ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
19.12.2023Справа № 910/14264/23
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Демидова В.О., за участю секретаря судового засідання Ятковської К.К. розглянувши справу за позовом Національної поліції України (01601, місто Київ, вулиця Богомольця, будинок 10) до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" (69006, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вул. Північне шосе, будинок 69-А) про стягнення грошових коштів у розмірі 8 506 518,51 грн,
Представники учасників справи:
від позивача - Медведський В.В.;
від відповідача - Мітрохін О.Є., Кузнецов І.С.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
08.09.2023 Національна поліція України (далі позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" (далі відповідач) про стягнення грошових коштів у розмірі 8 506 518,51 грн. та була передана 11.09.2023 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25 травня 2022 року між Національною поліцією України (далі - Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МІК» (далі - Постачальник) укладено договір № 153НП (далі - Договір № 153НП) (зі змінами внесеними Додатковою угодою від 01.08.2022 № 1/218НП) про закупівлю форменого одягу (костюм (куртка, брюки) утеплений в колористиці «камуфляж»).
Позивач вказує, що Постачальником Товар у строк, визначений пунктом 5.1. розділу V Договору № 153НП, не поставлено.
З метою з'ясування причин порушення зобов'язань щодо поставки , Товару Покупець неодноразово звертався з листами до Постачальника (листи від 20.09.2022 № 5341/31/01-2022, від 21.10.2022 № 6386/31/01-2022).
Позивач вказує, що відповідь на зазначені листи Постачальником не надано.
Покупцем у відповідності до пунктів 8.2.2. та 8.5. Договору № 153НП, враховуючи істотні порушення умов Договору зі сторони Постачальника, прийнято рішення про розірвання Договору № 153 НП в односторонньому порядку. Листом від 26.10.2022 № 6463/31/01-2022 разом з Угодою про розірвання Договору від 26.10.2022 № 2/276НП Національна поліція України поінформувала ТОВ «МІК» про розірвання Договору №153НП в односторонньому порядку.
Таким чином позивач вважає, що відповідно до пункту 8.5. Договору № 153НП договір розірваний з 07 листопада 2022 року.
Оскільки відповідач товар не поставив, позивач просить стягнути з відповідача 8 506 518,51 грн з яких: пеня у розмірі 666 409,28 грн та штраф у розмірі 7 840 109,23 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 у справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 12.10.23 о 10:00 год.
03.10.2023 в системі «Електронний суд» представником відповідача сформовано відзив на позовну заяву.
Заперечуючи стосовно позовних вимог представник відповідача зазначає, що позивачем невірно здійснено розрахунок пені за 17 днів з 22.10.2022 по 07.11.2022 за порушення строку поставки товару в кількості 8721 комплектів з наступного дня після граничної дати поставки по дату розірвання договору. Розрахунок пені на думку відповідача є завищеним, адже вказаний Позивачем період прострочення охоплює і день розірвання договору, що суперечить нормам чинного законодавства і є невірним. Крім того, прострочення поставки товару на 16 днів не вважається порушенням істотних умов договору, адже посилаючись саме на це незначне прострочення позивач розірвав договір, в той час як відповідач додаткову угоду про розірвання цього договору так і не підписав. Отже на думку відповідача прострочення поставки товару на 16 днів не вважається порушенням істотних умов договору і договір розірвано безпідставно, у зв'язку з чим нарахування та стягнення позивачем санкцій є безпідставними.
Разом з відзивом на позовну заяву представник відповідача подав клопотання про передачу справи на розгляд до Господарського суду Запорізької області, тобто за місцем знаходження відповідача ТОВ «МІК».
11.10.2023 від представника позивача надійшли заперечення на клопотання про передачу справи за підсудністю з підстав викладених в останніх.
11.10.2023 в системі «Електронний суд» представником відповідача сформовано клопотання про відкладення розгляду справи.
11.10.2023 в системі «Електронний суд» представником позивача сформовано відповідь на відзив, у якій він зазначає на належне нарахування штрафних санкцій, оскільки постачальник не здійснив жодної поставки товару, що свідчить про порушення ним п. 5.1 договору № 153НП, що згідно із договором та законодавством України є підставою для нарахування штрафних санкцій. Договір про закупівлю між Позивачем та Відповідачем було укладено 25 травня 2022 року, через 3 місяці після початку повномасштабної збройної агресії рф проти України. На момент укладення Договору ці обставини були загальновідомими, Відповідач цілком усвідомлював ризики, пов'язані зі здійсненням підприємницької діяльності в умовах воєнного стану, і запевнив Позивача щодо виконання договірних зобов'язань у повному обсязі та строки, встановлені Договором. Однак всупереч вказаним вимогам Постачальником не було вжито жодних заходів щодо належного виконання ним своїх зобов'язань за Договором та не надано жодних доказів настання обставин непереборної сили чи настання істотних змін обставин, відповідно до вимог Договору та законодавства України. З огляду на викладене позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2023 підготовче засідання відкладено на 26.10.2023 у зв'язку з тим, що о 09.25 год припинилося постачання електричної енергії до приміщень Господарського суду міста Києва, що унеможливило належне функціонування автоматизованої системи документообігу суду та фіксування судових засідань технічними засобами.
26.10.2023 судове засідання відкладено на 09.11.2023.
09.11.2023 в системі «Електронний суд» представником відповідача сформовано заперечення на відповідь на відзив, в яких він зазначав, що пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення виконання зобовязання, а день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені, проте в даному випадку пеня була нарахована з урахуванням днів, в які відбулася поставка товару згідно накладних, що суперечить нормам чинного законодавства.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про передачу справи на розгляд до Господарського суду Запорізької області. Закрито підготовче провадження у справі №910/14264/23 та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.11.2023.
20.11.2023 в системі «Електронний суд» представником відповідача сформовано клопотання про зменшення неустойки на 90 %, а в іншій частині вимог відмовити, оскільки військова агресія рф проти України є форс-мажорною обставиною, наслідком якої є неможливість своєчасного виконання відповідачем своїх зобов'язань. Крім того, в даному випадку відсутня вина відповідача у формі умислу, відсутні й протиправна дія чи бездіяльність, що стали причиною збитків позивача. Також зазначає, що прострочення зобовязання на 16 днів не було значним, а тому позивач передчасно розірвав договір.
Судове засідання, призначене на 21.11.2023, не відбулось у зв'язку із перебуванням судді Демидова В.О. у відпустці. Розгляд справи призначено на 12.12.2023.
04.12.2023 представником позивача сформовано в системі «Електронний суд» заперечення на клопотання про зменшення неустойки на 90%.
У судове засідання представник позивача прибув, представник відповідача у судове засідання не з'явився, натомість 11.12.2023 представником відповідача сформовано в системі «Електронний суд» клопотання про відкладення розгляду справи.
Представник позивача у судовому засіданні не заперечував, щодо клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи.
Ухвалою суду від 12.12.2023 відкладено розгляд справи на 19.12.2023.
У судове засідання 19.12.2023 з'явилися представники позивача та відповідача, надали пояснення по справі.
В судовому засіданні 19.12.2023 оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
25.05.2022 між Національною поліцією України (далі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мік» (далі - відповідач, постачальник) укладено договір про закупівлю форменого одягу (костюм (куртка, брюки) утеплений в колористиці «камуфляж») (код згідно з ЄЗС ДК 021:2015-18110000-3) №153НП (далі - договір), відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити покупцю костюми (куртка, брюки) утеплені в колористиці «камуфляж» (код згідно з ЄЗС ДК 021:2015-18110000-3) (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вказаний товар в порядку та на умовах визначених цим договором.
Згідно з п. 1.2 договору загальна кількість товару, що підлягає поставці, та ціна договору визначається у специфікації товару (додаток №1 до договору) і ростовці товару (додаток №2 до договору).
Місце виконання договору: в частині поставки товару - за адресою замовника в м. Києві (конкретні реквізити, адреси поставки будуть повідомлені постачальнику безпосередньо перед поставкою товару), стосовно інших зобов'язань за цим договором, в тому числі щодо сплати штрафних санкцій - вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01601 (п. 1.5 договору).
Відповідно до пункту 2.1 договору постачальник зобов'язаний поставити покупцю товар, якість якого відповідає узгодженому сторонами зразку товару, наданого постачальником згідно з пунктом 2.2 цього договору, Технічній специфікації товару (додаток №3 до договору) та законодавству України щодо показників якості такого роду/виду товарів.
За умовами пункту 3.1 договору його ціна становить 39 200 546,16 грн, у тому числі ПДВ 6 533 424,36 грн.
Пунктом 4.1. договору передбачено, що оплата товару здійснюється шляхом безготівкового переказу коштів на рахунок постачальника, який зазначено в розділі XV цього договору на умовах попередньої оплати у розмірі 50% від ціни договору, указаній в розділі ІІІ договору в сумі 19 600 273,08 грн, у тому числі ПДВ 3 266 712,18 грн.
Підставою для проведення попередньої оплати є оформлений та наданий постачальником рахунок на оплату.
Остаточний розрахунок у розмірі 50% 19 600 273,08 грн, у тому числі ПДВ 3 266 712,18 грн покупець здійснює після поставки товару, протягом бюджетного періоду. Підставою для проведення остаточного розрахунку є накладна, підписана уповноваженими представниками сторін.
Пунктом 5.1. договору визначено, що постачальник зобов'язується здійснити поставку товару у термін по 21.10.2022 включно за адресою покупця у місті Києві (конкретні реквізити, адреси поставки будуть повідомлені постачальнику безпосередньо перед поставкою товару). У разі, якщо останній день поставки, визначений абзацом першим цього пункту договору, припадає на неробочий день, визначений відповідно до закону, у місці поставки товару, то останнім днем поставки вважається перший за ним робочий день.
Відповідно до п. 5.2 договору датою поставки товару вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін накладної.
У п. 5.5 договору сторони погодили, що право власності покупця на переданий товар виникає з моменту прийняття товару, факт якого засвідчується відміткою покупця на відповідній накладній. Ризик випадкового зіпсування товару несе власник.
Пунктом 8.3.1 договору узгоджено, що постачальник зобов'язаний забезпечити поставку (передачу) товару у строки та на умовах, передбачених договором.
Згідно з п. 9.2 договору за порушення строків виконання зобов'язання з постачальника стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. При цьому, день поставки товару, поставленого постачальником з порушення строку, передбаченого пунктом 5.1 договору, вважається днем прострочення, за який постачальнику нараховуються штрафні санкції згідно з умовами договору.
Пунктом 9.6. договору також закріплено, що у разі невиконання або неналежного виконання постачальником зобов'язання за цим договором, що стало підставою для відмови покупця від цього договору повністю або частково згідно умов цього договору, з постачальника стягується штраф у розмірі 20 % від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання.
При цьому підпунктом 8.2.1 та 8.2.2 пункту 8.2. договору визначено, що покупець має право в односторонньому порядку відмовитися від цього договору у повному обсязі у разі не надання постачальником зразку товару згідно пункту 2.2 цього договору.
В односторонньому порядку відмовитись від цього договору у повному обсязі або частково у випадках, передбачених законодавством України та/або цим договором, письмово повідомивши про це постачальника шляхом направлення листа на електронну пошту постачальника, зазначену в розділі ХV цього договору, з накладанням КЕП Уповноваженої особи або вручення листа представнику постачальника особисто під підпис за 10 календарних днів до дати розірвання цього Договору.
Одностороння відмова покупця від договору не звільняє постачальника від відповідальності за порушення своїх зобов'язань за цим договором та відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням цього договору (пункт 9.10. договору).
За умовами п. 10.1 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором, якщо доведуть, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Обставини непереборної сили, які існували на момент укладення договору та були відомі сторонам під час укладання цього договору, не є підставою для звільнення сторін від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором.
До форс-мажорних обставин (непереборної сили) належать обставини визначені і частині 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та які почали свою дію після укладення сторонами цього договору (п. 10.2 договору).
Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, реєстрації у покупця та діє до 23.12.2022, але в будь-якому випадку - до повного виконання сторонами зобов'язань (п. 12.1 договору).
Також у додатку № 1 до договору сторони погодили специфікацію товару на загальну суму 39 200 546,16 грн, його кількість.
У додатках №№ 2, 3 до договору сторони узгодили ростовку товару, технічний опис.
Матеріали справи містять лист позивача №5341/31/01-2022 від 20.09.2023, у якому він просив відповідача невідкладно до 22.09.2022 проінформувати позивача про наявність ризиків щодо своєчасної поставки товару, у тому числі щодо повернення коштів, отриманих у якості попередньої оплати за договором.
