ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2023 року м. ОдесаСправа № 923/1310/21
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.
секретар судового засідання: Кияшко Р.О.
за участю представників учасників справи:
від Акціонерного товариства “Херсонобленерго”: не з'явився
від ОСОБА_1 : не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Херсонобленерго”
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 31.10.2023 року про закриття провадження, суддя в І інстанції Невінгловська Ю.М., м. Одеса
у справі №923/1310/21
за позовом: Акціонерного товариства “Херсонобленерго”
до відповідача: ОСОБА_1
про стягнення 54 316,89 грн
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2021 року АТ "Херсонобленерго" звернулося до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення 54316,89 грн вартості електроенергії, недооблікованої внаслідок порушення відповідачем Правил роздрібного ринку електроенергії, встановленого за актом №131796 від 24.04.2019 про порушення цих Правил.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 31.10.2023 по справі №923/1310/21 за позовом Акціонерного товариства “Херсонобленерго” до ОСОБА_1 про стягнення 54316,89 грн закрито провадження у справі в зв'язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Місцевий господарський суд дійшов висновку, що оскільки укладення договору про надання послуг з розподілу електричної енергії від 23.11.2018 між ОСОБА_1 та АТ "Херсонобленерго", а також порушення відповідачем вимог Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП 14 березня 2018 року №312 (встановлення на засобі комерційного обліку електричної енергії частотного генератора), виникло після 27.07.2017 (після припинення здійснення відповідачем господарської діяльності), такі правовідносини не виникли за наслідком господарської діяльності відповідача та даний спір не пов'язаний із здійсненням ОСОБА_1 його підприємницької діяльності.
08.11.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства “Херсонобленерго” надійшла апеляційна скарга, в якій скаржник просить ухвалу Господарського суду Одеської області від 31.10.2023 у справі №923/1310/21 скасувати, справу направити для продовження розгляду до Господарського суду Одеської області.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що Товариство звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначило належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб?єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов?язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились.
Відзиву не надходило, що не перешкоджає розгляду даної справи у відповідності до вимог чинного ГПК України.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.11.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної установи “Місцеві дороги Херсонщини” на рішення Господарського суду Одеської області від 12.09.2023 у справі №916/2183/23 та призначено дану справу до розгляду на 12.12.2023 об 11:30.
В судове засідання 12.12.2023 сторони не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представників учасників справи за наявними матеріалами справи яких достатньо для розгляду заяви по суті.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 27 вересня 2012 року між АТ «Херсонобленерго» та ФОП Беззубовим Сергієм Вікторовичем було укладено договір про надання послуг з розподілу електричної енергії за № 4293.
23 листопада 2018 року ОСОБА_1 подав до АТ «Херсонобленерго» заяву приєднання до умов договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії № 4293.
У вказаній заяві про приєднання, ОСОБА_1 вказав свій статус, як фізична особа-підприємець, а також зазначену заяву скріплено печаткою «Беззубов С.В. код НОМЕР_1 ».
24 квітня 2019 року працівниками АТ "Херсонобленерго" під час перевірки дотримання споживачами вимог Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП 14 березня 2018 року № 312 (ПРРЕЕ) за адресою: АДРЕСА_1 (дог.4293) у Споживача Беззубов С.В. було складено акт про порушення №131796 від 24.04.2019 року,
28 травня 2019 року Акт про порушення по 131796 був розглянутий на засіданні комісії з розгляду Актів про порушення ПІРРЕЕ.
За наслідками засідання складено протокол №291 від 28.05.2019 року. Копію протоколу та рахунку надано Споживачу для оплати.
Однак, згідно тверджень позивача, споживач вартість необлікованої електричної енергії відповідно до Акту про порушення ПРРЕЕ 131796 від 24.04.2019 року не сплатив, що й стало підставою для звернення до суду.
Місцевий господарський суд дійшов висновку, що даний спір не пов'язаний із здійсненням ОСОБА_1 його підприємницької діяльності, отже даний спір не відноситься до юрисдикції господарських судів України та підлягає вирішенню в загальному суді, а тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Судова колегія апеляційної інстанції погоджується із викладеним вище висновком суду першої інстанції, зважаючи на таке.
Предметом розгляду у цій справі є встановлення наявності або відсутності підстав для закриття провадження, зокрема визначення правильної юрисдикційності з врахуванням того, що на час пред'явлення позову відповідач припинив свою підприємницьку діяльність за власним рішенням.
Положеннями статті 124 Конституції України визначено, зокрема, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За приписами статтей 5, 7, 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Визначення правильної юрисдикційності того чи іншого спору має важливе значення. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення від 29.04.1988 у справі "Белілос проти Швейцарії"); юрисдикцію суду має визначати закон (доповідь Європейської комісії від 12.10.1978 у справі "Занд проти Австрії").
Через визначення юрисдикційності спору забезпечується дотримання принципу правової визначеності, за яким слід не допускати наявності проваджень, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета, але судами різних юрисдикцій. Тому потрібно визначати юрисдикційність відповідного спору так, щоб унеможливити повторне звернення особи до суду іншої юрисдикції після відповідного коригування позовних вимог та формування іншого складу учасників справи.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певну справу належить розглядати за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Частиною 1 статті 45 ГПК України визначено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за частиною 1 цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 6).
Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала би вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 24 ЦК України, людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
Статтями 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
За положеннями, викладеними у частині 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Нормами пункту 1 частини 1 статті 175 та пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Таким чином, згідно зі статтею 20 ГПК України виключено можливість здійснення провадження у господарському суді у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності стороною в яких є фізична особа, яка не є підприємцем.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, згідно інформації із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 здійснював свою діяльність у статусі фізичної особи-підприємця з 11.10.2005 - дата державної реєстрації.
27.07.2017 проведено реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою за її рішенням (а.с.79-81).
Як вже зазначалося вище, 23.11.2018, тобто майже через 16 місяців після припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 подав до АТ «Херсонобленерго» заяву приєднання до умов договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії № 4293.
24 квітня 2019 року працівниками АТ "Херсонобленерго" під час перевірки дотримання споживачами вимог Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП 14 березня 2018 року № 312 (ПРРЕЕ) за адресою: АДРЕСА_1 (дог.4293) у Споживача Беззубов С.В. було складено акт про порушення №131796 від 24.04.2019 року, 28 травня 2019 року Акт про порушення по 131796 був розглянутий на засіданні комісії з розгляду Актів про порушення ПІРРЕЕ, за наслідками якого складено протокол № 291 від 28.05.2019 року.
Тобто, станом на момент укладання договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, шляхом подання до АТ «Херсонобленерго» заяви-приєднання від 23.11.2018, ОСОБА_1 не мав статусу ФОП, оскільки з 27.07.2017 - дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою, був позбавлений такого статусу за власним рішенням.
При цьому, як вірно висновано судом першої інстанції, під час перевірки дотримання споживачами вимог Правил роздрібного ринку електричної енергії - 24.04.2019, відповідач вже більше 20 місяців не мав статусу фізичної особи-підприємця та не здійснював господарську діяльність.
Таким чином, суд апеляційної інстанції поділяє висновки суду першої інстанції про те, що відносини, які виникли між сторонами не є господарськими, оскільки майже за два року до виникнення спірних правовідносин (подання заяви про приєднання до умов договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, проведення перевірок дотримання споживачами вимог Правил роздрібного ринку електричної енергії, укладення актів про порушення та нарахування вартості необлікованої електричної енергії) відповідач припинив свою підприємницьку діяльність за власним рішенням, про що внесено відповідні відомості в ЄДРПОУ.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №910/8729/18 (провадження №12-294гс18, пункт 4.11) визначено ознаки спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, та спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі №646/6644/17 (провадження №14-352цс19, пункт 74) зроблено висновок, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб'єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.
Статтями 25, 26 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
У свою чергу наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 р. у справі N 2-7615/10, від 05.06.2018 р. у справі N 522/7909/16-ц).
Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа-сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі № 916/1261/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 у справі 548/981/15-ц також звернула увагу, що наявність такого статусу (ФОП) в особи, яка є стороною в справі, не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи підприємцем вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах.
У Постанові від 04.03.2020 у справі №299/451/19, на яку посилається скаржник в апеляційній скарзі, Велика Палата Верховного суду зазначила, що фізичні особи, які на час пред'явлення до них позову не є підприємцями, можуть бути відповідачами в господарському суді. Припинення підприємницької діяльності однієї із сторін до звернення з позовом до суду не є перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства, але лише в тому випадку, якщо спірні правовідносини виникли за наслідком її господарської діяльності.
Враховуючи викладене, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що оскільки укладення договору про надання послуг з розподілу електричної енергії від 23.11.2018 між ОСОБА_1 , та АТ "Херсонобленерго", а також порушення відповідачем, на думку позивача, вимог Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП 14 березня 2018 року №312, виникло після 27.07.2017 (після припинення здійснення відповідачем господарської діяльності), тому такі правовідносини не виникли за наслідком господарської діяльності відповідача та даний спір не пов'язаний із здійсненням ОСОБА_1 його підприємницької діяльності.
Також, варто зазначити і про відсутність імперативних норм статті 20 ГПК України щодо виключної належності вказаного спору, учасником якого є фізична особа, за предметом цих правовідносин до господарської юрисдикції.
Доводи скаржника зводяться до довільного тлумачення процесуальних норм, у зв'язку з чим відхиляються судом апеляційної інстанції. Належних доказів на підтвердження факту здійснення відповідачем підприємницької діяльності без реєстрації статусу фізичної особи-підприємця чи юридичної особи, позивачем теж не надано.
Отже, з урахуванням суб'єктного складу та характеру правовідносин, з яких виник спір, цю справу належить розглядати в порядку цивільного судочинства.
Скаржник не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, не навів переконливих аргументів відповідно до норм чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
Таким чином, вимоги Акціонерного товариства “Херсонобленерго” є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у цій справі колегія суддів не вбачає.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали Господарського суду Одеської області від 31.10.2023 у справі №923/1310/21.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Херсонобленерго” на ухвалу Господарського суду Одеської області від 31.10.2023 у справі №923/1310/21 - залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 31.10.2023 у справі №923/1310/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 19.12.2023.
Головуючий суддя А.І. Ярош
судді Г.І. Діброва
Н.М. Принцевська