Справа № 645/6632/23
Провадження № 2-о/645/143/23
УХВАЛА
І М Е Н Е М У К РА Ї Н И
22 грудня 2023 року м. Харків
Суддя Фрунзенського районного суду м. Харкова Шевченко Г.С., ознайомившись із заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю, -
ВСТАНОВИВ:
До Фрунзенського районного суду м. Харкова надійшла заява ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , в якій заявник просить суд: встановити факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 1985 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою суду від 27 листопада 2023 року заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Зазначена ухвала суду направлялась представнику заявника на адресу, зазначену власноручно в заяві, отримана представником заявника 08 грудня 2023, про що свідчить зворотне повідомлення, а також на електронний кабітет в системі «Електронний суд» представника заявника та отримана 27.11.2023, однак жодних заяв, клопотань на усунення вказаних в ухвалі суду недоліків не надходило протягом тривалого часу.
Так, Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (статті 55, 124), а статтею 18 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 2453-VI) визначено, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950, далі - Конвенція 1950 року), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Разом з тим, Європейський суд з прав людини в рішенні від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» та у рішенні від 30 травня 2013 року «Наталія Михайленко проти України» зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Тому, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити дотримання позивачем вимог, передбачених ст.ст. 175, 177 ЦПК України.
Судом вбачалось, що заява була подана з порушенням вимог закону та форми і змісту позову.
Виходячи з положень ч. 3 ст. 294 ЦПК України, а також роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року, заява про встановлення факту, що має юридичне значення, повинна відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим ст.ст. 175, 177 ЦПК, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим ст.ст. 294, 318 ЦПК України. Недотримання заявником вказаних вимог унеможливлює відкриття провадження у справі та є підставою для залишення заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, без руху.
Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи (ч. 2 ст. 175 ЦПК України).
До заяви ОСОБА_1 адвокатом Катріч М.М. було надано ордер про надання правової допомоги серії АН №1221553, виданий всупереч до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката (ч. 2 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Згідно ч. 3 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.
Частиною 4 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що адвокат зобов'язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій
Відповідно до п.п. 3, 4, 5 Положення про ордер на надання правової допомоги, затвердженого Рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41, в Україні встановлюється єдина, обов'язкова для всіх адвокатів, типова форма ордера, яку затверджує Рада адвокатів України. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням та повинен містити обов'язкові реквізити, передбачені цим Положенням. Ордер встановленої форми є обов'язковим для прийняття усіма органами, установами, організаціями на підтвердження правомочності адвоката на вчинення дій, передбачених статтею 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
В ордері адвокатом Катріч М.М. в графі «Назва органу, в якому надається правова допомога» зазначено «у судах першої, апеляційної, касаційної інстанціях, органах нотаріату».
Разом з тим, згідно з пп. 12.4 п. 12 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги у новій редакції, затвердженого рішенням Національної асоціації адвокатів України Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року №41, ордер містить наступні реквізити: назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу так і назва групи органів визначених п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (наприклад, судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо).
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що законодавець чітко відокремив судові органи як такі, що повинні бути окремо зазначені в ордері на надання правової допомоги, зокрема в графі «Назва органу, в якому надається правова допомога».
Отже, в ордері на надання правової допомоги має бути зазначено не абстрактний орган державної влади, а конкретна назва такого органу, зокрема суду.
Наведене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року у справі №9901/847/18.
Водночас, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 листопада 2019 року у справі № 910/1669/19 зазначено, що «у випадку коли в ордері адвокатом зазначається про надання правової допомоги у будь-яких судах України, це є достатнім для висновку про наявність у адвоката права на підписання апеляційної скарги».
Також в цій постанові Верховного Суду зазначається, що вказаний висновок не суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №9901/847/18 з огляду на те, що у даному випадку скаржником дотримано вимоги Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, оскільки вказівка у ордері у графі "Назва органу, в якому надається правова допомога" про те, що правова допомога надається в будь-яких судах України є достатнім та необхідним підтвердженням того, що адвокат уповноважений надавати правову допомогу клієнту та представляти його інтереси в будь-яких судах України, а тому не вимагає уточнення/зазначення територіальної, інстанційної, предметної та суб'єктної юрисдикції судів.
В подальшому Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду змінив правову позицію.
Так, в пункті 19 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 серпня 2020 у справі № 911/2636/1 зазначається наступне: «Отже, на сьогодні існує дві постанови, в яких Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що в разі надання адвокатом правової допомоги в суді в ордері має бути зазначено не абстрактний орган державної влади, а конкретна назва такого органу, зокрема суду. При цьому, Велика Палата Верховного Суду не визнає ордер документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги, якщо в графі "Назва органу, в якому надається правова допомога" зазначено, що адвокат надає правову допомогу: 1) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності і підпорядкування (справа № 990/847/18), 2) у всіх органах, установах, організаціях та підприємствах, а також судах у всіх без винятку справах (справа № 9901/939/18).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що наданий ордер не відповідає Положенню про ордер на надання правової допомоги, затвердженому рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41, а відтак не міг вважатися таким, що підтверджує повноваження адвоката Катріч М.М. як представника заявника.
