УХВАЛА
21 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 120/11754/23
адміністративне провадження № К/990/40886/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Рибачука А.І.,
суддів: Коваленко Н.В., Тацій Л.В.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 07.08.2023 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31.10.2023 у справі №120/11754/23 за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Хмільницького районного нотаріального округу Вінницької області Лучинської Людмили Павлівни про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
УСТАНОВИВ:
05.12.2023 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 07.08.2023 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31.10.2023 у справі №120/11754/23.
З касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень видно, що ОСОБА_1 звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 28.06.2023, якою відмовлено у реєстрації права власності на 24/200 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати відповідача здійснити реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на 45/200 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 05.07.2023, зареєстрованого в реєстрі за № 1383.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 07.08.2023, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31.10.2023, відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі, з підстави визначеної пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Вважаючи такі судові рішення постановленими з порушенням вимог процесуального закону, позивачка подала касаційну скаргу.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Таким чином КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із неможливості розгляду цього позову за правилами адміністративного судочинства з огляду на те, що спір у цій справі не є публічно-правовим, оскільки позовні вимоги позивачки спрямовані на поновлення її порушеного цивільного (майнового) права, а відтак спір стосується цивільного права і за суб'єктним складом сторін, в даному випадку, має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Проаналізувавши наведені норми процесуального законодавства, суди правильно дійшли висновку, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Крім цього, публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак, сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не є безумовною підставою вважати, що спір є публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Таким чином, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Отже, участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
З огляду на зазначене, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, якщо особа вбачає порушення своїх прав у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Суди встановили, що позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на протиправності дій нотаріуса як спеціального суб'єкта, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, щодо відмови у реєстрації права власності на частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом.
А відтак, спір у цій справі стосується захисту майнових прав позивачки, оскільки позовні вимоги спрямовані на захист її порушеного цивільного права на майно в порядку спадкування, шляхом здійснення реєстрації права власності на це майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що виключає можливість розгляду цієї справи в порядку адміністративного судочинства у зв'язку з тим, що адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності на об'єкт нерухомого майна. Такий спір, з урахуванням суб'єктного складу учасників справи, має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.
Отже, вірним є висновок суду першої інстанції, що спір має приватноправовий характер, та, зважаючи на суб'єктний склад та характер правовідносин у цій справі, має вирішуватись у порядку цивільного судочинства, як наслідок, суд першої інстанції вірно відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Отже, Верховний Суд констатує, що суд першої інстанції, позицію якого підтримав суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про необхідність відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, вірно застосував положення пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначеної норми процесуального права.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Згідно з частиною другою статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Враховуючи наведене вище, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Керуючись пунктом 5 частини першої, частиною другою статті 333 КАС України,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 07.08.2023 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31.10.2023 у справі №120/11754/23 за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Хмільницького районного нотаріального округу Вінницької області Лучинської Людмили Павлівни про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
........................
........................
........................
А.І. Рибачук
Н.В. Коваленко
Л.В. Тацій,
Судді Верховного Суду