Справа № 569/21978/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2023 року м.Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області
в особі судді - Ковальова І.М.
при секретарі - Самедовій Л.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Рівне Західного міжрегіонального управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 про зняття арешту з майна, -
ВСТАНОВИВ:
В Рівненський міський суд Рівненської області 09 листопада 2023 року з позовом до Відділу державної виконавчої служби у місті Рівне Західного міжрегіонального управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 про зняття арешту з майна звернулась ОСОБА_1 .
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 позовні вимоги підтримала повністю, просить суд зняти арешт з майна боржника ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: з 1/5 частки квартири АДРЕСА_1 , який накладено постановою державного виконавця Матвійчука В.В. серії АА №517582 від 14 вересня 2006 року.
В судовому засіданні представники відповідача ОСОБА_5 та ОСОБА_6 просять суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю з підстав, викладених у відзиві.
В судове засідання третя особа, яка не заявляє самостійних позовних вимог не з'явився. Про день та час розгляду справи повідомлявся завчасно та належним чином судовими повістками рекомендованими листами. Причин своєї неявки суду не повідомив, заяв чи клопотань про перенесення розгляду справи до суду не подавав.
Дослідивши матеріали справи та подані письмові докази по справі, суд прийшов до наступного висновку.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України § 23).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
Судом встановлено, що ОСОБА_4 є сином позивача ОСОБА_1 . Дана обставина підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 07 листопада 2023 року, виданого повторно Рівненським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції, з якої вбачається, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м.Рівне про що 15 квітня 1970 року складено відповідний актовий запис №666. Батьки записані: батько ОСОБА_7 , мати ОСОБА_1 .
З дослідженої в судовому засіданні копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 15 квітня 2019 року вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_4 про що складено 15 квітня 2019 року відповідний актовий запис №688 Рівненським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Рівненській області.
Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входила належна йому на праві приватної власності 1/5 частка квартири АДРЕСА_1 .
Позивач, як мати, є єдиним спадкоємцем померлого, інших спадкоємців за заповітом, чи за законом першої черги, які претендують на спадщину, немає. Спір про спадщину відсутній.
Право власності спадкодавця на 1/5 частку у зазначеній квартирі підтверджується Свідоцтвом про право власності на житло. Відповідно до дослідженого в судовому засіданні свідоцтва про право власності на житло від 29 червня 2004 року квартира АДРЕСА_1 передана у спільну часткову власність ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 по 1/5 частці кожному.
Однак, станом на день звернення мною до суду з даним позовом ОСОБА_7 та ОСОБА_8 померли і питання про їх спадщину вже вирішено в порядку, встановленому законом. ОСОБА_2 - співвласник 1/5 частки квартири не є спадкоємцем після смерті свого брата ОСОБА_9 і не претендує на спадщину.
Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину має в шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
У встановлений законом термін позивач звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини. На підставі її заяви була відкрита спадкова справа. Однак, нотаріус не мав можливості видати їй свідоцтво про право на спадщину за законом, оскільки на майно спадкодавця ОСОБА_4 державним виконавцем Матвійчуком В.В. 14 вересня 2006 року накладено арешт та оголошено заборону на відчуження, що підтверджується постановою серії АА №517582 від 14 вересня 2006 року та витягом про реєстрацію в ЄР заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №9249565 від 25 вересня 2006 року.
Зазначене виконавче провадження завершено на підставі п.6 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з закінченням строку примусового виконання, передбаченого для даного виду стягнення, що підтверджується дослідженим в судовому засіданні листом відділу державної виконавчої служби в м.Рівному №236410 від 12 жовтня 2023 року.
Відповідно до абзацу 2 ч.1 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
На письмове звернення позивача в відділ державної виконавчої служби в м.Рівному про зняття арешту з майна, отримано відповідь №257547 від 02.11.2023 року про відмову зняти арешт з майна у зв'язку з відсутністю законних підстав, перелік яких є вичерпним, передбачених частиною 4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження», та рекомендовано за вирішенням даного питання звернутися до суду.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 року, відповідно до Закону від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1050 року Першого протоколу та протоколів №2, №4, №7 та №11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи безперешкодно користуватись своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватись та розпоряджатись належним йому майном, на свій розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
3 набуттям 05.10.2016 року чинності нової редакції Закону України «Про виконавче провадження» у разі смерті боржника виконавець зобов'язаний закінчити виконавче провадження та надіслати виконавчий документ разом із постановою до суду або іншого органу (посадової особи), який його видав.
