08-03 між ОСОБА_1 , банком та позичальником. На день оформлення кредитного договору, позивачка ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді начальника відділення №7 м. Хуст Ужгородської філії ВАТ «Укргазбанк», підписала кредитний договір та договір поруки.
Таким чином, позивачка, будучи працівником банку, підписуючи кредитний договір, як представник позичальника, не мала права підписувати договір поруки як поручитель, оскільки в даному випадку вона представляє іншого контрагента. Тобто, одній і тій же особі забороняється представництво двох контрагентів у договірних відносинах. ОСОБА_1 не мала права та достатнього обсягу дієздатності, як представник банку (кредитора), укладати із банком (кредитором) договір поруки як поручитель позичальника.
З врахуванням наведеного ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір поруки № 204/08-03 від 16.09.2008 з моменту його укладення.
Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 09 травня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Вказує, що суд першої інстанції розглянув договір поруки як окремий договір. Однак такий договір не може розглядатися як окремий а виключно як акцесорний, який виходить зі змісту основного зобов'язання, тобто зі змісту кредитного договору.
Тобто, договір поруки, який є предметом судового розгляду не є самостійним договором в розумінні статті 626 ЦК України, на яку вказує суд в рішенні а є забезпечувальним додатковим договором до основного договору яким є кредитний договір.
Зазначає, що 16 вересня 2008 року між ВАТ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укргазбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір споживчого кредиту № 204/08 на суму 50 000 доларів США. Даний кредитний договір від імені кредитора підписала згідно довіреності ОСОБА_1 , яка працювала на посаді директора Хустського відділення ПАТ «Укргазбанк». Тобто, ОСОБА_1 , діючи в межах наданих банком їй повноважень діяла від імені банку, представляючи в даному випадку інтереси кредитора. Таким чином, в силу вимог ч. З ст. 238 ЦК України, яка має імперативну норму, ОСОБА_1 не мала права у даному кредитному договорі вступати у будь які договірні відносини із самим банком на іншій стороні, точніше ставати його контрагентом, виходячи із самого поняття договору.
ПАТ АТ «Укргазбанк» подало відзив на апеляційну скаргу в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Вказує, що позивач ОСОБА_1 на момент укладення Кредитного договору № 204/08 від 16.09.2008 з позичальником ОСОБА_2 перебувала на посаді начальника відділення №7 м. Хуст Ужгородської філії ВАТ «Укргазбанк», виконуючи свої функціональні обов'язки за довіреністю №298 від 27.05.2008 і була уповноважена укладати та підписувати від імені Банку кредитні договори. Тому ОСОБА_1 , як посадова особа Банку, маючи відповідний обсяг повноважень, як представник сторони кредитора, уклала вказаний кредитний договір з ОСОБА_2 .
Оспорюваний договір поруки від імені Банку підписаний іншою особою Банку - ОСОБА_4 , так як ОСОБА_1 дійсно не могла в одній особі представляти дві сторони цього правочину. При цьому, нормами закону не заборонено ОСОБА_1 , як фізичній особі, виступити поручителем за кредитним договором укладеним позичальником ОСОБА_2 .
Добровільно взявши на себе з зобов'язання виступити поручителем за кредитним договором позичальника ОСОБА_2 , ОСОБА_1 уклала такий правочин виключно як фізична особа, а не як представник кредитора. Тому посилання апелянта на ту обставину, що оспорюваний договір поруки є недійсним в силу вимог ч. З ст. 238 ЦК України, є абсолютно недоречним.
Крім того вказує, що починаючи з 2010 року в судах перебувала цивільна справа №713/2-274 2010 за позовом ВАТ АБ «УКРГАЗБАНК» до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про солідарне стягнення кредитної заборгованості саме за Кредитним договором № 204/08 від 16.09.2008. Саме у цій справі апелянт ОСОБА_1 виступала відповідачем у зв'язку з її статусом поручителя за оспорюваним нею зараз Договором поруки № 204/08-03 від 16.09.2008.
Втім, 19.11.2020 Верховним Судом в складі КЦС у цій цивільній справі №713/2-274/2010 ухвалено постанову, якою касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Хустського районного суду від 18 травня 2010 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 січня 2020 року залишено в силі. З аналізу рішень судів у цій справі слідує, що оспорюваний договір поруки не визнавався судом недійсним, а навпаки, саме на підставі його чинності судами ухвалювались рішення про стягнення з апелянта кредитної заборгованості.