Також матеріали справи містять лист позивача №6386/31/01-2022 від 21.10.2022 у якому він просив відповідача поставити товар у строки, визначені договором, а у разі не поставки товару у строки не пізніше 21.10.2022 вимагав негайно повернути кошти у розмірі отриманої постачальником попередньої оплати в сумі 19 600 273,08 грн, у тому числі ПДВ 3 266 712,18 грн не пізніше 24.10.2022.
Згідно доводів позивача у строк до 21.10.2022 відповідачем не здійснено поставку товару у зв'язку з чим позивач звернувся до останнього із листом від 26.10.2022 № 6463/31/01-2022 про розірвання договору з підстав істотного порушення постачальником умов договору згідно пункту 8.2.2. та пункту 8.5. договору.
Також позивачем до вказаного листа надано примірник угоди № 2/276НН від 26.10.2022 про розірвання договору, який позивач просив підписати відповідача протягом 5-ти днів та повернути.
Суд вказує, що відповідачем факт порушення умов договору в частині поставки товару у строк до 21.10.2022 включно та отримання листа позивача від 26.10.2022 № 6463/31/01-2022 засобами електронного зв'язку не заперечується та не спростовується належними доказами.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач за прострочення поставки на 17 днів просив стягнути з відповідача 8 506 518,51 грн з яких: пеня у розмірі 666 409,28 грн та штраф у розмірі 7 840 109,23 грн.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилався на безпідставне розірвання позивачем договору, оскільки на переконання останнього, прострочення строку поставки на 16 днів не є істотним порушенням договору. Також просив зменшити неустойку на 90%, посилаючись на наявність форс-мажорних обставин, таких як зруйнування чотирьох виробничих об'єктів, захоплення військами рф складських та офісних приміщень відповідача, про що відповідно внесено відомості до ЄДРДР; сертифікат Київської обласної ТПП № 3200-23-2636 від 01.06.2023 задля належного підтвердження існування форс-мажорних обставин, які і спричинили неналежне виконання умов договору.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.
Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до частини 1 статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтями 525 та 526 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами статті 193 ГК України.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Пунктом 5.1. договору визначено, що постачальник зобов'язується здійснити поставку товару у термін по 21.10.2022 включно за адресою покупця у місті Києві (конкретні реквізити, адреси поставки будуть повідомлені постачальнику безпосередньо перед поставкою товару). У разі, якщо останній день поставки, визначений абзацом першим цього пункту договору, припадає на неробочий день, визначений відповідно до закону, у місці поставки товару, то останнім днем поставки вважається перший за ним робочий день.
Відповідно до п. 5.2 договору датою поставки товару вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін накладної.
У п. 5.5 договору сторони погодили, що право власності покупця на переданий товар виникає з моменту прийняття товару, факт якого засвідчується відміткою покупця на відповідній накладній. Ризик випадкового зіпсування товару несе власник.
Пунктом 8.3.1 договору узгоджено, що постачальник зобов'язаний забезпечити поставку (передачу) товару у строки та на умовах, передбачених договором.
Доказів поставки товару у визначений договором термін (до 21.10.2022 включно) матеріали справи не містять.
Відповідачем також не заперечується, що у визначений договором строк він не здійснив поставки обумовленого договором товару.
Пунктом 1 частини 1 статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Відповідно до статті 615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.
Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Положеннями статті 651 ЦК України визначено підстави для розірвання договору, яке допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, зокрема, внаслідок істотного порушення умов такого договору другою стороною.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.
У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Порядок зміни та розірвання господарських договорів визначено статтею 188 ГК України.
У цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20).
Тлумачення статті 651 ЦК України з урахуванням принципу розумності свідчить, що: сторони в договорі як універсальному регуляторі можуть визначити момент з якого договір вважатиметься розірваним внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 756/420/17.
Предметом розгляду даної справи є дослідження питання правомірності нарахування позивачем штрафних санкцій відповідачу за неналежне виконання останнім зобов'язання з поставки товару за договором.
Разом з цим, заперечення відповідача проти позову фактично стосуються порядку та правомірності одностороннього розірвання договору зі сторони позивача, яке наразі не оскаржується та реалізовано позивачем в силу положень пункту 8.5 договору як безумовне право покупця.
Судом враховано, що матеріали справи не містять заперечень відповідача на лист позивача від 26.10.2022 № 6463/31/01-22 та не містять доказів оскарження відповідачем такої односторонньої відмови позивача від договору (одностороннього правочину), що відповідно свідчить про відсутність у відповідача заперечень щодо зазначених дій позивача, а відтак згідно наданих до матеріалів справи доказів договір є розірваним з 06.11.2022 на підставі підпункту 8.2.2. пункту 8.2. та 8.5 договору .
