Справа № 344/17702/23
Провадження № 22-ц/4808/1515/23
Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А.
Суддя-доповідач Пнівчук
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2023 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючої Пнівчук О.В.
суддів : Бойчука І.В., Томин О.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського міського суду від 01 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про стягнення компенсації втрати частини доходів,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про стягнення компенсації втрати частини доходів.
Позовні вимоги мотивувала тим, що рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2020 року зобов'язано Головне Управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01.01.2014 по 02.08.2014 у відповідності до ч.4 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю з 01.01.2014 по 02.08.2014 у відповідності до ст.50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, виходячи із мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням раніше сплачених сум. На виконання рішення суду було проведено перерахунок пенсії. Недоплачену суму пенсії в розмірі 48672,68 грн було зараховано на її картковий рахунок 20.07.2023 року. Так як пенсійне забезпечення несвоєчасно було виплачено позивачу, вона вважає що на підставі положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» їй має бути нараховано та сплачено компенсацію втрати частини доходів за період з серпня 2014 року по липень 2023 року в сумі 123 920,65 грн.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 01 листопада 2023 року позов ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області про стягнення компенсації втрати частини доходів задоволено.
Стягнуто з Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 123 920 , 64 грн.
Стягнуто з Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області на користь держави 1073 ,60 грн судового збору.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області подав апеляційну скаргу, в якій посилається на необгрунтованість висновків суду та порушення норм матеріального та процесуального права.
Представник апелянта зазначив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Івано-Франківській області та отримує пенсію по інвалідності та додаткову пенсію за шкоду здоров'ю як особа з інвалідністю другої групи, захворювання пов'язане з виконанням обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
На виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.02.2020 року проведено нарахування пенсії позивачці з 01.01.2014 по 02.08.2014 в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 50, ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Сума доплати за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 становила 48 672,68 грн., вказана доплата внесена до Реєстру судових рішень Пенсійного фонду України виплачується за рахунок коштів Державного бюджету України при наявності додаткового фінансування з Державного бюджету в порядку черговості з урахуванням дати набрання рішення суду законної сили.
Доплата згідно рішення суду за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року ОСОБА_1 в сумі 48 672,68 грн виплачена 20.07.2023 року.
Представник апелянта вважає, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) виплата нарахованих доходів. Для стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати слід встановити, що грошовий дохід, у тому числі і пенсія виплачений не вчасно з затримкою на один і більше календарних місяців і така затримка мала умисел органу виплати та відбулась з вини органу виплати.
Зазначив, що оскільки виплата пенсії за рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.02.2020 року, яке набрало законної сили з 18.08.2020 року була проведена 20.07.2023 року, строки виплати нарахованої пенсії не порушені, тому для виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати немає.
Головним управлінням не порушено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, а також відсутні правові підстави для зобов'язання Головного управління здійснити нарахування ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів.
Враховуючи, що поточна пенсія нараховується та виплачується своєчасно, а виплата на виконання рішення суду носить разовий характер, то вона не підпадає під визначення доходів передбачених ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати».
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, щодо розміру нарахованої пенсії на виконання рішення суду, зокрема довідка боржника чи платіжної відомості.
Також, на думку представника апелянта, судом не надано належної оцінки підсудності спору. Органи ПФУ при виконанні судових рішень виконують одне з покладених на них завдань (боржником за якими є державний орган або державна установа), спори, що виникають відповідно до частини першої статті 17 КАС України належать до юрисдикції адміністративних судів (юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій).
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначила, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги його законності не спростовують.
Відповідно до ч. 1ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Справу розглянуто апеляційним судом відповідно до ст. 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.
Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Судове рішення, ухвалене судом першої інстанції не відповідає вищезазначеним вимогам.
Так, обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Важливим також є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
З урахуванням наведеного, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.
Так, статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Із матеріалів справи вбачається, що рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2020 року зобов'язано Головне Управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01.01.2014 по 02.08.2014 у відповідності до ч.4 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю з 01.01.2014 по 02.08.2014 у відповідності до ст.50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, виходячи із мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Рішення набрало законної сили.
На виконання вказаного рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснено перерахунок пенсії, нарахована доплата за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 в розмірі 48 672,68 грн.
Вказана сума перерахована позивачці на картковий рахунок 20.07.2023 року (а.с.13).
23.08.2023 року позивач направив на адресу відповідача заяву про здійснення нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням встановлених строків виплати пенсії (а.с.9-10).
