П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/17733/23
Перша інстанція: суддя Левчук О.А.
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Турецької І.О.,
Шеметенко Л.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Волинської митниці на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2023р. по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «ГЕЛІОС-ВАН» до Волинської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування та картки відмови,
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2023р. ПП «ГЕЛІОС-ВАН» звернулося до суду з позовом до Волинської митниці, у якому просило:
- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів за №UA205030/2023/000130/2 від 15.06.2023р;
- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за №UA205030/2023/000400 від 15.06.2023р..
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з метою митного оформлення товару, поставленого за проформою від 1.06.2023р. №1104038914, підприємством до Волинської митниці подано ЕМД за №23UA205030010203U0 від 12.06.2023р. та документи, що підтверджують митну вартість товарів і обраний перший (основний) метод її визначення.
Проте, за результатами митного оформлення митним органом 15.06.2023р. прийнято рішення про коригування митної вартості товарів за №UA205030/2023/000130/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за №UA205030/2023/000400.
Позивач, вважаючи прийняті митним органом рішення протиправними та такими, що порушують його права та інтереси, звернувся до суду з цим позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2023р. адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Волинської митниці про коригування митної вартості за №UA205030/2023/000130/2 від 15.06.2023р..
Визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Волинської митниці за №UA205030/2023/000400 від 15.06.2023р..
Стягнуто з Волинської митниці за рахунок її бюджетних асигнувань на користь приватного підприємства «ГЕЛІОС-ВАН» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 294,4грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000грн..
Не погодившись із даним судовим рішенням, Волинська митниця подала апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що митний орган приймаючи оскаржувані рішення діяв з порушенням норм митного законодавства України, оскільки товариством надано усі необхідні документи для розмитнення товарів, але митницею не надано їм належної оцінки та визнано, що представлені документи не підтверджують митну вартість товару за ціною договору.
Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що 7.09.2015р. між ПП «ГЕЛІОС-ВАН» (покупець) та ARC FRANCE (продавець) укладено Контракт №09-15-148447 (далі - Контракт), згідно якого продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар, виготовлений продавцем на своїх заводах та філіалах, що далі іменується як «товар» (а.с.41-50 т. 1).
Відповідно до п.1.2 Контракту ціна, тип, кількість товару, умови передплати і оплати, терміни поставки визначаються сторонами для кожної партії товару і зазначаються у проформі.
12.06.2023р. позивач подав до Волинської митниці ЕМД за №23UA205030010203U0, до якої додав: пакувальний лист за №81452463 від 7.06.2023р., інвойс за №7001635821 від 7.06.2023р., проформу за №1104038914 від 1.06.2023р., автотранспортну накладну за №556481-01 від 7.06.2023р., декларацію про походження товару за №7001635821 від 7.06.2023р., платіжну інструкцію в іноземній валюті №43 від 2.06.2023р., рахунок на оплату №78 від 12.06.2023р., довідку про транспортні витрати №12.06.23-1 від 12.06.2023р., контракт №09-15-148447 від 7.09.2015р., додаткову угоду №4 від 1.10.2016р., додаткову угоду № 4/1 від 1.11.2016р., додаткову угоду №5 від 17.11.2016р., додаткову угоду №7 від 1.05.2018р., додаткову угоду №9 від 18.08.2022р., договір про транспортно-експедиторське обслуговування у сфері міжнародних та внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом №0801-14 від 8.01.2014р., експортну митну декларацію №MRN23FRD5620053172614 від 7.06.2023р., митну декларацію №23UA205030010203U0 від 12.06.2023р..
Для підтвердження заявленої митної вартості позивачем додатково надіслано відповідачу наступні документи: повідомлення №108 від 14.06.2023р., у якому надано пояснення, обґрунтувавши відсутність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах; сертифікат про походження товару №740983 від 12.06.2023р., сертифікат про походження товару №740984 від 12.06.2023р., оборотно-сальдову відомість по рахунку №632 за період 1.01.2023 - 13.06.2023рр.; прайс-лист №2023/06-1 від 1.06.2023р.; виписку по рахунку від 2.06.2023р., заявку на перевезення вантажу №GL-F-32 від 2.06.2023р., договір ТЕО №05.10.21-1 від 5.10.2021р., заявку на перевезення вантажу №05/06/23-2 від 5.06.2023р..
