Рішення від 19.12.2023 по справі 903/716/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 грудня 2023 року Справа № 903/716/23

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання - Гандзілевська Яна Вікторівна

за участю представників сторін:

від позивача: Колісник Б.О. - ордер серія СЕ №10665263 від 07.07.2023

від відповідача: Мохнюк М.В. - ордер серія АС №1066103 від 24.07.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку в режимі відеоконференції у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/716/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Оптіма-315” до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Городище” про стягнення 856891,67 грн.

ВСТАНОВИВ:

08.07.2023 представник Товариства з обмеженою відповідальністю “Оптіма-315” надіслав на адресу суду позовну заяву до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Городище” про стягнення 856891,67 грн, в т.ч.: 45179,05 грн пеня, 63715,73 грн 48% річних, 745741,93 грн штраф та 2254,96 грн інфляційні втрати.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №ВВ10/19 від 22.02.2019.

Позивач просить суд розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 13.07.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.79-80).

Ухвалу суду надіслано сторонам поштовим зв'язком 14.07.2023, отримано відповідачем 19.07.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштових відправлень №4346300018295 (а.с.85). Строк для подання відзиву та заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження - до 03.08.2023.

24.07.2023 представник відповідача подав до суду заяву про розгляд справи в порядку загального позовного провадження (а.с.82-84).

31.07.2023 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що доводи позивача є необгрунтованими та не можуть бути задоволені судом. Однак, зазначив, що якщо суд вважатиме, що наявні підстави для задоволення позову, то просить суд зменшити розмір штрафних санкцій до мінімуму (а.с.87-103).

03.09.2023 представник позивача надіслав до суду відповідь на відзив (а.сч.113-147), клопотання про витребування доказів у відповідача (а.с.148-151) та клопотання про долучення до матеріалів справи доказів (а.с.153-154).

Протокольною ухвалою від 05.09.2023 суд клопотання представника позивача про витребування доказів задовольнив. Відклав розгляд справи в підготовчому судовому засіданні на 26.09.2023 о 15:00 год. в режимі відеоконференції.

Зобов'язав Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “Городище” в строк до 19.09.2023 надати суду:

- оригінал Додаткової угоди від 01.11.19 до Договору поставки №ВВ 10/19 від 22.02.2019;

- оригінал Акту звіряння взаємних розрахунків за період: 01.01.2019-01.11.2019 між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Городище» (ЄДРПОУ 31890591) і Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрозахист Донбас» (ЄДРПОУ 30048570) від 01.11.2019 (а.с.155-159).

07.09.2023 представник відповідача надіслав до суду заперечення на відповідь на відзив (а.с.161-167) та 18.09.2023 додаткові пояснення (на ухвалу суду від 05.09.2023), (а.с.169-174).

24.09.2023 представник ТОВ “Оптіма-315” надіслав до суду додаткові пояснення, щодо відсутності у відповідача оригіналів документів та щодо доводів відповідача у запереченнях (а.с.175-184).

Представник відповідача 26.09.2023 подав до суду нотаріально посвідчену заяву свідка ОСОБА_1 від 22.09.2023 (а.с.187-188), а також клопотання про зупинення провадження у справі (а.с.189-205) до набрання законної сили рішення у справі про визнання недійсним договору №14 про відступлення прав вимоги за договором поставки №ВВ 10/19 від 22.02.2019 (а.с.189-205).

Протокольною ухвалою від 26.09.2023 суд продовжив строк розгляду підготовчого провадження на 30 дів та відклав підготовче судове засідання на 24.10.2023 о 11:00 год в режимі відеооконференції (а.с.209-212).

28.09.2023 представник позивача на електронну адресу суду надіслав додаткові пояснення щодо поданої відповідачем заяви свідка ОСОБА_1 від 22.09.2023 (а.с.213-214).

24.10.2023 представник відповідача подав клопотання про долучення доказів (т.1, а.с.215-227).

Протокольною ухвалою від 24.10.2023 суд клопотання представника відповідача про долучення доказів залишив без розгляду. Оголосив в підготовчому судовому засіданні перерву. Ухвалив звернутися до Господарського суду Київської області із запитом щодо розгляду справи за позовом арбітражного керуючого Головко О.І. до ТОВ “Агрозахист Донбас”, ТОВ “Оптіма-315” про визнання недійсним правочину боржника в порядку ст.42 КУзПБ, оскільки станом на день розгляду справи в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні такі відомості (т.1, а.с.228-231).

02.11.2023 представник позивача надіслав на електронну адресу заперечення на клопотання про зупинення провадження (т.2, а.с.6-17).

02.11.2023 надійшла відповідь з Господарського суду Київської області на запит (т.2, а.с.18).

Протокольною ухвалою від 03.11.2023 суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 21.11.2023 о 12:00 год. (т.2, а.с.19-21).

20.11.2023 представник позивача сформував в системі «Електронний суд» додаткові пояснення по справі (т.2, а.с.25-27).

21.11.2023 представник відповідача сформував в системі «Електронний суд» клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження та витребування оригіналів документів (т.2, а.с.37-41).

21.11.2023 представник позивача сформував в системі «Електронний суд» та надіслав на електронну адресу суду заперечення проти клопотання відповідача про повернення до стадії підготовчого провадження (т.2, а.с.28-36).

Протокольною ухвалою від 21.11.2023 суд в задоволенні клопотання представника відповідача в частині повернення до стадії підготовчого судового провадження відмовив. В частині визнання поважними причин пропуску строку у відповідності до ст. 207 ГПК України відмовив. Клопотання представника відповідача про витребування у позивача оригіналів документів задоволив. Відклав розгляд справи на 12.12.2023 о 09.30 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзвязку EASYCON. Зобов'язав представника позивача надати оригінали документів (т.2, а.с.43-45).

11.12.2023 представник позивача надіслав до суду оригінали документів, а саме: Договір №14 від 25.04.22 про відступлення прав вимоги за договором поставки №ВВ10/191 від 22.02.19 та Акт приймання-передачі права вимоги від 25.04.22; угоду про порядок погашення заборгованості від 25.04.22р. та додаток №14 до цієї угоди, заяву про зарахування зустрічних вимог №27/04 від 27.04.22.

Крім того, повідомив, що ТОВ «Агрозахист Донбас» був направлений адвокатський запит №27/11 від 27.11.23 з проханням надати підтвердження факту вчинення вищевказаних правочинів між ТОВ «Агрозахист Донбас» Та ТОВ «ОПТІМА-315».

У відповідь на вказаний запит, ТОВ «Агрозахист Донбас» листом від 30.11.23 підтвердило факт укладення Договору №14 від 25.04.22р. про відступлення прав вимоги за договором поставки №ВВ 10/191 від 22.02.19р. та Акту приймання-передачі права вимоги від 25.04.22р., Угоди про порядок погашення заборгованості від 25.04.22р. та додатку №14 до цієї угоди, а також проведення зарахування зустрічних вимог згідно Заяви про зарахування зустрічних вимог №27/04 від 27.04.22. (т.2, а.с.47 -47а,б).

11.12.2023 представник відповідача сформував в системі «Електронний суд» клопотання про витребування оригіналів документів (т.2, а.с.49-56).

Протокольною ухвалою від 12.12.2023 суд у відповідності до ст. 207 ГПК України суд залишає клопотання представника відповідача про витребування оригіналів документів без розгляду, оскільки не наведено поважності причин на подання даного клопотання. Відклав розгляд справи по суті на 19.12.2023 о 10:00 год, оскільки при розгляді справи було виявлено: (непрацездатність (несправність) системи, неможливість налагодження коректної роботи системи відеоконференцзв'язку або проведення звукозапису), що підтверджується актом про несправність (неналежне функціонування) системи технічної фіксації судового процесу (відеоконференцзв'язку) (т.1, а.с.58-63).

18.12.2023 представник відповідача сформував в системі «Електронний суд» клопотання про проведення судової економічної експертизи.

Протокольною ухвалою від 19.12.2023 суд у відповідності до ст. 207 ГПК України, клопотання представника відповідача про призначення судової економічної експертизи залишив без розгляду.

Представник позивача в призначеному судовому засіданні просив суд позов задовольнити повністю, вказав, що має намір подати докази про стягнення витрат на правову допомогу у встановлений законом строк. Щодо додатку №1 вказав, оскільки існують розбіжності щодо останнього, а представник відповідача подав в судовому засіданні оригінал вказаного додатку, не заперечує, що відсутнє прострочення по цьому додатку.

Представник відповідача в судовому засіданні просить в задоволенні позову відмовити повністю, у разі задоволення просив зменшити нарахування штрафних санкцій. Також вказав, що має намір подати докази про стягнення витрат на правову допомогу у встановлений законом строк.

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст.240 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.02.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрозахист Донбас» (далі - постачальник) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю “Городище” (далі - покупець, відповідач) укладено Договір поставки №ВВ10/19 (далі - Договір, а.с.23-28), за умовами п.1.1. якого в терміни, визначені договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі -Товар), а покупець зобов'язується прийняти Товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором.

За Договором постачається виключно оригінальна продукція, виробництва провідних компаній світу, асортимент, кількість, ціна якої визначаються Додатками та/або накладними, що є невід'ємною частиною цього договору (п.2.1 Договору).

За змістом п.2.2. Договору, ціна продукції, що поставляється за цим Договором, вказується у Додатках в національній валюті та визначається, в залежності від виду товару (Засоби Захисту Рослин (ЗЗР), Насіння, Міндобрива та Мікродобрива).

Порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатках до договору (п.3.1 Договору).

Пунктом 6.1. Договору передбачено, що поставка продукції здійснюється на умовах визначених у Додатках до цього Договору. Підписання видаткових накладних, що виписані в період дії даного договору, засвідчує факт передачі разом з товаром усієї необхідної документації, що його стосується, в тому числі рахунків для оплати, сертифікату, інструкції щодо використання та застосування даного товару (п.п.6.2, 6.3 Договору).

Статтею 7 Договору за порушення передбачених Договором зобов'язань встановлено, що Покупець:

- за несвоєчасну оплату продукції сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення (п.7.1.1. Договору);

- у разі невиконання Покупцем зобов'язань щодо оплати товару та невиконання зобов'язань, передбачених розділом 3 Договору Покупець, відповідно до ст.625 ЦК України, сплачує на користь Постачальника, крім суми заборгованості, 48% річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої заборгованості (п.7.7 Договору).

- у разі прострочення Покупцем платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 5 днів, Покупець сплачує додаткового штраф у розмірі 30% від суми несвоєчасно сплаченого товару (п.7.8 Договору).

Пунктом 7.9 Договору передбачено, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за Договором відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов'язання, а строк позовної давності щодо їх стягнення, у відповідності до ст.259 ЦК України, продовжується до 3-х років.

На виконання умов Договору поставки №ВВ10/19, 01.04.2019 між ТОВ «Агрозахист Донбас» та відповідачем укладено Додаток №1 до Договору, згідно якого ТОВ «Агрозахист Донбас» зобов'язалося поставити товари загальною вартістю 245068,85 грн., в т.ч. ПДВ (а.с.29 - поданий позивачем, 97 - поданий відповідачем).

Оскільки, в судовому засіданні суд оглянув оригінал додатку №1, який поданий відповідачем (а.с.97), то з останнього слідує, що відповідач зобов'язався оплатити 245068,85 грн. за товари не пізніше 20 квітня 2019 року, шляхом надання простого векселя Постачальнику авальованого АТ «Райффайзен Банк Аваль» строком погашення «за пред'явленням, але не раніше 15 жовтня 2019 року».

Таким чином, Додаток №1 поданий позивачем (а.с.29), суд не приймає до уваги в порядку ч.6 ст.91 ГПК України.

На виконання Додатку №1 ТОВ «Агрозахист Донбас» поставлено відповідачу товари загальною вартістю 245068,85 грн., в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №1531 від 04.04.2019 (а.с.30).

11.04.2019 між ТОВ «Агрозахист Донбас» та відповідачем укладено Додаток №2 до Договору, згідно якого ТОВ «Агрозахист Донбас» зобов'язався поставити товари загальною вартістю 81218,20 грн., в т.ч. ПДВ (а.с.31).

Водночас, відповідач зобов'язався здійснити оплатити 81218,20 грн. за товари не пізніше 5 днів від дати отримання товару за цим Додатком №1 шляхом надання простого векселя Постачальнику авальованого АТ «Райффайзен Банк Аваль» строком погашення «за пред'явленням, але не раніше 15 жовтня 2019 року».

На виконання Додатку №2 ТОВ «Агрозахист Донбас» поставлено відповідачу товари загальною вартістю 81 218,20 грн., в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №2080 від 17.04.2019 (а.с.32).

На оплату товарів за Додатками №1 та №2 відповідачем було передано вексель №АА2755781 на суму 326287,05 грн. за Актом прийому-передачі авальованих векселів від 17.04.2019 (а.с.52-54).

03.05.2019 між ТОВ «Агрозахист Донбас» та відповідачем укладено Додаток №3 до Договору, згідно якого ТОВ «Агрозахист Донбас» зобов'язався поставити товари загальною вартістю 605283,30 грн., в т.ч. ПДВ (а.с.33).

Водночас, відповідач зобов'язався оплатити 605282,30 грн. за товари не пізніше 5 днів від дати отримання товару за цим Додатком №1 шляхом надання простого векселя Постачальнику авальованого АТ «Райффайзен Банк Аваль» строком погашення «за пред'явленням, але не раніше 15 жовтня 2019 року».

