справа № 208/3733/21
№ провадження 6/208/100/21
УХВАЛА
Іменем України
03 червня 2021 р. м. Кам'янське
Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, у складі:
Головуючого, судді - Івченко Т.П.,
при секретарі судового засідання Чорнобривець Р.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні розглянув матеріали подання старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам'янське Південно Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Агеєвої В.Г. «про тимчасове обмеження особи (боржника) у праві виїзду за межі України», -
встановив:
Старший державний виконавець звернувся до Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області із поданням, у якому прохає суд встановити тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника в межах виконавчого провадження за виконавчим листом № 208/1/16-к до виконання зобов'язань, покладених на нього згідно виконавчих документів.
У своєму поданні заявник посилається на те, що на виконанні у старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам'янське Південно Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) перебуває виконавче провадження з примусового виконання:
-виконавчого листа № 208/1/16-к виданого 04.10.2017 року Заводським районним судом міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області на підставі Вироку Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04.10.2017 року.
Як встановлено судом, Вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у справі № 208/1/16-к ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, громадянина України, адреса проживання: АДРЕСА_1 , визнаний винуватим у скоєнні кримінального правопорушення за ст. 121 ч. 2 КК України та визначити йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 9 років.
Також за даним вироком, позовні вимоги потерпілої ОСОБА_2 були задоволені повністю. Стягнуто на користь ОСОБА_2 з засудженого ОСОБА_3 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 24 395 гривень, в рахунок відшкодування моральної шкоди 200 000 гривень.
Як зазначає державний виконавець, у зв'язку з тим, що, боржник ухиляється від виконання покладеного на нього рішеннями суду обов'язку, є підстави для застосування до нього заходів щодо тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України.
Державний виконавець, стягував та боржник у судове засідання не з'явилися, будучи сповіщені про дату, час та місце розгляду.
Державний виконавець подав заяву про розгляд подання за її відсутності.
Суд, перевіривши матеріали справи, приходить до наступного.
Відповідно до статей 3, 4, 24, 25, 26 Закону України Про виконавче провадження, виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
В ході примусового виконання державним виконавцем направлені запити щодо перевірки місця проживання та реєстрації боржника, наявності доходів, майна, тощо.
Відповідно до акту державного виконавця боржник за місцем проживання зазначеним у виконавчому листі не проживає, місця реєстрації не має, доході не має.
Станом на час звернення із поданням, державному виконавцю інформація про виконання рішень суду не надходила, тобто заборгованість за виконавчими документами не сплачена, будь-які дії, що направлені на виконання рішень суду не проведені, у зв'язку з чим необхідно вирішити питання щодо тимчасового обмеження виїзду за кордон у відношенні боржника - ОСОБА_3 , останнє відоме місце проживання АДРЕСА_1 .
Основним принципом судочинства, закріпленим Конституцією України є верховенство права.
Відповідно до положень ст.2 ЗУ «Про судоустрій України» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів суспільства, держави.
Ч.1ст.10 ЦПК України встановлено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Ст. 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно з ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом (ст.313ч. 2,4 ЦК України).
Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, який видав виконавчий документ, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості.
Статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» № 3857-ХІІу редакції від 10.12.2015 встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у випадках, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань.
Статтею 441 ЦПК України передбачено, що тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження.
Заборона виїзду за кордон є одним з найсуворіших заходів, що сприяє примусовому виконанню судових рішень, так як пов'язаний з обмеженням конституційного права людини на вільне пересування та вибір місця проживання.
Подання державного виконавця повинно відповідати вимогам, що визначені листом Міністерства юстиції України від 06 червня 2008 року N 25-32/507 «Щодо виїзду за кордон осіб, які мають невиконані зобов'язання, в тому числі зі сплати аліментів, покладені на них рішеннями судів», а саме: ухилення боржника від виконання своїх обов'язків повинно бути обґрунтовано та проведено достатньо заходів примусового виконання рішень передбачених Законом України «Про виконавче провадження у повній мірі з додаванням копій документів виконавчого провадження.