15.06.2023р. Волинською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів за №UA205030/2023/000130/2 (а.с.75) та складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за №UA205030/2023/000400 (а.с.74).
Позивач не погоджується із вказаними рішеннями митного органу та вважає їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, звернувся до суду із даним позовом.
Перевіряючи правомірність прийнятого спірного рішення, з урахуванням підстав, з якими позивач просить визнати їх протиправними та незаконними, судова колегія виходить з наступного.
Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями п.п.23,24 ст.4 МКУ встановлено, що митне оформлення - це виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.
На підставі приписів Митного кодексу України орган доходів і зборів здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів, якою, відповідно до ст.49 МКУ, є їх вартість, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
За правилами ст.50 МКУ відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
За змістом ч.1 ст.51 МКУ митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Частинами 1, 2 ст.52 МКУ передбачено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Згідно ч.1 ст.53 МКУ у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Водночас, відповідно до ч.3 ст.53 МКУ, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи, перелік яких визначено вказаною нормою.
В той же час, відповідно до ч.5,6 ст.53 МКУ забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
Як визначено в ст.54 МКУ контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч.1 ст.58 цього Кодексу.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Таким чином, у разі наявності розбіжностей у поданих декларантом до митного оформлення документах для підтвердження заявленої митної вартості товару, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані надати додатковий перелік документів. При цьому, витребування митним органом таких документів може мати місце у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів, підставами для здійснення відповідачем коригування митної вартості стало те, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом обраним декларантом, та містять наступні розбіжності: 1) рахунок на оплату від 12.06.2023р. №78, виданий ТОВ «Прайм Форвардінг», що в свою чергу не підтверджено даним зазначеним в товаротранспортній накладній від 7.06.2023р. №556481-01 про перевізника; 2) копія платіжного доручення від 2.06.2023р. №43 містить інформацію щодо суми 44 500,05євро, що суперечить заявленій фактурній вартості 45 931,91євро.
Надуючи оцінку вказаному, судова колегія зазначає.
Як вбачається із матеріалів справи, декларантом для підтвердження факту транспортних витрат надавались контролюючому органу наступні документи, а саме: довідка про транспортні витрати №12.06.23-1 від 12.06.2023р., рахунок на оплату №78 від 12.06.2023р., автотранспортна накладна №556481-01 від 7.06.2023р., заявки на перевезення вантажу №GL-F-32 від 2.06.2023р., №05/06/23-2 від 5.06.2023р., договір №0801-14 від 8.01.2014р. про транспортно-експедиторське обслуговування, договір №05.10.21-1 від 5.10.2021р. про транспортно-експедиторське обслуговування (а.с.148, 155-159, 168-171 т. 1).
Судова колегія зазначає, що у автотранспортній накладній №556481-01 від 7.06.2023р. перевізником дійсно зазначене ПП «Проф Лайт».
Однак, відповідно до п.1.1. Договору про транспортно-експедиторське обслуговування у сфері міжнародних та внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом № 0801-14, який 8.01.2014р. був укладений між ПП «ГЕЛІОС-ВАН» та ТОВ «Прайм Форвардінг» передбачено, що вказаний договір визначає порядок відносин між сторонами при організації, здійсненні і розрахунках за транспортно-експедиторські послуги (далі ТЕП), що надаються експедитором (ТОВ «Прайм Форвардінг») Замовникові (ПП «ГЕЛІОС-ВАН»), і пов'язані з перевезенням вантажів в міжнародному та внутрішньому автомобільному сполученні. Для виконання своїх зобов'язань за даним договором експедитор (ТОВ «Прайм Форвардінг») має право залучати третіх осіб.
5.10.2021р. між ТОВ «Прайм Форвардінг» та ПП «Проф Лайт» був укладений договір про транспортно-експедиторське обслуговування у сфері міжнародних та внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом №05.10.21-1.
Пунктом 1.1. вищевказаного договору передбачено, що вказаний договір визначає порядок відносин між сторонами при організації, здійсненні і розрахунках за транспортно-експедиторські послуги (далі ТЕП), що надаються Перевізником (ПП «Проф Лайт») Замовникові (ТОВ «Прайм Форвардінг»).
Відповідно до п.п. 1.2, 5.1 Договору про транспортно-експедиторське обслуговування у сфері міжнародних та внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом № 0801-14 від 8.01.2014р. Замовник (ПП «ГЕЛІОС-ВАН») зобов'язується сплатити погоджену сторонами провізну плату. Ціни за цим договором попередньо встановлюються і узгоджуються сторонами перед кожним перевезенням в Заявці. Остаточна сума фрахту вказується в рахунку-фактурі на кожну виконану ТЕП, і може змінюватися, виходячи зі складності виконання Заявки, штрафних санкцій та інших підтверджених витрат, понесених Перевізником при виконанні ТЕП.
2.06.2023р. оформлена Заявка на перевезення вантажу №GL-F-32, за якою ПП «ГЕЛІОС-ВАН» доручив ТОВ «Прайм Форвардінг» здійснення перевезення вантажу - посуд скляний за маршрутом м. Арк, Франція - м. Чорноморськ, Україна. У вказаній Заявці вартість наданих послуг визначена в розмірі 3 500 євро по курсу НБУ на день розмитнення.
5.06.2023р. ТОВ «Прайм Форвардінг», відповідно до положень п.1.1 Договору про транспортно-експедиторське обслуговування у сфері міжнародних та внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом №0801-14 від 8.01.2014р. та умов Договору про транспортно-експедиторське обслуговування у сфері міжнародних та на перевезення вантажу №05.10.21-1 від 5.10.2021р., була оформлена заявка №05/06/23-2 на перевезення ПП «Проф Лайт» вантажу - посуд скляний за маршрутом м. Арк, Франція - м. Чорноморськ, Україна.
При цьому, суд зазначає, що у заявках на перевезення вантажу №GL-F-32 від 2.06.2023р. та №05/06/23-2 від 5.06.2023р., крім маршрутів перевезення товару, повністю співпадають відомості про транспортний засіб, яким здійснювалося перевезення (автомобіль державний реєстраційний номер НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ), а також відомості про водія транспортного засобу.
Аналогічні відомості щодо транспортного засобу зазначені й у автотранспортній накладній № 556481-01 від 7.06.2023р..
У довідці про транспортні витрати №12.06.23-1 від 12.06.2023, виданій ТОВ «Прайм Форвардінг» зазначено, що послуги з перевезення вантажу - посуд скляний за маршрутом м. Арк, Франція - до митного кордону України (м/п Ягодин), автомобілем державний реєстраційний номер НОМЕР_1 / НОМЕР_2 здійснювалися за договором №0801-14 від 8.01.2014р..
ПП «ГЕЛІОС-ВАН» за надання ТОВ «Прайм Форвардінг» послуг з перевезення вантажу, відповідно до договору про транспортно-експедиторське обслуговування у сфері міжнародних та внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом №0801-14 від 8.01.2014р. та Заявки на перевезення вантажу №GL-F-32 від 2.06.2023р. виставлений рахунок на оплату №78 від 12.06.2023р. на суму 137 928,77грн., що відповідає 3 500 євро по курсу НБУ на день розмитнення - станом на 12.06.2023р.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що посилання відповідача на суперечності у відомостях про перевізника, зазначені у рахунку на оплату від 12.06.2023р. №78 та товаротранспортній накладній від 7.06.2023р. № 556481-01, є безпідставними. Відповідач мав можливість перевірити вказані обставини з огляду на надання до митного оформлення документів на підтвердження залучення до перевезення третіх осіб, що не суперечить умовам договору №0801-14 від 8.01.2014р..
