Справа № 204/9949/23
Провадження № 2/204/2786/23
РІШЕННЯ
іменем України
22 грудня 2023 року м. Дніпро
Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська у складі головуючого - судді Книш А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ВУГІЛЬНА КОМПАНІЯ «КРАСНОЛИМАНСЬКА» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за весь час затримки та компенсації втрати частини доходів, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до відповідача з позовною заявою, в якій просив стягнути з останнього на свою користь заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в сумі 138386,63 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 28 січня 2023 року по 01 липня 2023 року в сумі 109463,76 грн, а також компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в сумі 28746,81 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем, працюючи з 14 травня 2001 року на ЦОФ «Краснолиманська». ДВАТ ЦЗФ «Краснолиманська» наказом Мінпалевенерго України №535 від 05 листопада 2001 року перейменована в ДП «ВУГІЛЬНА КОМПАНІЯ «КРАСНОЛИМАНСЬКА» виробничий структурний підрозділ ЦЗФ «Краснолиманська» електрослюсарем черговим і по ремонту обладнання. Звільнений за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України на пенсію за віком. Вказує, що за період його роботи відповідачем була нарахована, але не виплачена заробітна плата. При звільненні відповідач з позивачем також не розрахувався. Заборгованість по заробітній платі складає 138386,63 грн. Позивач вказує, що неодноразово звертався до відповідача з вимогами щодо виплати йому заборгованості по заробітній платі. Оскільки відповідачем у порушення ст. 116 КЗпП України допущена затримка розрахунку при звільненні, то відповідач повинен сплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку. Середньоденний заробіток позивача відповідно до довідки відповідача становить 986,16 грн. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 28 січня 2023 року по 01 липня 2023 року включно становить 109463,76 грн. Також оскільки відповідачем порушено строки виплати заробітної плати, то він повинен виплатити компенсацію втрати частини заробітку у розмірі 28746,81 грн.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 липня 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_2 зазначає, що під стягненням заборгованості по заробітній платі, як це зазначено у позовній заяві, слід мати на увазі лише ті суми, які входять до фонду оплати праці (заборгованість по заробітній платі в сумі 73438,98 грн та компенсація за невикористану відпустку в сумі 12552,97 грн, всього 85991,95 грн). Виплата одноразової допомоги у зв'язку з виходом на пенсію у розмірі 52394,68 грн є додатковою гарантією позивача та ніяк не відноситься до фонду оплати праці. В день звільнення позивач працював у 1 зміну та отримав на руки трудову книжку у відділі кадрів підприємства, до бухгалтерії не звернувся та остаточний розрахунок не отримав. В заяві та наказі про звільнення вимоги про остаточний розрахунок також немає. Таким чином, ані при звільненні, ані під час отримання трудової книжки позивачем будь-яких вимог до відповідача з приводу розрахунку не заявлялось, тобто позивач фактично погодився з проведеним остаточним розрахунком заборгованості із заробітної плати на розсуд відповідача. Вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є безпідставними. Вважає, що позивач пропустив передбачений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк на звернення до суду з вказаним позовом, а тому у нього відсутнє право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 січня 2023 року по 01 липня 2023 року, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі. Зазначає, що відповідач не в змозі виконати свої зобов'язання перед позивачем через виникнення форс-мажорних обставин, а саме у зв'язку з виникненням в Україні подій військової агресії. Також вказує, що покладення на відповідача обов'язку виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні стане додатковою жорстокою санкцією у фінансовій сфері відповідача, тим самим перетвориться на непосильний тягар, а тому просить зменшити розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні до розумної пропорційності. Також вказує, що виплата нарахованої, але не виплаченої заробітної плати позивачу не відбулася, а тому відсутні підстави вважати, що відповідачем порушено строки виплати нарахованої пенсії, оскільки для проведення розрахунку компенсації втрати частини доходів порушений строк, зокрема період невиплати заробітної плати має бути чітко визначений. Враховуючи викладене, просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
У відповіді на відзив позивач вказує, що відповідачем допущена затримка розрахунку при звільненні, до цього часу заборгованість не виплачена, тому позивачем не пропущений строк для звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Невиплата працівникові при звільненні всіх належних йому сум - це триваюче правопорушення, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення. Відповідач не надавав позивачу ні довідки про заборгованість по заробітній платі, ні довідку про середньоденний заробіток позивача. Вказані довідки були надані тільки на адвокатський запит. Відповідач не надав свого розрахунку компенсації втрати частини заробітку.
Суд, дослідивши письмові докази, встановив наступні фактичні обставини.
Позивач з 14 травня 2001 року перебував у трудових відносинах з відповідачем та 27 січня 2023 року позивача було звільнено згідно ст.38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за віком (а.с.12-13).
Згідно довідки ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ВУГІЛЬНА КОМПАНІЯ «КРАСНОЛИМАНСЬКА» від 17 березня 2023 року №01/11-76/7, ДП «ВК «КРАСНОЛИМАНСЬКА» має перед позивачем заборгованість з виплати заробітної плати, яка складає: грудень 2019 року - 139,86 грн; січень 2020 року - 10453,05 грн; лютий 2020 року - 10005,05 грн; березень 2020 року - 10803,29 грн; квітень 2020 року - 10819,34 грн; квітень 2021 року - 1708,46 грн; травень 2021 року - 6031,57 грн; липень 2021 року - 4989,94 грн; серпень 2021 року - 863,29 грн; січень 2023 року - 82572,78 грн (у т.ч. 17625,13 грн - заробітна плата, 12552,97 грн - компенсація за невикористану відпустку, 52394,68 грн - виплати на пенсію), усього 138386,63 грн. Суми вказані після утримання обов'язкових податків та зборів (а.с.16).
Відповідно до довідки ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ВУГІЛЬНА КОМПАНІЯ «КРАСНОЛИМАНСЬКА» від 17 березня 2023 року №01/11-76/8, середньоденний заробіток позивача склав 986,16 грн (а.с.19).
Відповідно до ст.94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, яка згідно ст.115 вказаного Кодексу виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України "Про оплату праці".
У частині другій статті 2 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього Закону).
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву посилався на те, що виплата одноразової допомоги у зв'язку з виходом на пенсію у розмірі 52394,68 грн є додатковою гарантією позивача та ніяк не відноситься до фонду оплати праці.
Проте, такі твердження представника відповідача суперечать загальному правилу, встановленому ст. 116 КЗпП України, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 вказала, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Судом враховуються роз'яснення викладені в п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», за яким задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Отже, судом встановлено, що заборгованість відповідача по заробітній платі перед позивачем складає 138386,63 грн (а.с.16).
Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
З урахуванням предмету та підстави позову, суд дійшов висновку, що ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права позивача, характеру його порушення, наслідкам, спричиненим цим порушенням, буде стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 138386,63 грн. Зазначену суму заробітної плати позивачу станом на час розгляду справи судом не виплачено, доказів протилежного відповідачем суду не надано. Разом з цим, судом враховується, що такий розмір заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, визначений вже з урахуванням утримання податку й інших обов'язкових платежів.
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судом враховується наступне.
Згідно статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).
Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, передбачено, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Середньоденна заробітна плата позивача, відповідно до довідки відповідача, становить 986,16 грн.
Враховуючи наведене суд зазначає, що середній заробіток розраховується за період, починаючи з дня, наступного за днем звільнення, тобто з 28 січня 2023 року і по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Таким чином, оскільки відповідач так і не провів з позивачем остаточний розрахунок, середній заробіток має бути розрахований за період з 28 січня 2023 року по 01 липня 2023 року у межах пред'явлених позовних вимог.
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 28 січня 2023 року по 01 липня 2023 року складає: 110 днів х 986,16 грн = 108477,60 грн.
Викладені у відзиві на позовну заяву твердження представника відповідача про те, що ані при звільненні, ані під час отримання трудової книжки позивачем будь-яких вимог до відповідача з приводу розрахунку не заявлялось, а вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є безпідставними судом до уваги не приймаються, оскільки такі доводи є безпідставними та не звільняють відповідача як роботодавця від передбаченого законом обов'язку у день звільнення провести з позивачем як працівником остаточний розрахунок.
Відповідачем не доведено, що остаточний розрахунок при звільненні позивача був проведений не з його вини.
Суд виходить з того, що відповідач 27 січня 2023 року достовірно знав про вимогу позивача щодо його розрахунку при звільненні, оскільки позивач 27 січня 2023 року працював та отримав трудову книжку, що не заперечується самим відповідачем.
Також частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Відповідачем не надано доказів на підтвердження тієї обставини, що підприємство письмово повідомляло позивача про нараховані суми, належні йому при звільненні.
Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Отже, обов'язок із виплати заборгованості із заробітної плати покладається на роботодавця.
Твердження представника відповідача про те, що позивач пропустив передбачений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк на звернення до суду з вказаним позовом судом до уваги не приймається з огляду на наступне.
