Справа №295/12002/23
Категорія 17
2-о/295/225/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.12.2023 року м. Житомир
Богунський районний суд м. Житомира в складі:
Головуючого судді Чішман Л.М.,
за участю секретаря судового засідання Лайчук В.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - виконавчий комітет Житомирської міської ради, -
ВСТАНОВИВ:
Заявник звернулася до суду із заявою, в якій просить встановити факт належності їй правовстановлюючого документу - Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №870717, зареєстрованого 23.12.2010 року в Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі №182200001001348.
В обґрунтування вимог зазначила, що у зазначеному документі її реєстраційний номер облікової картки платника податків невірно зазначено як « НОМЕР_1 » взамін вірного « НОМЕР_2 ».
Глибочицька сільська рада житомирського району Житомирської області не має змоги внести виправлення до Державного акту, оскільки така процедура законодавчо не передбачена.
У зв'язку з допущеною опискою у ідентифікуючих даних заявника у Державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №870717 ОСОБА_1 не має змоги здійснити реєстрацію земельної ділянки, а тому змушена звернутися до суду з даною заявою.
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 26.10.2023 року у справі відкрито провадження.
Поданою до суду заявою від 17.11.2023 року заявник просила провести розгляд справи без її участі, заяву підтримала.
Представник заінтересованої особи також подав до суду заяву від 16.11.2023 року, якою просив розгляд справи проводити без його участі.
На підставі ст. 211 ЦПК України, суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін.
Дослідивши та оцінивши зібрані в матеріалах справи докази, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 14.04.2023 року Глибочицькою сільською радою Житомирського району Житомирської області на підставі рішення від 17.11.2006 року 5 сесії 5 скликання цієї ж сільської ради, договору дарування земельної ділянки від 13.08.2007 року № 2822, видано заявнику Державний акт серії ЯЛ №870717 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1822082000:06:001:0280 площею 0,1250 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 8).
Земельна ділянка була зареєстрована за заявником управлінням Держкомзему у Житомирському районі 14.04.2011 року на підставі згадуваного Державного акту на право власності на земельну ділянку, що підтверджується Витягом з державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-2100377252023 від 17.08.2023 року (а.с. 9-11).
25.07.2023 року ОСОБА_1 звернулася до виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області із заявою про державну реєстрацію прав, реєстраційний номер заяви 56342013 (а.с. 12).
Рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області Русецького І.В. від 29.08.2023 року №69062923 заявнику відмовлено в проведенні реєстраційної дії у зв'язку з суперечностями між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями в частині зазначення податкового номера власника (а.с. 13).
Номер картки платника податків ОСОБА_1 згідно копії такого документа «1893013480» (а.с. 6).
Разом з цим, у Державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №870717 помилково зазначено номер картки платника податків заявника « НОМЕР_1 ».
Таким чином, заявник не має можливості в позасудовому порядку внести зміни до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №870717 шляхом виправлення технічної помилки органом, що видав такий документ.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, перелік яких визначений частиною першою статті 315 ЦПК України.
Пунктом 6 частини 1 статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.
Перелік юридичних фактів, що підлягають установленню в судовому порядку, визначений у частині першій статті 315 цього Кодексу, не є вичерпним.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, при цьому має бути з'ясована мета його встановлення; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлено спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови; чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Відповідні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року № 643/6447/19 (провадження № 61-14968св20), від 03 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19 (провадження № 61-14667св20), від 18 листопада 2020 року у справі № 554/3600/19 (провадження № 61-8937св20), від 25 листопада 2020 року у справі № 636/4087/19 (провадження № 61-13847св20), від 19 червня 2019 року у справі № 752/20365/16-ц (провадження № 61-24660св18), від 05 грудня 2019 року у справі № 750/9847/18 (провадження № 61-18230св19).
Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
Згідно п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» при розгляді справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаним у свідоцтві про народження або в паспорті, в тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали, суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення.
Згідно листа ВСУ від 01.01.2012 року "Про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення", коли установи, які видали ці документи, не можуть виправити допущені в них помилки, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 256 ЦПК України, громадяни мають право звернутися до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа. Проте, сам по собі факт належності документа не породжує для його власника жодних прав, що випливають із цього факту. Це означає, що в судовому порядку можна встановити належність громадянину такого документа, який є правовстановлюючим.
У постанові від 13.10.2022 року у справі № 755/1938/22 Верховний Суд зазначив, що для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети ні. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також не доведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J. K. AND OTHERS v. SWEDEN») зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Пріоритет у доказуванні надається не тому хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів заяви та достатність доказів для встановлення того, що ОСОБА_1 належить правовстановлюючий документ - Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №870717, зареєстрованого 23.12.2010 року в Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі №182200001001348.
На підставі чого, суд вважає за можливе задовольнити у повному обсязі подану ОСОБА_1 заяву.
Керуючись ст.ст. 4, 13, 80-81, 293, 315, 318, 319 ЦПК України, суд -
УХВАЛИВ:
Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - виконавчий комітет Житомирської міської ради - задовольнити.
Встановити факт належності ОСОБА_1 правовстановлюючого документу - Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №870717, зареєстрованого 23.12.2010 року в Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі №182200001001348.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду через Богунський районний суд м. Житомира протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Заінтересована особа: виконавчий комітет Житомирської міської ради, місцезнаходження: м. Житомир, майдан імені С.П. Корольова, 4/2, код ЄДРПОУ: 04053625.
Суддя Л.М. Чішман