На виконання Додатку №3 ТОВ «Агрозахист Донбас» поставлено відповідачу товари загальною вартістю 605 282,30 грн., в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковими накладними №3222 від 06.05.19 та №3223 від 07.05.19 (а.с.34-35).

На оплату товарів за Додатком №3 відповідачем було передано вексель №АА2755791 від 08.05.19 на суму 605 283,30 грн. (а.с.55-56).

15.05.2019 між ТОВ «Агрозахист Донбас» та відповідачем укладено Додаток №4 до Договору, згідно якого ТОВ «Агрозахист Донбас» зобов'язався поставити товари загальною вартістю 946 057,12 грн., в т.ч. ПДВ (а.с.36).

Водночас, відповідач зобов'язався оплатити 946057,12 грн. за товари не пізніше 15 днів від дати отримання товару за цим Додатком №1 шляхом надання простого векселя Постачальнику авальованого АТ «Райффайзен Банк Аваль» строком погашення «за пред'явленням, але не раніше 15 жовтня 2019 року».

На виконання Додатку №4 ТОВ «Агрозахист Донбас» поставлено відповідачу товари загальною вартістю 946 057,12 грн., в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковими накладними №3760 від 15.05.19 та №3932 від 17.05.19 (а.с.37-38).

На оплату товарів за Додатком №4 відповідачем було передано вексель №АА2755713 від 23.05.19 на суму 946 057,12 грн. за Актом прийому-передачі векселів від 23.05.19 (а.с.57-58).

31.05.2019 між ТОВ «Агрозахист Донбас» та відповідачем укладено Додаток №5 до Договору, згідно якого ТОВ «Агрозахист Донбас» зобов'язався поставити товари загальною вартістю 366 561,37 грн., в т.ч. ПДВ (а.с.39).

Водночас, відповідач зобов'язався здійснити оплату 100% вартості товару до 01.08.2019.

На виконання Додатку №5 ТОВ «Агрозахист Донбас» поставлено відповідачу товари загальною вартістю 366561,37 грн., в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №4654 від 31.05.19 (а.с.40).

31.05.2019 між ТОВ «Агрозахист Донбас» та відповідачем укладено Додаток №6 до Договору, згідно якого ТОВ «Агрозахист Донбас» зобов'язався поставити товари загальною вартістю 331 196,88 грн., в т.ч. ПДВ (а.с.41).

Водночас, відповідач зобов'язався здійснити оплату 100% вартості товару до 01.08.2019.

На виконання Додатку №6 ТОВ «Агрозахист Донбас» поставлено відповідачу товари загальною вартістю 331 196,88 грн., в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №4655 від 03.06.2019 (а.с.42).

11.06.2019 між ТОВ «Агрозахист Донбас» та відповідачем укладено Додаток №7 до Договору, згідно якого ТОВ «Агрозахист Донбас» зобов'язався поставити товари загальною вартістю 1 658 265,20 гри., в т.ч. ПДВ (а.с.43).

Водночас, відповідач зобов'язався здійснити оплату 100% вартості товару до 15.08.19.

На виконання Додатку №7 ТОВ «Агрозахист Донбас» поставлено відповідачу товари загальною вартістю 1387285,69 грн., в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковими накладними №5089 від 11.06.19 та №5156 від 14.06.19 (а.с.44-45).

Товар (супрім 440 в.е. (4*5л) поставлено в узгодженій кількості 1240 л, але за нижчою ціною - 408,10 грн./л без ПДВ.

20.06.2019 між ТОВ «Агрозахист Донбас» та відповідачем укладено Додаток №8 до Договору, згідно якого ТОВ «Агрозахист Донбас» зобов'язався поставити товари загальною вартістю 335 281,67 грн., в т.ч. ПДВ (а.с.46).

Водночас, відповідач зобов'язався здійснити оплату 100% вартості товару до 15.08.19.

На виконання Додатку №8 ТОВ «Агрозахист Донбас» поставлено відповідачу товари загальною вартістю 335 281,67 грн., в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №5370 від 21.06.19 (а.с.47).

15.08.2019 між ТОВ «Агрозахист Донбас» та відповідачем укладено Додаток №9 до Договору, згідно якого ТОВ «Агрозахист Донбас» зобов'язався поставити товари загальною вартістю 197 292,12 грн., в т.ч. ПДВ (а.с.48).

Водночас, відповідач зобов'язався здійснити оплату 100% вартості товару до 23.08.19р.

На виконання Додатку №9 ТОВ «Агрозахист Донбас» поставлено відповідачу товари загальною вартістю 197 292,12 грн., в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №6834 від 19.08.19 (а.с.49).

01.10.2019 між ТОВ «Агрозахист Донбас» та відповідачем укладено Додаток №10 де Договору, згідно якого ТОВ «Агрозахист Донбас» зобов'язався поставити товари загальною вартістю 149 913,67 грн., в т.ч. ПДВ (а.с.50).

Водночас, відповідач зобов'язався здійснити оплату 100% вартості товару до 07.10.19.

На виконання Додатку №10 ТОВ «Агрозахист Донбас» поставлено відповідачу товари загальною вартістю 149913,67 грн., в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №7808 від 03.10.19 (а.с.51).

Всього на виконання умов Договору та вищевказаних додатків до договору ТОВ «Агрозахист Донбас» було поставлено, а відповідачем отримано товарів на загальну суму 4655158,87 грн., в т.ч. ПДВ.

Водночас, Відповідач зобов'язаний був сплатити ТОВ «Агрозахист Донбас» кошти з: поставлені товари в розмірі 4655158,87 грн., в т.ч. ПДВ, в наступні терміни:

Додаток №1 від 01.04.2019 - сума поставки 245068,85 грн - до 20.04.2019;

Додаток №2 від 11.04.2019 - сума поставки 81218,20 грн - до 22.04.2019;

Додаток №3 від 03.05.2019 - сума поставки 605 283,30 грн - до 13.05.2019;

Додаток №4 від 15.05.2019 - сума поставки 946 057,12 грн - до 03.06.2019;

Додатки №5 від 31.05.2019, №6 від 31.05.2019 - сума поставки 697758,25 грн до 01.08.2019;

Додаток №7 від 11.06.2019 - сума поставки 1387285,69 грн до 15.08.2019;

Додаток №8 від 20.06.2019 - сума поставки 335281,67 грн до 15.08.2019;

Додаток №9 від 15.08.2019 - сума поставки 197 292,12 грн до 23.08.2019;

Додаток № 10 від 01.10.2019 - сума поставки 149 913,67 грн до 07.10.2019.

Однак, всупереч умовам Договору, відповідачем здійснено оплату вказаних товарів з порушення строків оплати, визначених Договором.

Крім передачі векселів, згідно умов Додатків №1-4, Відповідачем сплачено ТОВ «Агрозахист Донбас» за поставлені товари:

-19.08.19р. - 335 281,67 грн., в т.ч. ПДВ;

- 20.08.19р. - 191 512,19 грн., в т.ч. ПДВ;

- 21.08.19р. - 100 000,00 грн., в т.ч. ПДВ;

- 02.09.19р. - 1 000 000,00 грн., в т.ч. ПДВ;

- 03.09.19р. -200 000,00 грн., в т.ч. ПДВ;

- 03.09.19р. - 300 000,00 грн., в т.ч. ПДВ;

- 03.09.19р. - 500 823,87 грн., в т.ч. ПДВ;

- 22.10.19р. - 49 913,67 грн., в т.ч. ПДВ;

- 23.10.19р. - 100 000,00 грн., в т.ч. ПДВ (а.с.59-67).

Окрім того, як встановлено судом, 25.04.2022 між ТОВ «Агрозахист Донбас» (кредитор) та ТОВ Оптіма-315 (новий кредитор) укладено Договір №14 про відступлення прав вимоги за Договором поставки №ВВ10/19 від 22.02.19 (далі - Договір відступлення прав вимоги, а.с.69-71).

Згідно п. 1.1.3. Договору відступлення прав вимоги, право вимоги - усі права вимоги, що належать ТОВ «АГРОЗАХИСТ ДОНБАС», як Постачальнику, по Договору поставки №ВВ 10/19 від 22.02.2019 року, в т.ч. права на стягнення штрафних санкцій по Договору №ВВ 10/19 від 22.02.2019 року (штраф, пеня, 48% річних, інфляційні втрати).

Відповідно до п.2.1. Договору відступлення прав вимоги, у відповідності до умов цього Договору Кредитор передає (відступає) Новому кредитору Право вимоги, а Новий кредитор набуває Право вимоги та сплачує Кредитору за відступлення Права вимоги Ціну договору у розмірі та строки, визначені між Новим кредитором та Кредитором в окремій угоді, укладеній між ними.

Пунктом 3.1. Договору відступлення прав вимоги, передбачено, що оформлення відступлення Права вимоги відбувається в наступному порядку:

Право вимоги переходить до Нового кредитора з моменту підписання Кредитором та Новим кредитором Акту приймання-передачі Права вимоги. Після підписання даного акту Новий кредитор стає новим кредитором по відношенню до Боржника стосовно відступленого Права вимоги.

В день підписання цього Договору між Кредитором та Новим кредитором складається Акт приймання-передачі Права вимоги. Разом з Правом вимоги Новому кредитору переходять всі інші пов'язані з ним права в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 8.1. договору).

25.04.2022 між ТОВ Агрозахист Донбас (первісний кредитор) та ТОВ Оптіма- 315 (новий кредитор) підписаний акт приймання-передачі права вимоги, яким підтверджено передачу ТОВ «Оптіма- 315» усіх прав вимоги за договором поставки № ВВ10/19 від 22.02.2019 (а.с.72).

Відтак новим кредитором за договором поставки № ВВ10/19 від 22.02.2019 стало ТОВ «Оптіма- 315», що є позивачем у цій справі.

Доказів припинення договору №14 від 25.04.2022 про відступлення прав вимоги, так само як і визнання його недійним, суду не надано.

У зв?язку з порушенням відповідачем строків оплати товару, встановленого договором та додатками до нього, позивач нарахував відповідачу:

- пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення (п.7.1.1. Договору) в розмірі 45179,05 грн.;

- штрафи (п.7.8 Договору) в розмірі 745741,93 грн.;

- 48% річних від простроченої суми (п.7.7 Договору) в розмірі 63715,73 грн.;

- суму інфляційних втрат (інфляційної складової) (ч.2 ст.625 ЦК України) - 2254,96 грн. (розрахунки - а.с. 8-16).

З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли правовідносини, пов'язані із неналежним виконанням договору поставки та відповідальністю за порушення строків оплати за поставлений товар, регулювання яких здійснюється ГК України та ЦК України.

Відповідно до ст. 144 ГК України, ст.11 ЦК України обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України).

Статтею 655 ЦК України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

У відповідності до ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст.538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Частиною 2 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як визначено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.

Несвоєчасне проведення відповідачем належних розрахунків з позивачем, існування заборгованості по оплаті стало підставою для нарахування пені за прострочку виконання грошових зобов'язань та звернення до суду із позовом про стягнення нарахованих сум.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідач, уклавши договір, погодився на запропоновані постачальником умови, в тому числі і умову про пеню, 48% річних та штраф.

Як зазначалося вище, згідно п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідачем доказів наявності обставин, зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань перед позивачем не подано, в матеріалах справи такі відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення (ч. 2 ст. 12 ЦК України)

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ч. 1 ст. 256 ЦК України).

Таким чином позивач, в межах строку позовної давності, вправі, в будь-який момент здійснити належне йому право та заявити вимогу до боржника про стягнення з нього неустойки, відсотків річних за порушення боржником своїх зобов'язань, що мали місце під час виконання договору, а також звернутися до суду за примусовим захистом своїх прав у разі відмови боржника виконати такі вимоги кредитора в добровільному порядку.

Згідно ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 зазначила що поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.

Крім цього, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 22.01.2019 у справі №904/887/18 зазначив, що зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

За загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (стаття 598 Цивільного кодексу України, стаття 202 Господарського кодексу України). Виходячи з переліку підстав, наведених у статтях 599-601, 604-609 Цивільного кодексу України, закон не передбачає такої підстави для припинення зобов'язання, яке залишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору.

Окрім того, згідно з частиною 4 статті 651 Цивільного кодексу України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Отже, сам факт закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 13.06.2018 у справі №910/2153/17, в якій суд вказав, що з урахуванням положень статті 599 та частини 4 статті 631 ЦК закінчення строку дії цього договору не є підставою припинення зобов'язань постачальника щодо поставки продукції у строк, так само як відповідач не може бути звільнений від відповідальності у вигляді штрафних санкцій, застосованих кредитором за порушення, яке мало місце під час дії договору.

Отже, зобов'язання припиняється виключно на підставах, встановлених договором або законом (стаття 598 ЦК України, стаття 202 ГК України). Перелік цих підстав наведено у статтях 599 601, 604 609 Цивільного кодексу України.

Таким чином, зобов'язання відповідача з обов'язку сплати пені, штрафу та відсотків річних за порушення ним строків оплати товару не припинилися. Відповідачем лише сплачено основний борг за поставлений йому ТзОВ «Агрозахист Донбас» товар. Проте сплата коштів за поставлені товари не є підставою для припинення зобов'язань відповідача зі сплати пені, штрафу та 48 річних, які він зобов'язаний сплатити за порушення строків оплати поставлених йому товарів згідно пунктів 7.1.1., 7.7. та 7.4. договору.

Щодо нарахування позивачем пені та штрафу.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Як зазначалося, у п. 7.1.0 договору сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій не обмежується ч. 6 ст. 232 ГК України і припиняється в день виконання стороною зобов'язання.

Особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, обмежується правила ч. 6 ст. 232 ГК України, якщо інше не встановлено договором. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Пеню належить рахувати з наступного дня після дати, в яку зобов'язання мало бути виконано, і по переддень фактичного виконання грошового зобов'язання, або по відповідний день через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, але в межах періоду, визначеного позивачем.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11, від 27.04.2012 у справі № 3-24гс12; постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, від 09.07.2018 у справі № 903/647/17 та від 08.08.2018 у справі № 908/1843/17, Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 №910/12876/19.

Правова природа штрафу є відмінною від пені, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

У зв'язку з порушенням відповідачем строків оплати товару, отриманого за додатками №№5-7, 9-10 до договору, підлягає до задоволення вимога позивача про стягнення з відповідача 43245,36 грн. пені.

Оскільки, відповідач допустив прострочення платежу більше, ніж на 10 днів, обгрунтована вимога позивача про стягнення з відповідача 672221,27 грн. штрафу.

У зв'язку з тим, що строки оплати товару по Додатку №1 не порушені, то нарахування пені в розмірі 1933,69 грн та штрафу в розмірі 73520,66 грн є безпідставним, а тому до задоволення не підлягають.

Водночас, відповідачем заявлено клопотання про зменшення пені та штрафу до мінімуму.

В обгрунтування відповідач зазначає наступне.

1) Відповідач повністю виконав свої зобов'язання з оплати товарів за договором поставки № ВВ 10/19 від 22 лютого 2019 році. Цей факт не заперечує й позивач. Більше того, вказане підтверджується додатковою угодою до договору поставки № ВВ 10/19 від 22 лютого 2019 від 01 листопада 2019 року та актом звіряння взаємних розрахунків за період: 01.01.2019 - 01.11.2019 від 01 листопада 2019 року.

2) Що стосується оплати поставок за додатками № 5, 6, 7, 9 та 10 терміни прострочення оплати були незначними, зокрема від 10 до 21 дні.

3) Жодних доказів понесення збитків через прострочення оплати поставок позивачем не надано, крім того ТОВ «Агрозахист Донбас» продовжило здійснювати поставки після нібито прострочення оплати поставок відповідачем, то свідчить про відсутність претензій.

4) Крім того, як вбачається з матеріалів справи оплата за поставки за додатками № 1,2,3,4 та 8 були здійснені вчасно, що свідчить про добросовісність відповідача та намір виконати зобов'язання за договором поставки.

5) У справі відсутні докази погіршення фінансового стану ТОВ «Агрозахист Донбас», виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому збитків в результаті прострочення платежу відповідачем.

6) ТОВ «Агрозахист Донбас» не мало жодних претензій щодо виконання договору поставки СТзОВ «Городище», було підписано відповідний акт звіряння взаємних розрахунків та додаткову угоду.

7) Сума простроченої оплати за поставками за додатками № 1,5, 6, 7, 9 та 10 складає 2677318, 58 грн., водночас нараховані позивачем штрафні санкції складають 856 891,67 грн, тобто штрафні санкції складають більше 30% від суми основного зобов'язання.

8) СТзОВ «Городище» є сільськогосподарським підприємством, яке забезпечує потреби громадян України у продуктах харчування, діяльність відноситься до критично важливої в умовах воєнного стану. Розмір штрафних санкцій є значним та негативно вплине на можливість товариства здійснювати свою подальшу діяльність.

Вирішуючи питання щодо остаточного розміру сум пені, штрафу які підлягають стягненню, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому Суд зазначає, що ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).

За змістом наведених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує у відповідності до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідженню конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

У постанові від 19.02.2020 у справі №910/1199/19 Верховний Суд, зокрема відзначив, що, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України, статтею 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Частина 3 статті 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 Господарського кодексу України приймається до уваги, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними конкретизуються судом у кожному конкретному випадку.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013). Подібні висновки містяться і у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення штрафних санкцій є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Вирішуючи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

За своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукуючи боржника до належного виконання своїх зобов'язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягуються в разі порушення такого зобов'язання.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (частина шоста статті 3 Цивільного кодексу України).

Правова позиція Верховного Суду “Щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій” (пункт 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17) наголошує, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідач у клопотанні просив зменшити розмір штрафних санкцій до мінімуму.

Судова практика щодо застосування ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України наразі є усталеною (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17) і відповідно до неї при визначення розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами): обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов'язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення; зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки; довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання; неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора; господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення; закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення; чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

Окрім того, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18|12-79гс19).

При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

При цьому, суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафу. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. 86, 236-238 ГПК України) (постанова Верховного Суду від 17.07.2021 у справі №916/878/20).

В постанові Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №903/486/22 викладена правова позиція про те, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Також у постанові вказано, що пеня та штраф не є основною заборгованістю і, відповідно, при зменшенні її розміру не несе значного негативного наслідку у своєму фінансовому становищі, з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

За таких обставин, коли встановлено, що період прострочення відповідача був незначним, сума заборгованості відповідачем сплачена повністю, доказів заподіяння збитків позивачу простроченням оплати не подано, клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій підлягає до задоволення частково.

Враховуючи те, що договір відповідачем виконано в повному обсязі, приймаючи до уваги подані відповідачем докази, суд приходить до висновку про зменшення розміру штрафних санкцій на 75%.

Враховуючи наведені обставини, на думку суду, є підстави для зменшення заявленої позивачем пені в розмірі 43245,36 грн. пені, штрафу в розмірі 672221,27 грн. на 75% та їх стягнення: пені в розмірі 10811,34 грн., штрафу в розмірі 168055,32 грн., виходячи з розрахунку:

43245,36 грн. пені - 75% = 10811,34 грн. пеня;

672221,27 грн. штрафу - 75% = 168055,32 грн. штраф.

У зв'язку із зменшенням судом розміру заявлених до стягнення пені та штрафу на 75% в позові про стягнення 30434,02 грн. пені (43245,36 грн.- 10811,34 грн.); 504165,95 грн. штрафу (672221,27 грн. - 168055,32 грн.) слід відмовити.

Щодо стягнення 48 % річних в розмірі 63715,73 грн. та інфляційних втрат в розмірі 2254,96 грн.

Відповідно до частини 3 статті 692 ЦК України продавець має право вимагати не тільки оплати товару (тобто стягнення грошових коштів у розмірі покупної ціни проданого майна), а й сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - це прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Такі висновки сформульовано в пункті 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18).

У частині 3 статті 692 ЦК України зазначений термін використано у другому значенні. Тобто під сплатою процентів за користування чужими грошовими коштами розуміється відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання згідно зі статтею 625 цього Кодексу. Така відповідальність виступає способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає в отриманні компенсації його майнових втрат, спричинених неналежним виконанням грошового зобов'язання. Такі висновки сформульовано в пункті 7.51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19).

Згідно із ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, стаття 625 ЦК України надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, встановити інший, ніж три проценти річних, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.

Норма щодо трьох процентів річних, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивною та застосовуються у разі, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У спірних правовідносинах сторонами було погоджено застосування 48% річних.

В п.7.7. договору сторони узгодили, що в разі невиконання покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого товару та невиконання зобов'язань передбачених розділом 3 цього договору покупець, відповідно до ст. 625 ЦК України, сплачує на користь постачальника крім суми заборгованості 48% річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним додатком до договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати.

Тобто, підвищені проценти за статтею 625 ЦК України встановлені й узгоджені самими сторонами.

У постанові від 14.04.2021 у справі №922/1716/20 щодо можливості встановлення сторонами договору 48% річних Верховний Суд зазначив, що стаття 625 ЦК України надає можливість кредитору боржника, якщо він прострочив виконання грошового зобов'язання, встановити інший, ніж три проценти річних, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.

За змістом частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у частині 2 статті 625 ЦК України зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сторони у пункті 7.7 договору поставки визначили інший розмір процентів річних, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, - 48 % річних від несплаченої загальної вартості товару.

Разом з тим, закріпивши принцип свободи договору у ЦК України, законодавець також визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, зокрема, всупереч принципам справедливості, добросовісності, розумності.

Згідно з правовим висновком, що сформульований у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), щодо можливості зменшення (відмови у стягненні) судом загального розміру процентів річних, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, Велика Палати Верховного Суду зазначила наступне:

- справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин (пункт 8.20);

- закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах (пункт 8.26);

- господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань (пункт 8.32);

- якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (пункт 8.33);

- відповідно до положень статті 611, частини 3 статті 692, статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання (пункт 8.34);

- звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру (пункт 8.36);

- з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у статті 233 ГК України, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (пункти 8.37 -8.38).

Перевіривши розрахунок процентів річних, судом встановлено, що останні нараховані вірно в розмірі 61137,47 по додатках №№5-7, 9-10.

В задоволенні 2578,26 грн, які нараховані по Додатку №1 слід відмовити, оскільки оплата здійснена у строк.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді 48 процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір процентів до 3%, а тому до стягнення підлягає 3821,09 грн. В решті слід відмовити (57316,38 грн).

Щодо нарахування інфляційних втрат, судом враховано наступне.

Відповідно до частини 6 статті 265 ГК України реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

У частині 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до частини 2 статті 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частини 1 та 2 статті 533 ЦК України).

Згідно з частиною 2 статті 198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Отже, за загальним правилом зобов'язання має бути виражене і підлягає оплаті у гривнях, водночас сторони мають право визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, а також з метою визначення суми, що підлягає сплаті у гривні, погодити порядок перерахунку суми платежу у гривні пропорційно до зміни курсу гривні до іноземної валюти.

Визначення в договорі валютного еквівалента вартості товарів не є встановленням динамічної ціни в договорі. Виходячи із змісту норми, що закріплена у частині 3 статті 691 ЦК України, динамічною є ціна товару, яка підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо).

Натомість, така умова договору, в якій сторони погоджують, яким чином коригуватиметься грошова сума по відношенню до валюти, яку сторони обрали як оціночний еталон у разі зміни курсу, є "валютним застереженням".

Судом встановлено, що у договорі сторони погодили, що ціна продукції, що поставляється за цим договором, вказується у додатках в національній валюті та визначається, в залежності від виду товару (Засоби Захисту Рослин (ЗЗР), Насіння, Міндобрива та Мікродобрива); для товару (ЗЗР, Насіння та Мікродобрив) сторони встановлюють ціну та його вартість у гривнях, а також визначають їх еквівалент у доларах США або Євро. Порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатках до даного договору (пункти 2.2 та 3.1 договору).

У додатках № 1-10 сторони визначили вартість товару у гривні, а також його еквівалент у доларах США та Євро.

Суд також встановив, що як у пункті 3.2 договору, так і у додатках до договору сторони прямо погодили, що для визначення належної до оплати суми використовують формулу перерахунку у разі, коли курс іноземної валюти до гривні, що склався на міжбанківському валютному ринку (МВР) України на день проведення розрахунків (перерахування коштів) є вище за курс іноземної валюти на день укладення додатку.

Отже, за умовами погодженої у договорі формули сторони визначили, що перегляд (перерахунок) платежу у гривні матиме місце лише у разі подорожчання іноземної валюти відносно національної на дату здійснення платежу. Таке застереження спрямоване на захист валютних ризиків продавця (кредитора) внаслідок падіння курсу валюти платежу (гривні). Натомість у разі падіння курсу іноземної валюти відносно гривні здійснення такого перерахунку у формулі не передбачено.

Іншими словами, якщо на день розрахунку валютний курс змінився (курс долару по відношенню до гривні став вище його курсу на момент підписання контракту), то сума платіжу в гривні відповідно пропорційно підвищується. Якщо ж курс долару по відношенню до гривні навпаки знизився - перерахунок суми платежу не здійснюється. У такому разі грошове зобов'язання у гривнях виконується у тому розмірі, який зафіксований в додатковій угоді.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та в отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Грошовим є зобов'язання, за яким боржник зобов'язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів.

Як вже раніше зазначалось судом, згідно із ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, а за вимогами ч. 1 ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Поряд з цим, частина друга вказаної норми допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається у гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За змістом статті 1 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

З огляду на викладене, норми ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.

У разі порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені у гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 11.10.2018 року у справі № 905/192/18, від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц.

Як уже зазначалося вище, за умовами укладеного між сторонами у справі договору поставки остаточна ціна товару (сума договору) визначається за результатом перерахунку (коригування) орієнтовної ціни. Такий перерахунок полягає у тому, що фактично здійснені покупцем платежі в рахунок оплати товару за орієнтовною сумою договору коригуються на курс долара США/Євро до гривні станом на дату, що передує даті оплати товару.

Отже, умови укладеного між сторонами у справі спірного договору поставки передбачають можливість зміни ціни договору, що є правом сторін та узгоджується з принципом свободи договору та положеннями ст. 632 Цивільного кодексу України.

Відтак, судом встановлено, що грошові зобов'язання покупця хоча і виражені у національній валюті, проте прив'язані до еквіваленту в іноземній валюті.

При цьому, визначення остаточної ціни договору залежить саме від дати здійснення фактичної оплати товару за орієнтовною вартістю. Встановлена у Додатках до Договору умова про здійснення оплати товару виходячи із курсу продажу долара США/Євро на міжбанкіському валютному ринку України на день, що передує дню здійснення платежу, має на меті поновити увесь обсяг втрат вартості товару, які позивач як постачальник отримав унаслідок зміни курсу гривні до долара США/Євро.

Отже, враховуючи те, що орієнтовна вартість товару перераховується (коригується) відповідачем станом на дату, що передує даті саме фактичної оплати товару (незалежно від того, чи своєчасно, чи ні була здійснена ця оплата) з урахуванням курсу долара США/Євро до гривні, втрати позивача від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, зокрема і у разі порушення відповідачем грошового зобов'язання зі сплати орієнтовної вартості товару, відновлюються еквівалентом іноземної валюти. У такому разі стягнення інфляційних втрат, нарахованих на орієнтовну суму заборгованості, суперечить частині другій ст. 625 Цивільного кодексу України. У разі, якщо матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів покриваються за рахунок донарахування вартості товару з урахуванням курсової різниці, стягнення інфляційних втрат є недопустимим та призведе до подвійного стягнення.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 29.04.2021 у справі №910/11077/20, від 29.01.2019 у справі №910/11249/17, від 11.10.2018 року у справі №905/192/18.

Суд встановив, що як у пункті 3.2 договору, так і у додатках до договору сторони прямо погодили, що для визначення належної до оплати суми використовують формулу перерахунку у разі, коли курс іноземної валюти до гривні, що склався на міжбанківському валютному ринку (МВР) України на день проведення розрахунків (перерахування коштів) є вище за курс іноземної валюти на день укладення додатку.

З урахуванням наведеного, зважаючи на правові висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в розмірі 2254,96 грн.

Разом з тим, нарахування інфляційних втрат по додатку №1 є безпідставними, оскільки строк оплати не порушено.

Щодо доводів Відповідача, а саме пункту 3.4 Договору «при відсутності підписаного сторонами Акт звіряння взаємних розрахунків, зобов'язання Покупця щодо повної оплати вартості отриманого Товару не вважається виконаним, що є підставою для застосування відповідних штрафних санкцій згідно з умовами договору».

КГС Верховного Суду в постанові від 18.03.21р. у справі №910/9525/19 з приводу тлумачення умов договору зазначив наступне (пункти 8.3-8.9 постанови).

Відповідно до ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу. У разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Статтею 213 ЦК України встановлено, що зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину (частини перша та друга).

Правила тлумачення змісту правочину визначено частиною третьою статті 213 ЦК України, яка передбачає, що при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

За змістом частини четвертої статті 213 ЦК України якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Таким чином, у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначено загальні способи, що застосовуються при тлумаченні, які втілюються у трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також із намірами сторін, які вони виявляли при вчиненні правочину, а також із чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (якщо перші два не дали результатів) є врахування: а) мети правочину, б) змісту попередніх переговорів, в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше у правовідносинах між собою), г) звичаїв ділового обороту; ґ) подальшої поведінки сторін; д) тексту типового договору; е) інших обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, оскільки договір є видом правочину (в даному випадку, двосторонній правочин) тлумаченню підлягають умови договору за правилами, встановленими статті 213 ЦК України.

Враховуючи викладене, тлумачення п.3.4 Договору має здійснюватися виключно у взаємозв'язку з іншими умовами Договору, а саме пунктами 3.1-3.3 та 7.9-7.10 Договору.

Так, при вирішенні спорів щодо стягнення інфляційних втрат, неустойки та відсотків річних за позовами ТОВ «Агрозахист Донбас» до покупців в аналогічних правовідносинах судами зазначено наступне.

Зокрема, в постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.21 у справі №902/406/21 зазначено: «Як встановлено вище, п. 3.3. Договору передбачено, на підтвердження виконання Покупцем зобов'язань з оплати товару з врахуванням п.3.2 даного Договору, Сторони впродовж трьох днів від дня остаточного розрахунку за відповідним Додатком або Договором в цілому, підписують "Акт звіряння взаємних розрахунків" ініціатива звіряння взаємних розрахунків покладається на Покупця.

Згідно із п. 3.4 Договору при відсутності підписаного сторонами Акт звіряння взаємних розрахунків, зобов'язання Покупця щодо повної оплати вартості отриманого Товару не вважається виконаним, що є підставою для застосування відповідних штрафних санкцій згідно з умовами договору.

В той же час, такі умови Договору є загальними та мають застосуватися, з врахуванням іншими його умовами, зокрема п. п. 7.9., 7,10 Договору.

Відтак, відповідно до п. 7.9. Договору в разі порушення Покупцем будь-якого платежу за додатками до Договору, Постачальник має право на дострокове звернення стягнення на всю суму неоплаченого Товару за цим Договором за всіма Додатками. Початок нарахування штрафних санкцій та відсотків річних у такому випадку починається з дня першого випадку порушення умов платежу за будь яким додатком до Договору.

У п. 7.10 Договору сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним Договором відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов'язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст. 259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 (трьох) років.

Тобто, спеціальними умовами Договору по нарахуванню штрафних санкцій чітко передбачено період нарахування та стягнення штрафних санкцій, якими за Договором є штраф, пеня, 48% річних, а саме: з дня порушення постачальником свого зобов'язання з оплати до моменту повної оплати заборгованості.

При цьому, ні вказані пункти Договору, ні розділ 7 Договору «Відповідальність сторін" в цілому, не місять умов, які б можна було трактувати, що після підписання Акту звіряння взаємних розрахунків постачальник втрачає право нарахування передбачених Договором штрафних санкцій та їх подальше стягнення з відповідача, в тому числі і в судовому порядку.

Тобто, умови застосування п.п. 3.3., 3.4. Договору в частині наслідків підписання Акту звіряння розрахунків суперечать та не узгоджуються з іншими положеннями Договору.

Також, Верховний Суд у постанові від 21.12.2020 у справі №916/499/20 вказав, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Отже, Акт звірки взаєморозрахунків лише фіксував здійснення позивачем нарахування за поставлений товар, проведення відповідачем оплати за поставлений товар та в жодному разі не позбавляє права позивача на нарахування штрафних санкцій, обумовлених Договором, у випадку неналежного виконання відповідачем умов Договору.

Викладеним спростовуються доводи апеляційної скарги щодо невірної оцінки судом першої інстанції Акту звірки взаєморозрахунків.»

Суд не бере до уваги заяву свідка, оскільки за приписами ч. 2 ст. 87 ГПК України на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.

При цьому суд звертає увагу, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Підтвердження факту здійснення господарських операцій та вчинення правочинів, в т.ч. відмова від права на застосування неустойки, відсотків річних, інфляційних втрат, підлягають доведенню відповідними письмовими доказами та не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах, зокрема, від 13.12.18 у справі№910/21263/17, від 30.01.19 у справі №911/5358/14.

Щодо доводів відповідача, що згідно змісту додаткової угоди від 01.11.2019, акту звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2019 по 01.11.2019 (а.с.95-96) та п. 11.2. Договору поставки, дія договору поставки № ВВ 10/19 припинилася 01 листопада 2019 року, в тому числі припинили свою дію і положення про застосування штрафних санкцій, на які як на підставу позову посилається позивач. Доводить, що на момент завершення правовідносин за Договором, у ТОВ «Агрозахист Донбас» були відсутні будь-які претензії до СТзОВ «Городише», судом враховано наступне.