Пунктами 20, 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року № 13 роз'яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
Таким чином позивачем не пропущено строку звернення до суду з даним позовом.
Також суд звертає увагу на те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця, накладення органами Державної виконавчої служби арештів не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України (подібні правові висновки Верховний Суд викладав, зокрема, у постановах: від 25 травня 2016 року у справі №6-948цс16, від 03 січня 2018 року у справі №331/2814/16-ц). Сам по собі факт фінансових труднощів на підприємстві не може позбавляти працівників права на виплати, що передбачені при їх звільненні.
Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
У постанові від 26 червня 2019 року у справі N 761/9584/15-ц Великої Палати Верховного Суду, зазначено, що, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема, з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду сформулювала перелік обставин, які повинен ураховувати суд, вирішуючи питання про зменшення розміру відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 ЦПК України. Такими обставинами є: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Аналогічний правовий висновок викладено також у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі N 761/16407/15-ц, від 15 квітня 2020 року у справі N 331/1863/18, від 18 листопада 2020 року у справі N 335/4416/18-ц.
Таким чином, враховуючи розмір простроченої заборгованості, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, який до того ж перепав на час введення в Україні воєнного стану, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, суд вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 ЦПК України, до 50000 грн.
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати судом враховується наступне.
Відповідно до частини 1 статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Стаття 34 Закону України «Про оплату праці» передбачає, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» встановлює, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Згідно ст.2 Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»).
Відповідно до ст.4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
На підставі положень Закону Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року №159 затвердив «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» (далі - Порядок).
Пунктом 2.2 рішення Конституційного Суду від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 визначено, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
За змістом наведених норм права компенсація втрати частини заробітної плати провадиться підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.
Оскільки на теперішній час вищезазначена заборгованість позивачу не виплачена і затримка виплати заробітної плати складає більше, ніж на один місяць, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
При цьому суд бере розрахунок компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням терміну їх виплат, наведений позивачем, відповідно до якого сума компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати становить 28746,81 грн.
Наведений розрахунок відповідачем не спростовано.
Зазначена сума компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати підлягає виплаті позивачу за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, що відповідно до статей 14.1.180, 18, 162.1.3, 168 Податкового кодексу України є обов'язком податкового агента, яким є відповідач.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Розподіляючи судові витрати судом враховується наступне.
Згідно зі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем під час подання позову до суду було сплачено судовий збір у розмірі 1094,60 грн (а.с.20).
За розгляд позовної вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 138386,63 грн та компенсації втрати частини доходів у розмірі 28746,81 грн з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1671,33 грн (1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
Таким чином, враховуючи, що позовні вимоги були задоволені частково, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 499,98 грн (1094,60*50000/109463,76).
Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 89, 141, 264 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ВУГІЛЬНА КОМПАНІЯ «КРАСНОЛИМАНСЬКА» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за весь час затримки та компенсації втрати частини доходів - задовольнити частково.
Стягнути з ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ВУГІЛЬНА КОМПАНІЯ «КРАСНОЛИМАНСЬКА» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 138386 (сто тридцять вісім тисяч триста вісімдесят шість) гривень 63 (шістдесят три) копійки.
Стягнути з ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ВУГІЛЬНА КОМПАНІЯ «КРАСНОЛИМАНСЬКА» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 50000 (п'ятдесят тисяч) гривень 00 копійок, який визначений без утримання податку з доходів фізичних осіб й інших обов'язкових платежів.
Стягнути з ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ВУГІЛЬНА КОМПАНІЯ «КРАСНОЛИМАНСЬКА» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у сумі 28746 (двадцять вісім тисяч сімсот сорок шість) гривень 81 (вісімдесят одна) копійка.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути з ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ВУГІЛЬНА КОМПАНІЯ «КРАСНОЛИМАНСЬКА» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 499 (чотириста дев'яносто дев'ять) гривень 98 (дев'яносто вісім) копійок.
Стягнути з ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ВУГІЛЬНА КОМПАНІЯ «КРАСНОЛИМАНСЬКА» на користь держави судовий збір у розмірі 1671 (одна тисяча шістсот сімдесят одна) гривня 33 (тридцять три) копійки.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження ОСОБА_1 виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО «ВУГІЛЬНА КОМПАНІЯ «КРАСНОЛИМАНСЬКА», місцезнаходження: Донецька область, м. Покровськ, м. Родинське, вул. Перемоги, буд.9, ідентифікаційний код 31599557.
Головуючий: