Справа № 629/6167/23
Номер провадження 2/629/1166/23
РIШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.12.2023 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі головуючого судді Цендри Н.В., за участю секретаря Андрієнко С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до Лозівської об'єднаної територіальної громади в особі Лозівської об'єднаної територіальної громади, третя особа приватний нотаріус Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Ніколенко Наталія Степанівна про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності в порядку спадкування за законом, суд, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернулася до суду з вищевказаною позовною заявою, в обґрунтування якої вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її донька ОСОБА_2 , яка на день смерті була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Після смерті доньки залишилася спадщина у вигляді однокімнатної квартири, розташованої за вище вказаною адресою. Вказала, що донька одна була зареєстрована у даній квартирі, але проживали вони разом. Після смерті доньки вона займалася її похованням, розпорядилася її особистим майном. У зв'язку з постійним проживанням разом з донькою до часу її смерті, вона вважала, що фактично прийняла спадщину, а тому не квапилась з оформленням спадкових прав. На даний час вона звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті доньки. Однак, постановою приватного нотаріуса Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Ніколенко Н.С. від 07.09.2023 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв'язку з пропуском строків для подачі заяви про прийняття спадщини. Наразі належним чином реалізувати свої спадкові права після смерті доньки вона не має можливості, оскільки на час відкриття спадщини її зареєстроване місце проживання не співпадало з місцем її фактичного проживання. Крім того вказала, з огляду на факт її постійного фактичного проживання разом з донькою на час відкриття спадщини, вона є такою, що фактично прийняла спадщину після смерті доньки в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України. З огляну на відсутність її відмови від прийняття спадщини після смерті доньки, вона має право на спадщину за законом після смерті останньої. І таке право підлягає захисту в судовому порядку. В зв'язку з чим просить встановити факт її постійного проживання разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини, за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності на однокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті доньки ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
07.11.2023 року ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито в загальному позовному провадженні.
12.12.2023 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Смірнова Н.А. у судове засідання не з'явилися, представником надано заяву про розгляд справи за її відсутності та відсутності позивача. На задоволенні позовних вимог наполягали у повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилася, надала клопотання про розгляд справи за відсутності представник відповідача за наявними в матеріалах справи документами.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані до суду докази у їх сукупності було встановлено наступні факти та відповідні ним правовідносини.
ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Лозівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Лозівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 09.02.2023 року.
ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором міни, посвідченого Руденко Т.В., приватним нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу Харківської області 30.08.2019 року та Витягом Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №179240111 від 30.08.2019 року.
ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , є донькою ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Лозівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Лозівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства повторно 15.08.2023 року.
Із витягу з реєстру Лозівської територіальної громади ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Постановою приватного нотаріуса Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Ніколенко Н.С. №575/02-31 від 07.09.2023 року, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, яке залишилось після смерті доньки - ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , з причин пропуску шестимісячного строку, встановленого ст. 1270 ЦК України.
З матеріалів спадкової справи, які були витребувані ухвалою суду, вбачається, що 07.09.2023 року приватним нотаріусом Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Ніколенко Н.С. на підставі заяви ОСОБА_1 заведено спадкову справу №128/2023 після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується витягом про реєстрацію у Спадковому реєстрі від 07.09.2023 року.
Із довідки відділу з питань реєстрації місця проживання фізичних осіб та ведення реєстру громади №3604 від 01.09.2023 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , значилась зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1 , з 30.08.2019 року та знята з реєстрації місця проживання 09.02.2023 року у зв'язку зі смертю.
Факт постійного проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_2 підтверджується актом складеним свідками: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які підтверджують, що ОСОБА_1 та її покійна донька ОСОБА_2 дійсно проживали однією сім'єю в квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , з 2019 року по день смерті ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вони мали взаємні права та обов'язки, спільний бюджет, вели спільне господарство, проводили ремонт в квартирі, піклувалися один про одного, купували речі домашнього побуту та особистого вжитку, а також їх заявами.
Відповідно до ст.ст. 1216-1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Статтями 1222 - 1223 ЦК України передбачено, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Згідно зі ст.ст. 1258, 1261 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
За приписами ст.ст. 1269-1270 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
У ст. 1272 ЦК України визначено, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Згідно з ч.1 ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Тобто прийняття спадщини має важливе практичне значення: з ним пов'язана можливість оформлення права власності на спадкове майно шляхом видачі нотаріусом правовстановлюючого документа - свідоцтва про право на спадщину та реєстрації, у випадках, визначених законом, прав на неї (наприклад, на нерухоме майно).
Факт прийняття спадщини характеризується наступними ознаками: односторонній характер даного правочину, оскільки його здійснення залежить виключно від волі спадкоємця; безумовність та беззастережність передбачають, що не можна поставити факт прийняття спадщини у залежність від настання або ненастання якої-небудь умови, рівно як і не допускається часткове прийняття спадщини з відмовою від прийняття тієї її частини, що залишилася; прийняття спадкоємцем спадщини хоча б у частині свідчить про те, що спадкоємець прийняв її у цілому, незалежно від того, у чому полягає частина, що залишилася, і де вона знаходиться.
Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори. Для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу (ч.1ст.1269 ЦК України).
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів. Зокрема, суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» заява про встановлення факту прийняття спадщини та місця її відкриття може бути розглянута судом у порядку окремого провадження, якщо орган, який вчиняє нотаріальні дії, не вправі видати заявникові свідоцтво про право на спадщину через відсутність або недостатність документів, що необхідні для підтвердження в нотаріальному порядку факту вступу в управління або володіння спадковим майном.
Згідно з п. 4.10 п. 4 гл. 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена. Тобто спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за видачею свідоцтва протягом будь-якого часу після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини і має бути доведений спадкоємцем.
В останньому випадку зазначені обставини є підставою для звернення з позовом або заявою (в залежності від наявності або відсутності спору щодо спадкового майна) про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини. Отже, законодавець в даному випадку висунув вимогу про обов'язковість постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що ставить прийняття спадщини у такому випадку в залежність від факту спільного постійного проживання вказаних осіб.
Як випливає із п. 3.22 пункту 3 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.
Установлення юридичних фактів сприяє реалізації конституційних прав громадян. Умовами, за наявності яких можливим є звернення до суду для встановлення фактів, що мають юридичне значення є те, що згідно із законом ці факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб; чинним законодавством не передбачено іншого порядку, їх встановлення факту потрібне заявникові для конкретної мети.
Згідно п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.
У п. 9 роз'яснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.06.2013 року №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» також зазначено, що при встановлені факту прийняття спадщини, то, враховуючи положення статей 1268, 1269 ЦК, мова може йти лише про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо спадкові правовідносин виникли після набрання чинності ЦК (після 1 січня 2004 року).
Згідно ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Як зазначено у ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце перебування особи це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Таким чином, місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться, і особа, яка проживала разом із спадкодавцем на час його смерті має право у судовому порядку встановити факт постійного проживання із спадкодавцем на момент його смерті.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові ВС/КЦС (справа № 484/747/17, 10.01.19), Постанова ВС від 07 листопада 2018 року (справа № 336/709/18-ц), Постановах Пленуму Верховного Суду України від 21.02.2018 року по цивільній справі №317/2329/15-ц та від 28.02.2018 року по цивільній справі №633/344/16-ц.
Згідно положень абз. 8 ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» довідка про реєстрацію місця проживання це документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи, а отже такий документ не підтверджує факт проживання за певною адресою.
Відмітка у паспорті про реєстрацію не має значення при вирішенні питання щодо постійного та фактичного проживання чи не проживання особи у певному місці, оскільки така реєстрація лише є процедурою внесення особою місця свого проживання, тобто є лише технічною процедурою обліку громадян. Місце реєстрації та місце постійного проживання не є тотожними поняттями, а відмітка у паспорті про реєстрацію місця проживання, за відсутності інших достатніх, належних і достовірних доказів, не є безспірним доказом проживання особи у конкретному жилому приміщенні. Відсутність або наявність факту реєстрації за певним місцем проживання сама по собі не впливає на реалізацію права на свободу вибору місця проживання.
