РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2023 року м. Рівне №460/26518/23
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення від 26.09.2023 №172050005023 про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку та зобов'язання відповідача призначити й виплачувати з 25.07.2023 пенсію за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку, згідно зі ст.55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Ухвалою суду від 17.11.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Позивач в обґрунтування позову зазначає, що звернувся до пенсійного органу за призначенням пенсії відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, однак отримав відмову. Вказує, що станом на 01.01.1993 прожив у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, що підтверджено посвідченням потерпілого 3 категорії та рішенням суду про встановлення факту, що має юридичне значення. Таким чином, вважає, що має право на зниження пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, оскільки прожив у забрудненій зоні достатню кількість років. За наведеного, вказує, що відповідач протиправно відмовив у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, тому просить суд позов задовольнити повністю.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому заперечує проти задоволення позовних вимог. Звертає увагу, що початкова величина до позивача не застосовується, оскільки доказів, що підтверджують постійне проживання або постійну роботу з 26.04.1986 по 31.07.1986 в зоні гарантованого добровільного відселення матеріали справи не містять, оскільки відповідно до записів диплому НОМЕР_1 позивач з 01.09.1984 по 16.07.1987 навчався в Кузнецовському СПТУ №12, м. Вараш, що відноситься до зони посиленого радіологічного контролю. Вказує, що згідно з довідкою виконавчого комітету Рафалівської селищної ради № 277 від 20.02.2023, позивач проживає в с. Суховоля Вараського району, Рівненської області з 03.07.1985 по 29.10.1987 та з 04.12.1989 по 26.03.1991, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, однак відповідно до довідки №353 від 28.11.2005 позивач з 26.12.1987 по 22.11.1989 проходив військову службу в лавах Радянської армії, що не можливо зарахувати до періоду постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки не можливо встановити належність до території радіоактивного забруднення. Таким чином, період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 2 роки 9 місяців 27 днів, тобто менше необхідних 3 років. Зауважує, що відповідно до рішення Володимирецького районного суду Рівненської області по справі №556/1031/23 від 20.06.2023 встановлено факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення з 27.03.1991 по 31.08.1996, однак факт постійного проживання не підтверджується, а також зобов'язання щодо призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону України “Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” на органи Пенсійного фонду України не покладено. Крім того, в зазначений період позивач працював в Рівненській АЕС в м. Вараш, яке знаходиться в зоні посиленого радіологічного контролю. Оскільки, позивачем не підтверджено факт проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення на 01.01.1993 не менше 3 роки, право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” відсутнє. На підставі викладеного просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Суховоля Володимирецького (нині Вараського) району Рівненської області та є громадянином, який потерпів від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням категорії 3 серії НОМЕР_2 , виданим 06.09.1994 Рівненською облдержадміністрацією.
Відповідно до записів диплому НОМЕР_1 позивач з 01.09.1984 по 16.07.1987 навчався в Кузнецовському СПТУ №12, м. Вараш, що відноситься до зони посиленого радіологічного контролю.
Відповідно до довідки Володимирецького ОРВК Рівненської області №353 від 28.11.2005, ОСОБА_1 з 26.12.1987 по 22.11.1989 проходив військову службу.
Згідно з довідкою виконавчого комітету Рафалівської селищної ради №277 від 20.02.2023, позивач з 03.07.1985 по 29.10.1987 та з 04.12.1989 по 26.03.1991 проживав в с.Суховоля Вараського (Володимирецького) району Рівненської області, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 20.06.2023 у справі №556/1031/23, що набрало законної сили 21.07.2023, встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживав в с. Суховоля Володимирецького (нині Вараського) району Рівненської області в період з дня свого народження до 25 грудня 1987 та з 04 грудня 1989 року до 31 серпня 1996 року.
З 16.04.2004 зареєстровано місце проживання позивача в м. Кузнецовськ (Вараш), що підтверджується відміткою в паспорті, довідкою ЦНАП Департаменту соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради №737-4/23 від 21.02.2023 та витягом з реєстру територіальної громади №2023/007917923 від 02.10.2023.
25.07.2023 позивач подав до пенсійного органу заяву про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області прийняло рішення №172050005023 від 26.09.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком за нормами статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, у зв'язку з відсутністю права на даний вид пенсії.
