Постанова від 28.11.2023 по справі 904/3153/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2023 року м.Дніпро Справа № 904/3153/22 (904/5022/22)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Крицька Я.Б.

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ", Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", Товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаін" та Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2023 (суддя Камша Н.М.)

у справі № 904/3153/22 (904/5022/22)

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ"

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ"

відповідача-3: Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ"

відповідача-4: Акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1: розпорядник майна Товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" арбітражний керуючий Демчан Олександр Іванович

про визнання недійсними правочинів

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, у якому просить:

1. Відкрити провадження у справі за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ", Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙ", Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ", Акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" про визнання недійсним правочину, вчиненого боржником, поданою в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" № 904/3153/22.

2. Позовну заяву Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ", Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙ", Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ", Акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" про визнання недійсним правочину вчиненого боржником - задовольнити.

3. Визнати недійсним Договір від 13.01.2021 року про внесення додаткового вкладу серія та номер 80, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ", що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренком Ростіславом Олександровичем в частині передачі, як додаткового вкладу об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6 921,1 кв.м., опис: торгівельний комплекс, реєстраційний номер 294136280000.

4. Визнати недійсним Акт приймання передачі майна, що вноситься до статутного капіталу від 13.01.2021 року серія та номер 81-82, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ", що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренком Ростіславом Олександровичем щодо передачі об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6 921,1 кв.м., опис: торгівельний комплекс, реєстраційний номер 294136280000.

5. Визнати недійсним Договір від 14.01.2021 року про внесення додаткового вкладу серія та номер 103, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДНІПРО- СІТІ ЕСТЕЙТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ", що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренком Ростіславом Олександровичем в частині передачі, як додаткового вкладу об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6 921,1 кв.м., опис: торгівельний комплекс, реєстраційний номер 294136280000.

6. Визнати недійсним Акт приймання передачі майна, що вноситься до статутного капіталу від 14.01.2021 року серія та номер 104-105 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ", що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренком Ростіславом Олександровичем щодо передачі об'єкту нерухомого майна розташованого за адресою: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6 921,1 кв.м., опис: торгівельний комплекс, реєстраційний номер 294136280000.

7. Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 56151179 від 14.01.2021 року про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6 921,1 кв.м., опис: торгівельний комплекс, реєстраційний номер 294136280000 за Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ", прийняте приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренком Ростіславом Олександровичем.

8. Визнати недійсним договір іпотеки від 28.04.2021 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ" та Акціонерним товариством "АКЦЕНТ-БАНК", посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко Світланою Олександрівною та зареєстрований в реєстрі за серією та номером 642, в частині передачі в іпотеку об'єкту нерухомого майна: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6 921,1 кв.м., опис: торгівельний комплекс, реєстраційний номер 294136280000.

9. Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 57971685 від 04.05.2021 року, прийняте приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко Світланою Олександрівною та відповідний запис про іпотеку: 41795889. Судові витрати покласти на співвідповідачів.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2023 у справі № 904/3153/22 (904/5022/22) позов задоволено частково.

Визнано недійсним Договір від 13.01.2021 року про внесення додаткового вкладу серія та номер 80, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" та Товариством з обмеженою відповідальність "ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ", що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренком Ростіславом Олександровичем в частині передачі, як додаткового вкладу об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6 921,1 кв.м., опис: торгівельний комплекс, реєстраційний номер 294136280000.

Визнати недійсним Акт приймання передачі майна, що вноситься до статутного капіталу від 13.01.2021 року серія та номер 81-82, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" та Товариством з обмеженою відповідальність "ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ", що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренком Ростіславом Олександровичем щодо передачі об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6 921,1 кв.м., опис: торгівельний комплекс, реєстраційний номер 294136280000.

Провадження у справі в решті заявлених вимог - закрито.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" судові витрати у розмірі 2 481 грн. 00 коп.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальність "ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ" на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" судові витрати у розмірі 2 481 грн. 00 коп.

Не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2023 у справі № 904/3153/22 (904/5022/22) скасувати в частині задоволених позовних вимог.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що оскаржуване рішення прийняте при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Наголошує, що у кредитора - АТ КБ «ПриватБанк» відсутнє право на подання позову у межах справи про банкрутство ТОВ «ІММЕ», з посиланням на ч. 9 ст. 44 Кодексу України з процедур банкрутства вважає, що позивач фактично звернувся до суду в інтересах боржника, а кредитор не наділений таким правом.

За твердженням скаржника, позивач не навів доказів відсутності економічної доцільності оспорюваного правочину, в той час як, на його думку, є рівноцінними як реалізація об'єкту нерухомості, так і реалізація корпоративних прав банкрута в ліквідаційній процедурі, тому права позивача не порушені.

Зауважує, що судом не враховано, що передавши нерухомість до статутного капіталу ТОВ «ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ», боржник отримав корпоративні права з правом отримання дивідендів. Крім того, ТОВ «ІММЕ» внаслідок спірної угоди позбулось витрат на утримання майна, зокрема, таких, як сплата податків.

Також, вказує на те, що позивачем не надано доказів пов'язаності відповідачів та їх недобросовісності при укладенні спірних правочинів.

Також, не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2023 у справі № 904/3153/22 (904/5022/22) скасувати в частині задоволених позовних вимог, прийняти нове рішення, яким відмовити в позові. Окрім того, апелянт просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 03.04.2023 про відмову у призначенні судової експертизи.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що оскаржуване рішення прийняте за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги ТОВ "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ".

Додатково зауважив, що для визнання спірного правочину таким, що укладений на шкоду кредиторам, мали б бути проведені ґрунтовні економічні дослідження, відповідна експертиза, чого не було зроблено під час провадження у даній справі.

Щодо оскарження ухвали суду першої інстанції від 03.04.2023 вказує на те, що відповіді на питання, які пропонувалися в клопотанні, могли надати повну оцінку наявності або відсутності фраудаторності оспорюваних правочинів, натомість суд обмежив відповідача-1 у праві надати докази, стосовно яких необхідні знання в певній галузі.

Поміж іншого, заявник скарги клопотав перед Центральним апеляційним господарським судом про призначення у даній справі комплексної судової економічної та оціночно-будівельної експертиз.

Доручити проведення експертизи просив Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

На розгляд експерту просив поставити наступні питання:

- Яка дійсна (ринкова) вартість усього майна (чистих активів) Товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" (49041, м. Дніпро, пр. Праці, буд. 2Т, код ЄДРПОУ 33808671) станом на 12.01.2021, в тому числі (але не виключно) оборотних засобів, нематеріальних активів, майна невиробничого призначення, об'єктів нерухомості?;

- Яка ринкова вартість частки Товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" (49041, м. Дніпро, пр. Праці, буд. 2Т, код ЄДРПОУ 33808671) розміром 5,54% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ" (49041, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 12, код ЄДРПОУ 43891792) станом на 14.01.2021 та 15.01.2021?;

- Чи призвів договір про внесення додаткового вкладу третьою особою від 13.01.2021, укладений між ТОВ «Дніпро-Сіті Естейт» та ТОВ «ІММЕ» до зменшення активів ТОВ «ІММЕ» в момент укладення даного договору?;

- Чи підтверджується наявність розумної економічної причини (ділової мети) у ТОВ «ІММЕ» в момент укладення договору внесення додаткового вкладу третьою особою, серія та номер: 80, виданий 13.01.2021, виданий та посвідчений: приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренко Р.О., укладений між ТОВ «Дніпро-Сіті Естейт» та ТОВ «ІММЕ»?;

- Чи відповідає виконана 12.01.2021 суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Консалтингова компанія «ПАРЕТО» оцінка нерухомого майна (місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6 921,1 кв.м. вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, методології, методам, оціночним процедурам?;

- Чи відповідає виконана 14.01.2021 суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Консалтингова компанія «ПАРЕТО» оцінка частки ТОВ «ІММЕ» у статутному капіталі ТОВ «Дніпро-Сіті Естейт», що становить 5,54%, вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, методології, методам, оціночним процедурам?

Витрати по проведенню експертизи просить покласти на ТОВ «ІММЕ» та зупинити апеляційне провадження у справі на час проведення експертизи і до отримання висновку експерта.

Крім того, не погодившись з вказаним рішенням Акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2023 у справі № 904/3153/22 (904/5022/22) в частині закриття провадження у справі.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм процесуального права.

Наголошує, що визнання недійсними правочинів (укладених між ТОВ «Дніпро-Сіті Естейт», ТОВ «Аграрні Технології України», АТ «Акцент-Банк»), скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень дає змогу повернути право ТОВ «ІММЕ» на нерухоме майно за адресою: м. Київ, просп. Московський (просп. Степана Бандери; просп. Червоних козаків), буд. 34 у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а відповідно до ч. 2 ст. 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує спори про повернення (витребування) майна боржника.

За твердженням скаржника, обраний Банком спосіб захисту права в частині оспорювання правочинів вчинених між ТОВ «Дніпро-Сіті Естейт», ТОВ «Аграрні Технології України», АТ «Акцент-Банк» є належним та ефективним, що передбачений правопорядком та може гарантувати практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредитора та повернення відчуженого нерухомого майна на користь боржника, що відповідає положенням ч. 2 ст. 7 КУзПБ.

Поміж іншого, не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Фаін" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2023 у справі № 904/3153/22 (904/5022/22) в частині задоволення позову та визнання недійсним Договір від 13.01.2021 року про внесення додаткового вкладу серія та номер 80, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" та Товариством з обмеженою відповідальність "ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ" в частині передачі, як додаткового вкладу об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6 921,1 кв.м. та прийняти рішення про відмову позові.

Апеляційна скарга мотивована неефективним способом захисту прав, який обрав АТ КБ «Приватбанк», недоказанністю висновків про неплатоспроможність ТОВ «ІММЕ» на момент укладення оспорюваних правочинів; недоказанністю відсутності економічної мети правочинів, не з'ясуванням судом обставин пов'язаності, заінтересованості осіб.

В обґрунтування порушеного права вказує на те, що ТОВ «ФАЇН» є учасником ТОВ "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ", яке є на даний час власником нерухомого майна за оспорюваними правочинами. Посилаючись на ст. 5 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», яка регламентує права учасників таких товариств, вважає, що судове рішення у даній справі прямо вплине на фінансовий стан ТОВ "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ", розмір часток у ТОВ, що наділяє його правом на оскарження удового рішення суду першої інстанції, як особи, яка не приймала участь у справі, але про чиї права та обов'язки вирішено питання оскаржуваним рішенням.

З вказаним рішенням не погодилось й Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інгосстрах", подавши апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2023 у справі № 904/3153/22 (904/5022/22) в частині задоволення позову, у позові відмовити.

Аргументи апеляційної скарги є тотожними викладеним в апеляційних скаргах ТОВ «ФАЇН», ТОВ "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ" та ТОВ «ІММЕ».

Розгляд апеляційних скарг було об'єднано для спільного розгляду в одному провадженні в межах справи № 904/3153/22 (904/5022/22).

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

21.07.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від розпорядника майна ТОВ "ІММЕ" арбітражного керуючого Демчана О.І. надійшов відзив на апеляційну скаргу ТОВ «Аграрні Технології України», в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог - без змін.

02.08.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від АТ КБ «Приватбанк» надійшов відзив на апеляційну скаргу ТОВ «Аграрні Технології України», в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог - без змін.

02.08.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від АТ КБ «Приватбанк» надійшов відзив на апеляційну скаргу ТОВ "ІММЕ", в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог - без змін.

09.10.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від АТ КБ «Приватбанк» надійшли заперечення на клопотання ТОВ «ІММЕ» про призначення судової експертизи, в яких він просив відмовити у його задоволенні за безпідставністю та необґрунтованістю.

10.10.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від ТОВ «ІММЕ» надійшло уточнене клопотання про призначення у даній справі комплексної судової економічної та оціночно-будівельної експертиз.