Щодо другої підстави для коригування митної вартості - копія платіжного доручення від 2.06.2023р. №43 містить інформацію щодо суми 44 500,05євро, що суперечить заявленій фактурній вартості 45 931,91євро, судова колегія зазначає наступне.
Згідно п. 3.2 Контракту №09-15-148447 від 7.09.2015р. покупець здійснює передоплату на підставі проформи і оплату після отримання товару.
У проформі інвойс за №1104038914 від 1.06.2023р. зазначені умови, на яких здійснюється оплата за товар, а саме: «Умови оплати: Передоплата 60% Оплата 40% після прибуття товару протягом 10 днів» (а.с.34).
Відповідно до платіжного доручення №43 від 2.06.2023р., наданому митному органу, у графі «Призначення платежу» зазначено передоплату за проформою-інвойс №1104038914 від 1.06.2023р. та іншими проформами, а також інвойс, що стосується попередніх митних поставок в межах контракту №09-15-148447 від 7.09.2015р..
Вартість товару, який був поставлений, визначена у інвойсі №7001635821 від 7.06.2023р. та складає 45 930,91 євро. Саме така сума була вказана декларантом у МД №23UA205030010203U0 від 12.06.2023р..
Відповідно до п.п.3-5 ч.2 ст.53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є, серед іншого: рахунок-фактура (інвойс) або рахунок проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.
Колегія суддів зауважує, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару.
При цьому, платіжне доручення є доказом щодо виконання (неналежного, виконання) покупцем умов зовнішньоекономічного договору, а не доказом розбіжностей у документах чи неповноти документів, доданих до митної декларації.
У постанові від 22.10.2020 у справі № 320/2455/19 Верховний Суд зазначив, що квитанція або платіжне доручення (платіжні документи) свідчать про факт переказу певної суми коштів, проте не свідчать про суму коштів, яка має бути сплачена за відповідний товар. Тобто прямого зв'язку між відомостями із квитанції/платіжного доручення та митною вартістю товару немає.
У зв'язку із зазначеним, судова колегія вважає, що відповідачем не надано належної оцінки вказаним обставинам, а тому відповідні підстави прийняття спірних рішень є необґрунтованими.
Приймаючи рішення про коригування митної вартості товарів, апелянт зазначив, що додатково поданий документ від 1.06.2023р. №б/н містить код покупця і не може вважатися прайс-листом.
Надаючи оцінку вказаному, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до ч.3 ст.53 МКУ каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс- листи) виробника товару належать до додаткових документів, що підтверджують митну вартість товарів.
Колегія суддів вказує, що законодавство України не містить обов'язкових вимог щодо складення та заповнення вищевказаних документів.
Крім того, прайс-лист не є обов'язковим документом, що передбачений ч.2 ст.53 МКУ, який має подати декларант під час митного оформлення товару, та не є документом, що підтверджує вартість імпортованого товару, оскільки здійснення оплати за придбаний товар підтверджується відповідними платіжними дорученнями та інвойсом. Прайс-лист - це довідник цін (тарифів) на товари та/або види послуг, який безпосередньо адресований покупцю, та є лише пропозицією щодо вартості товару, а його конкретна ціна, порядок її сплати визначаються сторонами та обумовлюються відповідним інвойсом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.12.2020р. у справі №420/2850/19.
Отже, наявність чи відсутність у прайс-листі певних відомостей (реквізитів), складання прайс-листа для певного контрагента, не є ціноутворюючим фактором, не впливає на числове значення заявленої митної вартості товарів та не може свідчити про заниження позивачем митної вартості товарів.
Що стосується посилань апелянта на наявність в ЄАІС Держмитслужби більших показників вартості товарів, то судова колегія вважає, що сама по собі така інформація не може бути підставою для застосування до інших імпортерів, за наявності документів, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару.