Встановлення обставин щодо недійсності одностороннього правочину позивача у вигляді розірвання договору (на що посилається відповідач) не входить до предмету доказування та на переконання суду буде виходом за межі позовних вимог.
За загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін в порядку, встановленому статтею 188 ГК України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов'язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором. Аналогічна правова позиція викладена у постанові колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 № 916/1684/18.
Так, відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
За приписами частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом статей 216, 218 ГК України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій в порядку, передбаченому законодавством та договором.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Штрафними санкціями у ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 ГК України).
Відповідно до частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Суд зазначає, що за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 ГК України).
Одним з видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.
Згідно з частиною 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до пункту 9.2 договору за порушення строків виконання зобов'язання з постачальника стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. При цьому, день поставки товару, поставленого постачальником з порушення строку, передбаченого пунктом 5.1 договору, вважається днем прострочення, за який постачальнику нараховуються штрафні санкції згідно з умовами договору.
Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
За приписами частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №322/1178/17 зазначено, що вольовий характер визначення строку не викликає сумніву. Тобто сторони наділені значними можливостями впливати на момент настання або закінчення строків, оскільки можуть змінювати строк, наближати або віддаляти його настання.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт нездійснення відповідачем поставки замовленого товару у визначені договором строки, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з ТОВ «МІК» пені, нарахованої на підставі п. 9.2 договору, є обґрунтованою та правомірною.
Перевіривши виконаний позивачем розрахунок пені за прострочення поставки товару на 17 днів з 22.10.2022 по 07.11.2022, суд дійшов висновку, що останній виконаний не вірно з огляду на наступне.
Частиною 1 ст. 547 ЦК України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (ч. 1 ст. 546 ЦК України).
Отже договірні санкції (неустойка) підлягають нарахуванню лише до дати розірвання договору. Після цієї дати можна застосовувати лише санкції, передбачені ст. 625 ЦК, тобто стягнути інфляційні та 3% річних. Це випливає з того, що з моменту розірвання договору він більше не діє.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що з 06.11.2022 договір є розірваним на підставі підпункту 8.2.2. пункту 8.2. та 8.5 договору.
З огляду на що, позивач мав право нараховувати пеню у строк до 06.11.2022 (включно).
Суд погоджується із заперечення позивача в частині неналежного посилання відповідача на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі № 927/1091/17 з огляду на те, що вказана справа містить зовсім інші фактичні обставини. Зокрема, у згаданій справі поставка здійснювалась у той час як у справі №910/14264/23 відповідачем взагалі не здійснено поставку.
Стосовно посилання позивача, що п. 9.2 договору передбачено спеціальний порядок нарахування штрафних санкцій та який не заперечувався відповідачем, суд зазначає наступне.
Згідно з п. 9.2 договору за порушення строків виконання зобов'язання з постачальника стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. При цьому, день поставки товару, поставленого постачальником з порушення строку, передбаченого пунктом 5.1 договору, вважається днем прострочення, за який постачальнику нараховуються штрафні санкції згідно з умовами договору.
Вищезгаданий пункт передбачає нарахування пені та штрафу при простроченні поставки з врахуванням дня поставки товару, поставленого постачальником з порушення строку, передбаченого пунктом 5.1 договору, вважається днем прострочення, за який постачальнику нараховуються штрафні санкції згідно з умовами договору.
Разом з цим як було вказано вище поставка за згаданим договором взагалі не відбулась, а договір в подальшому був розірваний.
З огляду на викладене здійснивши власний розрахунок пені за період з 22.10.2022 по 06.11.2022 за розрахунком суду розмір пені складає 627 208,74 грн. В іншій частині слід відмовити.
Крім того, пунктом 9.6. договору також закріплено, що у разі невиконання або неналежного виконання постачальником зобов'язання за цим договором, що стало підставою для відмови покупця від цього договору повністю або частково згідно умов цього договору, з постачальника стягується штраф у розмірі 20 % від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Отже, враховуючи умови договору, відповідач станом на дату його підписання був ознайомлений з наслідками розірвання, зокрема з пунктом 9.10. останнього, а тому суд дійшов висновку щодо правомірності нарахування позивачем пені та штрафу на підставі пункту 9.2 та 9.6 договору за порушення умов договору ще під час дії останнього.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафних санкцій, суд зазначає що останній є обґрунтованим, законним та арифметично вірним.