Доручити проведення експертизи просив Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

На розгляд експерту просив поставити наступні питання:

- Чи підтверджується документально неспроможність ТОВ «ІММЕ» станом на 13.01.2021 (дата укладання оспорюваного правочину), з урахуванням фінансово-господарського стану, наявних доходів, активів, наявного та потенційного прибутку від їх використання, виконати зобов'язання перед АТ КБ «Приватбанк» за кредитним договором № И114Г/С від 20.11.2006, у строки встановлені таким договором?

- Чи підтверджується документально виникнення фінансової неспроможності ТОВ «ІММЕ» розрахуватись перед АТ КБ «Приватбанк» за кредитним договором № И114Г/С від 20.11.2006, у встановлені цим договором строки, у зв'язку з укладенням договору від 13.01.2021 про внесення додаткового вкладу, серія та номер: 80, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" та Товариством з обмеженою відповідальність "ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ", що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренко Р.О., в частині передачі, як додаткового вкладу об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6 921,1 кв.м., опис: торгівельний комплекс, реєстраційний номер 294136280000, та Акту приймання-передачі майна, що вноситься до статутного капіталу від 13.01.2021, серія та номер: 81-82, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" та Товариством з обмеженою відповідальність "ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ", що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренко Р.О., щодо передачі об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6 921,1 кв.м., опис: торгівельний комплекс, реєстраційний номер 294136280000?

12.10.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від ТОВ "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ" надійшов відзив на апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк», в якому просить скаргу останнього залишити без задоволення.

07.11.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від Слободіна Сергія Миколайовича директора ТОВ «ІММЕ» надійшла заява про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог.

08.11.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від ТОВ «ІММЕ» надійшло уточнене клопотання про призначення у даній справі комплексної судової економічної та оціночно-будівельної експертиз.

У вказаному клопотання заявник вважає за необхідне уточнити питання щодо економічної мети правочинів та просить викласти дане питання в наступній редакції:

- Чи підтверджується наявність розумної економічної причини (ділової мети) у ТОВ «ІММЕ» в момент укладення договору про внесення додаткового вкладу третьою особою, серія та номер: 80, виданий 13.01.2021, виданий та посвідчений: приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренко Р.О., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" та Товариством з обмеженою відповідальність "ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ", з урахуванням договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальність "ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ" від 01.03.2021, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальність «ІММЕ» та Товариством з обмеженою відповідальність "СТРАХОВА КОМПАНІЯ «КРЕДО»?

В іншій частині уточнене клопотання про призначення судової експертизи просить залишити без змін.

21.11.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від арбітражного керуючого розпорядника майна ТОВ «ІММЕ» Демчана О.І. надійшов відзив на апеляційні скарги ПрАТ «СК «Інгосстрах» та ТОВ "ФАЇН", в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог - без змін.

21.11.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від арбітражного керуючого розпорядника майна ТОВ «ІММЕ» Демчана О.І. надійшло заперечення на заяву Слободіна С.М. про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, в яких він висловив свою незгоду із наведеними заявником аргументами та заперечив проти його залучення до участі у справу.

21.11.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від АТ КБ «Приватбанк» надійшли додаткові пояснення до заперечень на клопотання ТОВ «ІММЕ» про призначення судової експертизи, в яких він просив відмовити у його задоволенні за безпідставністю та необґрунтованістю, наголосив на відсутності підстав для проведення експертизи та її недоцільності.

В судовому засіданні 28.11.2023 приймали участь представник відповідача-1 (апелянта) ТОВ "Імме" в залі суду та представник позивача (апелянта) АТ КБ "Приватбанк" і розпорядник майна ТОВ "Імме" арбітражний керуючий Демчан О.І (поза межами приміщення суду). Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, явку уповноважених представників не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Водночас, 28.11.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від ТОВ "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтоване тим, що ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.11.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроцентр-Україна" на рішення господарського суду Запорізької області від 12.06.2023 у справі № 904/3153/22 (904/5022/22) залишено без руху. Скаржнику у строк 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження та доказів на підтвердження вказаних обставин, зазначенням підстав звернення з апеляційною скаргою в межах даної справи; уточнити/конкретизувати вимоги прохальної частини апеляційної скарги щодо оскарження рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2023 у справі №904/3153/22 (904/5022/22) та зазначити яке саме нове рішення апелянт просить ухвалити.

Вказує на те, що у разі прийняття рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі, дане рішення підлягає обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 310 ГПК України.

Враховуючи те, що строк виконання вимог суду, викладених в ухвалі апеляційного суду від 20.11.2023 ще не закінчився, а також у зв'язку з перебуванням представника ТОВ "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ" на лікарняному, просив суд відкласти судове засідання у справі на інший день.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Таким чином, сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Так, апеляційне провадження у даній справі здійснюється в тому числі на підставі поданої відповідачем-2: Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ" апеляційної скарги, в межах її доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України.

Колегія суддів зазначає, що у справі № 904/3153/22 (904/5022/22) вже було проведено судові засідання, на яких, зокрема, був присутній представник ТОВ "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ" (від 12.10.2023, 09.11.2023), який висловлював свою позицію щодо поданої товариством апеляційної скарги, наводив свої аргументи та міркування.

В свою чергу, щодо перебування представника на лікарняному, то відповідач-2 як учасник судового процесу, не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні 28.11.2023 будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді.

Аналогічна позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17.

Апеляційний суд зауважує, що обставини залишення без руху іншої апеляційної скарги у справі, поданої не ТОВ "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ", не впливають на хід та перебіг апеляційного провадження за його апеляційною скаргою, яке має здійснюватися у розумні строки.

Натомість ТОВ "Агроцентр-Україна", як самостійний суб'єкт звернення (скаржник) не позбавлений можливості усунути допущені недоліки і його апеляційна скарга може бути розглянута в порядку, передбаченому ГПК України. При цьому перегляд рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2023 у справі № 904/3153/22 (904/5022/22) допускається навіть після прийняття апеляційним судом постанови, але з особливостями, визначеними цим Кодексом.

Зважаючи на те, що явка сторін обов'язковою не визнавалась та враховуючи межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, а саме, що суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, за якими відкрито провадження (ч. 1 ст. 269 ГПК України), колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи, відмовляє у задоволенні клопотання відповідача-2 та продовжує розгляд справи.

Крім того, враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників відповідачів-2,3,4.

Щодо заяви Слободіна Сергія Миколайовича директора ТОВ «ІММЕ» про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог.

В обґрунтування поданої заяви вказує на те, що у відповідності до Закону України № 2971-ІХ від 20.03.2023 було внесено зміни до Кодексу України з процедур банкрутства, які набули чинності з 15.04.2023, статтю 42 доповнено частиною 5, яка встановлює обсяг субсидіарної відповідальності щодо правочину, який в межах справи про банкрутство було визнано недійсним, а саме: «Особи, які вчинили, погодили правочини або вчинили майнові дії, визначені частинами першою і другою цієї статті, несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у межах суми завданих боржнику такими майновими діями збитків».

З боку боржника ТОВ «ІММЕ» оспорювані правочини (Договір від 13.01.2021 про внесення додаткового вкладу, серія та номер: 80; Акт приймання передачі майна, що вноситься до статутного капіталу від 13.01.2021 року серія та номер 81-82), підписано ним, як директором ТОВ «ІММЕ».

Вважає, що у разі визнання вищевказаних правочинів у нього, як директора ТОВ «ІММЕ» виникне субсидіарна відповідальність за зобов'язаннями боржника у межах суми завданих боржнику збитків, пов'язаних з укладанням оскаржуваного договору, а у ліквідатора - право на звернення до суду з вимогами про покладення на нього такої відповідальності, тобто рішення у справі № 904/3153/22 (904/5022/22) за позовом АТ КБ «Приватбанк» про визнання недійсним правочинів може вплинути на його права та обов'язки.

Зі змісту Глави 4 Розділу 1 «Загальні положення» ГПК України вбачається, що до складу учасників судового процесу віднесено: учасників справи (сторони; треті особи; органи та особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб); представників та інших учасників судового процесу (помічник судді, секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, експерт з питань права, перекладач, спеціаліст).

За загальним правилом, визначеним ГПК України, деякі процесуальні дії, пов'язані з визначенням складу учасників судового процесу під час розгляду справи в порядку загального позовного провадження можуть бути здійснені лише до закінчення підготовчого провадження, зокрема: залучення співвідповідача (ч. 1 ст. 48 ГПК України); заміна первісного відповідача належним відповідачем (ч. 2 ст. 48 ГПК України); вступ у справу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору (ст. 49 ГПК України); залучення у справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (ст. 50 ГПК України).

При цьому деякі з вказаних процесуальних дій можуть бути здійснені на іншій стадії розгляду справи - лише за наявності відповідних обумовлених ГПК України причин.

Таким чином під остаточним визначенням складу учасників судового процесу в контексті п. 1 ч. 1 ст. 177 ГПК України, що здійснюється під час підготовчого провадження, необхідно розуміти саме вчинення вказаних вище процесуальних дій, які можуть бути здійснені лише на вказаній стадії судового розгляду справи (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.01.2020 у справі №910/114/19).

Під час розгляду справи в суді першої інстанції ані до закінчення підготовчого провадження, ані до розгляду справи по суті ОСОБА_1 не подавав заяву про вступ у справу в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Так само, заявник не звертався з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції як особа, на чиї права та обов'язки впливає це рішення.

В свою чергу, варто зауважити, що оспорювані правочини були вчинені у 2021 році, в той час, як зміни до ст. 42 КУзПБ, шляхом її доповнення частиною 5, відбулися на підставі Закону України № 2971-ІХ від 20.03.2023 та набули чинності з 15.04.2023.

У пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Статтею 5 ЦК України "Дія актів цивільного законодавства у часі" визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, за загальним правилом до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

Принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи (пункт 4 рішення Конституційного Суду України від 05.04.2001 №3-рп/2001).

Конституційний Суд України дійшов висновку, що конституційний принцип про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб, проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (абзац 4 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

В рішеннях Конституційного Суду України неодноразово досліджувалися випадки застосування статті 58 Конституції України про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів. Так, відповідно до висновку Конституційного Суду, викладеного у Рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99, зазначений конституційний принцип про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб, у випадках коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотньої дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Подібні за змістом висновки наведені в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 911/956/17.

Відтак, внесені до Кодексу України з процедур банкрутства зміни щодо визначення спеціальних підстав та суб'єктів субсидіарної відповідальності, які не можуть поширюватися на правовідносини, що мали місце до їх запровадження, виходячи з принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, не підлягають й застосуванню у справі № 904/3153/22 (904/5022/22).

Також, варто зазначити, що до предмету доказування у даній справі входить наявність/відсутність підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними, в той час, як у категоріях справ, пов'язаних із покладенням субсидіарної відповідальності на керівника підприємства, необхідним є встановлення судом усіх складових елементів господарського правопорушення: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона правопорушення.

До того ж, виходячи з диспозиції статті 7 КУзПБ, участь боржника у спорі саме як сторони (позивача, відповідача) передбачає, що у будь якому випадку за результатами розгляду спору настають правові наслідки для боржника (набуття, припинення, зміна прав чи обов'язків).

Водночас, диспозиція статті 50 ГПК України, яка передбачає можливий вплив рішення суду у спорі на права або обов'язки третьої особи без самостійних вимог, допускає, що за результатами розгляду відповідного спору такі правові наслідки можуть не настати (правова позиція, викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 910/22904/150.

Поміж іншого, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч. 1 ст. 92 ЦК України).

За приписами ч.ч. 1, 2, 4, 10 ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов'язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення). Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є "директор", якщо статутом не передбачена інша назва. Одноосібний виконавчий орган товариства або голова колегіального виконавчого органу товариства може діяти від імені товариства без довіреності.