Листом від 06.09.2023 року Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області повідомила позивачку, що вини органу ПФУ щодо порушення строків виплати пенсії немає, тому підстав для виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати немає, адже строки не порушені.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просила виплатити їй компенсацію втрати частини доходів (пенсійних виплат) у зв'язку з порушенням строків їх виплати, посилаючись на те, що несвоєчасне нарахування суми пенсії відбулось з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, тому має право на отримання вищезазначеної компенсації.
Отже, до предмета позову в цій справі входить вимога про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з серпня 2014 року по липень 2023 року в сумі 123 920,65 грн.
Колегія суддів дійшла висновку, що вирішуючи даний спір перш за все необхідно вирішити питання про предметну та суб'єктну юрисдикцію даної справи виходячи насамперед з характеру (змісту) правовідносин, що склалися після того, як адміністративний суд зобов'язав управління ПФУ здійснити перерахунок та виплату пенсії. Поряд з цим слід зауважити, що управління ПФУ виконало судове рішеннята здійснило перерахунок пенсії, нарахована доплата за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 в розмірі 48 672,68 грн, але у зв'язку з несвоєчасною виплатою позивач вважає, що їй має бути нараховано та сплачено компенсацію втрати частини доходів за період з серпня 2014 року по липень 2023 року в сумі 123 920,65 грн.
Так, відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду (пункти 1, 2, 8 частини першої статті 4 КАС України).
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба є діяльністю на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Так позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати.
При цьому вирішення процесуальних питань, пов'язаних з виконанням судових рішень в адміністративних справах, у тому числі щодо стягнення коштів (пенсійних виплат) врегульовано положеннями КАС України.
До предмета позову в цій справі входить вимога про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Як зазначає позивач, управління ПФУ виконало частково судове рішення, перерахувало пенсію, однак з порушенням строків їх виплати.
Так, критерієм для розв'язання юрисдикційних спорів має значення й суб'єктний склад учасників спірних правовідносин, який, однак, не завжди є визначальним.
У правовому відношенні, що склалося, потрібно також визначити, чи управління ПФУ, окрім властивостей стосовно його статусності, діяло чи мало діяти як публічна адміністрація; чи заявлена до виплати на підставі судового рішення перерахована пенсія є продуктом невиконання суб'єктом владних повноважень власне своїх владних, управлінський функцій у сфері відносин соціального забезпечення, чи після присудження і не виплати ця сума набуває властивостей, притаманних поняттям «майно», «доходи», право на які визнав суд і яке на виконання рішення останнього мають бути виплачені позивачу в розмірі його дійсної вартості на час виплати.
Спір який виник між сторонами у даній справі є спором щодо захисту прав та інтересів позивача у зв'язку з невиконанням з боку суб'єкта владних повноважень своїх публічно-владних управлінських функцій.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.
Згідно зі статтями 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
У статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» прямо передбачено, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема, пенсії.
З наведеного регулювання випливає, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Відповідно до положень ч.2,3 ст. ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - органом ПФУ) добровільно чи на виконання судового рішення.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 159 компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, а саме пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Отже колегія суддів вважає, що спір, який виник у справі між позивачем та органом ПФУ як органом виконавчої влади, який у спірних правовідносинах безпосередньо реалізує надані законодавством владні управлінські функції, про зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» є публічно-правовим.
Суть та суб'єктний склад спірних правовідносин вказують на те, що заявлений у цій справі спір належить до юрисдикції адміністративних судів.
Так, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 263 КАС України справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Отже, на правовідносини щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат поширються юрисдикція адміністративних судів.
Відповідно до частини п'ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Спори, які виникають у судах у зв'язку з невиконанням суб'єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов'язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, тому спори щодо порушення своїх зобов'язань суб'єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин.
Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року, справа № 219/11809/15-а, провадження № 11-943апп19.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що спір про право позивача на компенсацію за втрату частини цієї пенсії через порушенням строків її виплат у зв'язку з невиконанням з боку суб'єкта владних повноважень своїх публічно-владних управлінських функцій відноситься до юрисдикції адміністративного суду.
Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України визначено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Згідно вимог ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
Виходячи з вищенаведеного, рішення суду першої інстанції не може вважатись законним та обґрунтованим, і таким, що ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та з дотриманням норм процесуального права, у зв'язку з чим наявні підстави для його скасування та закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 255, частини другої статті 377 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 255, 367, 368, 374, 377, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 01 листопада 2023 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про стягнення компенсації втрати частини доходів закрити.
Роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до Івано-Франківського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повна постанова складена 22 грудня 2023 року.
Головуюча О.В. Пнівчук
Судді: І.В. Бойчук
О.О. Томин