У вказному рішенні зазначено про те, що вік заявника 54 роки 7 місяців 26 дні; страховий стаж становить 26 років 2 місяці 28 днів; станом на 01.01.1993 він прожив у зоні гарантованого добровільного відселення 2 роки 9 місяців 27 днів. До періоду проживання не зараховано період відповідно до рішення Володимирецького районного суду Рівненської області по справі №556/1031/23 від 20.06.2023, яким встановлено факт постійного проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення з 29.12.1968 по 25.12.1987 та з 04.12.1989 по 31.08.1996, але відсутнє рішення зобов'язального характеру щодо призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Стаття 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно статтею 15 Закону України “Про пенсійне забезпечення” умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” або надається їм право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України “Про пенсійне забезпечення”.
Статтею 49 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ) визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Зокрема, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Відповідно до абзацу 1 статті 55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІ особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” у такому порядку: 3 роки (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Суд звертає увагу на те, що за змістом примітки до абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796 для встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки постійне проживання або робота в зоні гарантованого добровільного відселення протягом усього періоду з моменту аварії по 31 липня 1986 року не є обов'язковим; достатньо, що особа, яка звернулася за призначенням пенсії, постійно проживала або працювала у вказаній зоні певний час у період з моменту аварії (тобто, 26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року.
Аналогічна правова позиція щодо встановлення початкової величини зниження пенсійного віку висловлена Верховним Судом в постанові від 6 лютого 2018 року у справі № 556/1153/17.
Як встановлено судом, позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Суховоля Володимирецького (нині Вараського) району Рівненської області.
Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991, вказаний населений пункт відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Відповідач у відзиві зазначає, що початкова величина до позивача не застосовується, оскільки доказів, що підтверджують постійне проживання або постійну роботу з 26.04.1986 по 31.07.1986 в зоні гарантованого добровільного відселення матеріали справи не містять, а тому позивач не має права на початкову величину заниження пенсійного віку на 3 роки, оскільки відповідно до записів диплому НОМЕР_1 позивач з 01.09.1984 по 16.07.1987 навчався в Кузнецовському СПТУ №12, м. Вараш, що відноситься до зони посиленого радіологічного контролю.
Суд відхиляє такі доводи пенсійного органу та зауважує, що довідкою виконавчого комітету Рафалівської селищної ради №277 від 20.02.2023 підтверджено, що позивач з 03.07.1985 по 29.10.1987, тобто зокрема й з моменту аварії у період навчання проживав в с.Суховоля Вараського (Володимирецького) району Рівненської області, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Також суд звертає увагу, що відстань між м.Вараш та с.Суховоля становить лише 12 км, тобто навчання на території зони посиленого радіологічного контролю не перешкоджало позивачу проживати на території зони гарантованого добровільного відселення.
Більше того, рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 20.06.2023 у справі №556/1031/23, що набрало законної сили 21.07.2023, встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживав в с. Суховоля Володимирецького (нині Вараського) району Рівненської області в період з дня свого народження до 25 грудня 1987 та з 04 грудня 1989 року до 31 серпня 1996 року.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач має право на встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки, оскільки з моменту аварії по 31.07.1986 проживав у зоні гарантованого добровільного відселення.
У спірному рішенні відповідач визначив, що станом на 01.01.1993 ОСОБА_1 прожив у зоні гарантованого добровільного відселення 2 роки 9 місяців 27 днів. До періоду проживання не зараховано період відповідно до рішення Володимирецького районного суду Рівненської області по справі №556/1031/23 від 20.06.2023.
Приписами частини четвертої статті 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно статті 18 Цивільного процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Статтею 319 ЦПК України визначено зміст рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення. Так, за частиною першою цієї статті, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За наведеного, суд критично оцінює неврахування пенсійним органом спірного періоду постійного проживання позивача зокрема з моменту аварії (26.04.1986) по 25.12.1987 та з 04.12.1989 по 31.08.1996 (зокрема й по 01.01.1993) в зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки в силу закону, рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 20.06.2023 у справі №556/1031/23, встановлено факт, що має юридичне значення, відтак воно є обов'язковини для відповідача для врахування при прийнятті ним рішення про призначення пенсії.
При цьому, суд зауважує, що даним рішенням суду встановлено саме період “постійного” проживання позивача у вказаній забрудненій зоні.
Покликання відповідача про те, що відповідно до довідки №353 від 28.11.2005 позивач з 26.12.1987 по 22.11.1989 проходив військову службу в лавах Радянської армії, що не можливо зарахувати до періоду постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки не можливо встановити належність до території радіоактивного забруднення, судом також відхиляються, адже спростовуються встановленими обставинами справи.
Таким чином, період проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 4 роки 3 місяці 28 днів, а не 2 роки 9 місяців 27 днів як визначено відповідачем.
Суд зазначає, що механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (із змінами внесеними постановою правління Пенсійного фонду України 26.04.2017 №9-1) (далі - Порядок №22-1)
До заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, в тому числі документи, які засвідчують особливий статус: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”).
При прийманні документів орган, що призначає пенсію перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів.
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
При цьому, суд наголошує, що документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” є посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС” та “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи”.
Відповідно до статті 15 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” довідка про період проживання, роботи на цих територіях є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення “Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС” або “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи”.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом України в постанові від 04 вересня 2015 року (№690/23/15-а), Вищим адміністративним судом України в ухвалах від 05 травня 2017 року у справі №К/800/15193/17, від 03 жовтня 2017 року у справі №К/800/31990/17. Верховний Суд також підтримав таку позицію у своїй постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 28.03.2018 у справі №333/2072/17 (2а/333/122/17) та від 08.05.2018 у справі № 708/1022/17.
Видача посвідчень проводиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Судом встановлено, що таке посвідчення позивачу видане уповноваженим на те державним органом (Рівненською облдержадміністрацією), який при видачі зазначеного посвідчення перевіряв достовірність поданих позивачем документів.
Відповідно до посвідчення категорії 3 серії НОМЕР_2 , виданим 06.09.1994 Рівненською облдержадміністрацією, ОСОБА_1 є громадянином, який потерпів від Чорнобильської катастрофи.
Отже, наявне у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи 3 категорії підтверджує факт його проживання на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог ст.55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Відтак, матеріалами справи підтверджено, що позивач станом на 01.01.1993 прожив на території зони гарантованого добровільного відселення більше трьох років (4 роки 3 місяці 28 днів).
Як встановлено судом, позивач проживав на території зони гарантованого добровільного відселення по 31.08.1996, що становить 7 років 11 місяців 28 днів (періоди з 26.04.1986 по 25.12.1987 та з 04.12.1989 по 31.08.1996), а також має право на встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІ особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” у такому порядку: 3 роки (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
За наведеного, позивач має право на зниження пенсійного віку на 6 років максимально.
Суд зазначає, що обов'язковою умовою призначення пенсії на пільгових умовах за статтею 55 Закону №796 є досячнення особою відповідного віку.
Відповідно до статті 45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Згідно зі статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років.
Судом встановлено, що на момент подання заяви до пенсійного органу про призначення пенсії на пільгових умовах - 25.07.2023 позивачу виповнилося повних 54 роки.
Оскільки, позивач має право на зниження пенсійного віку на 6 років максимально, то відповідно й має право на призначення пенсії на пільгових умовах за статтею 55 Закону №796-ХІ у 54 роки (60-6=54).
Відтак, вказана умова щодо досягнення відповідного віку є дотриманою.
Також суд звертає увагу, що обов'язковою умовою призначення пенсії на пільгових умовах за статтею 55 Закону №796 є наявність у особи відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Згідно зі статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Таким чином, на момент досягнення необхідного віку, а саме станом на 2023 рік, страховий стаж позивача повинен становити не менше 30 років. Однак, з урахуванням зниження на 6 років, страховий страж повинен становити 24 роки.
Відповідач у спірному рішенні вказав, що страховий стаж позивача становить 26 років 2 місяці 28 днів.
Таким чином, у позивача наявний відповідний страховий стаж.
Отже, матеріалами справи підтверджено, що позивач прожив достатню кількість років на території зони гарантованого добровільного відселення для зменшення пенсійного віку на 6 максимально, у нього наявний необхідний страховий стаж (24 роки) та він досягнув віку, визначеного статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” з врахуванням зменшення (54 роки), а тому має право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 26.09.2023 №172050005023 про відмову у призначенні пенсії за віком за нормами статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, прийнято не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів і згідно усталеної судової практики слідує, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
“Ефективний засіб правового захисту” у розумінні ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній нормі Конвенції (постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018р. у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018р. у справі № 826/14016/16 СМ, від 11.02.2019р. у справі № 2а-204/12).
Відповідно до статті 45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
За наведеного, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для захисту порушеного права позивача шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 26.09.2023 №172050005023 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком за нормами статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та зобов'язання призначити та виплачувати пенсію за віком на пільгових умовах з 25.07.2023, тобто з дня звернення.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
За наведеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову повністю.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 1073,60 грн.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 26.09.2023 №172050005023 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком за нормами статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 25.07.2023 пенсію за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області суму судового збору у розмірі 1073,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 21 грудня 2023 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м.Рівне, Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)
Суддя Н.В. Друзенко