СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2023 року м. Харків Справа № 905/929/21
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гребенюк Н.В. , суддя Шутенко І.А.
за участю секретаря судового засідання Соляник Н.В.
представники учасників справи не з'явились
розглянувши апеляційну скаргу ФО ОСОБА_1 ( вх. № 4041Д/1) на рішення господарського суду Донецької області від 25.08.2021 у справі № 905/929/21, повний текст якого складено підписано 25.08.2021 у приміщення господарського суду Донецької області суддею Кротіновою О.В.
за позовом ФОП ОСОБА_2 , смт. Березна, Менський р-н. Чернігівської області (РНОКПП НОМЕР_1 ),
до ФО ОСОБА_1 , м. Маріуполь Донецької області (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ),
про стягнення 541 619,70 грн., -
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець Соколова Людмила Андріївна, смт. Березна, Менський р-н. Чернігівської області, звернулась до господарського суду Донецької області з позовною заявою б/н від 21.05.2021 до фізичної особи ОСОБА_1 , м. Маріуполь Донецької області, про стягнення заборгованості у загальному розмірі 541 619,70грн., у тому числі:
- сума основної заборгованості у розмірі 395 248,00 грн. на підставі договору поставки №01/06/2020 від 01.06.2020;
- пеня у розмірі 43 433,96 грн. на підставі п.8.3 договору поставки №01/06/2020 від 01.06.2020;
- сума інфляційних втрат у розмірі 33 200,83 грн. на підставі ст.625 Цивільного кодексу України;
- сума 20% річних у розмірі 69 736,91 грн. на підставі ст.625 Цивільного кодексу України та п.8.4 договору поставки №01/06/2020 від 01.06.2020.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ним на підставі договору поставки №01/06/2020 від 01.06.2020 поставлено Фізичній особі-підприємцю Жихарєвій Оксані Віталіївні товар за видатковою накладною №56370 від 02.06.2020 на загальну суму 395 248,00 грн. Станом на дату подання позовної заяви відповідач за отриманий товар не розрахувався внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 395 248,00 грн. та підстави для нарахування пені у сумі 43 433,96 грн. за період з 03.07.2020 по 20.05.2021, інфляційних втрат - 33 200,83 грн. за період з 03.07.2020 по 30.04.2021, 20%річних - 69 736,91 грн. за період з 03.07.2020 по 20.05.2021.
На підтвердження викладених обставин позивач надав у копіях: договір поставки №01/06/2020 від 01.06.2020; видаткову накладну №56730 від 02.06.2020; лист-вимогу від 05.05.2021, на адресу ОСОБА_1 ; опис поштового вкладення від 08.05.2021; поштову накладну від 08.05.2021 та оригінали розрахунків сум інфляційних втрат, пені, 20% річних.
Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує посиланням на ст.ст.15, 16, 51, ч.1 ст.52, ст.ст.259, 525, 526, 527, 530, 598-609, 610, ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, ст.ст.193, 202-208, 216, ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, ст.46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», ст.ст.4, 20, 27, 45, 161, 162, 163, 164, 171, 172, 176 Господарського процесуального кодексу України.
Рішенням господарського суду Донецької області від 25.08.2021 у справі № 905/929/21 позовні вимоги фізичної особи-підприємця Соколової Людмили Андріївни, смт. Березна, Менський р-н. Чернігівської області, до фізичної особи ОСОБА_1 , м. Маріуполь Донецької області, про стягнення заборгованості у загальному розмірі 541 619,70 грн., у тому числі: сума основної заборгованості у розмірі 395 248,00 грн.; пеня у розмірі 43 433,96 грн.; сума інфляційних втрат у розмірі 33 200,83 грн.; сума 20% річних у розмірі 69 736,91 грн., задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , банківські реквізити не зазначено) на користь Фізичної особи-підприємця Соколової Людмили Андріївни ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , банківські реквізити не зазначено) 522 052,10 грн., у тому числі: основний борг у сумі - 395 248,00 грн., пеня - 23 974,06 грн., інфляційні втрати - 33 200,83 грн., 20% річних - 69 629,21 грн., а також відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 7 830,78грн.
У задоволенні решти вимог відмовлено.
