ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"13" грудня 2023 р. Справа№ 911/260/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Шапрана В.В.
за участю секретаря судового засідання: Прокопенко О.В.
учасники справи (за первісним позовом):
від позивача: Горбунова М.П.
від відповідача: ДЗЮБЕНКО СЕРГІЙ МИХАЙЛОВИЧ
від третьої особи: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"
на рішення Господарського суду Київської області від 25.04.2023
у справі №911/260/23 (суддя Саванчук С.О.)
за первісним позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аерохендлінг"
про стягнення заборгованості
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аерохендлінг"
до Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"
про стягнення суми переплати, інфляційних витрат та трьох процентів річних
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача за первісним позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях
УСТАНОВИВ:
До Господарського суду Київської області звернулось ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аерохендлінг" з позовом про стягнення заборгованості.
ТОВ "Аерохендлінг" звернулась із зустрічною позовною заявою до Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" про стягнення суми переплати, інфляційних витрат та трьох процентів річних.
Рішенням Господарського суду Київської області від 25.04.2023 у справі №911/260/23 первісний позов Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аерохендлінг" про стягнення заборгованості - задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аерохендлінг" (08300, Київська область, Бориспільський район, місто Бориспіль - 7, "Бориспіль" Міжнародний державний аеропорт, код ЄДРПОУ 32614518) на користь Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (08300, Київська область, Бориспільський район, село Гора, вулиця Бориспіль - 7, код ЄДРПОУ 20572069) 79865,40 грн (сімдесят дев'ять тисяч вісімсот шістдесят п'ять гривень сорок копійок) основного боргу, 15054,08 грн (п'ятнадцять тисяч п'ятдесят чотири гривні вісім копійок) пені, 2028,36 грн (дві тисячі двадцять вісім гривень тридцять шість копійок) 3% річних, 14898,86 грн (чотирнадцять тисяч вісімсот дев'яносто вісім гривень вісімдесят шість копійок) інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 1678,01 грн (тисяча шістсот сімдесят вісім гривень одна копійка). В іншій частині первісного позову відмовлено. Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Аерохендлінг" до Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" про стягнення суми переплати, інфляційних витрат та трьох процентів річних - задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (08300, Київська область, Бориспільський район, село Гора, вулиця Бориспіль - 7, код ЄДРПОУ 20572069) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аерохендлінг" (08300, Київська область, Бориспільський район, місто Бориспіль - 7, "Бориспіль" Міжнародний державний аеропорт, код ЄДРПОУ 32614518) грошові кошти у сумі 248873,38 грн (двісті сорок вісім тисяч вісімсот сімдесят три гривні тридцять вісім копійок) основного боргу та 3733,30 грн (три тисячі сімсот тридцять три гривні тридцять копійок) судового збору. В іншій частині зустрічного позову відмовлено. Проведено зустрічне зарахування сум, що присуджені до стягнення: зустрічно зарахувати 79865,40 грн (сімдесят дев'ять тисяч вісімсот шістдесят п'ять гривень сорок копійок) основного боргу, що присуджено до стягнення за первісним позовом та 248873,38 грн (двісті сорок вісім тисяч вісімсот сімдесят три гривні тридцять вісім копійок) основного боргу, що присуджено до стягнення за зустрічним позовом, а також 1678,01 грн (тисяча шістсот сімдесят вісім гривень одна копійка) судового збору за первісним позовом та 3733,30 грн (три тисячі сімсот тридцять три гривні тридцять копійок) судового збору за зустрічним позовом. Після зустрічного зарахування сум, що присуджені до стягнення, остаточно за рішенням у справі: Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аерохендлінг" (08300, Київська область, Бориспільський район, місто Бориспіль - 7, "Бориспіль" Міжнародний державний аеропорт, код ЄДРПОУ 32614518) на користь Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (08300, Київська область, Бориспільський район, село Гора, вулиця Бориспіль - 7, код ЄДРПОУ 20572069) 15054,08 грн (п'ятнадцять тисяч п'ятдесят чотири гривні вісім копійок) пені, 2028,36 грн (дві тисячі двадцять вісім гривень тридцять шість копійок) 3% річних, 