Згідно ч. 1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

А відповідно до ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Таким чином, оскільки дієздатність ТОВ «ІММЕ» реалізується саме через вчинення органом управління юридично значимих дій від імені такої юридичної особи, Слободін С.М., який є директором товариства, приймає участь у справі № 904/3153/22 (904/5022/22) через ТОВ «ІММЕ» (учасник справи) і не позбавлений права та можливості подавати різного роду заяви, клопотання, пояснення, в яких наводити свої аргументи та міркування щодо предмету спору в порядку самопредставництва юридичної особи як керівник боржника.

За сукупністю вищенаведених умов, апеляційний суд доходить висновку, що заявником не наведено обґрунтованих підстав для залучення його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, як і не вбачає ознак того, що рішення, прийняте за результатом розгляду позову АТ КБ «Приватбанк» може вплинути на права та обов'язки ОСОБА_1 , а тому відсутні підстави для задоволення його заяви.

Щодо клопотання ТОВ «ІММЕ» про призначення експертизи.

Клопотання обґрунтоване тим, що вирішення порушених перед експертом питань зумовить доведення факту наявності/відсутності фраудаторності оспорюваних правочинів.

Присутні в судовому засіданні учасники справи надали свої пояснення щодо клопотання про призначення судової експертизи з урахуванням уточнень.

Представник відповідача-1 ТОВ "ІММЕ" підтримав клопотання про призначення судової експертизи.

Представник позивача АТ КБ "Приватбанк" і розпорядник майна ТОВ "ІММЕ" арбітражний керуючий Демчан О.І. заперечили проти задоволення клопотання про призначення судової експертизи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Згідно ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Спеціальні знання - це професійні знання, отримані в результаті навчання, а також навички, отримані обізнаною особою в процесі практичної діяльності в різноманітних галузях науки, техніки та інших суспільно корисних галузях людської діяльності, які використовуються разом з науково-технічними засобами під час проведення експертизи. Змістом спеціальних знань є теоретично обґрунтовані і перевірені практикою положення і правила, які можуть відноситися до будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва тощо.

Відповідно до частини першої статті 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Як передбачено абз. 2 п. 2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» від 23.03.2012 № 4 (далі - Постанова № 4) судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 98 ГПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Тобто, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Неприпустимо ставити перед судовими експертами питання, вирішення яких не спрямовано на встановлення даних, що входять до предмету доказування у справі, а також правові питання, вирішення яких згідно з чинним законодавством віднесено до компетенції суду (правовий висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 22.09.2022 у справі № 910/2559/21).

Так, предметом позову є вимоги про визнання недійсними правочинів, в тому числі укладених за участю боржника, як таких, що є фраудаторними, вчиненими на шкоду кредиторам.

Варто зазначити, що підставою для призначення експертизи є неможливість вирішення судом спору без залучення спеціальних знань, а для встановлення фактичних даних у даній справі відсутня дійсна потреба у спеціальних знаннях, адже обставини, які стосуються предмету спору та входять до кола обставин, пов'язаних з предметом доказування, можуть бути встановлені за допомогою інших засобів доказування.

Згідно ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 73 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Позивачем до матеріалів справи долучено докази на підтвердження підстав позову, які в силу вимог ст. 86 ГПК України мають бути оцінені судом, а результат такої оцінки має бути викладений у мотивувальній частині рішення суду (ст. 238 ГПК України), як і наданим відповідачем, на спростування доводів позивача, доказам.

Такими доказами є власне оспорювані правочини, фінансова звітність ТОВ «ІММЕ» тощо.

Таким чином, у ТОВ «ІММЕ» були наявні всі необхідні матеріали для можливості самостійного замовлення експертного дослідження. При цьому подані останнім клопотання про відкладення розгляду справи в суді першої інстанції засвідчують намір боржника отримати експертний висновок з порушених питань для його подальшого надання суду. Однак, ТОВ «ІММЕ» не було вчинено активних дій для підготовки висновку експерта, складеного на його замовлення, причин неможливості проведення такої експертизи суду не повідомлено.

В свою чергу, питання, які запропоновані заявником на вирішення експерту, не спрямовані на встановлення дійсних обставин справи.

Зокрема, питаннями не враховується дійсна відсутність у ТОВ "ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ" будь-яких об'єктів нерухомості, тобто не охоплюється подальше негайне виведення майна та економічні наслідки укладення правочину (відсутність отриманого прибутку для можливості обслуговування боргового навантаження).

Заявлені питання на дають відповіді щодо фактичної вартості нерухомого майна та частки у статутному капіталі з урахуванням якісного критерію операції боржника з такого «обміну» одного на інше.

ТОВ «ІММЕ», як юридична особа, основним видом діяльності якої є здавання нерухомого майна в оренду, мало пояснити розумність своїх дій з відчуження нерухомого майна (всіх своїх основних засобів) в обмін на корпоративні права (5,54%) ТОВ "ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ", у якого відсутні активи, в момент існування простроченого багатомільйонного грошового зобов'язання перед АТ КБ «Приватбанк» та існування судового спору в Господарському суді Дніпропетровської області про стягнення заборгованості, однак цього не зробило, намагаючись підмінити такі пояснення висновком експерта.

При цьому судом враховано, що після виведення майна із власності будь-якої діяльності на отримання прибутку ТОВ «ІММЕ» не здійснювало.

Разом з тим, суд може самостійно встановити мету вчинених правочинів; отримання чи неотримання прибутку, доходу, іншого позитивного фінансового ефекту від їх укладення, який сприяв би ефективному обслуговуванню боргового навантаження; наявності інших активів, за рахунок яких можливе погашення вимог кредиторів тощо.

При цьому питання щодо фінансового стану підприємства на момент укладення спірних правочинів, платоспроможності (змоги ТОВ «ІММЕ» виконати свої зобов'язання перед кредиторами) повинно досліджуватися судом з урахуванням фінансових показників підприємства та можуть бути перевірені за наявними в матеріалах справи доказами, про які загадано вище за текстом постанови.

Апеляційний суд наголошує, що питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 13.08.2021 у справі №917/1196/19.

Питання доцільності укладення господарських договорів знаходиться поза межами компетенції судового експерта, оскільки ризик економічної недоцільності укладення будь-якого правочину несе господарське товариство, яке здійснює підприємницьку діяльність, та має піклуватися про отримання прибутку від вчинення певних господарських операцій, враховувати наявні та прогнозовані ринкові умови, та прораховувати імовірні ризики понесення втрат, тобто діяти на власний ризик.

Також, варто зважати на те, що не відноситься до завдань судової економічної експертизи та виходить за межі спеціальних знань і компетенції судового експерта питання встановлення причинно-наслідкового зв'язку між фактом вчинення певної господарської операції і неможливістю задоволення кредиторських вимог, оскільки причинно-наслідковий зв'язок є юридичною категорією, встановлення якої відноситься до компетенції суду.

Колегія суддів також звертає увагу, що згідно абз. 3 п. 2 Постанови № 4 якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 902/834/20, від 13.08.2021 у справі № 917/1196/19).

Водночас, в матеріалах справи немає будь-яких взаємно суперечливих доказів, що спонукало б суд призначити експертизу, і про наявність таких не зазначає заявник клопотань.

До того ж, незгода з наданою судом оцінкою доказам, рівно як і з позицією учасника справи щодо цих доказів - не є поважними причинами та необхідними передумовами для призначення експертизи у справі в суді апеляційної інстанції.

Як передбачено ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, (яким відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів), яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15 та від 14.01.2020 у справі № 925/1082/18).

Варто також зазначити, що призначення експертизи є правом, а не обов'язком господарського суду, при цьому питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи.

Такий висновок наведений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 927/685/20.

Крім того, правомірність зупинення провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 228 ГПК України залежить від підставності призначення судової експертизи, необхідно виходити з того, що призначення судової експертизи - це процесуальна дія суду, яка у будь-якому випадку збільшує строк розгляду справи, що, відповідно, може мати наслідком порушення прав і охоронюваних законом інтересів учасників справи, а тому у кожному разі має бути обґрунтованим. Отже, призначення судової експертизи з порушенням зазначених вимог має наслідком безпідставне збільшення строку розгляду справи, тобто вихід за межі розумного строку розгляду справи, що суперечитиме статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до частини 1 якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 911/731/18.

Отже, за сукупністю вищенаведених обставин, у задоволенні клопотання ТОВ "ІММЕ" про призначення судової експертизи (з урахуванням уточнень) належить відмовити.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

В судовому засіданні 28.11.2023 представник відповідача-1 (апелянта) підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив суд її задовольнити, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову скасувати та прийняти нове - про відмову у задоволенні позовних вимог. Проти задоволення апеляційної скарги АТ КБ «Приватбанк» заперечив.

Представник позивача (апелянта) підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив суд її задовольнити, рішення суду першої інстанції в частині закриття провадження у справі скасувати та прийняти в цій частині нове - про задоволення позовних вимог. Проти задоволення апеляційних скарг ТОВ "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ", ТОВ "ІММЕ", ТОВ "Фаін" та ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах" заперечив.

Третя особа без самостійних вимоги на предмет спору (розпорядник майна ТОВ «ІММЕ» арбітражний керуючий Демчан О.І.) заперечив проти задоволення апеляційних скарг ТОВ "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ", ТОВ "ІММЕ", ТОВ "Фаін" та ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах", в тому числі з підстав, викладених у відзивах, наполягала на необхідності залишення оскаржуваного рішення в частині задоволення позовних вимог без змін. Натомість підтримав апеляційну скарги АТ КБ «Приватбанк», наголосив на її обґрунтованості та наявності підстав для задоволення.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.10.2022 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ", 49041, м. Дніпро, пр. Праці, буд. 2 Т, код ЄДРПОУ 33808671, введено процедуру розпорядження майном відносно боржника та призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Демчана О.І.

Грошові вимоги банку визнані Господарським судом Дніпропетровської області у справі про банкрутство на суму 239 773 104, 20 - 4 черга задоволення, 39 575 008,39 - 6 черга задоволення.

28.12.2022 кредитором подано позов до відповідача-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю «ІММЕ», відповідача-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ», відповідача-3 - Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ», відповідача-4 - Акціонерне товариство «АКЦЕНТ - БАНК», у якому позивач просив:

3. Визнати недійсним Договір від 13.01.2021 року про внесення додаткового вкладу серія та номер 80, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" та Товариством з обмеженою відповідальність "ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ", що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренком Ростіславом Олександровичем в частині передачі, як додаткового вкладу об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6 921,1 кв.м., опис: торгівельний комплекс, реєстраційний номер 294136280000.

4. Визнати недійсним Акт приймання передачі майна, що вноситься до статутного капіталу від 13.01.2021 року серія та номер 81-82, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" та Товариством з обмеженою відповідальність "ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ", що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренком Ростіславом Олександровичем щодо передачі об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6 921,1 кв.м., опис: торгівельний комплекс, реєстраційний номер 294136280000.

5. Визнати недійсним Договір від 14.01.2021 року про внесення додаткового вкладу серія та номер 103, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДНІПРО- СІТІ ЕСТЕЙТ" та Товариством з обмеженою відповідальність "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ", що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренком Ростіславом Олександровичем в частині передачі, як додаткового вкладу об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6 921,1 кв.м., опис: торгівельний комплекс, реєстраційний номер 294136280000.

6. Визнати недійсним Акт приймання передачі майна, що вноситься до статутного капіталу від 14.01.2021 року серія та номер 104-105 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ" та Товариством з обмеженою відповідальність "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ", що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренком Ростіславом Олександровичем щодо передачі об'єкту нерухомого майна розташованого за адресою: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6 921,1 кв.м., опис: торгівельний комплекс, реєстраційний номер 294136280000.

7. Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 56151179 від 14.01.2021 року про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6 921,1 кв.м., опис: торгівельний комплекс, реєстраційний номер 294136280000 за Товариством з обмеженою відповідальність "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ", прийняте приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренком Ростіславом Олександровичем.

8. Визнати недійсним договір іпотеки від 28.04.2021 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальність "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ" та Акціонерним товариством "АКЦЕНТ-БАНК", посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко Світланою Олександрівною та зареєстрований в реєстрі за серією та номером 642, в частині передачі в іпотеку об'єкту нерухомого майна: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6 921,1 кв.м., опис: торгівельний комплекс, реєстраційний номер 294136280000.

Позивач вважає себе заінтересованою особою, яка відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України вправі оспорити правочини, який впливають на його права та законні інтереси. Крім того, посилався на положення статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - Кодекс про банкрутство), яка надає право кредиторам оспорити угоди боржника, укладені в підозрілий період, з підстав, визначених у цій статті.

Позов обґрунтовано наступним.

13.01.2021 ТОВ «ІММЕ» уклало договір про внесення додаткового капіталу, в рамках якого ТОВ «ІММЕ» передало (безоплатно) до статутного капіталу ТОВ «ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ» належне ТОВ «ІММЕ» нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6 921,1 кв.м., торгівельний комплекс. Відчуження майна, за ствердженням позивача, здійснено після ухвалення судового рішення у справі 904/1644/19 за позовом Банку до ТОВ «ІММЕ» про стягнення заборгованості.

В подальшому, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ТОВ «ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ» 14.01.2021 (на наступний день після набуття права власності) уклало договір про внесення додаткового вкладу та акт до нього, згідно з яким передано (безоплатно) до статутного капіталу ТОВ «АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ» вищеозначене нерухоме майно.

Позивач зазначав, що відповідачі-1,2,3 є пов'язаними особами, контролюються та отримують винагороду однією групою осіб, а майно передано відповідачам для збереження фактичного контролю над майном та уникнення виконання зобов'язань перед Банком.

На дату вибуття об'єкту нерухомого майна із власності ТОВ «ІММЕ», останнє мало непогашену кредиторську заборгованість перед АТ КБ «ПриватБанк» за виданим кредитом, загальна сума зобов'язань ТОВ «ІММЕ» з повернення коштів Банку становила 198 313 216,74 грн.

За даними наявної у Банку фінансової звітності ТОВ «ІММЕ», господарська діяльність ТОВ «ІММЕ» у 2017, 2018, 2019 роках була збитковою - підприємство мало непокриті збитки.

Позивач також зазначив, що відчуження об'єкту нерухомого майна шляхом внесення до статутного капіталу іншої юридичної особи не відповідає критерію розумності та свідчить про безпідставне зменшення активів боржника (за рахунок яких отримувався прибуток у господарській діяльності) без отримання зворотнього, економічно обґрунтованого ефекту. Оспорюваний правочин, за ствердженням Банку, вчинено виключно з метою уникнення сплати боргу, що є очевидно неправомірною та недобросовісною поведінкою, яка свідчить про зловживання правом.

Зазначаючи про те, що спірні правочини укладені між заінтересованими особами в підозрілий період, позивач наголошує, що ці особи знали про стан неплатоспроможності боржника при вчиненні правочинів, однак вчиняли їх на шкоду кредиторам.

Позивач посилається на те, що ТОВ «ІММЕ» за обставини існування простроченої заборгованості перед кредитором, яка перевищувала розмір активів самого товариства, здійснило безплатне відчуження об'єкту нерухомого майна на користь іншої особи. Такі дії ТОВ «ІММЕ», за ствердженням позивача, є очевидною недобросовісною поведінкою боржника по відношенню до кредитора, так як вчинення боржником, основним видом діяльності якого є здача в оренду нерухомого майна, правочину, направленого на безоплатну передачу такого нерухомого майна іншій особі, жодним чином не направлене на отримання ним прибутку, який міг би бути спрямований на виконання зобов'язань перед кредитором, а такі дії боржника не є економічно обґрунтованими та фактично позбавлені економічного змісту.

Враховуючи зазначені у позовній заяві обставини, належним способом захисту в даному випадку позивач вважає визнання недійсними правочинів щодо розпорядження майном боржника із скасуванням рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності. Задоволення всіх заявлених вимог , зокрема і щодо скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на думку позивача, відповідно до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» стане підставою для реєстрації відповідного права за боржником (фактичне відновлення становища, що існувало до порушення).

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на час звернення позивача до суду об'єкт нерухомого майна переданий ТОВ «АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ» в іпотеку АТ «АКЦЕНТ-БАНК» в забезпечення виконання ТОВ «АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ» грошових зобов'язань за кредитним договором, укладеним останнім з банком.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що договір від 13.01.2021 про внесення ТОВ «ІММЕ» додаткового вкладу до статутного капіталу ТОВ «ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ» укладено боржником ТОВ «ІММЕ» із заінтересованою особою, що є однією з підстав для визнання правочину недійсним згідно з частиною другою статті 42 Кодексу про банкрутство. Позивачем подано вірогідні докази в підтвердження того, що при укладенні правочину від 13.01.2021 його сторони діяли недобросовісно та нерозумно, позбавляючи ТОВ «ІММЕ» об'єкту нерухомості значної площі і отримуючи натомість корпоративні права, від яких не отримувався дохід.

Враховуючи те, що реєстрація права власності на нерухоме майно за ТОВ «ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ» відбулась на підставі двох документів - договору від 13.01.2021 про внесення додаткового вкладу серія та номер 80, укладеного між ТОВ «ІММЕ» та ТОВ «ДНІПРО-СІТІ-ЕСТЕЙТ», в частині передачі як додаткового вкладу об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Київ, проспект Московський ( проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6 921,1 кв.м., торгівельний комплекс, реєстраційний номер 294136280000 та Акту приймання передачі майна, що вноситься до статутного капіталу від 13.01.2021 серія та номер 81-82, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання недійсними саме цих двох документів, оскільки визнання недійсним лише договору не призведе до відновлення становища, яке існувало до відчуження майна.

Разом з тим, суд виснував, що вимоги позивача про визнання недійсним договору від 14.01.2021 про внесення додаткового вкладу серія та номер 103, який укладений між ТОВ «ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ» та ТОВ «АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ» та відповідного Акту приймання-передачі майна, що вноситься до статутного капіталу, серія та номер 104-105, стороною якого не є боржник, не підлягають розгляду у межах справи про банкрутство, а провадження в цій частині позовних вимог належить закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України, оскільки спір через його суб'єктний склад (відсутність у якості сторін правочину боржника) не підлягає вирішенню у межах справи про банкрутство.

З аналогічних підстав господарський суд закрив провадження і в частині вимог про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 56151179 від 14.01.2021 про реєстрацію права власності на спірний об'єкт нерухомого майна за товариством з обмеженою відповідальністю «АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ» та про визнання недійсним договору іпотеки від 28.04.2021, що укладений між ТОВ «АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ» та АТ «АКЦЕНТ-БАНК».

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційних скарг, апеляційний суд зазначає наступне.

Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017р. №2147-VIII викладено Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції, яка набрала чинності 15.12.2017р..

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Як передбачено ч. 1 ст. 2 КУзПБ від 18.10.2018 № 2597-VIII (зі змінами, що набрав чинності 21.10.2019р.) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

За приписами ст. 254 ГПК України, ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених ст. 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені ст. 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Згідно ч. 2 ст. 255 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції можуть подавати учасники справи відповідно до цього Кодексу та Закону про банкрутство.

Зазначена норма кореспондується з положеннями ч. 6 ст. 12 ГПК України, якою передбачено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Така ж норма закріплена у ч. 1 ст. 2 КУзПБ, ч. 1 ст. 2 Закону про банкрутство (до 21.10.2019 року).

Аналіз викладеного свідчить, що норми ГПК України є загальними стосовно норм КУзПБ, Закону про банкрутство (до 21.10.2019 року), які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ.

Отже, у процедурі банкрутства процесуальні норми ГПК України мають універсальний характер, адже розраховані як на позовне провадження, так і на процедуру банкрутства та їх застосування у цій процедурі здійснюється з урахуванням особливостей правового регулювання розгляду конкретного питання, передбачених КУзПБ, Законом про банкрутство (до 21.10.2019 року).

Тому реалізація права на апеляційне оскарження судових рішень у справі про банкрутство відбувається за правилами і в порядку, передбаченими главою 1 "Апеляційне провадження" розділу IV "Перегляд судових рішень" ГПК України, з урахуванням особливостей оскарження судових рішень у справі про банкрутство, визначених у КУзПБ, Законі про банкрутство (до 21.10.2019).

Оскарження судових рішень у процедурі банкрутства унормовано у статті 9 Кодексу України з процес банкрутства.

Тлумачення змісту ч.ч. 1, 2 наведеної норми КУзПБ свідчить, що ч. 1 цієї статті передбачає порядок, за яким відбувається оскарження судових рішень у справі про банкрутство, та відсилає до норм ГПК України, тоді як ч. 2 визначає перелік судових рішень, які може бути оскаржено в апеляційному порядку.

КУзПБ (Закон про банкрутство до 21.10.2019 року) не містить норм, які встановлюють особливі правила стосовно видання судом процесуальних актів, крім того, що при вирішенні справи по суті суд у справі про банкрутство не виносить рішення (за винятком розгляду спорів, стороною в яких є боржник).

Процедура банкрутства є унікальним процесом, що включає в себе низку процедур і послідовних та сукупних процесуальних і позапроцесуальних дій учасників провадження, метою якого є задоволення вимог кредиторів у разі неплатоспроможності боржника.

За змістом статей 55, 129 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Разом з тим, реалізація конституційного права, зокрема, на апеляційне оскарження судового рішення, може бути піддана легітимним обмеженням, і ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм, в даному випадку - норм ГПК України.

У процедурі оскарження судових рішень першої інстанції процесуальним законом встановлено виправдані обмеження, спрямовані на забезпечення оперативності господарського процесу, попередження виникнення правових колізій та дотримання принципу юридичної визначеності, що є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права.

Такі обмеження знаходять свої відображення у положеннях ГПК України щодо прийнятності апеляційної скарги, зокрема, у статтях 254, 256, 260, 261 цього Кодексу стосовно строку на апеляційне оскарження, можливості та підстав для його поновлення, наслідків визнання цих підстав неповажними.

Застосування таких процесуальних запобіжників задля дотримання принципу юридичної визначеності узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях неодноразово зауважував, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги (рішення у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010, "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс II проти Німеччини" від 12.07.2001, "Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії" від 19.12.1997 та інші).

Згідно ч. 1 ст. 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Апеляційний суд зауважує, що суб'єктний склад учасників господарського процесу за ГПК України є іншим, ніж склад учасників у справі про банкрутство за КУзПБ. Водночас, перелік учасників провадження у справі про банкрутство не є вичерпним, оскільки до учасників справи про банкрутство наведеними нормами віднесено також інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.

Коло осіб (в позовному провадженні), які мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, а також оскаржити в апеляційному порядку судові рішення суду першої інстанції визначено приписами статей 254, 255 ГПК України. У справі про банкрутство коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення, звужено до учасників такої справи задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства.

Відповідна правова позиція сформована суддями судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 07.07.2020 у справі №Б-39/27-09, від 11.06.2020 у справі №916/3206/17, від 03.06.2020 у справі №910/18031/14, від 19.05.2020 у справі №908/2332/19, від 03.03.2020 у справі №904/7965/16, від 20.02.2019 у справі №5005/2329/2011, від 16.01.2020 у справі №911/5186/14, та підтримана Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 16.07.2020 у справі №910/4475/19.