Право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон виникає лише у разі ухилення боржника від виконання, покладених на нього рішенням суду, зобов'язань, тобто наявність лише самого зобов'язання не наділяє державного виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон. Окрім того, факт ухилення має підтверджуватись сукупністю доказів, які приватний виконавець зазначає у поданні.
Державним виконавцем не зазначено і не надано жодного доказу на підтвердження того факту, що саме обмеження боржника ОСОБА_3 у виїзді за кордон яким-небудь чином вплине на виконання боржником рішення суду і буде сприяти погашенню ним заборгованості.
Оскільки, відповідно до ч. 4 ст. 441ЦПК України, подання розглядається судом негайно, без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, за участю державного виконавця, то саме на останнього покладається тягар доказування.
Таким чином, сама по собі наявність невиконання зобов'язання не є безумовною підставою для встановлення обмеження у праві, доведенню підлягає ухилення боржника від виконання.
Відповідно до ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.
На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
На вищевказані обставини звертає увагу Верховний Суд України в узагальненнях від 01.02.2013 року «Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України».
Суд вважає, що приведена вище інформація, а саме зазначені дії в межах виконавчого провадження та відсутність боржника за місцем проживання, відсутність реєстрації місця проживання, не свідчать саме про ухилення від виконання рішення судів і такі дії, не є свідомими.
Згідно зі ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад, як обов'язковості виконання рішень та розумності строків виконавчого провадження.
За змістом ч. 3 ст. 2 ЦПК України принципом цивільного судочинства є виконуваність рішення суду та рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Крім того, виконання рішення суду - є елементом справедливого судового розгляду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З точки зору ст. 2 ЦПК України та рішення Конституційного Суду України N 16-рп/2009 від 30 червня 2009 року обов'язковість рішення суду є однією з основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя.
На це ж посилається і Європейський Суд з прав людини в рішеннях "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року, "Піалопулос та інші проти Греції" від 15 березня 2001 року та "Іммобільяре Саффі проти Італії".
Так, у пункті 40 рішення в справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece) зазначається, що "…право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін".
Крім того, 15 жовтня 2009 року ЄСПЛ було постановлене "пілотне"рішення у справі " ОСОБА_6 проти України"( ОСОБА_7 v. Ukraine).
У цьому рішенні Суд зазначив, що ця справа стосується існуючої проблеми, яка постійно нагадує про себе, породжуючи порушення Конвенції, які найчастіше виявляє Суд у справах проти України; більше ніж половина рішень, винесених Судом у справах проти України, стосуються питання тривалого невиконання остаточних судових рішень, відповідальність за які несуть органи влади України.
Справа, яка розглядається, свідчить про те, що питання тривалого невиконання остаточних рішень та відсутності ефективних засобів юридичного захисту в правовій системі України залишаються невирішеними попри той факт, що існують відповідні рішення Суду з чіткими закликами до Уряду вжити необхідних заходів для вирішення таких питань.
З урахуванням такої позиції Європейського суду суд зважає при цьому також на те, що відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно зі ст. 2 Протоколу N 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.
На здійснення цих прав не може бути встановлено жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Суд вважає, що норми Конституції України та гарантії, встановлені нею, а також міжнародними законодавчими актами, в даному випадку можуть свідчити про порушення прав керівника боржника, як фізичної особи на свободу пересування, оскільки як він, так і стягувані за зведеним виконавчим провадженням, є рівними перед законом і мають рівні права, гарантовані Конституцією України та іншими нормативними актами, на захист своїх прав та інтересів державою.
На підставі вищевикладеного, враховуючи, що на теперішній час заявником не здійсненні заходи, які б доказували ухиляння боржника від виконання зобов'язання, суд вважає за необхідне в задоволенні подання про обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документу відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду і в їзду в Україну громадян України», ст. 18, 19 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 441 ЦПК України, суд
постановив:
Відмовити у задоволенні подання старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам'янське Південно Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Агеєвої В.Г. «про тимчасове обмеження особи (боржника) у праві виїзду за межі України».
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі Апеляційного скарги в 15-денний термін з дня її проголошення.
У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Роз'яснити, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню корона вірусної хвороби (COVID19), строки, визначені ст. 354 ЦПК України,продовжуються на строк дії такого карантину.
Суддя Івченко Т. П.