УХВАЛА
21 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 520/6967/22
адміністративне провадження № К/990/40489/23
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2023 року у справі № 520/6967/22 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці, Головного управління Держпраці у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної служби України з питань праці, Головного управління Держпраці у Харківській області, у якому, з урахуванням уточнень, просив:
- стягнути солідарно з Головного управління Держпраці у Харківській області, Державної служби України з питань праці на користь ОСОБА_1 належної йому заробітної плати у формі грошової компенсації у розмірі 174 321,47 грн за дні невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки з 07 жовтня 2013 року по 17 січня 2022 року (включно);
- визнати бездіяльність Головного управління Держпраці у Харківській області, Державної служби України з питань праці в частині порушення трудового законодавства про оплату праці, про відпустки, порушення права ОСОБА_1 на заробітну плату у формі щорічної основної оплачуваної відпустки гарантованого державою, ігноруючи обов'язкове до виконання судове рішення, яке набрало законної сили, протиправною.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2023 року, позов залишено без задоволення.
01 грудня 2023 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2023 року у справі № 520/6967/22. 18 грудня 2023 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення.
Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи іншим складом суду.
Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд зазначає таке.
За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновку Верховного Суду:
- щодо застосування норми прави, а саме частини дев'ятої статті 44 КАС України, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2023 року (справа № 580/5209/22), від 17 травня 2023 року (справа № 520/4187/21), а також без врахування частин 4, 5, 6 статті 18, частини сьомої та восьмої статті 44, частини десятої статті 79 КАС України причинно-наслідковий зв'язок порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення справи. Також зазначає, що аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного суду від 10 січня 2023 року (справа № 320/6801/21) від 20 квітня 2023 року (справа № 140/16207/21), від 08 травня 2023 року (справа № 340/3531/21), від 10 травня 2023 року (справа № 380/11427/21), від 17 травня 2023 року (справа № 520/4187/21);
- щодо застосування норми права у подібних правовідносинах про виплат основної та додаткової відпустки, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2023 року (справа № 640/22951/21), від 02 листопада 2023 року (справа №380/9055/22), а також, без врахування статтей 1, 2, 45 Конституції України, частини другої статті 77, частини четвертої статті 78, пункту 2 та 3 частини першої статті 37, пункту 4 статті 5 КАС України, частини першої статті 57 Закону України «Про державну службу», пункту 2 частини 1 статті 82 КЗпП України, частини першої статті 1 та частини третьої статті 2 Закону України «Про відпустки», пунктів 2, 4, 10, 12 Порядку надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 2016 року № 270, пункту 22 частини першої статті 20, пункту 1 частини першої статті 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (із змінами). Крім того, зазначає, що аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного суду від 01 серпня 2023 року (справа № 240/30024/21), від 31 жовтня 2023 року (справа № 740/3743/16-а), від 10 жовтня 2023 року (справа № 420/7616/20), від 20 вересня 2023 року (справа № 200/376/21-а).
Суд касаційної інстанції звертає увагу заявника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі цього пункту є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Перевіряючи доводи, наведені заявником у касаційній скарзі, Суд приходить до висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки позивачем лише зазначено про постанови Верховного Суду, проте не обґрунтовано подібність правовідносин у цій справі та у зазначеній скаржником справах.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
При цьому, Суд зазначає, що формальне посилання скаржника на постанови Верховного Суду (зокрема, і цитування окремих абзаців постанов) не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, зокрема, предметом розгляду справи № 380/9055/22 було визнання протиправним та скасування наказу Держмитслужби про звільнення та поновлення позивача на посаді першого заступника начальника Галицької митниці Держмитслужби або на іншій рівнозначній посаді в Львівській митниці, стягнення з Галицької митниці Держмитслужби на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
У справі № 240/30024/21 розглядались вимог про визнання протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо не зарахування позивача до стажу служби в поліції наявну на момент зарахування на службу в управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції вислугу років з 29 серпня 2011 року по 06 січня 2016 року у Державній кримінально-виконавчій службі та зобов'язання Департаменту патрульної поліції зарахувати позивача до стажу служби в поліції, наявну на момент зарахування на службу в управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції вислугу років з 29 серпня 2011 року по 06 січня 2016 року у Державній кримінально-виконавчій службі.
У справі № 740/3743/16-а позивач звертався до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області про визнання протиправними дії відповідача, які пов'язані зі звільненням його за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за віком; скасування наказу про його звільнення за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію; зобов'язання відповідача винести наказ про звільнення його за пунктом 6 статті 36 КЗпП України - відмова від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці; стягнення з відповідача на його користь без утримання прибуткового податку й інших обов'язкових платежів: виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця за весь час виконання обов'язків; вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати; середній заробіток за час затримки розрахунку з 10 вересня 2016 року по день фактичного розрахунку та моральну шкоду у розмірі 2 тисячі грн.
У справі № 420/7616/20 розглядався позов до Міністерства юстиції України тп Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про встановлення відсутності компетенції (повноважень) в. о. начальника Управління Явтушенка А. М. та членів комісії, створеної на підставі розпорядження на ознайомлення позивача з наказом Міністерства юстиції України від 26 травня 2020 року № 1843/к «Про звільнення ОСОБА_2 »; визнання наказу Міністерства юстиції України від 26 травня 2020 року № 1843/к «Про звільнення ОСОБА_2 » неправомірним; поновлення позивача на посаді заступника начальника Управління з питань дотримання прав засуджених осіб та осіб, узятих під варту або призначити на посаду заступника начальника Управління з питань ресоціалізації і захисту прав засуджених; стягнення з Міністерства юстиції України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 липня 2020 року по день поновлення позивачки на посаді; визнання протиправною відмову Міністерства юстиції України у виплаті надбавки за науковий ступінь позивача та зобов'язання здійснити виплату з грудня 2019 року.
У справі № 200/376/21-а позивач звертався з позовом до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (правонаступником якого є Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправним та скасування наказу від 27 листопада 2020 року № 126/1 «Про внесення змін до наказу від 23.12.2019 № 3760/1 «Про звільнення ОСОБА_3 ».
Верховний Суду зазначає, що у зазначених справах є відмінні фактичні обставини та, відповідно, підстави позову і обґрунтування позицій кожної зі сторін.
Щодо посилання позивача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30 листопада 2023 року у справі № 640/22951/21, Суд зазначає, що позивачем лише викладено окремий зміст рішення суду касаційної інстанції, проте не обґрунтовано в чому полягає подібність правовідносин та який висновок судів попередніх інстанцій суперечить висновку Верховного Суду, який викладений у справі № 640/22951/21.
Щодо посилання позивача на постанови Верховного Суду від 16 лютого 2023 року (справа № 580/5209/22) та від 17 травня 2023 року (справа № 520/4187/21), то предметом касаційного розгляду у зазначених справах були рішення судів апеляційних інстанцій щодо правомірності відмови у відкритті апеляційного провадження та відповідно повернення апеляційної скарги.
Заявник касаційної скарги, серед іншого, обґрунтовує касаційну скаргу також тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, що за змістом відповідає підпунктам «а» та «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд звертає увагу заявника, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Крім того, Суд зазначає, що посилання на підпункти пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов'язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв'язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до неповного з'ясування обставин справи судом апеляційної інстанції та переоцінки доказів, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2023 року у справі № 520/6967/22 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці, Головного управління Держпраці у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя М.В. Білак