МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2023 р. № 400/9132/23
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М., розглянув в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача:Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3
про:визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, до Військової частини НОМЕР_1 в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення позивача за сімейними обставинами відповідно до п.п.»г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення щодо звільнення позивача на підставі п.п.»г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації підчас воєнного стану, за сімейними обставинами, у зв'язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звертався із рапортом на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 в якій проходить військову службу. У рапорті просив звільнити його з військової служби на підставі статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Однак в задоволенні рапорту на звільнення командуванням військової частини НОМЕР_1 було відмовлено.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.07.2023 року відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін у судове засідання
Відповідач у строк та в порядку, визначеному ст.152, ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову. Вказує, що позивач не долучив до рапорту належних доказів перебування на його утримання 3-ох дітей. Зазначає, що одним з доказів встановлення юридичного факту перебування на утриманні дітей від попереднього шлюбу його дружини може бути судове рішення про позбавлення батьківських прав батька двох її дітей.
У відповідності до частини 4 статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання. Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Як встановлено судом, водій електрик військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 мобілізований Другим відділом Тульчинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Вінницької області та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
15.05.2023 позивач надіслав рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на адресу військової частини НОМЕР_1 .
На зазначений рапорт позивача військова частина НОМЕР_1 надала відповідь про відсутність документально визначених підстав для звільнення ОСОБА_2 з військової служби.
Надаючи оцінку позиціям сторін у справі, суд застосовує наступні правові норми.
Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Частиною 3 статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина 5 статті 1 Закону №2232-ХІІ). З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України від 12.05.2015 №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану'в Україні введено режим воєнного стану, який діє й на час розгляду справи судом. Підстави звільнення з військової служби встановлені статтею 26 Закону №2232-ХІІ, підпунктом г) пункту 2 частини 4 якої встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років; у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я; у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи; у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд; військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю; військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку; один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років; військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років; перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років; якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Виходячи з вищезазначених норм, підставою для звільнення з військової служби під час воєнного стану є, зокрема, перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
15.05.2023 позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби у запас на підставі положень підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами, зокрема у зв'язку з перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Отже, предметом доказування в цій справі є доведеність факту перебування на утриманні позивача трьох і більше дітей віком до 18 років та, як наслідок, наявність підстав для звільнення з військової служби під час воєнного стану.
Як встановлено судом, з 18.11.2022 року позивач перебуває у шлюбі із ОСОБА_3 , що підтверджується копію свідоцтва про шлюб НОМЕР_2 .
В офіційному шлюбі вони мають одну спільну неповнолітню дитину- сина, ОСОБА_4 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 . Отже, факт перебування на утриманні позивача неповнолітнього сина є доведеним.
Разом з тим, твердження позивача про те, що на його утриманні також перебувають неповнолітні діти його дружини, а саме ОСОБА_5 та ОСОБА_6 суд відхиляє з огляду на наступне.
Частиною 3 статті 11 Закону України від 26.04.2001 №2402-ІІІ «Про охорону дитинства» (далі - Закон №2402-ІІІ) встановлено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
За змістом частин 1 та 2 статті 15 Закону №2402-ІІІ дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і
прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. Відповідно до частин 1 та 2 статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
За приписами частин 1-3 статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Аналізуючи вищенаведені норми чинного законодавства, слід дійти висновку про те, що батьки неповнолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , шлюби яких з їх матір'ю розірвано, зобов'язані брати участь у їх вихованні та утриманні.
При цьому позивач, який не є батьком цих дітей, не несе обов'язку щодо їх утримання, позаяк такий обов'язок за ним законодавчо відсутній і утримання вказаних дітей він може здійснювати лише з власної волі.
Оскільки позивач не надав суду доказів того, що він є опікуном чи усиновителем неповнолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та має законодавчо встановлені обов'язки щодо них, в тому числі обов'язок по їх утриманню, тому підстави вважати, що на його утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей, відсутні.
Отже, враховуючи неподання позивачем до рапорту від 15.05.2023 документів, які підтверджують факт перебування на його утриманні трьох і більше неповнолітніх дітей, відповідач правомірно відмовив у звільненні з військової служби під час дії воєнного стану на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень довів суду наявність правових підстав для відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.М. Мельник