Аналогічні правові позиції містяться в ухвалі ВССУ від 27.11.2013 року (ЄДРСРУ № 35732243, Провадження № 6-41137св13), в ухвалі ВССУ від 21.05.2014 року (ЄДРСРУ № 38930106, Провадження № 6-11521св14), в ухвалі ВССУ від 28.01.2015 року (ЄДРСРУ № 42768191, Провадження № 6-47211св13), у Постанові ВСУ від 01.07.2015 року (Провадження № 6-396цс15).
Як зазначено у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року № 7 справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 182 ЦК України, передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Правилами ст.1268 ЦК України встановлено, що прийнята спадщина визнається власністю спадкоємця.
Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється чи не визнається іншою особою.
Право власності гарантоване ст. 41 Конституції України і не може бути визнане дійсним чи не дійсним, оскільки як суб'єктивне право є можливістю здійснювати або не здійснювати будь-які дії, що прямо незаборонені законом, у даному випадку володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.
Згідно роз'яснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.06.2013 року №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», викладених у п. 3.1, умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку, є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством порядку.
Однією з таких підстав є успадкування прав на майно, в тому числі за законом відповідно до ст.1217 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд вправі розглядати справи про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину.
Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008 визначено, що якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини. Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
У постанові від 22.09.2021 по справі № 227/3750/19 Верховний Суд зазначив, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку. За результатами розгляду цієї справи (подібні правовідносини коли позивач постійно проживала із спадкодавцем на час відкриття спадщини та як спадкоємець у встановлений статтею 1270 ЦК України строк заяву про відмову від спадщини нотаріусу не подала, тобто є такою, що прийняла спадщину) Верховний Суд задовольнив вимоги про встановлення факту постійного поживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності на спадкове майно та визнав помилковим рішення апеляційного суду про відмову у задоволенні позову за наявності відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії.
Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З матеріалів спадкової справи вбачається, що окрім позивачки, спадкоємців за законом чи за заповітом та осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадковому майні немає.
Таким чином, встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем необхідно позивачу для прийняття спадщини.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд вважає, що факт постійного проживання позивачки ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_2 на час її смерті, знайшов своє підтвердження у судовому засіданні, а тому заявлені вимоги про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини є обґрунтованими і підлягають до задоволення.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.
Способами захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання права (п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України). Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Встановивши обставини постійного проживання позивачки ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_2 , на час її смерті та враховуючи, що спадкоємець фактично у встановленому законом порядку прийняла спадщину, але не може отримати свідоцтво про право на спадщину за законом, суд вважає, що відповідно до ст. 392 ЦК України право власності позивача підлягає захисту, що не буде суперечити закону, та при цьому не будуть порушені права, свободи чи інтереси інших осіб.
За таких обставин вимоги позивача ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на вищевказане майно у порядку спадкування за законом після смерті доньки ОСОБА_2 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 16, 392, 1258, 1262, 1268-1270, 1273-1275 ЦК України, ст.ст. 4, 13, 76, 77, 258-265, 315, 354 ЦПК України, суд,-
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Лозівської об'єднаної територіальної громади в особі Лозівської об'єднаної територіальної громади , третя особа приватний нотаріус Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Ніколенко Наталія Степанівна про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності в порядку спадкування за законом - задовольнити.
Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на однокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті доньки ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_1 .
Представник позивача - адвокат Смірнова Наталія Андріївна, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №000342 від 25.08.2021 року, видане Радою адвокатів Харківської області на підставі рішення №1 від 29.06.1993 року, адреса: АДРЕСА_3 .
Відповідач: Лозівська об'єднана територіальна громада в особі Лозівської міської ради Харківської області, місцезнаходження а адресою: Харківська область, м. Лозова, вул. Ярослава Мудрого,1.
Третя особа: приватний нотаріус Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Ніколенко Наталія Степанівна, місцезнаходження за адресою: Харківська область, м.Лозова, бульвар Шевченка, 2.
Суддя Наталія ЦЕНДвіРА