МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2023 р. № 400/4307/22
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Устинова І.А., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в адміністративній справі
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача:Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області, вул. Фалєєвська, 14,м. Миколаїв,54001, вул. Миру, 5,с-ще Радісний Сад,Миколаївська обл., Миколаївський р-н,57160
треті особи:Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, вул. Фалєєвська, 14,м. Миколаїв,54001, Служба судової охорони вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, , Державна судова адміністрація України вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, , Міністерство фінансів України, вул. Межигірська, 11, м. Київ, 04071, ЄДРПОУ 00013480,
про:визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся з позовом до Територіального управління Служби судової охорони в Миколаївській області (надалі відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Територіального управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони в Миколаївській області щодо невинесення наказу про виплату позивачу щомісячної додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн., встановленої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.22 р.;
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони в Миколаївській області щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової щомісячної винагороди у розмірі 30 000 грн., встановленої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.22 р., за період з 24.02.22 р. до 01.06.22 р.;
- зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони в Миколаївській області нарахувати та виплатити позивачу додаткову щомісячну винагороду у розмірі 30 000 грн., встановлену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.22 р., за період з 24.02.22 р. до 01.06.22 р. в розмірі 30 000 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він проходить службу в Службі судової охорони в Миколаївській області. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.22 р. “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” позивач з 24.02.22 р. має право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн. Водночас, відповідач протиправно не виплачував позивачу зазначену винагороду, що стало підставою звернення до суду з вказаним позовом.
Позовна заява залишалась без руху ухвалою від 29.09.2022.
Ухвалою від 03.11.2022 суд відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження та запропонував відповідачу надати відзив на позовну заяву.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що маючи затверджений кошторис на 2022 р. щодо грошового забезпечення співробітників територіального управління, начальник територіального управління не мав право видавати наказ щодо витрачання, затвердженого та не збільшеного у встановленому законодавством порядку, кошторису без його відповідного збільшення центральним органом управління ССО, який ці кошти мав би отримати від ДСА. Крім цього, відповідач зазначив, що не мав законних підстав для видання наказу про виплату позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, оскільки такі накази можуть видаватись виключно після надходження відповідних бюджетних асигнувань та затвердження порядку і умов виплати додаткової винагороди співробітникам ССО, передбаченої Постановою № 168.
Ухвалою від 08.12.2022 суд залучив до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Службу судової охорони, Державну судову адміністрацію України, Міністерство фінансів України.
Ухвалою від 09.12.2022 суд зупинив провадження у справі.
Ухвалою від 24.10.2023 суд поновив провадження у справі.
Від третьої особи, Міністерства фінансів України надійшли пояснення, в яких зазначає, що між позивачем і МФУ не існує зобов'язання щодо здійснення додаткових виплат, оскільки МФУ не здійснює такі виплати та не є роботодавцем позивача. Крім того, відповідач зазначив, що МФУ не є розпорядником бюджетних коштів за бюджетною програмою КПКВК 0501020 та не несе відповідальності за її нарахування. В свою чергу, розподіл коштів бюджетних асигнувань належить до компетенції ДСА, а тому вимога щодо визнання протиправною бездіяльності щодо виконання з боку МФУ Постанови № 168 є необґрунтованою.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Позивачка проходить службу в ТУ ССО у Миколаївській області.
Під час проходження служби позивачем, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.22 р., у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 р. строком на 30 діб. В подальшому відповідними указами Президента України воєнний стан було продовжено, який дії і по теперішній час.
За період з 24.02.22 р. до 01.06.22 р. позивачу додаткова винагорода, установлена Постановою № 168, не виплачувалась, що підтверджується, зокрема, листом від 27.07.22 р. № 45/10-161, який був надісланий на адвокатський запит представника позивача.
Вважаючи, що позивачу протиправно не було виплачено за період з 24.02.22 р. до 01.06.22 р. винагороди, установленої Постановою № 168, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 161 Закону України від 02.06.16 р. № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” (далі Закон № 1402-VIII) Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах (частина перша); Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України (частина друга); Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби (частина четверта); територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи (частина шоста); фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома).
Згідно з частиною першою статті 165 Закону № 1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
У силу частини другої цієї статті грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.19 р. № 289 “Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони” затверджені схеми посадових окладів, тарифних розрядів і коефіцієнтів за основними посадами і спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони та встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.
Механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони визначений Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.20 р. № 384 (далі Порядок № 384).
За змістом пунктів 4-7 Порядку № 384 грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони включає: 1) щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за стаж служби); 2) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія); 3) одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди; допомоги).
Відповідно до пунктів 8 і 10 Порядку № 384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби. Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.
Періоди, за які грошове забезпечення не виплачується, визначені в пункті 11 Порядку № 384, до яких, зокрема, віднесено час надання співробітникам відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати.
Виплата грошового забезпечення співробітника за поточний місяць здійснюється щомісяця не пізніше останнього робочого дня місяця (пункт 17 Порядку № 384).
