ЄУН: 336/13072/23
Провадження №: 2-н/336/2688/2023
УХВАЛА
Іменем України
21 грудня 2023 року м. Запоріжжя
Суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Дацюк О.І., розглянувши заяву Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по оплаті за телекомунікаційні послуги,-
ВСТАНОВИВ:
ПрАТ «ВФ Україна» звернулось з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по оплаті за телекомунікаційні послуги.
Дослідивши заяву про видачу судового наказу та додані до неї документи, вважаю необхідним відмовити у видачі судового наказу з таких підстав.
Стаття 163 ЦПК України містить вимоги, яким повинна відповідати заява про видачу судового наказу, зокрема, до заяви про видачу судового наказудодається документ,що підтверджує сплату судового збору, у розмірі, встановленому законом, відповідно до вимог частини1стаття 164 цього Кодексу.
Відповідно до п. 26 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17.10.2014, відповідно до ч. 2 ст. 9 «Про судовий збір», суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. У зв'язку із цим суд повинен перевірити, щоб платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою, що додаються до позовної заяви (заяви, скарги), містили відомості про те, за яку саме позовну заяву (заяву, скаргу, дію) сплачується судовий збір.
Таким чином, судовий збір має бути сплачений за місцем розгляду справи, про що прямо вказує норма Закону України «Про судовий збір», а на суди покладено обов'язок перевірки зарахування судового збору, сплаченого за місцем розгляду справи, до спеціального фонду Державного бюджету України.
Суд позбавлений можливості не виконувати прямі вказівки Закону України, оскільки у відповідності до положень ст. 2 ЦПК України діє з урахуванням основних засад цивільного судочинства, зокрема такого як верховенство права.
ЄСПЛ ніколи не виключав можливості того, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду.
Вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції.
Таким чином, судовий збір має бути сплачений за місцем розгляду справи, про що прямо вказує норма Закону України «Про судовий збір», а на суди покладено обов'язок перевірки зарахування судового збору, сплаченого за місцем розгляду справи, до спеціального фонду Державного бюджету України.
При цьому при сплаті судового збору позивачем має бути вказано за подання якого саме позову чи заяви такий судовий збір сплачується, що також прямо визначено положеннями Закону України «Про судовий збір».
Суд позбавлений можливості не виконувати прямі вказівки Закону України, оскільки у відповідності до положень ст. 2 ЦПК України діє з урахуванням основних засад цивільного судочинства, зокрема такого як верховенство права.
Як вказує ст. 2 Закону України «Про судовий збір» платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
При перевірці долученої до заяви платіжної інструкції №0010186710 від 04.10.2023 року встановлено, що судовий збір за даним платіжним документом зарахований по цивільній справі ЄУН 336/12999/23 пр. 2-н/336/2681/2023.
Отже, суд не може прийняти в якості доказу сплати судового збору платіжну інструкцію по іншій справі, тому ПрАТ «ВФ Україна», звертаючись до суду з заявою повинен сплатити судовий збір в установленому порядку.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 167 ЦПК України, за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.
Таким чином, беручи до уваги те, що заява про видачу судового наказу не відповідає вимогам ст. 163 ЦПК України, у видачі такого наказу слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. 163, 165, 166, 353 ЦПК України, -
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у видачі судового наказу за заявою Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по оплаті за телекомунікаційні послуги.
Надіслати копію ухвали заявникові.
Роз'яснити заявникові, що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.
Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 165 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її постановлення безпосередньої до Запорізького апеляційного суду.
Суддя О.І. Дацюк