"21" грудня 2023 р. Справа № 363/4472/23
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2023 року м. Вишгород
Вишгородський районний суд Київської області у складі:
судді - Олійник С.В.,
за участю секретаря судових засідань - Онопрієнка І.О.;
прокурора - Потюменко Ю.Ю.,
особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ч. ч. 1, 2 ст. 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
встановив:
До Вишгородського районного суду Київської області надійшли справи про адміністративне правопорушення № 363/4472/23 та № 363/4473/23 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 172-7 та ч. 2 ст. 172-7 КУпАП, згідно з якими ОСОБА_1 ,
перебуваючи на посаді директора філії «Димерське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», будучи суб'єктом відповідальності за правопорушення, пов'язані з корупцією, згідно з пп. «е» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1700-VII, порушив вимоги п. п. 1 та 2 ч. 1 ст. 28 ЗУ №1700-VII, не вжив заходів щодо недопущення будь-якої можливості виникнення конфлікту інтересів та не повідомив безпосереднього керівника - генерального директора державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про наявність у нього реального конфлікту інтересів, а саме щодо суперечності між його приватним інтересом і службовими повноваженнями, які виникли перед підписанням наказу від 31.03.2023 року за №133 про виплату премії за виконання середньомісячного плану реалізації продукції за березень 2023 року, яким преміював свого батька ОСОБА_2 , чим вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 172-7 КУпАП;
перебуваючи на посаді директора філії «Димерське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», будучи суб'єктом відповідальності за правопорушення, пов'язані з корупцією, згідно з пп. «е» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1700-VII, порушив вимоги п. 3 ч. 1 ст. 28 ЗУ №1700-VII, вчинив дію в умовах реального конфлікту інтересів, а саме підписав наказ від 31.03.2023 № 133 «Про виплату премії за виконанням середньомісячного плану реалізації продукції за березень 2023 року, яким серед інших працівників філії преміював свого батька ОСОБА_2 , чим вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 172-7 КУпАП;
Постановою Вишгородського районного суду Київської області від 04 жовтня 2023 року справи на підставі положень ч. 2 ст. 36 КУпАП були об'єднанні в єдине провадження з присвоєнням їм єдиного номеру 363/4472/23.
Зміст протоколів про адміністративне правопорушення, складених відносно ОСОБА_1 за фактом вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ст. 172-7 КУпАП, було оголошено судом у судовому засіданні у присутності всіх учасників судового розгляду.
В судовому засіданні ОСОБА_1 вину у інкримінованих йому правопорушеннях не визнав, проти обставин, викладених в протоколах категорично заперечував, просив суд закрити провадження у вказаних справах у зв'язку з відсутністю в його діях складу та події адміністративних правопорушень за ч. 1, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП.
В обґрунтування посилався, що відповідно до укладеного з ним трудового договору та згідно зі статутом підприємства ДП «Ліси України», не мав дискреційних службових повноважень при визначенні розміру премії, яка призначається за наказом директора ДП «Ліси України»за підсумками роботи філії. Він як директор філії виконував наказ ДП «Ліси України» і не мав права його не виконати.В даному випадку є наявність потенційного, а не реального конфлікту інтересів, так як відсутня наявність обов'язкової сукупності відповідних юридичних фактів. Діяв виключно відповідно до умов укладеного з ним трудового договору. Питання преміювання батька відноситься до компетенції ДП «Ліси України». При цьому при підписанні наказу від 31.03.202023 року, його приватний інтерес жодним чином не міг впливати на об'єктивність чи неупередженість прийняття наказу ДП «Ліси України»щодо преміювання, оскільки встановив премію директор юридичної особи ДП «Ліси України»та надав оцінку показникам роботи працівників філії за наслідками виконання середньомісячного плану реалізації продукції за місяць. Незважаючи на те, що ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції» й передбачено обов'язок особи повідомляти про наявність у нього потенційного чи реального конфлікту інтересів, проте адміністративна відповідальність за ч. 1 та ч. 2 ст. 172-7 КУпАП настає лише за неповідомлення або вчинення дій в умовах реального конфлікту інтересів.