В обґрунтування необхідності зменшення розміру неустойки на 90% відповідач у сформованому в «Електронному суді» 20.11.2023 клопотанні зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «МІК» як стратегічне підприємство відсічі збройної агресії російської федерації проти України, виконує завдання із задоволення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань, зокрема, щодо виготовлення форменого одягу.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Із наданих Відповідачем доказів судом не вбачається підстав для звільнення останнього від відповідальності оскільки стороною не доведено належними та допустимими доказами, що невиконання умов Договору сталося не з вини Постачальника.
Водночас, враховуючи доводи Відповідача щодо наявності підстав саме для зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій та відсутність визначених законом строків (обмежень) для подання такого клопотання суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Подібні норми також містить частина третя статті 551 ЦК України, яка визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Положення частини третьої статті 551 ЦК України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.
Тобто зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
Окрім того, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18 та від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.
Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Водночас закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18. (аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 09 листопада 2023 року у справі № 902/919/22).
Так судом враховано, що фактичне прострочення поставки товару тривало (до моменту розірвання Договору) 16 календарних днів, а Позивачем реалізовано право на одностороннє розірвання у зв'язку з прострочення поставки на 5 днів.
Враховуючи всім відомі обставини окупації частини Запорізької області, місто Запоріжжя, яке є адресою місцезнаходження Відповідача, входить до Переліку територіальних громад, які розташовані в зоні ведення бойових дій та відповідно зазнає неодноразових ракетних обстрілів.
Крім того, враховуючи доводи Відповідача, частина його виробничих об'єктів, які знаходились у м. Охтирка (Сумська область), м. Оріхів, м. Токмак та м. Мелітополь (Запорізька область) або зруйновані, або пошкоджені внаслідок ракетних обстрілів, або взагалі перебувають в окупації російських військ.
Судом прийнято до уваги, що зазначені вище обставини суттєво вплинули та згідно доводів Відповідача позбавили останнього можливості повноцінно здійснювати господарську діяльність, яка в тому числі пов'язана із підтриманням галузі обороноздатності держави, оскільки Відповідач виконує завдання для потреб Збройних Сил України.
Відтак, покладення на Відповідача штрафних санкцій в розмірі 8 506 518,51 грн в даному випадку набуває ознак каральної функції та розцінюється судом як надмірний тягар для суб'єкта господарської діяльності, який здійснює свою діяльність під час дії воєнного стану в тому числі співпрацює задля виконання завдань забезпечення обороноздатності держави України, оскільки заявлена сума штрафних санкцій становить більше ніж 20 % ціни Договору.
При цьому судом враховано відсутність доказів понесення Позивачем збитків у заявленій до стягнення сумі.
Так суд вказує, що застосування господарських санкцій з огляду на їх закріплення у Договорі сторонами не повинно мати своєю метою ускладнення подальшої діяльності товариства, а має відповідати не лише принципу свободи договору, а й принципам справедливості, добросовісності та розумності.
Верховний Суд у постанові від 29.05.2023 у справі № 904/907/22 дійшов висновку, що норма частини 3 статті 551 ЦК України передбачає дві умови для зменшення розміру неустойки, а саме: (1) якщо він значно перевищує розмір збитків, (2) наявність інших обставин, які мають істотне значення. Водночас тлумачення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованому збагаченню однією зі сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу спрямоване на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монопольного становища контрагента на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21.
Із врахуванням викладеного, суд дійшов висновку щодо необхідності задоволення клопотання Відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій та необхідності зменшення їх розміру на 90 %.
Отже, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Частинами 1-2 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до частин 1-3 статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 226, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МІК» (69006, місто Запоріжжя, вулиця Північне шосе, будинок 69-А; код ЄДРПОУ 30105738) на користь Національної поліції України (01601, місто Київ, вулиця Богомольця, будинок 10; код ЄДРПОУ 40108578) штрафні санкції у розмірі 846731 (вісімсот сорок шість тисяч сімсот тридцять одна) грн. 80 коп. та судовий збір у розмірі 127 009 (сто двадцять сім тисяч дев'ять) грн 77 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 22.12.2023.
Суддя Владислав ДЕМИДОВ