На виконання Указів Президента України від 24.02.22 р. № 64 “Про введення воєнного стану в Україні” та № 69 “Про загальну мобілізацію” Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.22 р. № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану”, в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 3 вказаної постанови Міністерству фінансів України доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.
У пункті 5 цієї постанови зазначено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 р.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.22 р. № 793 внесені, зокрема, такі зміни до Постанови № 168:
- в абзаці першому пункту 1 постанови слова і цифри "додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно" замінено словами і цифрами "додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць";
- пункт 1 постанови доповнено новим абзацом такого змісту: “Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення”;
- доповнено постанову пунктом 21, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Відповідно до затвердженого головою Служби судової охорони від 30.03.22 р. № 124 Порядку виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану, виплата додаткової винагороди співробітникам здійснюється згідно з вимогами Постанови КМ України від 28.02.22 р. № 168 (п.1.2 Порядку).
Відповідно до абзаців 3, 4 пункту 3.1 Порядку виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем постійного проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.
Абзацами 9-11 пункту 3.1 Порядку визначено, що видання наказу здійснюється щомісяця не пізніше 25 числа місяця (до завершення воєнного стану).
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.23 р. № 43, яка набрала чинності 21.01.23 р., співробітники Служби судової охорони виключені з переліку кола осіб, які мають право на отримання додаткової винагороди на період дії воєнного стану.
Наказом ДСА України від 31.10.22 № 396 затверджено Порядок і умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану (далі Порядок № 396).
Згідно з пунктом 3 Порядку № 396 додаткова винагорода виплачується співробітникам в період дії воєнного стану, за час проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов'язки за штатними посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов'язків за іншими посадами згідно з умовами, передбаченими цим Порядком.
Пунктом 7 Порядку № 396 унормовано, що додаткова винагорода виплачується в таких розмірах: 30 000 гривень - співробітникам, які проходять службу в районах ведення бойових дій, пропорційно в розрахунку на місяць; 10 000 гривень - іншим співробітникам пропорційно в розрахунку на місяць; 100 000 гривень - співробітникам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
За приписами пункту 4 Порядку № 396 виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.
У пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.22 р. № 793 та пункті 4 наказу ДСА України від 31.10.22 р. № 396 передбачено, що ці нормативно-правові акти набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 р.
Отже, з 24 лютого 2022 р. Кабінет Міністрів України встановив співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану в Україні додаткову винагороду, яка підлягає їм виплаті в порядку та на умовах, визначених ДСА України.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку з невиплатою позивачу як співробітнику Територіального управління Служби судової охорони в Миколаївській області вказаної додаткової винагороди за період з 24.02.22 р. до 01.06.22 р. З цього приводу суд зазначає наступне.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці “Про захист заробітної плати” № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 р., термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Цьому визначенню відповідає й поняття грошового забезпечення, що відповідно до закону виплачується за рахунок держави військовослужбовцям, поліцейським, особам рядового і начальницького складу за проходження державної служби особливого характеру.
Згідно зі статтею 165 Закону № 1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з основних і додаткових його видів та виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
До додаткових видів грошового забезпечення Порядок № 384 відносить, зокрема, винагороди.
Виходячи з цього, встановлена постановою Кабінету Міністрів України № 168 додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони, яку держава взяла на себе обов'язок виплачувати їм на період дії воєнного стану в Україні.
У первинній редакції постанови Кабінету Міністрів України № 168 розмір додаткової винагороди для співробітників Служби судової охорони, крім тих із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, був визначений у фіксованому розмірі 30 000 грн. щомісячно.
Водночас, з урахуванням змін до постанови № 168, внесених Кабінетом Міністрів України постановою від 07.07.22 р. № 793, розмір цієї додаткової винагороди визначений у граничному розмірі “до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць”.
Проте в обох зазначених постановах Кабінету Міністрів України (№ 168 і № 793) передбачено, що вони набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 р.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 р. № 1-зп і від 5 квітня 2001 р. № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 9 лютого 1999 р. № 1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 5 квітня 2001 р. № 3-рп/2001).
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 р. № 2-р/2017).
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 р. № 8-рп/2005).
Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28 вересня 2004 р., заява № 44912/98).
Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.
Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.
Зміст внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.22 р. № 793 змін до Постанови № 168 в частині визначення розміру додаткової винагороди “до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць” замість “ 30 000 гривень щомісячно” не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом “пропорційність” із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Правило щодо пропорційності розміру грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони до виконаної норми праці закріплено й у пункті 14 Порядку № 384, згідно з яким при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
З огляду на викладене, та висновки викладені в Постанові Великої Палати Верховного Суду по зразковій справі № 260/3564/22, суд дійшов висновку, що вказані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн. на місяць, передбаченому постановою № 168 у первинній редакції.