Відповідно до вимог чинного законодавства, акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 р. у справі №905/1198/17; від 24.10.2018р. у справі № 905/3062/17; від 05.03.2019 р. у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019у справі № 916/1727/17, від 20.12.21р. у справі №904/5236/20.

Таким чином, підписання Акту звірки не може вважатись юридичною дією, яка підтверджує відмову особи від права нарахувати та стягувати штрафні санкції і міри цивільної відповідальності.

Вказана правова позиція є усталеною в судовій практиці, зокрема, і в ряді справ, ухвалених за участю ТОВ «Агрозахист Донбас», а саме: постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.10.2021 у справі №902/192/21, від 26.10.2021 у справі №902/320/21, від 20.12.2021 у справі №902/406/21, Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2021 у справі №911/1209/21.

Крім того, підписання Акту звірки, як умова та підстава застосування штрафних санкцій суперечить нормам законодавства, зокрема ст.ст.549, 625 ЦК України, котрі обумовлюють момент та підстави у стягнення таких сум залежно від терміну прострочення виконання основного зобов'язання, а не інших дій сторін.

Тобто, за відсутності чіткої та однозначної відмови позивача від права стягнення заходів відповідальності, таке право випливає з положень чинного законодавства, період нарахування штрафних санкцій не може обмежуватись датою підписання акта звірки розрахунків.

Підписаний акт звірки стосується виключно суми основної заборгованості за товар, тобто в ньому вказуються обставини щодо дат та сум поставлених товарів, а також дат і сум оплати їх покупцем. Однак, акт звірки жодним чином не врегульовує питання термінів прострочення та обов'язку покупця сплатити штрафні санкції, відсотки річних та інфляційні втрати за такий період прострочення виконання грошових зобов'язань. Тобто в будь-якому випадку підписання сторонами акту звірки розрахунків жодним чином не позбавляє можливості сторону нарахувати штрафні санкції та інші заходи відповідальність за прострочення оплати поставлених покупцю товарів.

Тобто, підписуючи Акт звірки від 03.05.2019 сторони погодили питання виключно, щодо суми основної заборгованості, що не позбавляє можливості позивача нарахувати штрафні санкції, відсотки річні та інфляційні втрати за період прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань.

Відповідачем підтверджено, що в нього відсутні оригінали Акту звіряння взаємних розрахунків від 01.11.2019 та Додаткової угоди від 01.11.2019 до Договору поставки №ВВ 10/19 від 22.02.2019, на які він посилається як на підставу звільнення від нарахування штрафу, пені, інфляційних втрат та відсотків річних.

Якщо, оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (ч.6 ст. 91 ГПК України).

Отже, згідно приписів ст.91 ГПК України електронна копія (у тому числі фото чи сканкопія) письмового доказу не вважається електронним доказом, а відтак підлягають застосуванню наслідки, визначені ч.6 ст.91 ГПК України, а саме якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Таким чином, за відсутності оригіналів Акту звіряння взаємних розрахунків від 01.11.2019 та Додаткової угоди від 01.11.2019 до Договору поставки №ВВ 10/19 від 22.02.2019, надані відповідачем копії, згідно ч.6 ст.91 ГПК України, не беруться судом до уваги.

В даному випадку, єдиним належним доказом достовірності наданих відповідачем копій Акту звіряння взаємних розрахунків від 01.11.2019 та Додаткової угоди від 01.11.2019 до Договору поставки №ВВ 10/19 від 22.02.2019 може бути лише дослідження судом оригіналів зазначених Акту звіряння взаємних розрахунків від 01.11.19 та Додаткової угоди від 01.11.2019 до Договору поставки №ВВ 10/19 від 22.02.2019, на цьому наголосив Верховний Суд в постанові від 23.12.2020 у справі №757/28231/13-ц.

Щодо доводів Відповідача про відсутність претензій зі сторони постачальника.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав (постанова КГС Верховного Суду від 19.05.20р. у справі №910/9167/19).

Згідно ч.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення (ч.2 ст.12 ЦК України).

Таким чином, позивач, в межах строку позовної давності, вправі в будь-який момент здійснити належне йому право та заявити вимогу до боржника про стягнення з нього неустойки, відсотків річних та інфляційних втрат за порушення боржником своїх зобов'язань, що мали місце під час виконання договору, а також звернутися до суду за примусоовим захистом своїх прав у разі відмови боржника виконати такі вимоги кредитора в добровільному порядку.

Отже, право на стягнення передбачає правомочності щодо нарахування заходів відповідальності, їх заявлення боржнику та право на звернення до суду за примусовим захистом у разі відмови боржника виконати пред'явлені вимоги в добровільному порядку.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 182687,75 грн., в т.ч.: 168055,32 грн штраф, 10811,34 грн пеня, 3821,09 грн 3% річних. Врешті позову відмовити.

У зв'язку з частковим задоволенням позову витрати позивача, пов'язані з оплатою судового збору, на підставі ст.129 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, у разі, коли господарський суд зменшує розмір неустойки (пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору пропорційно до суми задоволених вимог в сумі 11649,06 грн. (776604,10 грн *1,5%) відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору впливу не мають.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Городище” (вул.Шкільна,32, с.Городище, Луцький р-н, Волинська обл, 45656, код ЄДРПОУ 31890591) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Оптіма-315” (вул.Грушевського, б.3, кв.31, м.Київ, 07302, код ЄДРПОУ 43082778) 182687,75 грн. заборгованості (сто вісімдесят дві тисячі шістсот вісімдесят сім гривень 75 коп), в т.ч: 168055,32 грн штраф, 10811,34 грн пеня, 3821,09 грн 3% річних, а також 11649,06 грн (одинадцять тисяч шістсот сорок дев'ять гривень 06 коп) витрат по сплаті судового збору.

3.В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено 21.12.2023.

Суддя І. О. Гарбар

Попередній документ

115815914

Наступний документ

115815916

Інформація про рішення:

№ рішення:	115815915
№ справи:	903/716/23
Дата рішення:	19.12.2023
Дата публікації:	25.12.2023
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Волинської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; купівлі-продажу; поставки товарів, робіт, послуг

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (12.12.2023)
Дата надходження:	10.07.2023
Предмет позову:	стягнення 856891,67 грн.

Розклад засідань:

Минулі засідання (9)

05.09.2023 11:00	Господарський суд Волинської області
26.09.2023 15:00	Господарський суд Волинської області
24.10.2023 11:00	Господарський суд Волинської області
03.11.2023 10:00	Господарський суд Волинської області
21.11.2023 12:00	Господарський суд Волинської області
12.12.2023 09:30	Господарський суд Волинської області
19.12.2023 10:00	Господарський суд Волинської області
03.01.2024 09:45	Господарський суд Волинської області
02.04.2024 11:30	Північно-західний апеляційний господарський суд