Згідно ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Системний аналіз зазначених положень Закону дає підстави для висновку, що безпосереднє зняття арешту з майна здійснюється за постановою державного виконавця, яка приймається на підставі відповідного рішення суду. Оскільки виконавче провадження щодо ОСОБА_4 закінчене, а також з врахуванням того, що боржник ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також, що арешт на майно не знято, то позивач змушений звертатися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Згідно статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», - арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Таким чином, державний виконавець зобов'язаний здійснювати примусове звернення стягнення з боржника в порядку, врегульованому Законом України «Про виконавче провадження», зокрема ст. ст.48,50,56 цього Закону, відповідно до яких першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності на об'єкти нерухомості.
Статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Згідно п.3 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника.
У ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України зазначається, що власнику належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Діяльність власника може бути обмежена лише у випадку і порядку, встановлених законом.
Згідно із ч. 1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст.1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Як зазначено у позові, на сьогодні позивач має намір оформити свідоцтво про право на спадщину за законом, проте через наявність арешту на спадкове майно, позбавлена можливості це зробити. Таким чином, накладений арешт на спадкове майно порушує право спадкоємця, позивача у справі, на отримання свідоцтва про спадщину.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 60 ЗУ «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника. З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 року № 5 «Про судову практику у справах про зняття арешту з майна» позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору, або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Відповідно до п. 11 вказаної Постанови Пленуму при розгляді позову про визнання права власності на арештоване майно та/або зняття арешту з майна судам слід всебічно і повно з'ясовувати обставини, наведені позивачем на підтвердження своїх вимог, неухильно дотримуватися при цьому як правових норм, що гарантують права осіб, які беруть участь у справі, так і положень про належність та допустимість доказів.
Відповідно до пункту 16 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 визначено, що постанова про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення без винесення постанови про відкриття чи відновлення виконавчого провадження виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем, яким виконавчий документ повернуто стягувачу, за заявою боржника у разі, якщо: - судом скасовано заходи забезпечення позову за завершеним виконавчим провадженням; - при повторному пред'явленні такого виконавчого документа до примусового виконання виконавче провадження за таким виконавчим документом закінчено на підставі частини першої статті 39 Закону, а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена); - після повернення виконавчого документа стягувачу на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця надійшла сума коштів для задоволення вимог стягувача, виконання постанов про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та за умови, що такий виконавчий документ повторно на виконання не пред'явлено; - після повернення виконавчого документа стягувачу наявні обставини, визначені частиною першою статті 39 Закону (крім випадків, коли виконавчий документ перебуває на примусовому виконанні), а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена), та виконавчого збору, який підлягав стягненню у цьому виконавчому провадженні (крім випадків, коли відповідно до статті 27 Закону виконавчий збір стягненню не підлягає); - арешт з майна боржника або інші заходи примусового виконання рішення скасовані судовим рішенням.
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що у разі, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб. Право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахування принципів ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Держави-учасниці Конвенції зобов'язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (ст. 41 Конституції України).
Виходячи з викладеного вище, на час звернення з заявою до суду за наявності арештів (обтяжень) накладених на майно, порушується право позивача на отримання спадщини, внаслідок чого вона позбавлена змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися спадковим майном, підстав для продовження обтяження на майно, немає, а тому право позивача підлягає судовому захисту у заявлений ним спосіб шляхом зняття арешту з майна, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 12, 81, 89, 258-259, 263-265, 268, 280 ЦПК України, суд,
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Рівне Західного міжрегіонального управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 про зняття арешту з майна задоволити.
Зняти арешт з майна боржника ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: з 1/5 частки квартири АДРЕСА_1 , який накладено постановою державного виконавця Матвійчука В.В. серії АА №517582 від 14 вересня 2006 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_2 , іпн. НОМЕР_3
Відповідач: Відділ державної виконавчої служби у місті Рівне Західного міжрегіонального управління юстиції, м. Рівне, вул. Замкова, 8/248, код ЄДРПОУ 35007146
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2
Суддя Рівненського
міського суду І.М.Ковальов