ОСОБА_1 та її представник адвокат Василечко А.В. у дане судове засідання не з'явились.
Від представника адвоката Василечко А.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із тим, що на цю годину та дату приймає участь в іншому судовому засіданні господарського суду Закарпатської області.
Обговоривши доводи зазначеного клопотання адвоката Василечко А.В., колегія суддів дійшла до думки, що таке не може бути задоволено з тих підстав, що до клопотання не долучено доказу виклику на цей день і час для участі в судовому засіданні господарського суду, не зазначено мотивів стосовно того, що перевагу для участі в судовому засіданні слід надати справі, що розглядається в господарському суді, а крім цього, адвоката Василечко А.В. знайомився з матеріалами справи та додаткових доводів на підтвердження вимог позову та апеляційної скарги не надав до апеляційного суду, що усе наведене за своєю сукупність не є перешкодою для розгляду справи у відсутність як ОСОБА_1 так і її представника в особі адвокат Василечко А.В.
За змістом ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
А відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Під добросовісністю необхідно розуміти користування правами за призначенням, здійснення обов'язків у межах визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживання процесуальними правами.
Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).
З метою запобігання безладному руху справи з врахуванням особливостей апеляційного процесу, та зважуючи на те що сторони надали усі докази, які вважали за потрібне надати суду, тож такі у їх сукупності дозволяють суду вирішити заявлені позовні вимоги. Наведене на думку колегії суддів з приводу розгляду справи за відсутності позивачки та її представника не призведе до порушення процесуальних прав сторін у спірних правовідносинах.
А звідси, колегія суддів вважає що згідно приписів ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка ОСОБА_1 та її представника в особі адвокат Василечко А.В., не перешкоджає розгляду справи в даному судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню, за наступних підстав.
Відповідно до вимог частини 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
А ч. 1 ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Так з приписів ст. 76, ч.ч. 1, 2 ст. 77, ст.ст. 78, 79 і 80, ч.ч. 1, 4 ст. 81 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відхиляючи заявлені позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 мала повне право діючи як фізична особа у власних інтересах виступати поручителем кредитних зобов'язань ОСОБА_2 . У спірних правовідносинах позивачка не виступала одночасно і представником банку на боці кредитора, і безпосередньо поручителем від власного імені, що виключає наявність порушень передбачених статтею 238 ЦК України.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції за наступних мотивів.
У ході апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що 16.09.2008 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» в особі начальника відділення №7 м. Хуст, вул. Б.Хмельницького, 15 - ОСОБА_1 , діючої на підставі Положення про відділення №7 Ужгородської філії ВАТ АБ «Укргазбанк» та в межах довіреності №298 від 27.05.2008 року та ОСОБА_2 , було укладено кредитний договір №204/08.
Згідно договору поруки № 204/08-03 від 16.09.2008 року такий укладено між ВАТ АБ «Укргазбанк» в особі заступника директора Ужгородської філії Гоголя Миколи Івановича, що діє на підставі довіреності від 07.04.2008 року за №476 (кредитор) та ОСОБА_1 (поручитель), ОСОБА_2 (позичальник). У відповідності до цього договору між сторонами виникли зобов'язальні відносини, що пов'язані із забезпеченням виконання кредитного договору.
Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 зазначеного договору, поручитель поручається перед кредитором за виконання позичальником зобов'язань по кредитному договору №204/08 від 16.09.2008 року, укладеному кредитором з позичальником, згідно з яким позичальнику надається кредит в сумі 50 000 доларів США на строк з 16.09.2008 року по 15.09.2015 року, зі сплатою процентів за користування, з розрахунку 14.4 % відсотка річних, з врахуванням змін та доповнень, якщо такі будуть прийняті. Поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед кредитором за виконання зобов'язань по кредитному договору.
Звертаючись з позовом у суд ОСОБА_1 , як на підставу для визнання недійсним оспорюваного договору поруки посилалась на те, що такий договір поруки укладено в порушення вимог чинного законодавства, а саме, являючись працівником банку, вона не мала права підписувати договір поруки як поручитель в порушення правил ст. 238 ЦК України.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Згідно зі статтею 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Крім цього, ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов'язання.