Враховуючи вищевказане, судова колегія вважає, що надані товариством документи не містять розбіжності, які мають або мали б вплив на правильність визначення митної вартості, а також не містять явні ознаки підробки та при цьому, містять усі відомості, які підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.
Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог товариства, оскільки митним органом не спростовано ціну товару, а також не підтверджено об'єктивної неможливості на підставі наданих позивачем документів визначити ціну та рівень митної вартості товару за основним методом. При цьому, інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої товариством митної вартості товару, не встановлено.
Надаючи правову оцінку правомірності стягнення з відповідача на користь позивача правничої допомоги у розмірі 6 000грн., судова колегія виходить з наступного.
Пунктом 1 ч.3 ст.132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 ст.139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч.7 цієї статті розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
За вимогами ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За змістом частин другої - п'ятої ст.134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити обґрунтованість рівня витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
За приписами ст.30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У свою чергу, в підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Враховуючи, що судом першої інстанції встановлено обсяг робіт (наданих послуг) та понесення позивачем витрат, пов'язаних з виконанням таких робіт (наданих послуг), колегія суддів погоджується з висновками суду про задоволення вимог, з урахуванням принципу пропорційності та співмірності, щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000грн..
Крім того, ПП «ГЕЛІОС-ВАН» було заявлено клопотання про розподіл витрат на правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи судом апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат під час розгляду справи в апеляційній інстанції, судова колегія виходить з наступного.
21.10.2021р. між ПП «ГЕЛІОС-ВАН» та АО «Едвайзерс» укладений Договір №24 про надання правової допомоги та 5.07.2023р. Додаткова угода №24 до нього.
Згідно акту прийому-передачі наданих послуг до Додаткової угоди №24 до Договору №24 про надання правової допомоги від 21.10.2021р. АО «Едвайзерс» надало наступні види правової допомоги: ознайомлення з апеляційною скаргою Волинської митниці, підготовка та подача до суду відзиву на апеляційну скаргу та підготовка та подача клопотання про долучення доказів.
Крім того, зазначено, що вартість послуг за вказаним актом складає 10 000грн..
Також до суду апеляційної скарги подано рахунок на оплату №148 від 3.11.2023р., платіжну інструкцію №684 від 3.11.2023р..
Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Таким чином, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат, встановлення їхньої дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц.
Судова колегія вважає, що заявлені витрати на правову допомогу у розмірі 10 000грн. не є співмірними із складністю справи та фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеним в акті виконаних робіт переліком, оскільки дана справа є типовою, відноситься до справ незначної складності, тому не потребує значних зусиль та обсягу залученого часу з боку адвоката. Більш того, під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції позивачем лише надано відзив на апеляційну скаргу відповідача та клопотання про долучення доказів, а розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, без особистої участі представника.
В свою чергу, колегія суддів зазначає, що компенсація витрат на правничу допомогу за рахунок суб'єкта владних повноважень не повинна розглядатись особою як сатисфакція за порушені права та нести надмірне фінансове навантаження на бюджет.
Враховуючи надані позивачем докази понесення витрат на правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції, клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, з урахуванням дотримання вимог співмірності та обґрунтованості розміру витрат на оплату послуг адвоката, складності виконаної адвокатом роботи, колегія суддів вважає, що співмірним розміром судових витрат, пов'язаних з витратами на професійну правничу допомогу, є 2 000грн..
Таким чином, клопотання ПП «ГЕЛІОС-ВАН» про стягнення витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скаргах доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
Отже, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалена з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для її скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,316,322,325 КАС України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Волинської митниці залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2023р. залишити без змін.
Стягнути з Волинської митниці (код ЄДРПОУ 43958385, адреса місцезнаходження: 44350, Волинська область, Ковельський район, с. Римачі, вул. Призалізнична, 13) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Приватного підприємства «ГЕЛІОС-ВАН» (код ЄДРПОУ 37439444, адреса місцезнаходження: 68001, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Шевченка, 7А, оф. 44) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000грн. (дві тисячі гривень).
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді І.О. Турецька
Л.П. Шеметенко