14898,86 грн (чотирнадцять тисяч вісімсот дев'яносто вісім гривень вісімдесят шість копійок) інфляційних втрат. Стягнуто з Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (08300, Київська область, Бориспільський район, село Гора, вулиця Бориспіль - 7, код ЄДРПОУ 20572069) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аерохендлінг" (08300, Київська область, Бориспільський район, місто Бориспіль - 7, "Бориспіль" Міжнародний державний аеропорт, код ЄДРПОУ 32614518) грошові кошти у сумі 169007,98 грн (сто шістдесят дев'ять тисяч сім гривень дев'яносто вісім копійок) основного боргу та 2055,39 грн (дві тисячі п'ятдесят п'ять гривень тридцять дев'ять копійок) судового збору.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" подало апеляційну скаргу, в якій просить відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" на рішення Господарського суду Київської області від 25.04.2023 у справі №911/260/23; скасувати рішення Господарського суду Київської області від 25.04.2023 у справі № 911/260/23 частково: в частині відмови у стягненні з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аерохендлінг" (код в ЄДРПОУ 32614518) на користь Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (код ЄДРПОУ 20572069) 470 797,18грн, у тому числі: 268 721,21 грн основного боргу; 127 087,52 грн пені; 66 422,93 грн інфляційних втрат; 8 565,52 грн 3 % річних; 7 061,65 грн судового збору, сплаченого за подачу первісної позовної заяви; в частині стягнення з Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (код ЄДРПОУ 20572069) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аерохендлінг" (код в ЄДРПОУ 32614518) 248 873,38 грн основного боргу, 3 733,30 грн судового збору. Ухвалити нове рішення в частині, яким: задовольнити первісні позовні вимоги Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (код ЄДРПОУ 20572069) в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аерохендлінг" (код в ЄДРПОУ 32614518) на користь Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (код ЄДРПОУ 20572069) 470 797,18 грн, у тому числі: 268 721,21 грн основного борі у; 127 087,52 грн пені; 66 422,93 грн інфляційних втрат; 8 565,52 грн 3 % річних; 7 061,65 грн судового збору, сплаченого за подачу первісної позовної заяви; у задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Аерохендлінг" (код в ЄДРПОУ 32614518) до Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (код ЄДРПОУ 20572069) відмовити повністю. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аерохендлінг" (код ЄДРПОУ 32614518) на користь Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (код ЄДРПОУ 20572069) 16 192,59 грн витрат по сплаті судового збору за подачу цієї апеляційної скарги.
Апеляційна скарга обґрунтована зокрема наступним. На думку апелянта місцевим господарським судом необґрунтовано було відмовлено у задоволенні позовних вимог Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль". Зокрема апелянт стверджує що у порушення взятих на себе на умовах пунктів 3.6. та 5.4. договору оренди №2291 від 27.09.2019 зобов'язань, відповідач за первісним позовом не в повному обсязі сплатив на користь позивача за первісним позовом орендну плату за користування майном у період січень-лютий (01.02-23.02) 2022 року, розмір заборгованості 255427,10 грн. Також Апелянт посилається на те, що відповідачем за первісним позовом допущене порушення умов договору оренди №2291 від 27.09.2019, в частині внесення орендної плати за користування майном у жовтні 2021 року. Для сплати орендної плати за жовтень 2021 року виставлений, а відповідачем 11.11.2021 самостійно отриманий рахунок-фактура на суму 447165,64грн., з яких до сплати на користь позивача за первісним позовом належало 186319,02 грн. Апелянт відзначає, що в порушення п.п. 3.6. та 5.4. договору оренди №2291 від 27.09.2019 відповідач не в повному обсязі сплатив на користь позивача за первісним позовом орендну плату за користування майном у жовтні 2021 року, що призвело до виникнення заборгованості в сумі 93159,51 грн. Апелянт стверджує, що загальна заборгованість відповідача за первісним позовом за договором оренди №2291 від 27.09.2019 у період за жовтень 2021 року та січень-лютий (01.02-23.02) 2022 року складає 348586,61 грн.
Також апелянт стверджує, що Пунктом 3.1. договору оренди №2291 від 27.09.2019 установлено, що орендна плата визначена за результатами конкурсу на право оренди майна, становить, без ПДВ, за базовий місяць розрахунку: березень 2019 року - 322000,00 грн.
За твердженням апелянта Постановою №611 установлено знижувальні коефіцієнти до розміру орендної плати, розрахованої відповідно до "Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу", затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786. Постановою №611 не установлено, що визначені нею знижувальні коефіцієнти застосовуються до розміру орендної плати, визначеної за результатами конкурсу на право оренди. Постановою №611 не установлено, що визначені нею знижувальні коефіцієнти застосовуються до розміру розрахованої відповідно до Методики стартової орендної плати під час визначення орендаря на конкурсних засадах. Таким чином, правова природа орендної плати за договором оренди №2291 від 27.09.2019, яка визначена за результатами конкурсу на право оренди державного майна (пункт 3.1. договору), а не розрахована відповідно до затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 "Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу", та виключає наявність правових підстав для застосування положень постанови №611 до спірних правовідносин.
Щодо безпідставності набуття грошових коштів у розмірі 248873,38 грн апелянт зазначає, що орендна плата за користування майном у період липень-вересень 2020 року сплачена позивачем за зустрічним позовом на виконання умов пункту 3.6. договору оренди №2291 від 27.09.2019. Отже, на думку апелянта, сплачена позивачем за зустрічним позовом на користь апелянта орендна плата за період липень - вересень 2020 року отримана останнім на законній підставі.
Відповідач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу просив суд відмовити у її задоволенні, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін з огляду на його законність та обґрунтованість.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" на рішення Господарського суду Київської області від 25.04.2023 у справі № 911/260/23, розгляд справи призначено на 13.12.2023.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом установлено, що 27.09.2019 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аерохендлінг" (далі - відповідач за первісним позовом або позивач за зустрічним позовом) укладено договір оренди №2291 індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності (далі - договір оренди №2291 від 27.09.2019), згідно з умовами якого Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області передало, а відповідач прийняв у строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: частину приміщення №427, площею 102,00 кв.м, розташоване на першому поверсі пасажирського терміналу "D" (інв. №47578); частину приміщення №427, площею 50,00 кв.м, розташоване на першому поверсі пасажирського терміналу "D" (інв. №47578); частину приміщення №358, площею 54,30 кв.м, розташоване на другому поверсі пасажирського терміналу "D" (інв. №47578), які розміщені за адресою: Київська область, м. Бориспіль, Аеропорт, та перебувають на балансі державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (далі - позивач за первісним позовом або відповідач за зустрічним позовом).
Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області змінено назву на Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі - третя особа), що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Згідно з пунктом 1.2. договору оренди №2291 від 27.09.2019, майно передається в оренду з метою розміщення офісних та допоміжних приміщень.
Відповідно до пункту 2.1. договору оренди №2291 від 27.09.2019, відповідач за первісним позовом вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати нотаріального посвідчення цього договору та підписання акту приймання-передавання майна.
Пунктом 2.4. договору оренди №2291 від 27.09.2019 установлено, що обов'язок щодо складання акта приймання - передавання при укладенні договору покладається на третю особу.
Згідно з пунктом 3.1. договору оренди №2291 від 27.09.2019, орендна плата визначена за результатами конкурсу на право оренди майна, становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку березень 2019 року 322000,00 грн.
Відповідно до пункту 3.2. договору оренди №2291 від 27.09.2019, нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.
Пунктом 3.3. договору оренди №2291 від 27.09.2019 установлено, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розміщується на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики.
Згідно з пунктом 3.6. договору оренди №2291 від 27.09.2019, орендна плата перераховується до державного бюджету та позивачу за первісним позовом у співвідношенні 70% до 30%, щомісяця, не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених методикою розрахунку і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Відповідно до пункту 3.7. договору оренди №2291 від 27.09.2019, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та позивачу за первісним позовом у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.
Пунктом 5.4. договору оренди №2291 від 27.09.2019 установлено, що відповідач за первісним позовом зобов'язується своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та позивачу (у платіжних дорученнях, які оформлює відповідач, вказується "Призначення платежу" за зразком, наведеним у пункті 11 договору).
Згідно з пунктом 10.1. договору оренди №2291 від 27.09.2019, цей договір діє з 27.09. 2019 до 11.06.2034.
28.10.2019 майно передано третьою собою відповідачу за первісним позовом, що підтверджується актом приймання-передачі орендованого майна, копія якого долучена до матеріалів справи.
Апелянт стверджує, що для сплати орендної плати за користування майном у січні 2022 року ним виставлені, а відповідачем за первісним позовом 11.02.2022 отримані самостійно в бухгалтерії позивача такі документи:
- рахунок-фактура від 31.01.2022 №76/203 всього на суму 459342,24 грн, з яких до сплати на користь позивача за первісним позовом належить 191392,60 грн;
- акт приймання-здачі виконаних послуг від 31.01.2022 до рахунку-фактури від 31.01.2022 №76/203, що підтверджується реєстром виданих/отриманих оригіналів документів за період надання послуг з 01.01.2022 по 31.01.2022.
Апелянт також стверджує, що для сплати орендної плати за користування майном у лютому (01.02-23.02) 2022 року ним виставлені та направлені відповідачу за первісним позовом засобами електронного зв'язку з використанням програмного забезпечення M.E.Doc "З використанням гарантованої доставки", а відповідачем за первісним позовом отримані такі документи:
- 25.05.2022 - рахунок-фактура від 28.02.2022 №76/411 всього на суму 383353,91 грн, з яких до сплати на користь позивача за первісним позовом належить 159730,80 грн;
- 19.03.2022 - акт приймання-здачі виконаних послуг від 28.02.2022 до рахунку-фактури від 28.02.2022 № 76/411.
Апелянт зазначає, що у порушення взятих на себе на умовах пунктів 3.6. та 5.4. договору оренди №2291 від 27.09.2019 зобов'язань, відповідач за первісним позовом не в повному обсязі сплатив на користь позивача за первісним позовом орендну плату за користування майном у період січень-лютий (01.02-23.02) 2022 року, розмір заборгованості 255427,10 грн.
Апелянт стверджує, що відповідачем за первісним позовом допущене порушення умов договору оренди №2291 від 27.09.2019, в частині внесення орендної плати за користування майном у жовтні 2021 року. Для сплати орендної плати за жовтень 2021 року виставлений, а відповідачем 11.11.2021 самостійно отриманий рахунок-фактура на суму 447165,64грн, з яких до сплати на користь позивача за первісним позовом належало 186319,02 грн. Апелянт відзначає, що в порушення п.п. 3.6. та 5.4. договору оренди №2291 від 27.09.2019 відповідач не в повному обсязі сплатив на користь позивача за первісним позовом орендну плату за користування майном у жовтні 2021 року, що призвело до виникнення заборгованості в сумі 93159,51 грн.
Таким чином, позивач за первісним позовом зауважує, що загальна заборгованість відповідача за первісним позовом за договором оренди №2291 від 27.09.2019 у період за жовтень 2021 року та січень-лютий (01.02-23.02) 2022 року складає 348586,61 грн.
Також позивачем за первісним позовом нараховані 3% річних у розмірі 10593,88 грн, інфляційні втрати у розмірі 81321,79 грн та пеня (відповідно до пункту 3.7. договору оренди №2291 від 27.09.2019) у розмірі 142141,60 грн.
Разом із тим, позивач за зустрічним позовом відзначає, що в липні-вересні 2020 року відповідачем за зустрічним позовом нарахована йому орендна плата за договором оренди №2291 від 27.09.2019 у розмірі 100% (165860,85 грн за липень 2020 року, 165529,13 грн за серпень 2020 року, 166356,77 грн за вересень 2020 року), яку позивач за зустрічним позовом сплатив, що підтверджується відповідними рахунками на оплату та платіжними дорученнями.
Зважаючи на додаток 2 до постанови №611, яким установлено, що нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 50 відсотків орендарям, які використовують нерухоме державне майно для розміщення офісів (зокрема в аеропортах) та лист третьої особи від 30.11.2020 №50-02.02-4802, в якому повідомлено позивача за зустрічним позовом, що нарахування орендної плати за користування приміщеннями на підставі договору оренди №2291 від 27.09.2019 та відповідно до наказу третьої особи від 05.11.2020 №710 здійснюється у розмірі 50% нарахованої орендної плати, позивач за зустрічним позовом листом від 07.05.2021 №01-12/178 вимагав від відповідача за зустрічним позовом повернути надмірно отримані кошти за договором оренди та запропонував частково зарахувати переплату з оренди в рахунок інших зобов'язань перед ним.
Позивач за зустрічним позовом відзначає, що листом від 02.06.2021 №03-22-48 відповідач за зустрічним позовом повідомив, що не погоджується із зарахуванням частини переплати з оренди в рахунок інших зобов'язань орендаря.
Позивач за зустрічним позовом зазначає, що листом від 10.02.2023 №01-12-36 він повторно звернуся до відповідача за зустрічним позовом із вимогою щодо повернення переплати з орендної плати.
Позивач за зустрічним позовом констатує, що відповідач за зустрічним позовом безпідставно набув грошові кошти у розмірі 248873,38 грн (50% орендної плати, сплаченої позивачем за зустрічним позовом за липень-вересень 2020 року) та зобов'язаний їх повернути, як це визначено статтею 1212 Цивільного кодексу України. Окрім цього, у зв'язку із неповерненням відповідачем за зустрічним позовом переплати з орендної плати (безпідставно набутих коштів), він, в силу приписів статті 625 Цивільного кодексу України, має повернути цю суму переплати з урахуванням інфляційних втрат та трьох процентів річних.
Відповідно до розрахунку позивача за зустрічним позовом сума переплати з орендної плати (50% орендної плати належної до сплати відповідачу за зустрічним позовом за договором оренди №2291 від 27.09.2019) становить 248873,38 грн, інфляційних втрат - 80316,40 грн, 3% річних - 12968,69 грн.
Згідно з частиною 1 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, яка діяла на момент укладення договору оренди), орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.
Відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, яка діяла на момент укладення договору оренди), орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.
Частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України установлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з частиною 5 статті 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не установлено договором.
Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Щодо заборгованості за договором оренди №2291 від 27.09.2019 за жовтень 2021 року та січень 2022 року, судова колегія відзначає, що постановою №611 врегульовані питання щодо звільнення орендарів від орендної плати.
Згідно з пунктом 1 постанови №611, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2:
1) звільняються від орендної плати орендарі за переліком згідно з додатком 1;
2) нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, розрахованої відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995, здійснюється у розмірі:
- 50 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 2;
- 25 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 3.
Відповідно до пункту 2 постанови №611, на орендодавців державного майна покладено обов'язок із забезпечення нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови, починаючи з дати встановлення карантину.
У додатку 2 до постанови №611 наведено перелік орендарів, для яких нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 50%, зокрема, до переліку орендарів, для яких нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 50% віднесено орендарів, які використовують нерухоме державне майно для розміщення офісних приміщень (зокрема в аеропортах).
Згідно з пунктом 1.2 договору оренди №2291 від 27.09.2019, майно передається в оренду з метою розміщення офісних та допоміжних приміщень.
Так, відповідно до пункту 2 постанови №611, орендодавців державного майна зобов'язано забезпечити нарахування орендної плати орендарям, згідно з пунктом 1 цієї постанови, починаючи з дати встановлення карантину.
Оскільки у постанові №611 відсутні будь-які процедури надання передбачених нею звільнень і знижок, у тому числі, не установлено необхідність отримання погоджень або укладення додаткових угод, суд дійшов висновку, що нарахування орендної плати орендарям у розмірах, передбачених пунктом 1 цієї постанови, є державним регулюванням такої плати, а тому отримання погодження щодо звільнення або знижки орендної плати, так само як і внесення змін до договору оренди, цією постановою не вимагається.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №910/13397/20 від 26.08.2021.
Як убачається з наказу Фонду Державного майна України №710 від 05.11.2020, відповідно до якого на виконання, в тому числі й постанови №611, на період дії карантину, введеного Кабінетом Міністрів України, нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, розрахованої відповідно до методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995, здійснюється у розмірі 50 % суми нарахованої орендної плати відповідачу за первісним позовом за договором оренди №2291 від 27.09.2019, починаючи з дати встановлення карантину.
Ураховуючи вищевикладене, у період з 12.03.2020 (дата встановлення карантину) та по теперішній час, нарахування орендної плати за договором підлягає у розмірі 50 % суми нарахованої орендної плати.
В матеріалах справи наявні докази сплати відповідачем за первісним позовом 93159,51 грн, що становить 50% розміру орендної плати позивачу за первісним позовом за жовтень 2021 року, та 95696,30 грн, що становить 50% розміру орендної плати позивачу за первісним позовом за січень 2022 року. Таким чином, у відповідача за первісним позовом відсутня заборгованість за договором оренди №2291 від 27.09.2019 за жовтень 2021 року та січень 2022 року.
Щодо заборгованості за договором оренди №2291 від 27.09.2019 за лютий 2022 року, суд відзначає, що відповідно до пункту 3.6. договору оренди №2291 від 27.09.2019, орендна плата перераховується до державного бюджету та позивачу за первісним позовом у співвідношенні 70% до 30%, щомісяця, не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених методикою розрахунку і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Пунктом 5.4. договору оренди №2291 від 27.09.2019 установлено, що відповідач за первісним позовом зобов'язується своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та позивачу за первісним позивом.
Згідно зі статтею 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України установлено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору заснована на свободі волевиявлення, а останнє, у свою чергу, спирається на свободу волі, що реалізується за допомогою диспозитивності норм цивільного права. Диспозитивністю є заснована на нормах даної галузі право юридичної свободи суб'єкта цивільних правовідносин здійснювати свої суб'єктивні права за своїм розсудом.
Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У статті 629 Цивільного кодексу України визначається, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Також в юриспруденції широко застосовується принцип "pacta sunt servanda" або у перекладі з латини - договорів необхідно дотримуватись. Так наприклад, статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів закріплено принцип pacta sunt servanda, відповідно до якого кожен чинний договір є обов'язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися.
В договорі оренди №2291 від 27.09.2019 відсутні пункти, які б зобов'язували позивача за первісним позовом чи третю особу надавати відповідачу за первісним позовом у строк до 15 числа місяця, наступного за звітним, акти приймання-здачі виконаних послуг чи відповідні рахунки-фактури. Пунктом 3.6. договору оренди №2291 від 27.09.2019 чітко установлено, що оплата за договором здійснюється до 15 числа місяця, наступного за звітним.
Ураховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку, що у відповідача за первісним позовом існувало зобов'язання сплатити до 15.03.2022 50% розміру орендної плати позивачу за первісним позовом за лютий 2022 року (з 01.02.2022 по 23.02.2022), що становить 79865,40 грн.
Суд зазначає, що відповідач за первісним позовом у своєму відзиві посилається на настання для нього форс-мажорних обставин, зокрема у зв'язку із введенням воєнного стану на території України, як на причину несплати платежу за лютий 2022 року.
Суд зауважує, що у договорі оренди №2291 від 27.09.2019 відсутні пункти, які б регулювали правовідносини між сторонами у разі настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Також в ній визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.
Відповідно до пункту 3.3. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затверджених рішенням президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 №44(5), сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - це документ, за затвердженими президією Торгово-промислової палати України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим регламентом.
Відповідно до пунктів 6.1. та 6.2. вищезазначеного Регламенту підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов'язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.
Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 зазначено: "Форс-мажорні обставини не мають преюдиціального (заздалегідь установленого) характеру. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом" та "Також, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання зобов'язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.".
Ураховуючи вищенаведене, суд зазначає, що форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Таким чином, сертифікат видається заінтересованому суб'єкту господарювання на підставі його звернення, а іншого порядку засвідчення форс-мажорних обставин чинним законодавством України не визначено.
У той же час, суд відзначає, що Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія Російської Федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили). Указаний лист Торгово-промислової палати України адресований "Всім, кого це стосується", тобто, необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні.
Лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність у нього форс-мажорних обставин.
Факт засвідчення Торгово-промисловою палатою України форс-мажорних обставин - військової агресії Російської Федерації проти України, сам по собі не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов'язань.
Матеріали справи не містять сертифікату Торгово-промислової палати України чи уповноважених регіональних торгово-промислових палат, що засвідчив би наявність форс-мажорних обставин, які впливають на можливість виконання зобов'язань відповідачем за договором оренди №2291 від 27.09.2019. Також матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем про настання форс-мажорних обставин, які настали для відповідача та безпосередньо вплинули на виконання його обов'язків.
Отже, у відповідача за первісним позовом існує заборгованість за договором оренди №2291 від 27.09.2019 за лютий 2022 року (з 01.02.2022 по 23.02.2022) у розмірі 79865,40 грн.
За змістом частини 2 статті 217 Господарського кодексу України убачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які згідно з частиною першою статті 230 Господарського кодексу України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.
Відповідно до пункту 3.7. договору оренди №2291 від 27.09.2019 орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу (позивачу) за первісним позовом у визначеному пунктом 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.
Пунктом 3.7. договору оренди №2291 від 27.09.2019 чітко визначається зобов'язання зі сплати простроченої орендної плати з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ як третій особі (до бюджету), так і позивачу за первісним позовом.
Отже, позивач за первісним позовом має підстави для нарахування пені за прострочення оплати за договором оренди №2291 від 27.09.2019.
Так, у відповідача за первісним позовом існує заборгованість за договором оренди №2291 від 27.09.2019 за лютий 2022 року (з 01.02.2022 по 23.02.2022), яка становить 79865,40 грн, і яка є простроченою з 16.03.2022. У той же час, позивач за первісним позовом нараховує пеню за платежем за лютий 2022 року за період з 16.03.2022 по 08.02.2023.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не установлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суд зазначає, що у договорі оренди №2291 від 27.09.2019 відсутні пункти, які б встановлювали більший за 6 місяців строк нарахування пені.
У постанові Верховного Суду від 26.01.2022 у справі №910/18557/20 зазначається, що визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та % річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок.
Аналогічні правові висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 27.05.2019 у справі №910/20107/17, від 21.05.2019 у справі №916/2889/13, від 16.04.2019 у справах №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 14.02.2019 у справі №922/1019/18, від 22.01.2019 у справі №905/305/18.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 15054,08 грн.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц виклала свої висновки про те, що положеннями статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання, незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).
Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті та трьох процентів річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання (постанова Верховного Суду від 12.09.2018 у справі №712/5856/15-ц).
Верховний Суд України у постанові від 12.04.2017 у справі №3-1462гс16 підкреслив, що платежі, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У постанові Верховного Суду від 26.01.2022 по справі №910/18557/20 зазначається, що визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та % річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення вимог про стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 14898,86 грн, та 3% річних у розмірі 2028,36 грн.
Щодо зустрічних позовних вимог колегія суддів відзначає наступне.
Як зазначено вище, дія постанови №611 розповсюджується на правовідносини за договором оренди №2291 від 27.09.2019, а саме: в частині застосування знижки на оплату за оренду на час дії карантину.
Наказом від 05.11.2020 №710 "Щодо нарахування орендної плати на період дії карантину" третя особа, яка є орендодавцем за договором оренди №2291 від 27.09.2019, установила, що на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, розрахованої відповідно до методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786, здійснюється у розмірі 50 відсотків суми нарахованої орендної плати, а також, що нарахування орендної плати з урахуванням знижки у розмірі 50 відсотків, позивачу за зустрічним позовом починається з дати встановлення карантину.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу SARS-CoV-2" №211 від 11.03.2020, з 12.03.2020 на всій території України установлено карантин. Таким чином, суд дійшов висновку, що знижка у розмірі 50% за договором оренди №2291 від 27.09.2019 застосовується з 12.03.2020.
Отже, позивач за зустрічним позовом у період липень-вересень 2020 року повинен був оплатити на користь відповідача за зустрічним позовом лише 50% відповідної орендної плати за договором оренди №2291 від 27.09.2019.
Щодо вимог про стягнення переплати у розмірі 248873,38 грн, як безпідставно набутих коштів колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
У постанові Верховного Суду від 17.08.2021 № 913/371/20, зокрема, зазначається таке: " 10.11. Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, згідно з якою особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. 10.12. Системний аналіз положень статей 11, 177, 202, 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). 10.13. Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах. Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. 10.14. Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. 10.15. Таким чином, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 № 6-100цс15, постановах Верховного Суду України від 25.02.2015 № 3-11гс15 та від 24.09.2014 № 6-122цс14. 10.16. Виключенням є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв'язку з зобов'язанням (правочином), але не відповідно до його умов.".
Відповідно до вищезазначеної позиції Верховного Суду, за наявності правочину - договору оренди №2291 від 27.09.2019, у правовідносинах між позивачем за зустрічним позовом та відповідачем за зустрічним позовом грошові кошти, що сплачені відповідачем за зустрічним позовом, а конкретно - 248873,38 грн, не були безпідставно набутим позивачем за зустрічним позовом майном.
У вищезазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновків про можливість застосування статті 1212 Цивільного кодексу України навіть за наявності правочину, як правової підстави для набуття коштів, у випадку зміни або припинення такої правової підстави.
Отже, положення постанови №611 та наказу третьої особи від 05.11.2020 №710 "Щодо нарахування орендної плати на період дії карантину", змінили правову підставу набуття відповідачем за зустрічним позовом грошових коштів саме в частині переплачених позивачем за зустрічним позовом 50% відповідної орендної плати за період липень-вересень 2020 року у розмірі 248873,38 грн.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для стягнення 248873,38 грн з відповідача за зустрічним позовом.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Керуючись статтями 79 та 86 Господарського процесуального кодексу України суд має встановити правильність здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.
Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 у справі №910/20107/17, від 21.05.2019 у справі №916/2889/13, від 16.04.2019 у справах №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 14.02.2019 у справі №922/1019/18, від 22.01.2019 у справі №905/305/18.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Наявний у матеріалах справи лист позивача за застрічним позовом від 07.05.2021 №01-12/178 називається "заява щодо зарахування зустрічних однорідних вимог" та не містить прямої вимоги про повернення грошових коштів. Лист від 10.02.2023 №01-12-36 називається "щодо повернення надмірно отриманих коштів" та містить конкретну вимогу про повернення грошових коштів у розмірі 248873,38 грн. У той же час, у даному листі не міститься вимога щодо конкретного строку повернення грошових коштів.
Відповідно до прямого припису статті 530 Цивільного кодексу України боржник повинен виконати зобов'язання у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги. Таким чином, прострочення виконання зобов'язання з повернення 248873,38 грн. починається з 18.02.2023.
У своїх розрахунках щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних позивач за зустрічним позовом визначає період прострочення зобов'язання з 18.05.2020 по 10.02.2023.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що оскільки прострочення виконання зобов'язання з повернення 248873,38 грн. починається з 18.02.2023, то, відповідно, не вбачає підстав для задоволення вимог позивача за зустрічним позовом про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, з урахуванням меж позовних вимог.
Відповідно до частини 11 статті 238 Господарського процесуального кодексу України установлено, що у разі часткового задоволення первісного і зустрічного позовів про стягнення грошових сум суд проводить зустрічне зарахування таких сум та стягує різницю між ними на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму.
За таких обставин обґрунтованим є проведення зустрічного зарахування в порядку частини 11 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, в результаті якого зустрічно зараховано 79865,40 грн основного боргу, що присуджено до стягнення за первісним позовом та 248873,38 грн основного боргу, що присуджено до стягнення за зустрічним позовом, а також 1678,01 грн судового збору за первісним позовом та 3733,30 грн судового збору за зустрічним позовом.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підставі наявних матеріалів справи колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник - ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", у розумінні статті 86 ГПК України не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду Київської області від 25.04.2023 у справі №911/260/23, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Ураховуючи наведене, рішення Господарського суду Київської області від 25.04.2023 у справі №911/260/23 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.
Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" на рішення Господарського суду Київської області від 25.04.2023 у справі №911/260/23 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Київської області від 25.04.2023 у справі №911/260/23 залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль".
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 21.12.2023.
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді С.І. Буравльов
В.В. Шапран