Прокурор обставини, викладені у протоколах про адміністративні правопорушення, підтримала, зазначила про наявність в діях ОСОБА_1 ознак діянь, передбачених ч. 1 ст. 172-7 КУпАП та ч. 2 ст. 172-7 КУпАП вважає притягнути до відповідальності та накласти стягнення у відповідності до санкцій ч. 1 та ч. 2 ст. 172-7 КУпАП, оскільки будучи директором Філії «дилерське лісове господарство» ДП «Ліси України» мав приватний інтерес, що суперечить публічному бажання призначити премію близькій особі, був наділений повноваженнями.
Суд, заслухавши думку прокурора, особи, що притягається до відповідальності та її захисника, свідка, дослідивши матеріали об'єднаної справи, приходить до наступного висновку:
Відповідно до ст. 1 КУпАП України, завданням Кодексу України про адміністративне правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції, законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Так, ст. 7 КУпАП передбачено, що провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Згідно ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний зокрема з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами по справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частина 2 ст. 251 КУпАП наголошує, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 252 КпАП України, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
За нормою ст. 8 Конституції України - в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який визначає людину, її права та свободи найвищою цінністю в державі, що обумовлює можливість обмеження її прав та свобод лише при неухильному дотриманні законодавства України та лише за наявності вини, тобто особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише у тому разі, якщо її вину у вчиненні правопорушення буде доведено «поза розумним сумнівом», на підставі належних та допустимих доказів, із дотриманням встановленої законом процедури.
Як зазначено в преамбулі Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення ЄСПЛ у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до ЄСПЛ. Рішення Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства України, зазначено в ст. 14 цього Закону.
Принцип «поза розумним сумнівом» сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України». Так, у відповідності до цього рішення, доказування зокрема має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Виходячи з рішень ЄСПЛ - розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Презумпція невинуватості - є конституційною гарантією, яка закріплена ст. 62 Конституції України.
Положеннями ч. 1 ст. 11 Загальної Декларації прав людини від 10.12.1948 року та ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950 року, ратифікованою Україною 17.07.1997 році, передбачено, що кожен кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Правова природа адміністративної відповідальності також ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпціях.
Так, згідно п. 4.1. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року за N23-рп/2010 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень ч. 1 ст. 14-1 КУпАП (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху) зазначено, що Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. Наведені правові позиції закріплюють, що особа не вважається винною, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто, особа не повинна доказувати свою невинуватість і її поведінка вважається правомірною, доки не доведено зворотнє.
В Рекомендаціях №R (91) 1 Комітету Міністрів Ради Європи «Про адміністративні санкції» одним із принципів застосування адміністративних стягнень є встановлення обов'язку нести тягар доказування саме для адміністративних органів (принцип 7).
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях неодноразово зазначав, що санкції, які згідно національному законодавству Договірних держав не входять у сферу кримінальних покарань, можуть вважатися такими в світлі положень Конвенції. У своїх рішеннях у справах «Малофєєв проти Росії» від 30 травня 2013 року, «Малиге проти Франції» від 23 вересня 1998 року, «Озтюрк проти Германії» - ЄСПЛ визнав адміністративні правопорушення кримінальними злочинами, які підпадають під гарантії ст. 6 Конвенції. Крім того у п. 21 свого рішення у справі «Надточий проти України» від 15 травня 2008 року ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер КУпАП.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. При цьому під складом адміністративного правопорушення розуміється встановлена адміністративним законодавством сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням, в той же час відсутність хоча б однієї з ознак означає відсутність складу в цілому.
Так, неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів є адміністративним правопорушенням, пов'язаним з корупцією, що вчиняється суб'єктами правопорушення, зазначеними у п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції».