Відтак, виходячи з приписів частини третьої статті 7 КАС України, суд не застосовує при визначенні розміру належної позивачу додаткової винагороди пункт 7 Порядку № 396, оскільки за імперативною нормою частини другої статті 165 Закону № 1402-VIII розмір грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони встановлюється Кабінетом Міністрів України, тоді як згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.19 р. № 289 “Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони” ДСА України уповноважена затверджувати виключно порядок його виплати.
Так само пунктом 21 постанови Кабінету Міністрів України № 168 (у редакції постанови від 07.07.22 р. № 793), на виконання якого прийнятий Порядок № 396, уповноважено керівників відповідних міністерств та державних органів, до яких, зокрема, належить ДСА України, визначити порядок і умови виплати додаткової винагороди, передбаченої цією постановою.
У зв'язку з цим визначення в пункті 7 Порядку № 396 розмірів додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони за певними критеріями виходить за межі наданих ДСА України повноважень.
При цьому не нарахування та невиплата Територіальним управлінням Служби судової охорони в Миколаївській області позивачу додаткової винагороди як однієї зі складових його грошового забезпечення з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань, виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 р. право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах (справа “Кечко проти України”, заява № 63134/00, рішення від 8 листопада 2005 р.).
Застосування судом принципу верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ є вимогою частини другої статті 6 КАС України.
За змістом пункту 9 частини першої статті 4, статті 5, частини четвертої статті 46 КАС України відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, який, на думку позивача, порушив його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
У позовній заяві позивач правильно визначив, що спірні правовідносини щодо виплати грошового забезпечення у належному розмірі виникли між ним і Територіальним управлінням Служби судової охорони в Миколаївській області, яке в силу вимог пункту 10 Порядку № 384 виплачує позивачу грошове забезпечення за місцем проходження ним служби.
Отже, Територіальне управління Служби судової охорони в Миколаївській області є належним відповідачем за пред'явленим позовом, оскільки саме цей суб'єкт владних повноважень допустив протиправну бездіяльність у спірних правовідносинах щодо виплати позивачу додаткової винагороди.
З огляду на викладене та з урахуванням висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 260/3564/22 від 21 вересня 2023 р., позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Служби судової охорони в Миколаївській області щодо ненарахування і невиплати позивачу у період з 24.02.22 р. до 01.06.22 р. додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” та зобов'язання Територіальне управління Служби судової охорони в Миколаївській області нарахувати і виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану”, в розмірі 30 000 грн. на місяць, за період з 24.02.22 р. до 01.06.22 р.
При цьому, не підлягає задоволенню вимога позивача про визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Служби судової охорони в Миколаївській області щодо невинесення наказу про виплату позивачу щомісячної додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн., встановленої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.22 р., оскільки ця вимога по суті є тотожною до вимоги, що вже задоволена судом про визнання протиправної бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди.
З огляду на вищезазначене, суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення позову.
Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 139 КАС України.
Позивач сплатив судовий збір в сумі 1 984,80 грн., однак відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір” він звільнений від його сплати, тому судовий збір в сумі 1 984,80 грн. не підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, оскільки вважається надмірно сплаченим судовим збором та відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір” може бути повернутий судом за клопотанням позивача.
Також, у позовній заяві позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 5 000 грн., однак на підтвердження понесених витрат позивачем надано лише копії ордеру про надання правничої (правової) допомоги та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
За правилами ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З огляду на вищезазначені норми, суд дійшов висновку, що розмір таких витрат визначається на підставі доказів, підтверджуючих понесені стороною витрати та доказів, що підтверджують відповідність цих витрат фактично виконаній адвокатом роботі.
В обґрунтування заявленого клопотання позивачем не надано доказів, що підтверджують час, затрачений адвокатом на надання правової допомоги, квитанції на суму 5 000 грн., рахунку із конкретизацією, які саме дії були вчинені адвокатом під час надання правничої допомоги тощо.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі “Баришевський проти України” (заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі “Двойних проти України” (заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі “Меріт проти України” (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Аналогічна правова позиція висловлена у додатковій постанові Верховного Суду від 05.09.19 р. у справі № 826/841/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, позивачем не надано до суду належних доказів понесення ним витрат на правничу допомогу у цій справі. Тому, суд дійшов висновку про відсутність підстав для компенсації заявлених витрат позивача на правову допомогу.
Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 244, 242-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) до Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області (вул. Фалєєвська, 14,м. Миколаїв,54001 43562808) задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони в Миколаївській області (вул. Фалєєвська, 14, м. Миколаїв, 54001, ЄДРПОУ 43562808) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у період з 24.02.22 р. до 01.06.22 р. додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану”.
3. Зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони в Миколаївській області (вул. Фалєєвська, 14, м. Миколаїв, 54001, ЄДРПОУ 43562808) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану”, в розмірі 30 000 грн. на місяць, за період з 24.02.22 р. до 01.06.22 р.
4. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду - 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження - 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України.
Суддя І. А. Устинов