Відповідно до ст. 1 КУзПБ учасниками у справі про банкрутство є сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов'язків яких існує спір.

Названою статтею визначено, що:

- сторонами у справі про банкрутство є конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут);

- кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 16.07.2020 у справі №910/4475/19, особа набуває статусу конкурсного кредитора (сторони, учасника провадження у справі про банкрутство) з повним обсягом процесуальної дієздатності (в тому числі правом оскарження судових рішень) за сукупності таких умов:

- подання до господарського суду письмових заяв з вимогами до боржника, а також документів, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (частина перша статті 23 Закону про банкрутство, ч. 1 ст. 45 КУзПБ);

- розгляд господарським судом заяв конкурсних кредиторів у попередньому засіданні суду (ч. 6 ст. 23, ст. 25 Закону про банкрутство, ч. 6 ст. 45, ст. 47 КУзПБ);

- визнання вимог таких кредиторів, що формалізується у судовому рішенні господарського суду - ухвалі (ч. 6 ст. 23, ст. 25 Закону про банкрутство, ч. 6 ст. 45, ст. 47 КУзПБ).

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження. Реалізація конституційного права, зокрема, на апеляційне оскарження судового рішення ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм, в провадженні у справі про банкрутство - норм ГПК та КУзПБ.

У справі про банкрутство коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення в апеляційному порядку, звужено до учасників такої справи, якими згідно ст. 1 КУзПБ є кредитори у справі.

Можливість реалізації повного обсягу процесуальної дієздатності особами, які подали письмові заяви з вимогами до боржника, зокрема правом на оскарження судових рішень, пов'язана з фактом набуття такою особою статусу кредитора (сторони) у справі про банкрутство шляхом постановлення судом ухвали про визнання (повністю або частково) вимог кредитора до боржника.

Законодавством про банкрутство для конкурсних кредиторів встановлений більш складний, порівняно з іншими учасниками справи, порядок набуття статусу учасника провадження у справі про банкрутство, який (статус) наділяє такого учасника повним обсягом процесуальної дієздатності, в т.ч. правом оскаржувати судові рішення, оскаржувати дії боржника, розпорядника майном, керуючого санацією, ліквідатора, звертатися про визнання недійсними угод боржника тощо.

Набуття такого статусу остаточно формалізується ухвалою суду про визнання вимог кредитора.

За приписами ч. 2 ст. 47 КУзПБ у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна. Нормами цієї статті передбачено, що за результатами попереднього засідання господарський суд постановляє ухвалу, тобто чітко визначений порядок формалізації конкурсного кредитора як учасника провадження у справі про банкрутство.

Таким чином, порядок набуття конкурсним кредитором статусу учасника провадження у справі про банкрутство є чітким, зрозумілим та однозначним, тобто таке нормативне регулювання виключає можливість довільного його трактування.

Отже, лише після вчинення всіх передбачених Кодексом України з процедур банкрутства (ст. 45 КУзПБ) дій, прийняття судом відповідної ухвали про повне або часткове (ч. 6 ст. 45, ст. 47 КУзПБ) визнання його вимог, кредитор набуває статусу учасника провадження у справі про банкрутство та повну процесуальну дієздатність (здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді, ст. 44 ГПК України) (пункт 56.16 постанови Верховного Суду від 16.07.2020 у справі № 910/4475/19).

Аналогічний за змістом правовий висновок наведено в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 09.09.2021 у справі № 916/4644/15.

У даній справі № 904/3153/22 (904/5022/22) судом апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ «ФАЇН» до Господарського суду Дніпропетровської області в порядку ч. 1 ст. 45 КУзПБ з заявою з грошовими вимогами до боржника протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство не зверталось й відповідні вимоги до реєстру вимог кредиторів ТОВ “ІММЕ” не включались та не визнавались, отже скаржник не має статусу кредитора у даній справі про банкрутство.

Колегія суддів враховує, що правом оскаржувати судові рішення у справі про банкрутство наділені лише учасники такої справи, а оскільки ТОВ «ФАЇН» не набуло статусу кредитора у справі № 904/3153/22 (904/5022/22) про банкрутство ТОВ “ІММЕ”, то воно не наділене процесуальним правом на оскарження судових рішень у справі про банкрутство за відсутності необхідного для цього обсягу процесуальної дієздатності.

Водночас, слід наголосити, що другою групою осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, ст. 254 ГПК України визначає осіб, які не брали участі у справі, але судове рішення прийнято щодо їх прав, інтересів та (або) обов'язків.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 15.05.2020 у справі №904/897/19, за приписами процесуального законодавства, судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.

Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Якщо скаржник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов'язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено про його права та/або обов'язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду, зокрема апеляційної (касаційної) скарги.

Особа повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов'язки і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов'язки, та про які саме.

Рішення є таким, що прийнято про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права та обов'язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов'язки цієї особи. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не приймається до уваги.

Пунктом 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що при розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності статтям 258, 259 Господарського процесуального кодексу України, та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов'язки заявника апеляційної скарги.

Якщо ж при цьому судом апеляційної інстанції буде встановлено, що права, інтереси та (або) обов'язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права, інтереси та (або) обов'язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд не позбавлений права закрити апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України.

Наведений висновок викладений у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 62/112 та від 16.01.2020 у справі № 925/1600/16; у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.09.2021 у справі № 903/718/20.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2023 у справі № 904/3153/22 (904/5022/22) питання про права, інтереси та (або) обов'язки ТОВ «ФАЇН» не вирішувалося, як і відсутні в мотивувальній та резолютивній частинах судового рішення висновки та судження про права та обов'язки скаржника.

Посилання скаржника на те, що ТОВ «ФАЇН» є учасником ТОВ "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ", яке є на даний час власником нерухомого майна за оспорюваними правочинами, колегією суддів визнаються такими, що не відповідають закріпленому в ст. 14 ГПК України принципу диспозитивності, оскільки ТОВ "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ" визначене позивачем як відповідач-2 та наділене процесуальною дієздатністю, а отже вправі самостійно захищати свої права у випадку їх порушення.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 25.05.2022 у справі № 904/5314/20.

Апеляційний суд також зауважує, що сучасний підхід до використання теорії "проникнення за корпоративну завісу" сформований ЄСПЛ зокрема у рішеннях Agrotexim and Others v. Greece, заява № 14807/89, Albert and Others v. Hungary (заява № № 5294/14) вказує на те, що незалежність юридичної особи не можна вважати абсолютною. У цьому контексті "проникнення за корпоративну завісу" або "ігнорування статусу юридичної особи" визнається адекватним та справедливим у певних обставинах або для досягнення певної мети. Такі підходи можуть застосуватись тільки у виняткових випадках, наприклад коли чітко встановлено, що компанія не мала можливості безпосередньо звернутись до інституцій Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод через органи управління юридичної особи або через ліквідаторів.

За змістом рішенням ЄСПЛ у справі Alberts and Others v. Hungary (заява № № 5294/14), такими винятковими обставинами можуть бути, зокрема, запровадження відносно компанії зовнішнього нагляду або контролю у зв'язку з її фінансовими або іншими труднощами, або якщо особа, до завдання якої відносився захист інтересів компанії, не була здатна або не хотіла звертатися до суду, або якщо виникли розбіжності між акціонерами та тимчасовим керуючим (наприклад, відсторонення від посади керуючого та призначення тимчасового керуючого).

Винятковими обставинами проникнення за "корпоративну завісу" можуть бути, наприклад, відкриття ліквідаційної процедури та визнання боржника банкрутом, наслідком чого є припинення повноважень органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, а також припинення повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута, або запровадження тимчасової адміністрації чи оголошення про ліквідацію банку, в результаті чого припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (внутрішнього аудиту).

Наведені висновки відповідають висновкам, викладеним в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 908/3468/13.

У даному випадку заявником скарги не доведено, а судом не вбачається наявність виняткових обставин для «проникнення за корпоративну завісу», неможливості ТОВ "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ" самостійно захищати свої права та «допуску» до участі у справі ТОВ «ФАЇН», яке є учасником ТОВ "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ" - відповідача-2.

З огляду на все вищевикладене, апеляційне провадження за апеляційною ТОВ «ФАЇН» підлягає закриттю на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України, оскільки скаржник не має статусу сторони чи учасника у справі № 904/3153/22 (904/5022/22) про банкрутство ТОВ “ІММЕ”, а рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2023 у справі № 904/3153/22 (904/5022/22) не вирішувались питання про права та інтереси та (або) обов'язки скаржника, а отже ТОВ «ФАЇН» не наділене правом на апеляційне оскарження у даній справі зазначеного рішення суду першої інстанції.

При цьому варто зазначити, що закриття апеляційного провадження не може тлумачитися як порушення права на судовий захист та доступ до правосуддя, враховуючи процесуальні фільтри, встановлені законодавством, й наведене узгоджується з висновками Європейського Суду з прав людини у рішеннях «Філіс проти Греції» §59, «Де Жуфр де ла Прадель проти Франції» §28 і «Станєв проти Болгарії» (ВП) §229.

Щодо рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.

Так, 21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 №2597-VIII, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон про банкрутство.

Провадження у справі про банкрутство ТОВ «ІММЕ» відкрито ухвалою господарського суду Дніпропетровської області 13.10.2022 за заявою АТ КБ «ПриватБанк», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника строком на 170 календарних днів, призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича, визнано грошові вимоги ініціюючого кредитора до боржника на суму 158 738 208,35 грн.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно яких відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником.

Згідно ч. 1 ст. 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Статтями 203, 215 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом і повинен бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи питання про недійсність правочину судам необхідно враховувати, що згідно зі статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, якими передбачено, зокрема, право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19).

Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 27.07.2021 у справі № 910/9177/20, від 21.09.2021 у справі №910/2920/20 (910/14219/20).

Колегія суддів також звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17, від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, згідно з якою правом оспорювати правочин Цивільний кодекс України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є його сторонами, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".

Для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду з позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов'язаних з вчиненням оспорюваного правочину (постанова Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17).

Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину і хоча й не була титульним володільцем відчуженого майна, однак вважає своє право власності на це майно порушеним або вважає порушеним інше речове право на відчужене майно. Крім того, у розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

За висновком об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Зокрема, особа може мати похідний інтерес у захисті прав товариства не тільки у випадку, коли вона є його учасником, адже похідний інтерес можуть мати, наприклад, кредитори боржника в захисті прав боржника у процедурі банкрутства, у виконавчому провадженні, у процедурі ліквідації банків, що відповідає висновкам в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц; постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 908/3468/13).

Вимоги особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України) та застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу.

Статтею 1 КУзПБ визначено матеріально-правовий статус кредитора у справі про банкрутство, який є і учасником, і стороною у справі про банкрутство, що обумовлений та визначається наявністю вимог щодо грошових зобов'язань до боржника. Кредитор у зв'язку з наявністю цих вимог є заінтересованою особою стосовно боржника у розумінні положень статей 3, 13, 15, 16, 202, 203, 215 ЦК України з правом на судовий захист шляхом звернення до суду з позовом про визнання недійсним правочину, вчиненого боржником, хоча кредитор і не є стороною цього правочину.

Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - якомога справедливе задоволення вимог кредиторів.

У постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства на підставі пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 Цивільного кодексу України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника (див. також постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.07.2023 у справі № 903/6/21 (903/610/22).

Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених ЦК України, КУзПБ та інших законів у межах справи про банкрутство, і таке звернення є належним способом захисту, що гарантує можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника. Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок чого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитись під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам. Фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам. Такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство.

В свою чергу, інститут визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад контрагентів боржника (постанова Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 21/89б/2011(913/45/20).

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство. Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Тлумачення пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ свідчить, що законодавцем визначено пряму дію норм КУзПБ та їх застосування при розгляді справ про банкрутство незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, за винятком справ, які на день введення в дію цього Кодексу (21.10.2019) перебувають на стадії санації (висновок сформований у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 01.10.2020 у справі № 913/849/14).

У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 викладено висновок щодо застосування статті 42 КУзПБ, за яким норми цієї статті з урахуванням приписів пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який стосується процесуальних норм КУзПБ, застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих після вступу в дію КУзПБ, а темпоральним критерієм її застосування є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Передбачений статтею 42 КУзПБ трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство. Такий строк з огляду на вступ в дію КУзПБ 21.10.2019 може повноцінно діяти лише у разі відкриття відповідного провадження після 21.10.2022.

Тобто підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину, тоді як підстави визнання правочинів боржника недійсними, що містяться в статті 42 КУзПБ, не є повністю тотожними (ідентичними) з підставами, що містилися в статті 20 Закону про банкрутство, чинного до 21.10.2019.

Тому приписи статті 42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, - підлягають застосуванню приписи статті 20 Закону про банкрутство.

Судом встановлено, що оспорювані правочини укладено у 2021 році, а саме: 13.01.2021, 14.01.2021, 28.04.2021, у зв'язку з чим до спірних правовідносин можуть бути застосовані приписи статті 42 КУзПБ.

Оскільки позивач є кредитором у справі про банкрутство ТОВ «ІММЕ», а його легітимною ціллю у справі про банкрутство є максимально можливе задоволення грошових вимог за рахунок майна боржника, він вправі оскаржити правочини боржника, які вважає фраудаторними, посилаючись на загальні (передбачені цивільним законодавством) чи спеціальні підстави для визнання правочинів недійсними, які визначені ст. 42 КУзПБ. Означеною нормою закріплено право кредитора оскаржити правочини боржника у межах справи про банкрутство, тому твердження апелянтів ТОВ "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ", ТОВ "ІММЕ" та ПрАТ "СК "Інгосстрах" про відсутність у АТ КБ Приватбанк» права на оскарження правочинів боржника та наявність такого лише у розпорядника майна (ч. 9 ст. 44 КУзПБ) не ґрунтується на положеннях чинного законодавства та обґрунтовано відхиляється судом апеляційної інстанції.

Так, при вирішенні даного спору суд першої інстанції керувався як загальними нормами цивільного законодавства, які визначають підстави для визнання правочинів недійсними, так і спеціальними підставами, передбаченими Кодексом України з процедур банкрутства, зокрема, ст. 42 КУзПБ.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Оскільки від розміру ліквідаційної маси боржника залежить розмір задоволених вимог кредиторів у справі про банкрутство, законодавець надав право кредиторам оспорювати правочини боржника, які мають ознаки фраудаторності, тобто вчинені на шкоду кредиторам.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основний вид господарської діяльності ТОВ «ІММЕ» - 68.20 «Надання в оренду й експлуатація власного чи орендованого нерухомого майна».

13.01.2021 ТОВ «ІММЕ» уклало договір про внесення додаткового вкладу та акт до нього. За договором ТОВ «ІММЕ» передало до статутного капіталу ТОВ «ДНІПРО-СІТІ-ЕСТЕЙТ» належне ТОВ «ІММЕ» нерухоме майно, розташоване за адресою: м.Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6 921,1 кв.м., торгівельний комплекс.

Як зазначено у пункті 2.2 договору про внесення додаткового вкладу третьою особою, вартість додаткового вкладу складає 41 240 407,35 грн.

За Актом приймання-передачі майна, що вноситься до статутного капіталу ТОВ «ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ» нерухоме майно загальною площею 6 921,1 кв.м. передане ТОВ «ІММЕ» до статутного капіталу ТОВ «ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ».

Відчуження майна ТОВ «ІММЕ» здійснено після звернення 23.04.2019 АТ КБ «ПриватБанк» до Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/1644/19 за позовом банку до ТОВ «ІММЕ».

У справі № 904/1644/19 банк просив суд стягнути з ТОВ «ІММЕ» заборгованість за кредитним договором № И114Г/С від 20.11.2006 станом на 12.04.2019 у розмірі 198 313 216,74 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.10.2021, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 07.02.2022 позов задоволено повністю.

Таким чином, відчуження майна за договором від 13.01.2021 відбулось в період, коли тривало провадження у справі 904/1644/19 (з 23.04.2019 по 07.10.2021) про стягнення заборгованості з боржника на користь банку.

Колегія суддів зауважує, що боржнику було достеменно відомо про наявність заборгованості перед кредитором у значному розмірі - понад 198 млн. грн., однак ним укладено спірну угоду 13.01.2021 і передано нерухоме майно до статутного капіталу іншої особи.

Бухгалтерськими балансами ТОВ «ІММЕ» станом на 31.12.2018 та на 30.06.2019 підтверджується збиткова діяльність ТОВ «ІММЕ» (т. 1 а.с. 75-78). Так, збитки від діяльності ТОВ «ІММЕ» на 01.01.2018 року становили 84 208,1 тис. грн., на 31.12.2018 - 95 019,6 тис. грн, станом на 30.06.2019 - 100 320,0 тис. грн.

Кредиторська заборгованість протягом 2018-2019 р.р. зростала. Так, згідно балансу ТОВ «ІММЕ» на 31.12.2018 загальна сума кредиторської заборгованості становила 71 323,2 тис. грн., станом на 30.06.2019 - 75 987 тис. грн.

ТОВ «ІММЕ» не подано доказів, які б спростовували вищеозначені фінансові показники діяльності ТОВ «ІММЕ», не доведено той факт, що на час відчуження майна у січні 2021 року боржник мав достатні активи для розрахунків з кредиторами, зокрема, і з позивачем.

Апеляційний суд відхиляє доводи апелянтів ТОВ "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ", ТОВ "ІММЕ" та ПрАТ "СК "Інгосстрах" про те, що матеріалами справи не доведено ознак неплатоспроможності боржника, відсутній Аналіз фінансового та майнового становища боржника, здійснений розпорядником майна боржника, не проведена експертиза наявності ознак неплатоспроможності ТОВ «ІММЕ», адже висновки про наявність ознак неплатоспроможності боржника зроблено судом на підставі балансів боржника за 2018, 2019 роки, з урахуванням обставин, встановлених відносно боржника та банку (їх взаємовідносин) в судових рішеннях у справі 904/1644/19, що набрали законної сили.

Слід зважати й на ту обставину, що 14.01.2021 (на наступний день після набуття права власності на нерухоме майно, що було відчужене 13.01.2021) ТОВ «ДНІПРО -СІТІ ЕСТЕЙТ» уклало договір про внесення додаткового вкладу та акт до нього, за якими передало до статутного капіталу ТОВ «АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ» нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6 921,1 кв.м., торгівельний комплекс.

Відповідачі не довели в установленому законом порядку належними, допустимими та достатніми доказами тієї обставини, що, здійснивши відчуження нерухомого майна, ТОВ «ІММЕ» отримав будь-які доходи (інший позитивний фінансовий результат) від участі в ТОВ «ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ».

Також, матеріалами справи підтверджено, що 28.04.2021 між ТОВ «АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ» та АТ «АКЦЕНТ-БАНК» укладено договір іпотеки і вищеозначене нерухоме майно передано в іпотеку АТ «АКЦЕНТ-БАНК» в забезпечення виконання кредитних зобов'язань ТОВ «АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ» перед банком.

Таким чином, судом встановлено, що договір від 13.01.2021 про внесення ТОВ «ІММЕ» додаткового вкладу до статутного капіталу ТОВ «ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ» укладено боржником в той час, коли боржник був неплатоспроможним, що підтверджується документами фінансової звітності боржника за 2018 та 2019, поданими АТ КБ «ПриватБанк».

Крім того, на дату укладення договору 13.01.2021 Господарським судом Дніпропетровської області розглядався спір про стягнення з боржника на користь банку заборгованості за кредитом на суму, що фактично в понад 4 рази перевищує вартість відчуженого майна за договором від 13.01.2021.

Як вже було зазначено, стаття 42 КУзПБ встановлено, що господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному ст. 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, зокрема, у випадку, якщо боржник безоплатно здійснив відчуження майна, уклав договір із заінтересованою особою.

Спірний договір від 13.01.2021 укладено в так званий «підозрілий» період, передбачений ч. 1 ст. 42 КУзПБ - протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство.

Визначальним критерієм недійсності правочину є негативні наслідки виконання боржником майнових зобов'язань перед іншими особами, що призвели до зменшення його активів (приховування майна) та неплатоспроможності.

Зважаючи на дату послідуючого відчуження спірного майна, внесення його до статутного капіталу іншої юридичної особи на наступний день після отримання від ТОВ «ІММЕ», подальшу передачу цього майна в іпотеку банку, правильним видається висновок суду першої інстанції про те, що фактично ТОВ «ІММЕ» не отримало економічної вигоди від даного правочину, здійснило правочин з відчуження нерухомого майна боржника іншій особі, який не мав під собою розумної ділової мети, адже передавши таке майно, фактично позбавило себе основного активу, який міг ефективно використовуватись у підприємницькій діяльності, а у випадку неоплатності мав бути використаний для погашення вимог перед кредиторами.

Відповідно до ч. 2 ст. 42 КУзПБ однією з підстав для визнання недійсним правочину є його укладення боржником в підозрілий період із заінтересованою особою. Якщо правочин вчиняється у підозрілий період із заінтересованою особою, діє ще одна правова презумпція, оскільки заінтересована особа знає про стан неплатоспроможності боржника при вчиненні правочину. Ця презумпція стосується кола осіб, зазначених у статті 1 КУзПБ, яка визначає їх як заінтересованих. Дія такої презумпції повинна покладати тягар доказування і на заінтересовану особу. У разі встановлення, що спірний правочин укладено боржником у підозрілий період з юридичною особою, кінцевим бенефіціарним власником є одна й та сама особа, такий правочин слід вважати таким, що укладений із заінтересованою особою, і це є підставою для його визнання недійсним на підставі частини другої статті 42 КУзПБ.

Визначення заінтересованої особи стосовно боржника міститься у статті 1 КУзПБ. Так, заінтересовані особи стосовно боржника - це юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою-боржником.

Матеріалами справи підтверджується, що одним із засновником або бенефіціаром ТОВ «ІММЕ» є ОСОБА_2 .

Засновками (учасниками) ТОВ «ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ» (особи, якій передано майно) є три юридичні особи - ТОВ «ПРИВАТОФІС», ТОВ «ІММЕ», ТОВ «ІСТЕЙТГЛОБАЛ», ОСОБА_2 є бенефіціаром двох із них - ТОВ «ПРИВАТОФІС» та ТОВ «ІММЕ».

З огляду на це, видається, що договір від 13.01.2021 укладено ТОВ «ІММЕ» із заінтересованою особою, що є однією з підстав для визнання правочину недійсним згідно з ч. 2 ст. 42 КУзПБ.

При цьому є необґрунтованими аргументи скаржників про відсутність заінтересованості у сторін оспорюваних правочинів щодо боржника, адже згідно абз. 6 ч. 1 ст. 1 КУзПБ - заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника.

Граматичне тлумачення цієї норми свідчить про те, що законодавцем шляхом застосування сполучника "також" сформовано 3 групи з ідентифікуючими ознаками щодо кваліфікації осіб як заінтересованих, а саме:

- І група - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство;

ІІ група - особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки;

ІІІ група - інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими.

В даному випадку наявність формалізованих зв'язків та поведінка ТОВ "ІММЕ", ТОВ "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ", та ТОВ "ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ" доводить їх заінтересованість щодо боржника з віднесенням їх до категорії інших осіб, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, спрямованих на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі.

Інститут визнання недійсними фраудаторних правочинів у справах про банкрутство спрямований на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи на те, що частина друга статті 96 ЦК України вимагає, щоб юридична особа відповідала за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Тобто боржник повинен усвідомлювати необхідність повного виконання свого обов'язку перед кредиторами.

Як зазначив Верховний Суд в постанові від 06.10.2022 у справі № 904/624/19 при розгляді аналогічних спорів, саме у сфері підприємницької діяльності допоки суд не встановив правомірного інтересу боржника при укладенні правочину, а також відсутність зв'язку між укладенням правочину та уникненням відповідальності перед кредиторами за виконання зобов'язань, не можна стверджувати про відсутність ознак фраудаторності договору.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України визначено, що основними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Наведене регламентує, що дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Цей принцип є своєрідною межею здійснення учасниками цивільних правовідносин своїх прав і виконання обов'язків, яка відділяє дозволену поведінку від недозволеної, справедливі, добросовісні і розумні дії від вчинків, які не відповідають цим критеріям.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється на сферу виконання зобов'язань та на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають тою межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Закріпивши принцип свободи договору, Цивільний кодекс України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу, зокрема, всупереч принципам справедливості, добросовісності, розумності.

Порушення вимог принципу справедливості, добросовісності і розумності має бути пов'язаним із негативними наслідками (відмова у захисті права, визнання правочину недійсним, визнання недійсними окремих умов договору тощо).

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Апеляційний суд наголошує, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення, а тому у разі, якщо сторони, які укладають договір, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, то правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Застосування принципу правової презумпції сумнівності правочинів та майнових дій боржника при дослідженні угод боржника, що мають сумнівний характер з точки зору відповідності їх чесним звичаям у підприємницькій діяльності, є обов'язковим (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 30.01.2019 у справі № 910/6179/17).

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. У підозрілий період дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватися з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.

Спеціальними нормами в окремих сферах передбачено, що правочини про відчуження, обтяження активів або прийняття зобов'язань особою, вчинені особою з метою уникнення виконання іншого майнового зобов'язання цієї особи або з метою унеможливити задоволення вимоги стягувача за рахунок майна, є за певних умов нікчемними або можуть бути визнані недійсними. У юридичній науці такі правочини відомі як фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду інтересам кредиторів).

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що цілеспрямовано вчиняються боржником на ухилення від виконання обов'язку як до, так і після настання строку виконання зобов'язання.

Загальної норми, яка б безпосередньо встановлювала нікчемність або можливість бути визнаними недійсними договорів, які мають такий юридичний дефект, цивільне законодавство не містить.

Водночас, колегія суддів наголошує, що до фраудаторного правочину як зловживання правом, намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним визначальним критерієм зловживання правом.

Як зазначено в постанові Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16 договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж трьох років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови у забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов'язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов'язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Отже будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).

Апеляційний суд зазначає, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що вчиняється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам. Тож такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до ст. 7 КУзПБ на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та ч.ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом.

Правочин не відповідає критеріям розумності, не має на меті добросовісне виконання зобов'язань, якщо його укладено боржником за недостатності коштів для виконання вимог власних кредиторів та перебування в стані надкритичної неплатоспроможності.

Добросовісність та розумність як принципи цивільного обороту (ст. 3 ЦК України) мають бути в основі дій/бездіяльності всіх учасників обороту. При цьому діяльність у підприємницькій сфері повинна, за загальним правилом, спрямовуватись на отримання правомірного прибутку учасниками господарських відносин. Усі учасники господарських відносин зобов'язані ухилятись від вчинення дій, що очевидно спрямовані на іншу мету, зокрема виведення активів вже неплатоспроможного учасника господарського обороту.

Позивачем доведено й судом встановлено, що при укладенні правочину від 13.01.2021 його сторони діяли недобросовісно та нерозумно, позбавляючи ТОВ «ІММЕ» об'єкту нерухомості значної площі і отримуючи натомість корпоративні права, від яких не отримувався дохід.

Слід зауважити, що визначальну роль у процедурі банкрутства відіграє дотримання принципу конкурсного імунітету кредиторів, який спрямований на попередження та усунення будь-яких переваг одних кредиторів на шкоду інших. Важливе значення у дотримані цього принципу має формування конкурсної маси, її реалізації та задоволення вимог кредиторів в установленій законом черговості.

Відповідної позиції дотримується Верховний Суд, про що свідчить, зокрема, постанова судової палати з розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 910/9535/18.

Шкода АТ КБ «Приватбанк» полягає також й у тому, що правомірні очікування банку, як кредитора боржника - ТОВ "ІММЕ" на повернення кредитних коштів не будуть виправдані у разі укладення боржником господарських договорів без економічного ефекту, які лише призводять до виведення його активів або зростання його пасиву (зобов'язань перед кредиторами).

При цьому такі правочини повинні мати не тільки ділову мету (економічну доцільність), а й її розумне обґрунтування, тому сам по собі лише факт отримання боржником за відчужене нерухоме майно частки в статутному капіталі ТОВ «Дніпро-Сіті Естейт» у розмірі 5,54% номінальною вартістю 41 240 407,35 грн, вартість основних засобів якого, згідно фінансової звітності з відкритих джерел як станом на 2020 (безпосередньо перед укладенням договору додаткового вкладу № 80 від 13.01.2021), так і на кінець 2021, складала 0 грн, не можна визнати таким, що відповідає принципу розумної обачливості в частині укладення договору та прогнозованості усіх ймовірних наслідків від цих дій, за умов незадовільного фінансового стану ТОВ «ІММЕ» та неспроможності проведення розрахунків з банком за кредитними договорами.

До того ж, нежитлове приміщення, що було предметом вкладу ТОВ «ІММЕ» до статутного капіталу ТОВ «Дніпро-Сіті Естейт», було відчужене останнім на наступний день після набуття його у власність, що виключало можливість отримання будь-якого прибутку боржником від володіння корпоративними правами товариства (у вигляді дивідендів тощо).

Цим спростовуються аргументи скаржників ТОВ "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ", ТОВ "ІММЕ" та ПрАТ "СК "Інгосстрах" про наявність економічної доцільності оспорюваного правочину, а саме: рівноцінність реалізації об'єкту нерухомості і реалізації корпоративних прав банкрута в ліквідаційній процедурі, та їх доводи, що судом не враховано, що передавши нерухомість до статутного капіталу ТОВ «ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ», боржник отримав корпоративні права з правом отримання дивідендів.

Колегія суддів також вважає, що учасники правовідносин (сторони договору від 13.01.2021 року про внесення додаткового вкладу серія та номер 80, укладений між ТОВ "ІММЕ" та ТОВ "ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ", що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренком Ростіславом Олександровичем в частині передачі, як додаткового вкладу об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6 921,1 кв.м., опис: торгівельний комплекс, реєстраційний номер 294136280000 та акту приймання передачі майна, що вноситься до статутного капіталу від 13.01.2021 року серія та номер 81-82, укладений між ТОВ "ІММЕ" та ТОВ "ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ", що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренком Ростіславом Олександровичем щодо передачі об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6 921,1 кв.м., опис: торгівельний комплекс, реєстраційний номер 294136280000), укладаючи спірні правочини, фактично намагалися ухилитися від виконання майбутнього рішення суду у справі № 904/1644/19, оскільки цивільно-правовий інструментарій (згадані правочини) використовувалися Відповідачами-1,2 для унеможливлення задоволення вимог банку (позивача), в тому числі за рахунок цього майна (його потенційної реалізації чи звернення стягнення на нього).

При цьому визначення правової природи акта приймання-передачі майна, що вноситься до статутного капіталу від 13.01.2021 року серія та номер 81-82, укладений між ТОВ "ІММЕ" та ТОВ "ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ", як правочину, на підставі якого відбувалась реєстрація права власності на нерухоме майно за ТОВ «ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ» та відповідно можливість його оспорення шляхом заявлення заінтересованою особою вимоги про визнання його недійсним відповідає правовим висновкам, наведеним у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №918/1377/16, від 12.06.2019 у справі № 927/352/18, від 10.09.2019 у справі № 918/370/18, від 28.09.2021 у справі № 910/17954/20, від 17.05.2022 у справі №520/2224/19-ц, від 06.07.2022 у справі №372/3737/19).

В свою чергу, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції в частині оцінки заперечень ТОВ «ІММЕ» щодо недоцільності повернення майна боржнику у зв'язку з необхідністю здійснення додаткових витрат, пов'язаних із його подальшим утриманням, зокрема, таких, як сплата податків, як безпідставних, а також відхилення доводів ТОВ «АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ» (які також повторно наведені ним в апеляційній скарзі) про те, що для належного захисту прав позивача необхідно визнавати недійсними рішення учасників ТОВ «ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ» про прийом ТОВ «ІММЕ» до складу учасників товариства, оскільки позивач сам обирає той спосіб захисту порушеного права, який вважає ефективним.

Щодо рішення в частині закриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Положеннями п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно ч. 1 ст. 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

Стаття 45 ГПК України визначає, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Тобто законодавець визначив, що в межах справи про банкрутства розглядаються спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених саме боржником.

Наведене відповідає правовим висновкам Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 09.06.2020 у справі № 910/3704/13.

З предмету позову вбачається, що договір від 14.01.2021 про внесення додаткового вкладу серія та номер 103 та акт приймання передачі майна, що вноситься до статутного капіталу від 14.01.2021 серія та номер 104-105 укладені між ТОВ "ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ" та ТОВ "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ", а договір іпотеки від 28.04.2021 року, укладений між ТОВ "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ" та Акціонерним товариством "АКЦЕНТ-БАНК".

Таким чином ТОВ «ІММЕ» не є стороною спірних правочинів.

Тому відсутні підстави стверджувати, що на вказані позовні вимоги про визнання їх недійсними поширюються положення п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України та ч. 2 ст. 7 КУзПБ щодо належності спорів з майновими вимогами до боржника, у тому числі спорів про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, до юрисдикції господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, та відповідно їх розгляду в межах цієї справи.

Така правова позиція щодо неможливості розгляду аналогічних спорів в межах справи про банкрутство викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 752/4361/15.

Відтак, в даному випадку, місцевим господарським судом правомірно закрито провадження в частині вимог позивача про визнання недійсним договору від 14.01.2021 про внесення додаткового вкладу серія та номер 103, який укладений між ТОВ «ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ» та ТОВ «АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ» та відповідного Акту приймання-передачі майна, що вноситься до статутного капіталу, серія та номер 104-105, договору іпотеки від 28.04.2021, що укладений між ТОВ «АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ» та АТ «АКЦЕНТ-БАНК», укладених між третіми особами, в яких боржник не є стороною договору, а також похідних від них вимог про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 56151179 від 14.01.2021 та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 57971685 від 04.05.2021.

Отже, доводи скаржника АТ КБ «Приватбанк» не знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Посилання апелянта на те, що визнання недійсними правочинів (укладених між ТОВ «Дніпро-Сіті Естейт», ТОВ «Аграрні Технології України», АТ «Акцент-Банк»), скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень дає змогу повернути право ТОВ «ІММЕ» на нерухоме майно за адресою: м. Київ, просп. Московський (просп. Степана Бандери; просп. Червоних козаків), буд. 34 у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а відповідно до ч. 2 ст. 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує спори про повернення (витребування) майна боржника, колегією суддів визнаються безпідставними, оскільки вимог про повернення (витребування) майна боржника заявлено не було.

Твердження скаржника АТ КБ «Приватбанк», що обраний спосіб захисту права в частині оспорювання правочинів вчинених між ТОВ «Дніпро-Сіті Естейт», ТОВ «Аграрні Технології України», АТ «Акцент-Банк» є належним та ефективним, що передбачений правопорядком та може гарантувати практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредитора та повернення відчуженого нерухомого майна на користь боржника, що відповідає положенням ч. 2 ст. 7 КУзПБ, обґрунтовано відхиляються, оскільки судом було закрито провадження в частині позовних вимог у пунктах 5-9 позовної заяви на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України - спір через його суб'єктний склад (відсутність у якості сторін правочинів боржника) не підлягає вирішенню у межах справи про банкрутство, що виключає необхідність дослідження питання ефективності заявлених вимог до третіх осіб, відмінних від боржника.

За таких умов, апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про наявність правових та фактичних підстав для часткового задоволення позовних вимог та закриття провадження у справі в частині інших вимог.

Щодо доводів апеляційної скарги ТОВ «ІММЕ» в частині оскарження ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 03.04.2023, якою відмовлено в задоволенні клопотання Товариство з обмеженою відповідальністю "ІММЕ", м. Дніпро від 31.03.2023 №31/03/2023/1 про призначення у справі №904/3153/22(904/5022/22) комплексної судової економічної та оціночно-будівельної експертизи.

Як вбачається із поданого клопотання, відповідач-1 - ТОВ "ІММЕ" просило суд призначити у даній справі комплексну судову економічну та оціночно-будівельну експертизу, проведення якої доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

На розгляд експертизи заявник пропонує поставити наступні питання:

- Яка дійсна (ринкова) вартість усього майна (чистих активів) Товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" (49041, м. Дніпро, пр. Праці, буд. 2 Т, код ЄДРПОУ 33808671) станом 12.01.2021 року, в тому числі (але не виключно) оборотних засобів, нематеріальних активів, майна невиробничого призначення, об'єктів нерухомості?

- Яка ринкова вартість частки Товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" (49041, м. Дніпро, пр. Праці, буд. 2Т, код ЄДРПОУ 33808671) розміром 5,54% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Сіті-Естейт" (49041, м. Дніпро, пр. Д.Яворницького, 12, код ЄДРПОУ 43891792) станом на 14.01.2021 та 15.01.2021?

- Чи призвів договір про внесення додаткового вкладу третьою особою від 13.01.2021, укладений між ТОВ "Дніпро-Сіті-Естейт" та ТОВ "ІММЕ" до зменшення активів ТОВ "ІММЕ" в момент укладення даного договору?

- Чи підтверджується наявність розумної економічної причини (ділової мети) у ТОВ "ІММЕ" в момент укладення договору внесення додаткового вкладу третьою особою, серія та номер:80, виданий 13.01.2021 року, виданий та посвідчений: приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Бондаренко Р.О., укладений між ТОВ "Дніпро-Сіті-Естейт" та ТОВ "ІММЕ"?

- Чи відповідає виконана 12.01.2021 суб'єктом оціночної діяльності ТОВ "Консталтингова компанія "ПАРЕТО" оцінка нерухомого майна (місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6 921,1 кв.м. вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, методології, методам, оціночним процедурам?

- Чи відповідає виконана 14.01.2021 суб'єктом оціночної діяльності ТОВ "Консталтингова компанія "ПАРЕТО" оцінка частки ТОВ "ІММЕ" у статутному капіталі ТОВ "Дніпро-Сіті-Естейт", що становить 5,54%, вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, методології, методам, оціночним процедурам?

Відхиляючи подане клопотання, господарський суд враховував, що предметом спору у даній справі є визнання недійсними правочинів за участю боржника, як таких, що є фраудаторними, вчиненими на шкоду кредиторам.

При цьому позивач не посилався у позовній заяві на ту обставину, що майно відчужене відповідачем-1 за заниженою ціною, тому відсутня необхідність встановлювати вартість всього майна боржника та ринкову вартість частки ТОВ "ІММЕ" у статутному капіталі ТОВ "Дніпро-Сіті-Естейт" та надання оцінки висновкам суб'єктів оціночної діяльності, що готувались при відчуженні майна у 2021 році, з чим погоджується апеляційний суд.

Як правильно зазначив господарський суд, для встановлення обставин можливого зменшення активів ТОВ "ІММЕ" наявності чи відсутності ділової мети при укладенні спірного правочину нема потреби у залученні експерта-економіста, а поданих до справи доказів достатньо для вирішення спору.

Таким чином, призначення комплексної судової економічної та оціночно-будівельної експертизи є недоцільним, а правові підстави для цього судом не встановлені.

Викладеним спростовуються аргументи скаржника ТОВ «ІММЕ», що для визнання спірного правочину таким, що укладений на шкоду кредиторам, мали б бути проведені ґрунтовні економічні дослідження, відповідна експертиза, що спростовано встановленими обставинами справи, підтвердженими відповідними доказами.

Колегія суддів також відхиляє твердження цього апелянта про те, що відповіді на питання, які пропонувалися в клопотанні, могли надати повну оцінку наявності або відсутності фраудаторності оспорюваних правочинів, натомість суд обмежив відповідача-1 у праві надати докази, стосовно яких необхідні знання в певній галузі.

Зокрема, питання під № 1 не враховує відсутність у ТОВ "Дніпро-Сіті-Естейт" на даний час жодних об'єктів нерухомого майна; питання № 2 не охоплює подальше виведення майна та економічні наслідки укладення правочину з відчуження (відсутність отриманого прибутку для можливості обслуговування боргового навантаження).

В свою чергу, решта питань у їх формулюванні не дають відповіді про дійсну фактичну вартість нерухомого майна та вартість частки у статутному капіталі, а перевірка оцінки суб'єкта оціночної діяльності на відповідність нормативним методикам не є встановленням дійсної вартості.

Наявних матеріалів справи достатньо для встановлення обставин справи, які мають істотне значення для вирішення справи, тобто входять до предмету доказування, що відповідно і підтверджено місцевим господарським судом в оскаржуваній ухвалі.

За таких умов підстави для її скасування відсутні.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їх належну правову оцінку.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржників, наведені ними в апеляційних скаргах, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2023 у справі № 904/3153/22 (904/5022/22).

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг на підставі положень ст. 129 ГПК України покладаються на апелянтів.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275-279, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаін" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2023 у справі № 904/3153/22 (904/5022/22).

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ", Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", Товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" та Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2023 у справі № 904/3153/22 (904/5022/22) залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2023 у справі №904/3153/22 (904/5022/22) залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг покласти на скаржників.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 21.12.2023

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль

Суддя А.Є. Чередко

Попередній документ

115852461

Наступний документ

115852463

Інформація про рішення:

№ рішення:	115852462
№ справи:	904/3153/22
Дата рішення:	28.11.2023
Дата публікації:	25.12.2023
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Центральний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про банкрутство, з них:; майнові спори, стороною в яких є боржник, з них:

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено склад суду (22.01.2026)
Дата надходження:	22.01.2026
Предмет позову:	визнання банкрутом.

Розклад засідань:

Минулі засідання (88)

13.10.2022 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
13.12.2022 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
20.12.2022 11:30	Господарський суд Дніпропетровської області
29.12.2022 11:00	Господарський суд Дніпропетровської області
12.01.2023 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
12.01.2023 12:30	Господарський суд Дніпропетровської області
23.01.2023 14:30	Господарський суд Дніпропетровської області
26.01.2023 12:15	Господарський суд Дніпропетровської області
09.02.2023 14:00	Господарський суд Дніпропетровської області
09.02.2023 14:40	Господарський суд Дніпропетровської області
15.02.2023 10:30	Господарський суд Дніпропетровської області
15.02.2023 11:00	Господарський суд Дніпропетровської області
27.02.2023 10:30	Господарський суд Дніпропетровської області
01.03.2023 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
03.03.2023 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
27.03.2023 14:00	Господарський суд Дніпропетровської області
28.03.2023 15:20	Центральний апеляційний господарський суд
28.03.2023 15:40	Центральний апеляційний господарський суд
03.04.2023 14:00	Господарський суд Дніпропетровської області
05.04.2023 11:00	Господарський суд Дніпропетровської області
04.05.2023 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
06.06.2023 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
12.06.2023 10:30	Господарський суд Дніпропетровської області
13.06.2023 14:00	Центральний апеляційний господарський суд
28.06.2023 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
27.07.2023 11:30	Центральний апеляційний господарський суд
02.08.2023 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
21.09.2023 12:30	Центральний апеляційний господарський суд
28.09.2023 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
12.10.2023 10:30	Центральний апеляційний господарський суд
19.10.2023 12:00	Центральний апеляційний господарський суд
24.10.2023 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
24.10.2023 15:30	Центральний апеляційний господарський суд
09.11.2023 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
09.11.2023 12:00	Центральний апеляційний господарський суд
27.11.2023 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
28.11.2023 14:15	Центральний апеляційний господарський суд
18.12.2023 11:00	Господарський суд Дніпропетровської області
15.01.2024 11:30	Господарський суд Дніпропетровської області
30.01.2024 11:15	Касаційний господарський суд
31.01.2024 09:40	Господарський суд Дніпропетровської області
22.02.2024 11:00	Касаційний господарський суд
29.02.2024 12:15	Касаційний господарський суд
04.03.2024 10:15	Господарський суд Дніпропетровської області
14.03.2024 11:30	Касаційний господарський суд
01.04.2024 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
08.04.2024 12:00	Господарський суд Дніпропетровської області
10.04.2024 13:45	Господарський суд Дніпропетровської області
15.04.2024 12:00	Господарський суд Дніпропетровської області
18.04.2024 14:00	Господарський суд Дніпропетровської області
25.04.2024 09:30	Центральний апеляційний господарський суд
29.04.2024 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
29.04.2024 11:30	Господарський суд Дніпропетровської області
13.05.2024 10:45	Господарський суд Дніпропетровської області
13.05.2024 11:00	Господарський суд Дніпропетровської області
15.05.2024 11:15	Господарський суд Дніпропетровської області
10.06.2024 11:00	Господарський суд Дніпропетровської області
10.06.2024 14:00	Господарський суд Дніпропетровської області
13.06.2024 12:30	Центральний апеляційний господарський суд
17.06.2024 14:00	Господарський суд Дніпропетровської області
17.06.2024 14:15	Господарський суд Дніпропетровської області
09.07.2024 11:00	Господарський суд Дніпропетровської області
08.08.2024 11:30	Центральний апеляційний господарський суд
10.09.2024 11:20	Господарський суд Дніпропетровської області
08.10.2024 11:10	Господарський суд Дніпропетровської області
17.10.2024 11:00	Центральний апеляційний господарський суд
29.10.2024 11:40	Господарський суд Дніпропетровської області
13.11.2024 12:20	Господарський суд Дніпропетровської області
26.11.2024 11:30	Господарський суд Дніпропетровської області
10.12.2024 11:20	Господарський суд Дніпропетровської області
17.12.2024 11:30	Господарський суд Дніпропетровської області
19.12.2024 09:30	Центральний апеляційний господарський суд
21.01.2025 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
26.02.2025 10:00	Центральний апеляційний господарський суд
25.06.2025 11:30	Центральний апеляційний господарський суд
03.09.2025 11:00	Центральний апеляційний господарський суд
14.10.2025 12:00	Господарський суд Дніпропетровської області
29.10.2025 12:00	Центральний апеляційний господарський суд
03.11.2025 12:00	Господарський суд Дніпропетровської області
17.12.2025 11:00	Центральний апеляційний господарський суд
17.02.2026 14:40	Господарський суд Дніпропетровської області
11.03.2026 10:30	Центральний апеляційний господарський суд
11.03.2026 12:20	Господарський суд Дніпропетровської області
11.03.2026 13:00	Господарський суд Дніпропетровської області
16.03.2026 09:50	Господарський суд Дніпропетровської області
18.03.2026 09:15	Центральний апеляційний господарський суд
01.04.2026 12:20	Господарський суд Дніпропетровської області
01.04.2026 13:00	Господарський суд Дніпропетровської області