Частиною 1 ст. 172-7 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів. Частиною 2 ст. 172-7 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції» особи, зазначені у п. п. 1, 2 ч. 1 ст. З цього Закону, зобов'язані: 1) вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів; 2) повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно; 3) не вичиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів; 4) вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 1 цього Закону - потенційний конфлікт інтересів - це наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об'єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень; реальний конфлікт інтересів - це суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень; приватний інтерес - це будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв'язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях.
Таким чином аналіз термінів «потенційний інтерес» та «реальний інтерес», які містяться у ч. 1 ст. 1 Закону, дає можливість констатувати, що потенційний конфлікт інтересів відрізняється від реального тим, що при потенційному конфлікті встановлюється лише наявність, існування приватного інтересу особи, що може вплинути на об'єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, тоді як при реальному конфлікті інтересів існуюча суперечність між наявним приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями безпосередньо впливає (вплинула) на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання вказаних повноважень. Крім того, це також визначає ступінь впливу цієї суперечності на прийняття рішення чи вчинення дії, який повинен мати об'єктивний вираз, а також часовий взаємозв'язок між прийняттям рішення та наявністю певних ознак, що мають місце при цьому. А відтак, для встановлення факту реального конфлікту інтересів недостатньо констатувати існування приватного інтересу, який потенційно може вплинути на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, а слід безпосередньо встановити, що приватний інтерес наявний, він суперечить службовим чи представницьким повноваженням, така суперечність не може вплинути, а реально впливає на об'єктивність чи неупередженість прийняття рішень чи вчинення дій.
Для встановлення наявності факту прийняття рішення, вчинення чи невчинення дії в умовах реального конфлікту інтересів та розмежування реального і потенційного конфлікту інтересів для кваліфікації рішення як такого, що прийняте в умовах реального конфлікту інтересів, необхідно встановити наявність обов'язкової сукупності таких юридичних фактів, як: наявність у правопорушника факту приватного інтересу, який має бути чітко сформульований та визначений; наявність факту суперечності між приватним інтересом і службовими чи представницькими повноваженнями із зазначенням того, в чому саме ця суперечність знаходить свій вияв або вплив на прийняття рішення; наявність повноважень на прийняття рішення, наявність факту реального впливу суперечності між приватним та службовим чи представницьким інтересом на об'єктивність або неупередженість рішення. Встановлення цих фактів має бути відображено в протоколі про адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією.
При розгляді справи судом встановлено наступне:
Щодо вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 172-7, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП надані суду докази, а саме:
- протокол про адміністративне правопорушення № 1977 від 16.08.2023 року, складений у присутності ОСОБА_1 та особисто ним підписаний, містить заперечення ОСОБА_1 , в якому він висловлює свою незгоду зі складеним протоколом;
- лист ДП «Ліси України» № 6607 від 31.07.2023 про надання інформації, відповідно до якого у період з 15.12.2022 по 01.04.2023 на адресу ДП «Ліси України» повідомлення від ОСОБА_1 про наявність у нього потенційного чи реального конфлікту інтересів не надходило;
- лист ДП «Ліси України» Столичний лісовий офіс № 12-10/1040 від 18.07.2023, відповідно до якого у період з дати призначення на посаду по 01.04.2023 на адресу Столичного лісового офісу повідомлень від ОСОБА_1 про конфлікт інтересів не надходило;
- копія паспорту та ідентифікаційного коду ОСОБА_1 ;
- наказ про преміювання від 31.03.2023 року № 133, з якого вбачається, що у відповідності до Галузевої угоди та згідно наказу № 32 від 30.03.2023 ДП «Ліси України» було премійовано працівників зокрема Катюжанського лісництва, серед яких, відповідно до переліку працівників, був ОСОБА_2 (розмір преміювання визначений у розмірі 1159,83 грн.);
- письмовими поясненнями ОСОБА_1 від 03.07.2023, в яких він відмовився надавати пояснення згідно ст. 63 Конституції України;
- письмовими поясненнями ОСОБА_1 , в яких він підтверджує заняття посади директора філії «Димерське лісове господарство», що передбачає наявність у нього адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих повноважень, а також факт видання наказу, яким було здійснено преміювання співробітників, у тому числі, його батька ОСОБА_2 . Також зазначає, що відразу після ознайомлення з вказаним наказом ним на ім'я директора «Столичного офісу «ДП «Ліси України» було направлено повідомлення про наявність конфлікту інтересів, а його батько звільнився з займаної посади та повернув отриману премію назад підприємству. Стверджує, що матеріальних збитків підприємству нанесено не було, вважає, що у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення;
- наказ «Про оплату праці з 01.03.2023 р.» від 30.03.2023 року № 32, із якого встановлено, що генеральним директором в п. 2 встановлена премія за виконання середньомісячного плану реалізації продукції за місяць по філіям відповідно до затверджених фінансовим планом Підприємства річних показників та забезпечити нарахування та виплату заробітної плати до відповідності п.п. 1-3 цього наказу.
- розрахунок та умови виплати премій за місяць для ДП «Ліси України», є додатком до наказу №32 від 30.03.2023 року;
- наказ генерального директора ДСГП «Ліси України» від 14.12.2022 № 78-к про призначення ОСОБА_1 на посаду директора філії «Димерське лісове господарство» на строк з 15.12.2022 по 29.12.2023 з випробувальним строком 3 місяці;
- наказ директора філії «Димерське лісове господарство» ОСОБА_1 від 15.12.2022 № 1-к про призначення його на посаду директора філії;
- трудовий договір між ДС ГП «Ліси України» (в особі генерального директора ОСОБА_3 ), іменованим далі - Підприємство та ОСОБА_1 , іменованим далі - Керівник від 14.12.2022, відповідно до якого Керівник зобов'язується погоджувати з Генеральним директором структуру, штатний розпис, положення про оплату праці, положення про преміювання (п. 8.9), вживати заходів щодо запобігання корупції (п.8.37) та має право користуватися правом розпорядження коштами Філії (п. 11.5), у межах своєї компетенції видавати накази, давати вказівки, обов'язкові для всіх підрозділів та працівників Філії (п. 11.6);
- додаткова угода між ДС ГП «Ліси України» (в особі генерального директора ОСОБА_3 ), іменованим далі - Роботодавець та ОСОБА_1 , іменованим далі - Керівник від 03.04.2023, відповідно до якої Керівник підзвітний генеральному директору підприємства ДП «Ліси України» (розд. 1 п. 4);
- особова картка працівника ОСОБА_1 ;
- попередженням про обмеження, встановлені ЗУ «Про запобігання корупції», відповідно до якого ОСОБА_1 з ним ознайомився 15.12.2022 року;
- статутом ДП «Ліси України»;
- наказ генерального директора ДП «Ліси України» від 16.12.2022 № 53 про затвердження Положення про філію «Димерське лісове господарство»;
- положення про філію «Димерське лісове господарство», відповідно до якого керівництво Філії здійснюється директором Філії (п. 5.1), директор Філії підпорядкований генеральному директору Підприємства (ДП «Ліси України») (п.5.6), директор Філії приймає на роботу та звільняє з роботи працівників Філії згідно зі штатним розписом, укладає, змінює та розриває трудові договори, приймає рішення з питань оплати праці та робочого часу працівників Філії на підставі довіреності, виданої Підприємством (ДП «Ліси України») (п.3.4, п.5.5), згідно законодавства про працю та положення Галузевої угоди, застосовує заходи заохочення та/або притягнення до дисциплінарної та матеріальної відповідальності працівників Філії (п.5.7.4);
- витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00040729993, з якого вбачається, що з якого вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- колективний договір між адміністрацією Державного підприємства «Димерське лісове господарство» та трудовим колективом на 2022 - 2025 роки, схаленого загальними зборами від 04.01.2022 року, відповідно до якого конкретні умови, розміри і порядок нарахування премій визначаються положеннями про преміювання, та додатків положення про преміювання робітників, керівних працівників, професіоналів, фахівців, службовців та лісової охорони за основні результати господарської діяльності, положення про преміювання робітників на відрядній та погодинній системі оплати праці;
- наказ директора філії «Димерське лісове господарство» ОСОБА_1 про повернення премії від 25.04.2023 року № 64-к;
- заява ОСОБА_2 про повернення премії на рахунок філії «Димерське лісове господарство» та платіжною інструкцією № 2PL710036;
- наказ директора філії «Димерське лісове господарство» ОСОБА_1 про звільнення ОСОБА_2 за власним бажанням.
Особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в його діях складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі.
Згідно зі ст. 10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала.
Відповідно до ч. 1 ст. 251 та ст. 252 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Так, згідно Статуту ДСГП «Ліси України» 28.06.2023 року у новій редакції, зазначене підприємство є державним підприємством, що має статус юридичної особи. Майно підприємства є власністю державної власності. Підприємство створює за рахунок прибутку фонди призначені для покриття витрат, в тому числі і фонду споживання (оплати праці). Управління підприємством здійснюється Генеральним директором ДСГП «Ліси України». Форми і системи оплати праці, норми праці, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок. Доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються ДСГП «Ліси України» з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством і галузевою угодою.
Відповідно до п. 4.3 зазначеного Статуту ДСГП «Ліси України» (далі - Підприємство)є юридичною особою публічного права, заснованого на державній власності, функції з управління якої виконує Державне агентство лісових ресурсів України.
Відповідно до п. 4.11 Підприємство утворює філії. Коштио тримані від діяльності Підприємства та філій поступають на поточний рахунок Підприємства і використовуються для потреб Підприємства, філій. Керівники філій діють на підставі довіреностей.
Пункт 8.2 статуту зазначає, що управління підприємством здійснює Генеральний директор ДСГП «Ліси України».
14.12.2022 року ОСОБА_1 призначено на посаду директора «Димерське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» на строк з 15.12.2022 року до 29.12.2023 року.
Відповідно до положення про філію «Димерське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», відповідно до якого керівництво філії здійснюється директором Філії (п. 5.1), директор філії підпорядкований генеральному директору ДП «Ліси України» (п.5.6), директор філії приймає на роботу та звільняє з роботи працівників філії згідно зі штатним розписом, укладає, змінює та розриває трудові договори, приймає рішення з питань оплати праці та робочого часу працівників філії, згідно законодавства про працю та положення Галузевої угоди, застосовує заходи заохочення та/або притягнення до дисциплінарної та матеріальної відповідальності працівників філії (п.5.7.4).
ОСОБА_1 відповідно до статуту підприємства, як директор філії Підприємства, наділений організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями за дорученням.
Згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини 2 статті 3 Закону №1700-VII, посадові особи юридичних осіб публічного права, є суб'єктами, на яких поширюється дія цього Закону.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , будучи посадовою особою юридичної особи публічного права, є суб'єктом, на яку поширюється дія Закону за №1700-VII «Про запобігання корупції» та є суб'єктом відповідальності за вчинення правопорушень, пов'язаних з корупцією.
Далі, як убачається з матеріалів справи, в протоколах про вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, встановлено, що ОСОБА_1 є суб'єктом відповідальності за правопорушення, пов'язані з корупцією, згідно з пп. «е» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1700-VII, що не відповідає дійсності.
Крім того, посилання органу, який склав протоколи, на підтвердження повноважень директора Філії ОСОБА_1 , що він мав повноваження на про преміювання працівників Філії, не підтверджена жодним доказом, а такі докази, як колективний договір та положення про преміювання стосуються Державного підприємства «Димерське лісове господарство», директором якого ОСОБА_1 не являється.
ОСОБА_1 є директором Філії, є підпорядкованим, підзвітним та підконтрольним Підприємству, виступає лише за довіреністю.
Дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями органами - державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Так, Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 06.10.2010 року за №21-рп/2010 (п. 3.2.2.) прямо вказав на необхідність визнання і дії в Україні принципу верховенства права, і на необхідність врахування, насамперед, того, що термін «корупція» означає «використання особою наданих їй службових повноважень та пов'язаних з цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб», а діяння, яке не відповідає змісту терміна «корупція», не може визнаватись корупційним правопорушенням.
Згідно з ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про запобігання корупції» визначено поняття:
- правопорушення, пов'язане з корупцією, це діяння, що не містять ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинені особою, зазначені у ч. 1 ст. 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність;
- «реальний конфлікт інтересів» - це суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи не вчинення дій під час виконання зазначених повноважень;
- «приватний інтерес» - будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв'язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях.
Суб'єктивна сторона корупційного діяння характеризується тим, що воно вчиняється з корисливих спонукань. Особа, яка вчинила корупційне діяння, усвідомлює, що вона незаконно використовує свої службові повноваження та незаконно одержує у зв'язку з цим певні матеріальні блага. Тобто, навіть при наявності суперечності між особистими інтересами та службовими повноваженнями, обов'язковим є встановлення можливості впливу такої суперечності на об'єктивність або упередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи не вчинення дій під час виконання наданих службових повноважень. При цьому конфлікт інтересів повинен бути реальним (очевидним) і передбачуваним, тобто, конфлікт інтересів має місце тоді, коли вказана суперечність фактично вплинула чи могла вплинути на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, на вчинення чи не вчинення дій під час виконання наданих особі службових повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про запобіганні корупції» - особи, зазначені у пунктах 1, 2 ч. 1 ст. 3 цього Закону, зобов'язані:
1) вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів;
2) повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно;
3) не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів;
4) вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.
Як вже зазначалося вище, відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 172-7 КУпАП, адміністративна відповідальність настає за неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів та вчинення дій в умовах реального конфлікту інтересів. Таким чином, аналізуючи вищенаведені положення КУпАП у сукупності з положеннями Закону України «Про запобігання корупції», суд приходить до переконання, що адміністративна відповідальність щодо порушення вимог стосовно запобігання та врегулювання конфлікту інтересів настає лише за неповідомлення особою про наявність у неї реального конфлікту інтересів та вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів.
Згідно роз'яснень, наданих Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у інформаційному листі «Щодо притягнення до адміністративної відповідальності за окремі правопорушення, пов'язані з корупцією» за №223-943/0/4-17 від 22.05.2017 року - аналіз термінів «потенційний інтерес» та «реальний інтерес», що містяться у ч. 1 ст. 1 Закону, з урахуванням висновку науково-правової експертизи Ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України від 29.04.2016 року за №126/50-е, щодо законодавства про боротьбу з корупцією дає можливість констатувати, що потенційний конфлікт інтересів відрізняється від реального тим, що при потенційному конфлікті встановлюється лише наявність, існування приватного інтересу особи, що може вплинути на об'єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, тоді як при реальному конфлікті інтересів існуюча суперечність між наявним приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями безпосередньо впливає (вплинула) на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи не вчинення дій під час виконання вказаних повноважень. Крім того, це також визначає ступінь впливу цієї суперечності на прийняття рішення чи вчинення дії, який повинен мати об'єктивний вираз, а також часовий взаємозв'язок між прийняттям рішення та наявністю певних ознак, що мають місце при цьому. Таким чином відмінність між цими поняттями полягає в тому, що для встановлення факту реального конфлікту інтересів недостатньо констатувати існування приватного інтересу, який потенційно може вплинути на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, а необхідно встановити, що приватний інтерес наявний, він суперечить службовим чи представницьким повноваженням і така суперечність не може вплинути, а реально впливає на об'єктивність чи неупередженість прийняття рішень чи вчинення дій.
Для встановлення наявності факту прийняття рішення, вчинення чи не вчинення дії в умовах реального конфлікту інтересів та розмежування реального і потенційного конфлікту інтересів особа, яка здійснює правозастосовну діяльність, для кваліфікації рішення як такого, що прийняте в умовах реального конфлікту інтересів, має встановити наявність обов'язкової сукупності таких юридичних фактів, як: 1) наявність у правопорушника факту приватного інтересу, який має бути чітко сформульований (артикульований) та визначений; 2) наявність факту суперечності між приватним інтересом і службовими чи представницькими повноваженнями із зазначенням того, в чому саме ця суперечність знаходить свій вияв або вплив на прийняття рішення; 3) наявність повноважень на прийняття рішення; 4) наявність факту реального впливу суперечності між приватним та службовим чи представницьким інтересом на об'єктивність або неупередженість рішення. При цьому, без наявності хоча б одного з фактів із цієї сукупності реальний конфлікт інтересів не виникає. Встановлення цих фактів має бути відображено в протоколі про адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією та, відповідно, в постанові суду.
Методичними рекомендаціями щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, дотримання обмежень щодо запобігання корупції», затвердженими Наказом Національного агентств з питань запобігання корупції за №5 від 02.04.2021 року, врегульовані питання щодо визначення конфлікту інтересів та визначено його складові, зокрема: приватний інтерес, суперечність між приватним інтересом та службовими повноваженнями (для реального конфлікту інтересів) та службові представницькі інтереси. Пунктом 2.3 вищевказаних Методичних рекомендацій визначено, що приватний інтерес може впливати на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, вчинення чи не вчинення дій лише під час реалізації службових /представницьких повноважень, які є дискреційними. При цьому дискреційні повноваження це сукупність прав та обов'язків органів або осіб, уповноважених на прийняття управлінських рішень, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково їх вид і зміст, або можливість вибору на власний розсуд одного з кількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, враховуючи положення Закону України «Про запобігання корупції», Методичні рекомендації щодо застосування окремих його положень, локальні нормативні акти,: Статут Підприємства, беручі до уваги повноваження ОСОБА_1 , суд вважає, що ОСОБА_1 , як директор Філії, не мав діяти на власний розсуд, в нього були відсутні дискреційні повноваження. При встановленні генеральним директором Підприємства премії працівникам Філії приватний інтерес останнього, як директора Філії, не міг впливати на об'єктивність чи неупередженість прийняття наказу директора Філії щодо преміювання, вчинення чи не вчинення дій, оскільки приватний інтерес має вплив лише при реалізації дискреційних службових/представницьких повноважень.
Уповноваженою особою, яка склала відповідні протоколи, не надано доказів, що директор Філії має повноваження видавати накази щодо преміювання, оскільки виконував представницькі повноваження, зокрема судом встановлено, що вказаний наказ встановлення премії виданий генеральним директором Підприємства і не потребував дублювання директором Філії.
Самі по собі протоколи про адміністративні правопорушення не можуть бути беззаперечними доказами вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являють собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», оскільки наявні у них дані не випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Зі змісту досліджених судом протоколів про адміністративні правопорушення, складених стосовно ОСОБА_1 та доданих до них доказів не вбачається наявності факту суперечності між приватним інтересом ОСОБА_1 , як директора Філії та підписанням наказу про преміювання працівників Філії, в тому числі і батька ОСОБА_2 ..
А відтак, у діях ОСОБА_1 не вбачається складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 та ч. 2 ст. 172-7 КУпАП.
За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 18.07.2019 року у справі за №216/5226/16-а (2-а/216/33/17), притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи в його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами, а не підтвердження здійснення правопорушення відповідними доказами, не породжує правових підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності.
У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011 року ЄСПЛ звертає увагу, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Суд зазначає, що вказані та досліджені судом докази у своїй сукупності не доводять поза розумним сумнівом факт наявності в діях ОСОБА_1 складів адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП.
Відповідно п. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Оскільки, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження по справі, судовий збір на підставі ст. 40-1 КУпАП стягненню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 1, 9, 40-1, 172-7 ч.1, ч. 2, 245, 247, 251, 252, 280 КУпАП, суддя, -
постановив:
Провадження відносно ОСОБА_1 за ч. 1, ч. 2 ст. 172- 7 КУпАП - закрити у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративних правопорушень.
Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Вишгородський районний суд Київської області на протязі десяти днів.
Суддя С.В.Олійник