Таке забезпечувальне зобов'язання має акцесорний, додатковий до основного зобов'язання, характер і не може існувати саме по собі.
Одним із видів акцесорного зобов'язання є порука.
Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.
Згідно з частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Як вище уже було зазначено, 16.09.2008 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» в особі заступника директора Ужгородської філії Гоголя Миколи Івановича, що діє на підставі довіреності від 07.04.2008 року за №476 (кредитор) та ОСОБА_1 (поручитель) і ОСОБА_2 (позичальник) було укладено Договір поруки. За цим договором ОСОБА_1 поручилась перед Банком за належне виконання ОСОБА_2 своїх кредитних зобов'язань.
Відповідно до частин першої та другої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Сутність та правова природа загально-цивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України.
Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов'язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.
За загальним правилом статті 238 ЦК України, представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Тобто правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є.
При цьому словосполучення «у своїх інтересах» слід розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.
У спірних правовідносинах ОСОБА_1 укладаючи 16.09.2008 року Договір поруки №204/08-03 з ВАТ АБ «Укргазбанк» інтереси якого представляв на підставі довіреності від 07.04.2008 року за №476 заступник директора Ужгородської філії Гоголь Микола Іванович, і позивачка у даному випадку діяла як фізична особа у власних (особистих) інтересах, та аж ніяк не здійснювала представництво ВАТ АБ «Укргазбанк» у даному правочині.
Відтак, положення частини третьої статті 238 ЦК України не можуть розповсюджуватись на укладений Договір поруки за №204/08-03 від 16.09.2008 року, оскільки ОСОБА_1 не діяла у даному правочині як представник ВАТ АБ «Укргазбанк», а реалізувала свої власні інтереси, як фізична особа при укладенні правочину, діючи при цьому на власний розсуд.
Окремо слід наголосити на тім, що при укладенні Кредитного договору за №204/08 від 16.09.2008 р. з ОСОБА_2 , та Договору поруки №204/08-02 від 16.09.2008 р. з ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , виконуючи посадові обов'язки начальника відділення № 7 в м. Хуст, Ужгородської філії ВАТ АБ «Укргазбанк», ОСОБА_1 діяла від імені ВАТ АБ «Укргазбанк», який вона представляла при укладенні даних правочинів на підставі Положення про відділення № 7 Ужгородської філії ВАТ АБ «Укргазбанк» та Довіреності за №826 від 17.08.2007 року.
Також, колегія суддів зазначає, що рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 18 травня 2010 року в справі № 713/2-274/2010 позов ПАТ АБ “Укргазбанк» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 суму 54 179,07 доларів США та 11 712,27 грн. на користь ПАТ АБ “Укргазбанк». Стягнуто солідарно із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 1730 грн. судових витрат на користь ПАТ АБ “Укргазбанк». Стягнуто із ОСОБА_3 6805,10 грн. пеню за невиконання договору поруки. Стягнуто із ОСОБА_1 6805,10 грн. пеню за невиконання договору поруки. В частині звернення стягнення на предмет іпотеки квартири АДРЕСА_1 відмовлено, оскільки дана вимога передчасна.
Зазначене рішення суду першої інстанції, змінено постановою Закарпатського апеляційного суду від 16.01.2020 року за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в частині солідарного стягнення судового збору, та в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постановою Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.11.2020 року, касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 18 травня 2010 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 16.01.2020 року залишено без змін.
Аналіз зазначеного вказує на те, що судовими рішеннями солідарно уже стягнуто у тому числі й із ОСОБА_1 як поручителя, згідно Догову поруки №204/08-03 від 16.09.2008 року суму 54 179,07 доларів США кредитної заборгованості.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду викладеної в постанові від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц ухвалення судом рішення в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості. Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судове рішення суду першої інстанції ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права, тому не мають правового значення у спірних правовідносинах.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява N 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Відтак, дослідивши усі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими закон пов'язує можливість скасування чи зміни оскаржуваного рішення, і висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити на підставі приписів статті 375 ЦПК України, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Враховуючи вищенаведене та керуючись нормами статті 367, пункту 1 частини 1 статті 374, статей 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 09 травня 2023 року, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови суду складено 19 грудня 2023 року.
Суддя-доповідач:
Судді: