печерський районний суд міста києва
Справа № 757/56141/23-ц
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"18" грудня 2023 р. суддя Печерського районного суду м. Києва Литвинова І. В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
06 грудня 2023 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана цивільна справа, для розгляду якої, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), визначено суддю та передано 08 грудня 2023 року, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , звертаючись до суду із вказаним позовом, обґрунтовують його тим, що діями Ленінського районного суду м. Миколаєва і Миколаївського апеляційного суду під час розгляду справи № 487/5627/21 щодо оскарження постанови про закриття кримінального провадження № 42021000000001317 від 16 червня 2021 року їм завдано моральної шкоди у розмірі 2 000 000, 00 грн.
Кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою ст. 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів викладено у положеннях статті 16 Цивільного кодексу України.
Право вибору способу захисту, передбаченого законом, належить особі, яка звернулася за захистом свого права та їй належить право визначення предмета і підстав позову.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, які викладені у пункті 10 постанови від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади», виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Відповідно до положень ст. ст. 62, 126, 129 Конституції України, матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного; судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Отже, зазначеними положеннями Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.
Відповідно до частини другої ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Проте в зазначених вище випадках між позивачами та суддями або судами (відповідачами) такі правовідносини не виникають, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції.
Предметом нового судового розгляду не можуть бути ухвалені у іншій справі судові рішення або процесуальна діяльність судді при їх ухваленні.
Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя й посяганням на процесуальну незалежність (статті 126 і 129 Конституції України).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової (юридичної) визначеності. Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
Як зазначено у пункті 61 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Брумареску проти Румунії», право на справедливий розгляд у суді, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, має тлумачитися у світлі Преамбули до Конвенції, яка проголошує, з-поміж іншого, верховенство права як частину спільної спадщини Договірних Сторін. Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової певності, який вимагає, крім іншого, щоб у випадках, коли суди винесли остаточне рішення з якогось питання, їхнє рішення не підлягало сумніву.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватися, зокрема для дотримання правил судової процедури, і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (рішення у справі Плахтєєв та Плахтєєва проти України (Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine), N 20347/03, § 36, від 12 березня 2009 року).
Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається. Суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства, відповідно до пункту 1 частини другої ст. 186 ЦПК України.
Таким чином, аналізуючи обставини, які стали підставою для звернення позивачів до суду, те, що предметом позову є стягнення компенсації моральної шкоди, як вказують автори, завданої діями суддів Ленінського районного суду м. Миколаєва і Миколаївського апеляційного суду під час розгляду справи № 487/5627/21, зазначені положення Конституції України, слід дійти висновку про відмову у відкритті провадження у справі, оскільки заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, сформованим у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), «заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 109 КАС України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження), «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 170 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного чи адміністративного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами (пункт 66 постанови).
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 62, 124, 126, 129 Конституції України, ст.ст. 1-18, 23, 33, 34, 184, 186, 258-261, 263, 353, 354 Цивільного процесуального кодексу України,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя І. В. Литвинова