ФО ОСОБА_1 подала на зазначене рішення до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 25.08.2021 у справі № 905/929/21 та прийняти нове рішення, яким в позовних вимогах фізичної особи-підприємця Соколової Людмили Андріївни до фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у загальному розмірі 541 619, 70 грн. відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що він не укладав спірний договір поставки № 01/06/2020 від 01.06.2020 та не отримував товар за видатковою накладною № 56370 від 02.06.2020 на загальну суму 395 248,00 грн., а підписи, які містяться на вказаних документах не належать апелянту, при цьому, як зазначає апелянт він не наділяв жодних осіб повноваженнями на підписання цих документів. Більш того, як зазначає апелянт, як вбачається з тексту спірного договору, він укладався у м. Чернігів, в якому апелянт жодного разу не був, а на момент укладання спірного договору знаходився у м. Маріуполь, що підтверджується договором оренди житлового приміщення від 01.06.2020 та актом прийому передачі цього приміщення.
Також, як зазначає апелянт, ФОП Соколова Л.А. зареєстрована як ФОП у Чернігівській області, а як свідчить витратна накладна товар доставлено на склад ПроСвет 05 Одеса, однак матеріали справи не містять жодних відомостей про те яким чином вказаний товар потрапив до м. Одеса.
Крім того, апелянт звернувся з клопотаннями про долучення доказів, а саме договору оренди квартири № 01/06-20 від 01.06.2020, акту приймання передачі квартири до договору № 01/06-20, в обґрунтування неможливості подання зазначених доказів до суду першої інстанції посилається на те, що взагалі не знав про існування судового провадження по даній справі у зв'язку непроживанням за місцем реєстрації, що підтверджується конвертом з ухвалою від 23.06.2021, що була скерована на адресу ОСОБА_1 із відміткою відділення поштового зв'язку «повертається за закінченням терміну зберігання» та договором оренди квартири від 10.02.2021.
Також апелянт звернувся з клопотанням про призначення експертизи, в якому просив призначити почеркознавчу експертизу на розгляд якої поставити питання: Чи виконаний підпис, зроблений і проставлений від імені ОСОБА_1 , зображення якого міститься у оригіналі договору поставки № 01/06/2020 від 01.06.2020 та у видатковій накладній № 56370 від 02.06.2020 тією особою, від імені якої він зазначений чи іншою?.
Крім того, апелянт звернувся з клопотанням про витребування доказів в порядку ст. 81 ГПК України, в якому просив витребувати у ФОП Соколової Л.А. документи щодо придбання (походження) товару позивачем та наявності залишків товару у позивача, документи щодо зберігання товару (наявність складських приміщень у відповідача або документи підтверджуючі оренду складський приміщень для зберігання товару), документи щодо підтвердження переміщення товару від продавця до покупця, документи підтверджуючі відображення зазначеної господарської операції в бухгалтерському та податковому обліку позивач.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.01.2022 відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою у справі №905/929/21 та призначено справу до розгляду на 01.02.2022.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.02.2022 оголошено перерву у розгляді справи до 24.02.2022 до 10:30 год.
Проте судове засідання, призначене на 24.02.2022, не відбулось.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.06.2022 у даній справі доведено до відома учасників справи, що дата наступного судового засідання у справі № 905/929/21 буде визначена після усунення обставин, що становлять загрозу та небезпеку життю і здоров'ю сторін спору та інших учасників судового процесу. Про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги ФО ОСОБА_1 на рішення господарського суду Донецької області від 25.08.2021 у справі №905/929/21 учасників справи буде повідомлено додатково. Запропоновано учасникам справи свої процесуальні права та обов'язки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, реалізовувати з використанням офіційної електронної пошти суду: inbox@eag.court.gov.ua та телекомунікаційної мережі “Електронний суд”.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.12.2022 призначено справу № 905/929/21 до розгляду на 18.01.2023.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.01.2023 оголошено про перерву у судовому засіданні до 06.04.2023.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.04.2023 оголошено про перерву у судовому засіданні до 27.06.2023.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.06.2023 оголошено про перерву у судовому засіданні до 29.08.2023.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.08.2023 розгляд справи відкладено на 24.10.2023.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 розгляд справи відкладено на 12.12.2023.
В судове засідання, призначене на 12.12.2023, представники учасників справи не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання.
13.11.2023 від ФОП Соколової Л.А. надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.
Щодо повідомлення відповідача колегія суддів зазначає, що як вбачається з листа №6314/2021 від 31.05.2021 відділу аналітичного забезпечення Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради Донецької області адреса реєстрації фізичної особи ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , є АДРЕСА_3 . Крім того, відповідачем було зазначену ще одну адресу: АДРЕСА_4 , за якою, як зазначає апелянт, вона проживає з 10.02.2021.
Крім того, у відповідності до відповіді № 285322 від 23.10.2023 з Єдиного державного демографічного реєстру адреса реєстрації фізичної особи ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , є АДРЕСА_3 .
Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022 № 309, вся територія Маріупольського району з 24.02.2022 є тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України.
Відповідно до інформації АТ "Укрпошта" поштові відділення у м. Маріуполь не працюють.
У зв'язку з неможливістю надіслання на поштову адресу відповідача копії ухвал Східного апеляційного господарського суду про перерву та про відкладення розгляду справи, апеляційним судом здійснено опублікування тексту зазначених ухвал на веб-сайті "Судова влада України".
Відтак, судом вжито всіх заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи.
У даному випадку судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду про оголошення перерв та про відкладення розгляду справи у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач станом на 12.12.2023 не реалізував своє право щодо участі в судовому засіданні.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 годин 30 хвилин 24.02.2022.
Станом на даний час строк дії воєнного стану неодноразово продовжено та в Україні продовжує діяти правовий режим воєнного стану.
В той же час, судом враховано, що ст.12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Тобто, навіть в умовах воєнного стану конституційне право особи на судовий захист не може бути обмеженим.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
З наведених приписів закону вбачається, що запровадження військового стану у країні не може слугувати самостійною та достатньою підставою для відтермінування вирішення спору (не здійснення розгляду справи).
Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (п. 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» Суд зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
При цьому, на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.
Приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, апеляційним судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав, належним чином повідомлено сторін про час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності зазначених представників сторін.
Щодо долучення до матеріалів справи нових доказів, а саме договору оренди квартири № 01/06-20 від 01.06.2020, акту приймання передачі квартири до договору № 01/06-20, колегія суддів зазначає таке.
У відповідності до ч. 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від сторін.
Апелянт вказує, що зазначені докази не долучались до суду першої інстанції через те, що взагалі не знав про існування судового провадження по даній справі.
У відповідності до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Зазначені норми свідчать, що саме учасник судового процесу має займати активну позицію у висловленні та доведенні відповідними доказами своїх доводів та заперечень по суті спору. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Останній не лише наділяє осіб, які беруть участь у справі, відповідними правами, але і покладає на них обов'язки подати наявні у них докази на підтвердження своїх вимог.
Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених статтею 269 ГПК України підстав для їх прийняття фактично буде порушувати принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, оскільки відповідно до статті 124, 129 Конституції України, статей 7, 13 ГПК України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Поруч із цим, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 статті 13 ГПК України).
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №913/479/18.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, господарським судом ухвала про відкриття провадження у справі була направлена на адресу: Україна, Донецька обл., Маріупольський р-н., м. Маріуполь, Центральний р-н., вулиця Михайла Грушевського, буд.12, кв.144, зазначену як у позові та і у листі №6314/2021 від 31.05.2021 відділу аналітичного забезпечення Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради Донецької області адреса реєстрації.
Проте, поштове відправлення № 6102255632069 повернулось на адресу суду із зазначенням причини "за закінченням терміну зберігання".
В силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси, вважається днем вручення йому відповідної ухвали суду.
За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлявся належним чином.
Колегія суддів також зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Крім того, колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Тобто твердження відповідача про те, що він не був належним чином повідомлений про відкриття провадження у даній справі є необґрунтованими.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відхилення клопотання апелянта про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.
Щодо клопотання відповідача про витребування нових доказів, судова колегія вказує таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та 4 статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до ч. 2 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідно до ч. 4 ст. 80 ГПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Частинами 1, 3 ст. 169 ГПК України встановлено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
Відповідно до статті 118 Господарського процесуального кодексу України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк (ч. 1, 4 ст. 119 ГПК України).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Вказане клопотання подане з порушенням процесуальних строків, визначених Господарським процесуальним кодексом України, відтак, колегія суддів залишає клопотання про витребування доказів без розгляду.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу учасників справи на те, що на стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями збирати нові докази, оскільки допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, зокрема ст.269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Щодо клопотання про призначення експертизи колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Відповідно до ч. ч. 1, 4, 5 ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом. Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз'яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов'язаний мотивувати таке відхилення або зміну.
За висновком судової колегії, апелянт не обґрунтував необхідності застосування спеціальних знань, оскільки визначена ним необхідність проведення експертних досліджень ґрунтується на непідтвердженому жодними доказами твердженні про нібито неукладення спірного договору поставки.
Такі докази згідно з ч.ч. 3, 4 ст.80 Господарського процесуального кодексу України повинні були подаватися разом із відзивом або в ньому має бути зазначено про неможливість їх надання із зазначенням причин та дій щодо їх отримання;
Відтак, відсутність за висновком судової колегії підстав, передбачених ч.1 ст.99 Господарського процесуального кодексу України, для призначення у справі почеркознавчої експертизи, зумовлює відмову у задоволенні такого клопотання апелянта.
Щодо розумності строку розгляду справи судова колегія зазначає наступне.
За змістом ч. 1 ст. 273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Проте, 24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан, який продовжено до 19.02.2023 (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 16.11.2022 №2738-IX).
Відповідно до ст.26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
При цьому, згідно Рекомендацій, прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, яка склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, слід оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
Враховуючи приписи статті 3 Конституції України, зважаючи на наявність активних військових дій та загрози небезпеки на території України, у тому числі в м. Харкові та Харківській області, а також особливого (дистанційного) режиму роботи Східного апеляційного господарського суду, обмеження доступу та відвідування працівниками та суддями будівлі Східного апеляційного господарського суду з міркувань безпеки, розгляд даної апеляційної скарги здійснений судом апеляційної інстанції у межах розумного строку в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи сторони, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам та розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.06.2020 між Фізичною особою-підприємцем Соколовою Л.А. (постачальник, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Жихарєвою Оксаною Віталіївною (покупець, відповідач) укладено договір поставки №01/06/2020, строком дії у відповідності до його п.10.1 до 31.12.2021, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
Відповідно до пункту 1.1 договору, постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, поставити та передати у власність покупцеві товар (партію товару) в асортименті, кількості та цінами, вказаних у видаткових накладних, що засвідчують передачу-приймання товару від постачальника до покупця та є невід'ємними частинами цього договору, а покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі прийняти та оплатити вказаний товар.
Пунктом 1.3 договору визначено, що предметом поставки є товари з найменуванням, зазначеним у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору
Передача товару від постачальника покупцю здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, кількість, ціну товару та загальну вартість товару, що постачається. Дата, вказана постачальником у видатковій накладній, є датою поставки товару постачальником (п.2.1 договору).
Згідно з пунктом 2.4 договору право власності на поставлені товари переходить до покупця в момент отримання товару від постачальника за видатковою накладною. Після підписання сторонами видаткової накладної, претензії щодо кількості та якості (крім прихованих недоліків) товару постачальником не розглядаються.
Пунктом 2.5 договору передбачено, що постачання товару здійснюється окремими партіями на підставі замовлення покупця. Постачання товару здійснюється силами (засобами) постачальника або, за бажанням покупця, шляхом само вивозу зі складу постачальника.
Порядок приймання передачі товару визначено розділом 3 договору.
У вказаному розділі зазначено, що приймання-передача партії товарів, що постачаються постачальником, здійснюються на підставі Інструкції П-6 від 15.06.1965 за кількістю, Інструкції П-7 від 24.04.1966 за якістю. Приймання-передача партії товарів, що постачаються постачальником, оформляється відповідною первинною документацією (п.3.1, п.3.2 договору).
Умовами пункту 3.3 договору визначено, що при доставці товару покупець (або уповноважена особа покупця) приймає фактичну його кількість від водія, який здійснює його доставку до узгодженого місця передавання, встановленого сторонами, ставить круглу печатку або штамп на видатковій накладній, а у випадку відсутності чи не існування печатки або штампу, ставить свій підпис та зазначає поруч власні прізвище та ініціали. Право підпису видаткових накладних на приймання товару з боку покупця мають виключно ті особи, які зазначені у додатку, що є невід'ємною частиною цього договору (додаток №1). У випадку невиконання (неналежного виконання) покупцем цього пункту договору, товар буде вважатися прийнятим покупцем. При цьому покупець особисто несе всі можливі ризики, пов'язані з прийманням товару не уповноваженими ним особами.
Згідно з п.3.5 договору ніякі рекламації, заявлені по попередній партії товару не можуть бути підставою для відмови покупцем від приймання та/або оплати товару, поставленого по іншим замовленням за цим договором, а також не дають права покупцю проводити утримання або залік платежів, що підлягають сплаті постачальнику за іншу партію товару, поставленого за цим договором та/або не виконувати (неналежно виконувати) інші умови цього договору.
Пунктом 3.7 договору передбачено, що в будь-якому випадку товар може бути повернуто постачальнику не пізніше дев'яносто календарних днів з моменту отримання товару покупцем.
Відповідно до п.5.2 договору асортимент, кількість та вартість товару, остаточно узгоджуються та відображаються сторонами у видатковій накладній по кожній партії окремо.
Загальна сума договору розраховується шляхом додавання загальних сум партій товарів, поставлених постачальником на протязі строку дії договору, згідно видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього договору (п.5.3 договору).
Пунктом 6.1 договору визначено, що покупець зобов'язаний оплатити постачальнику вартість (ціну) кожної партії товару не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати отримання покупцем кожної партії товару.
Відповідно до підпункту 7.2.3 договору до обов'язку покупця віднесено заповнити та надати постачальнику додаток до цього договору з переліком уповноважених осіб, які мають право на отримання від постачальника товару, з відбитками печаток, штампів, зразками підписів цих осіб; копії сторінок паспорта уповноважених осіб покупця.
За порушення терміну оплати вартості (ціни) поставленого товару, встановленого пунктом 6.1 цього договору постачальник має право стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період порушення винною стороною грошового зобов'язання, від суми боргу за кожен день прострочки (п.8.3 договору).
Відповідно до пункту 8.4 договору, у разі прострочення виконання грошових зобов'язань за цим договором, винна у простроченні виконання такого зобов'язання сторона, зобов'язана сплатити на користь іншої сторони суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 20% річних від простроченої суми, який (розмір процентів) сторони встановили, керуючись положеннями частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Договір підписано сторонами без зауважень. Доказів його припинення не представлено, з матеріалів справи не слідує.
Додаток до договору, мова про який йдеться у п.3.3, пп.7.2.3 договору не представлено.
Відповідно до видаткової накладної №56370 від 02.06.2020 ФОП Соколову Л.А. визначено постачальником, що відвантажив Фізичній особі- підприємцю Жихарєвій О.В. у ПроСвет 05 Одеса на підставі основного договору товар: люстри N3599/2 у кількості 20 штук на суму 3 735,2грн.; люстри А3055/3 у кількості 20 штук на суму 4 239,2грн.; люстри А3320/5 у кількості 20 штук на суму 9 576грн.; люстри 7403/3 у кількості 20 штук на суму 4 950,4грн.; люстри 6229/5 у кількості 20 штук на суму 13 378,4грн.; люстри 1300/3 у кількості 20 штук на суму 5 924,8грн.; люстри А2799/3 у кількості 20 штук на суму 11 188,8грн.; люстру 3320/3 у кількості 20 штук на суму 5 476,8грн.; люстри MD1F488-14 у кількості 20 штук на суму 68 975,2грн.; люстри E1207/8+8 у кількості 20 штук на суму 39 463,2грн.; люстри E1731/5 у кількості 20 штук на суму 15 680грн.; люстри BL-P901R-10+8+6(1000+800+600)*H1200mm у кількості 20 штук на суму 116 860,8грн.; люстри 7057A/2_GD у кількості 20 штук на суму 3 477,6грн.; люстри MD 14005-5AAN у кількості 20 штук на суму 16 139,2грн.; люстри 7217/3B у кількості 20 штук на суму 5 952,8грн.; люстри YG 18194-5P у кількості 20 штук на суму 34 574,4грн.; люстри 7222/8 у кількості 20 штук на суму 35 655,2грн., на загальну суму 395 248,00грн.
Видаткову накладну підписано та скріплено печаткою постачальника та підписано з боку покупця без зазначення прізвища та ініціалів підписанта.
ФОП Соколова Л.А. зверталась до відповідача з листом-вимогою від 05.05.2021 про сплату заборгованості, який надіслано на адресу Жихарєвої О.В. 08.05.2021, з боку відповідача даний лист залишився без відповіді.
Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Відповідно до інформації, яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підприємницьку діяльність Фізичної особи-підприємця Жихарєвої Оксани Віталіївни 01.03.2021 припинено на підставі власного рішення, номер запису: 2002740060002046678.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.
За змістом ст.13 Господарського процесуального кодексу України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
За приписом ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства , але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.
Згідно із ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання. Господарські зобов'язання можуть виникати: зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 ГК України).
Оцінивши зміст означеного вище договору, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, колегія суддів дійшла висновку, що укладена угода за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).
Як свідчать фактичні обставини справи, договір поставки №01/06/2020 від 01.06.2020 підписано з обох сторін, містить суттєві умови для такого виду договорів визначені законом, недійсним не визнано, а отже є таким, що породжує права та обов'язки для його сторін.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», накладні являються первісними звітними документами, на підставі яких проводиться звіт господарської діяльності.
Системний аналіз Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та інших підзаконних нормативних актів, які регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку на підприємствах свідчить про те, що у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів на підставі первинних документів. Останні для надання їм юридичної сили доказовості в розумінні статті 76-77 Господарського процесуального кодексу України повинні мати крім обов'язкових реквізитів додаткові в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій. Тобто, в якості доказу первинні документи мають містити повні дані про конкретні господарські операції та підставу їх здійснення.
З матеріалів справи вбачається прийняття товару відповідачем.
Доказів у підтвердження погодження інших осіб, уповноважених на отримання (приймання) товару з боку покупця суду не надано.
Наведена спірна накладна містить вказівку на основний договір, як на правову підставу здійснення господарської операції.
Підстав вважати наявним укладання між сторонами іншого договору, ніж договір поставки №01/06/2020 від 01.06.2020, не встановлено.
Доказів наявності заперечень щодо кількості переданого товару, а також порядку передачі та інших зауважень відповідачем не надано, з матеріалів справи не вбачається, як і реалізації права покупцем відповідно до п.3.7 договору.
Беручи до уваги зміст пункту 3.3 договору, відсутність зазначення відомостей про посаду та прізвище особи, відповідальної за отримання товару у видатковій накладній №56370 від 02.06.2020, не спростовує факту отримання відповідачем товару.
Виходячи з системного аналізу наведених вище норм та дослідивши обставини справи, слідує висновок, що надана позивачем видаткова накладна №56370 від 02.06.2020 є належним доказом здійснення передачі відповідачу товару та прийняття його останнім у межах договору №01/06/2020 від 01.06.2020.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Положеннями статті 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.525, 615 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Із зазначеною нормою кореспондується й частина 1 статті 193 Господарського кодексу України, відповідно до якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Пунктом 6.1 договору передбачено зобов'язання покупця оплатити постачальнику вартість (ціну) кожної партії товару не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати отримання покупцем кожної партії товару.
Доказів зміни строку оплати не надано, з матеріалів справи не вбачається.
З огляду на таке, беручи до уваги дату поставки, відповідач повинен розрахуватись із позивачем за отриманий ним товар за видатковою накладною №56370 від 02.06.2020 на загальну суму 395 248,00 грн. не пізніше - 02.07.2020.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем за отриманий товар розрахунку у строк встановлений договором поставки не здійснено.
Як встановлено колегією суддів, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Фізичної особи-підприємця Жихарєвої Оксани Віталіївни, 01.03.2021 здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності за її рішенням.
При цьому, враховуючи викладені обставини, норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, а також положення ст.631 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України, за відсутності припинення господарських правовідносин встановлених договором №01/06/2020 від 01.06.2020, відповідач мав належним чином виконувати прийняті на себе обов'язки за означеним договором.
Одночасно, слід зазначити, за змістом стст.51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, ст.ст.202-208 Господарського кодексу України, ч.8 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємцем (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 по справі №910/8729/18).
Відтак, ОСОБА_1 відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними зі здійсненням нею підприємницької діяльності, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Як вбачається з фактичних обставин справи, в порушення статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, які передбачають, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, причому одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, слідує невиконання грошового зобов'язання відповідачем перед позивачем у загальній сумі 395 248,00грн. у встановлені договором строки, як і на час розгляду справи.
Доказів, що свідчать про сплату цієї суми заборгованості в повному обсязі чи частково не надано, з матеріалів справи протилежного встановленому не вбачається.
З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу є обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню у сумі, заявленій до стягнення позивачем.
Колегія суддів дійшла висновку, що зобов'язання Фізичної особи-підприємця Жихарєвої О.В. не припинилися, оскільки фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Відповідно до положень ст.ст. 51, 52, 608-609 Цивільного Кодексу України, однією із особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи-підприємця є те, що у разі припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати.
Згідно з п.8.3. договору №01/06/2020 від 01.06.2020 за порушення терміну оплати вартості (ціни) поставленого товару, встановленого пунктом 6.1 цього договору постачальник має право стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період порушення винною стороною грошового зобов'язання, від суми боргу за кожен день прострочки.
Відповідно до наданого розрахунку, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення суму пені за видатковою накладною №56370 від 02.06.2020 за період з 03.07.2020 по 20.05.2021 в загальному розмірі 43 433,96 грн.
Згідно Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За змістом ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, у тому числі за допомогою програми «Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ЛІГА:ЗАКОН», із застосуванням розміру подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості, правомірність періодів її нарахування, колегія суддів дійшла висновку про те, що, з урахуванням приписів ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій (пені) за прострочення зобов'язання за видатковою накладною №56370 від 02.06.2020 має бути припинено 03.01.2021.
З огляду на таке, колегією суддів здійснено перерахунок пені, а саме:
- за видатковою накладною №56370 від 02.06.2020 на загальну суму 395 248,00грн. за період з 03.07.2020 по 03.01.2021, розмір пені складає 23 974,06грн.
З урахуванням цього, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача пені, нарахованої за несвоєчасне виконання оплати продукції поставленої згідно видаткової накладної №56370 від 02.06.2020 у сумі 23 974,06 грн.
Щодо позовних вимог в частині стягнення 20% річних та інфляційних втрат від простроченої суми колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 8.4 договору передбачено, що у разі прострочення виконання грошових зобов'язань за цим договором, винна у простроченні виконання такого зобов'язання сторона, зобов'язана сплатити на користь іншої сторони суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 20% річних від простроченої суми, який (розмір процентів) сторони встановили, керуючись положеннями частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Прострочення відповідачем грошового зобов'язання на підставі статті 625 Цивільного кодексу України тягне за собою обов'язок сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За розрахунком позивача сума інфляційних втрат фактично нарахована за період з 01.09.2020 по 30.04.2021 на суму 395 248,00грн. та визначена в сумі 33 200,83грн.
Перевіривши підстави та арифметичний розрахунок даних позовних вимог за допомогою програми «Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ЛІГА:ЗАКОН», колегія суддів дійшла висновку про те, що такий розрахунок не суперечить вимогам чинного законодавства. При цьому, за підрахунками колегії суддів за означений період сума інфляційних втрат становить 34 425,90 грн.
Беручи до уваги межі заявлених позовних вимог, позов у цій частині підлягає задоволенню у сумі визначеній позивачем, а саме 33 200,83 грн.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку від суми заборгованості у розмірі 395 248,00грн. (за видатковою накладною №56370 від 02.06.2020) за період прострочення з 03.07.2020 по 20.05.2021 заявлено до стягнення 20% річних у загальному розмірі 69 736,91 грн.
Перевіривши підстави та арифметичний розрахунок даних позовних вимог за допомогою програми «Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ЛІГА:ЗАКОН», 20% річних з простроченої суми за видатковою накладною №56370 від 02.06.2020 за період з 03.07.2020 по 20.05.2021 складає 69 629,21грн.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, а саме сума 20% річних, що підлягає стягненню, становить 69 629,21 грн.
З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а також те, що доводи апелянта не є підставою скасування рішення суду, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ФО ОСОБА_1 ( вх. № 4041Д/1) на рішення господарського суду Донецької області від 25.08.2021 у справі № 905/929/21 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 25.08.2021 у справі № 905/929/21 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний тест постанови апеляційного суду складено 20.12.2023.
Головуючий суддя М.М. Слободін
Суддя Н.В. Гребенюк
Суддя І.А. Шутенко