Окрім того, пунктами 5, 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину.
Окреме провадження - це одностороннє провадження, в якому відсутній спір про право.
У ч. 1 ст. 315 ЦПК України йдеться про умови, за яких можливе встановлення юридичних фактів. До таких умов віднесено:
- встановлюваний факт повинен бути юридичним, тобто від його встановлення у особи виникають, змінюються або припиняються особисті чи майнові права;
- коли законом не визначено іншого порядку їх встановлення;
- заявник не має іншої можливості одержати документ, що посвідчує юридичний факт;
- встановлення факту не посвідчується з наступним вирішенням спору про право.
Відповідно до роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд вправі розглядати справи про встановлення юридичних фактів, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Тобто, від встановлення такого факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян та встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
При цьому, як роз'яснено у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилась до 1 січня 2004 року тощо.
Так, у порядку окремого провадження суд може вирішити спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне, так як метою такого судового розгляду є лише встановлення наявності або відсутності самого факту, і факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення, і мати безспірний характер, оскільки якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд повинен залишити заяву без розгляду і роз'яснити заявнику право подачі позову на загальних підставах.
З вищенаведеного вбачається, що встановлення факту, що має юридичне значення в окремому провадженні можливе за умови, що факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають безпосередньо залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи без повторного звернення до суду на підставі цього рішення та встановлення такого факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Відповідно до ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Згідно ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Таким чином, метою фізичної особи звернення до суду з заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту, що має юридичне значення, є виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав.
Характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану. При цьому, в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, але не спір про право цивільне.
Звертаючись до суду з вказаною заявою, заявник просила встановити факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 1985 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою оформлення спадкових прав.
Заявником в заяві було зазначено заінтересованою особою Четверту Харківську міську державну нотаріальну контору, але нотаріус не міг бути заінтересованою особою у даній справі, оскільки згідно постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 р., нотаріуси не є заінтересованими особами і не повинні залучатися до участі у таких справах. Заінтересованими особами у таких справах є інші спадкоємці, а у разі відсутності спадкоємців заінтересованими особами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Таким чином, заявнику необхідно було зазначити належну заінтересовану особу.
Крім того, заявником не було надано доказів відносно факту проживання однією сім'єю, а саме докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов'язків посиланням на докази цього (постанова Верховного Суду від 21.03.2019 року у справі № 461/4689/15-ц).
Відповідно до ч. 2 ст. 83 та ч. 5 ст. 177 ЦПК України, заявник зобов'язаний надати суду всі докази на які він посилається чи подати клопотання, в порядку ст. 84 ЦПК України, у разі неможливості самостійно їх надати, з наданням доказів про неможливість самостійно їх витребувати.
Згідно ч. 4 ст. 135 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Без надання вищезазначених пояснень та доказів, суд не міг визначити, чи вбачається з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, спір про право.
Також, суд звертав увагу заявника на те, що інститут спільного проживання осіб, який породжує юридичні наслідки, передбачений Сімейним кодексом України 2004 року і такий факт може бути встановлений лише з 01 січня 2004 року. Сімейний кодекс України був прийнятий 10.01.2002 р. Згідно Прикінцевих положень вказаного Кодексу він набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України. З вступом у дію Сімейного кодексу України втрачає чинність Кодекс про шлюб та сім'ю України. Згідно Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, він набирає чинності з 01.01.2004 р. Зазначене вище передбачено п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та роз'яснено у п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування».
Крім того, згідно ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання фізичною особою заяви в порядку окремого провадження становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 536 грн. 80 коп.
ОСОБА_1 документу, що підтверджує сплату судового збору або документів, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, суду не надала.
Суд зазначає, що у встановлений судом строк заявник не виконала вимоги ст.ст. 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України, не усунула зазначені в ухвалі суду недоліки.
Згідно з ч. 2 ст. 43 ЦПК України сторони зобов'язані добросовісно здійснювати процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки, що відповідно до принципу юридичної визначеності, як складової частини конституційного принципу верховенства права, зобов'язує відповідача самостійно цікавитися перебігом розгляду судом пред'явленого до нього позову. Тривала відсутність такого інтересу з боку позивача свідчить про його небажання захищати свої процесуальні права.
При цьому суд зазначає, що заявнику надавався достатній час для усунення встановлених суддею недоліків навіть поштовим відправленням.
Відсутність даних обставин перешкоджає суду для відкриття провадження з дотриманням вимог процесуального законодавства та призначення справи з врахуванням строків розгляду.
Відповідно до ч. 3 ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України, якщо позивач у встановлений судом строк не виконає всі перелічені в статтях 175 і 177 Цивільного процесуального кодексу України вимоги, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
За таких обставин, подану заяву слід вважати неподаною та повернути заявнику.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 175, 177, 185, 258-261, 353 Цивільного процесуального кодексу України, суддя -
ПОСТАНОВИВ:
Заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю - вважати неподаною та повернути заявнику.
Повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Заявник має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення позивачу даної ухвали суду.
Суддя: