ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"14" грудня 2023 р. Справа №921/186/23
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Якімець Г.Г.,
секретар судового засідання Гавриляк І.В.
явка представників сторін:
від позивача - Куляш Р.М. - довіреність від 14.11.2023
від відповідача - Тарарук Л.Р. - довіреність від 17.07.2023
розглянув апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Тернопільський Облагропостач" за № 03/07/23 від 03.07.2023
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 05.06.2023, суддя: Чопко Ю.О., м. Тернопіль, повний текст рішення складено 14.06.2023
за позовом відкритого акціонерного товариства "Тернопільський Облагропостач", м. Тернопіль
до відповідача акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця", м. Львів
про зобов'язання вчинити дії та стягнення коштів
ВСТАНОВИВ:
короткий зміст позовних вимог
15.03.2023 відкрите акціонерне товариство "Тернопільський Облагропостач" (надалі - ВАТ «Тернопільський Облагропостач») звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" (надалі - АТ "Українська залізниця") про:
- зобов'язання відповідача припинити користування стрілочним переводом СП №10, до врегулювання питання у відповідності до вимог ст. 74, 75 та 78 Статуту залізниць України, утриматись від вчинення будь-яких дій пов'язаних із самовільним (без дозволу власника) використанням належного позивачу стрілочного переводу СП №10, який розташовано на під'їзній колії не загального користування за адресою: м. Тернопіль, вул. Поліська, 14;
- стягнення 765 000,00 грн. доходу, одержаного від самовільного використання стрілочного переходу СП №10 без належних для цього правових підстав.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач без дозволу власника (позивача) незаконно примкнув до стрілочного переводу СП №10 новоспоруджену залізничну під'їзну колію та розпочав її самовільне користування чим порушив вимоги ст.ст. 74 та 78 Статуту залізниць України та позбавив позивача права на отримання доходу від користування належним йому майном.
Правовими підставами позову зазначає ст.ст. 321, 390, 391, 1212-1214 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 05.06.2023 відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Вирішено питання про судові витрати.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що в матеріалах справи відсутні та позивачем не подані документи, які підтверджують право власності на спірне майно (стрілочний перевід СП №10).
Враховуючи відмову в задоволенні вимоги щодо зобов'язання відповідача припинити користування стрілочним переводом СП №10, суд першої інстанції відмовив в задоволенні похідної вимоги про - стягнення 765 000,00 грн. доходу, одержаного від самовільного використання стрілочного переходу СП №10 без належних для цього правових підстав.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі позивач просить рішення місцевого господарського суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задоволити позовні вимоги, в зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що:
-помилковим є висновок місцевого господарського суду про те, що обставини встановлені в справі № 914/2012/16 не мають преюдиційного значення для цієї справи, оскільки право власності на спірну залізничну під'їзну колію не загального користування визнано за ВАТ "Тернопільський облагропостач", а стрілочний перевід (СП №10) є її складовою частиною;
-необгрунтованим є висновок місцевого господарського суду про те, що ВАТ «Тернопільський Облагропостач» не може претендувати на колію чи розташовані на ній стрілочні переводи на підставі самої лише наявності в нього технічного паспорту, який і є доказом їх права власності, що перейшло від Тернопільського державного обласного підприємства матеріально-технічного забезпечення "Облагропостач" до ВАТ "Тернопільський Облагропостач" як правонаступника;
-суд помилково не звернув увагу на те, що до цілісного майнового комплексу Тернопільського державного обласного підприємства матеріально-технічного забезпечення «Облагропостач» (правонаступником якого є позивач, апелянт), в тому числі, входила під'їзна залізнична колія № 1, а СП № 10 (спірний СП) знаходиться саме на цій колії, що підтверджується технічним паспортом, схемою примикання під'їзної колії Тернопільського головного підприємства МТЗ до станції Тернопіль та схемою поздовжніх та поперечних профілів залізничних колій, які є невід'ємними додатками до технічного паспорту, що згідно з п. 1.5 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 № 644, є належними доказами наявності у особи права власності на залізничну під'їзну колію в тому числі на СП №10.
Узагальнені заперечення відповідача
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
В обгрунтування доводів відзиву на апеляційну скаргу посилається на помилковість доводів апелянта щодо преюдиційних фактів встановлених в справі № 914/2012/16.
Посилається на те, що питання про право власності на стрілочний перевід СП №10 не було предметом спору в справі № 914/2012/16 та зазначає, що в постанові Верховного Суду від 03.07.2018 в справі № 914/2012/16 вказано лише, що стрілочний перевід №10 знаходиться на шляху до спірної ділянки (пункт 15 постанови).
Таким чином вважає, що неможливо встановити належність СП № 10 позивачу на праві власності.
У судове засідання 22.11.2023 з'явилися учасники справи.
У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги з підстав викладених в апеляційній скарзі, просив апеляційну скаргу задоволити, рішення місцевого господарського суду скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог.
Представник відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду - без змін.
Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши доводи і заперечення, наведені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини
Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області №858 від 28.06.1996 Тернопільське державне обласне підприємство матеріально-технічного забезпечення "Облагропостач" було перетворено у відкрите акціонерне товариство "Тернопільський Облагропостач" (правонаступник - позивач).
До складу цілісного майнового комплексу Тернопільського державного обласного підприємства матеріально-технічного забезпечення "Облагропостач" входила під'їзна залізнична колія, що знаходиться за адресою м. Тернопіль, вул. Поліська, 14, характеристика якої зазначена в технічному паспорті під'їзної колії не загального користування Тернопільського головного підприємства МТЗ (заказ №92038) від 1992 року.
Відповідно до Технічного паспорту під'їзної колії не загального користування Тернопільського головного підприємства МТЗ до станції Тернопіль та схеми поздовжніх та поперечних профілів залізничних колій, які є невід'ємними додатками до технічного паспорту: найменування колії і номер стрілки, від якої відходить колія до підприємства - колія 41А, стрілка №10, розгорнута довжина колії становить 0,75 км, загальна відстань від місця перемикання до території підприємства - 335 м. На цьому шляху знаходяться три стрілочні переводи: №10, №36, №11. Даний шлях складається із з'єднуючої колії понумерованої №1, яка проходить від стрілки №10 через стрілку №36 до стрілки №11 та становить 227,60 м. Навантаження-вивантаження - колії понумерованої №2 - від стрілки №11 до упору повна довжина шляху становить 299 м, Навантаження-вивантаження - колії понумерованої №3 - від стрілки №11 до упору повна довжина шляху становить 219,40 м.
Вказаний технічний паспорт було виготовлено Львівським державним проектно-вишукувальним інститутом залізничного транспорту «Львівтранспроект» на замовлення Тернопільського головного підприємства МТЗ згідно договору №92038 від 09.03.1992 року та акту приймання робіт від 17.04.1992 року.
В процесі приватизації цілісного майнового комплексу Тернопільського державного обласного підприємства матеріально-технічного забезпечення "Облагропостач" станом на 01.05.1996 на балансі підприємства, на рахунку 01 - основні засоби, обліковувалось ж. д. полотно в кількості 1 одиниці балансовою вартістю 18080 крб., що відображено в матеріалах інвентаризації основних засобів підприємства станом на 01.05.1996.
Згідно з актом оцінки вартості цілісного майнового комплексу Тернопільського державного обласного підприємства матеріально-технічного забезпечення «Облагропостач», затвердженого Регіональним відділенням ФДМ України 31.05.1996, ж. д. полотно станом на 01.05.1996 увійшло до статутного капіталу ВАТ "Тернопільський облагропостач", що підтверджується переліком майна, яке було передано у власність ВАТ «Тернопільський облагропостач» згідно наказу №858 від 28 06.1996 року РВ ФДМ України.
Таким чином, в процесі перетворення у власність відкритого акціонерного товариства "Тернопільський Облагропостач" було передано під'їзну залізничну колію, що знаходиться за адресою м. Тернопіль, вул. Поліська, 14, характеристика якої зазначена в технічному паспорті під'їзної колії не загального користування Тернопільського головного підприємства МТЗ (заказ №92038) від 1992 року (далі - Технічний паспорт) та в схемі поздовжніх та поперечних профілів залізничних колій, які є невід'ємними додатками до технічного паспорту.
Згідно з п. 1.5 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 № 644, власник під'їзної колії має технічний паспорт, масштабний план під'їзної колії, поздовжній та поперечний профілі залізничних колій і креслення штучних споруд. У технічному паспорті та в додатках до нього вказується характеристика рейок, шпал, баласту, земляного полотна, штучних споруд, вагових приладів, пристроїв і механізмів, призначених для навантаження, вивантаження, очищення, промивання і підготовки для навантаження залізничних вагонів, маневрових пристроїв, лебідок, локомотивного і вагонного господарства, промислових станцій, гірок, напівгірок, витяжних колій, засобів СЦБ і зв'язку, які використовуються у поїзній і маневровій роботі, та інших пристроїв і механізмів, призначених для роботи з вагонами і локомотивами залізниць. Один примірник цієї документації передається залізниці при прийнятті під'їзної колії в експлуатацію.
Отже, наведені законодавчі норми містять перелік документів, які є належними доказами наявності у особи права власності на залізничну під'їзну колію.
Таким чином, технічний паспорт залізничної під'їзної колії при станції Тернопіль Львівської залізниці, схеми примикання під'їзної колії до станції Тернопіль та схеми поздовжніх та поперечних профілів залізничних колій, які є невід'ємними додатками до технічного паспорту, і є належними доказами наявності у особи - ВАТ "Тернопільський Облагропостач" права власності на залізничну під'їзну колію до складу якої і ввійшли маневрові пристрої.
Вищенаведені обставини встановлені рішенням Господарського суду Львівської області від 17.10.2017, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.01.2018 у справі №914/2012/16 та постановою Верховного Суду від 03.07.2023 в справі № 914/2012/16.
Відповідно до ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Важливим є те, що обставини, встановлені у справі, що є преюдиційною, мають належати до предмета доказування, тобто їх встановлення має бути необхідне для вирішення тієї справи. Оскільки предмет доказування спочатку визначається підставами позову, а потім обґрунтовується нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, то питання про те, чи належав певний факт до предмета доказування, є питанням права, а не факту.
Питання факту це питання про те, чи була наявна/відсутня певна обставина, що має значення для вирішення певного спору. Фактичні обставини встановлюються через доказування. Доказування дає змогу відтворити той чи інший фрагмент дійсності в асортименті значущості для справи (предмет доказування). Юридична ж кваліфікація фактичних обставин здійснюється через співвіднесення певної обставини з певними юридичними нормами. Отже, юридичний факт - це передбачена нормами права конкретна життєва обставина (дія, подія), котра є підставою для настання певних юридичних наслідків. Життєвий факт набуває ознак юридичного внаслідок юридичної кваліфікації, правозастосування. Таким чином, юридичний (правовий) факт - це той же самий життєвий факт, але в контексті наявності його правової регламентації.
Преюдиційність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального dстановлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
У постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 927/976/17, зазначено, що відповідно до ч. 4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В свою чергу, преюдиційне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, який в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України враховано апеляційним господарським судом.
Апеляційний господарський суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.10.2023 в справі № 907/969/22, яка в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України врахована апеляційним господарським судом.
Апеляційний господарський суд зазначає, що надання іншої оцінки певним обставинам під час розгляду цієї справи № 921/186/23, які оцінювались при розгляді справи № 914/2012/16, ставить під сумнів правильність та однозначність зроблених судами висновків у відповідному попередньому судовому рішенні. Оскільки судове рішення (в іншій справі № 914/2012/16) набрало законної сили і є обов'язковим для виконання, у зв'язку з чим правильність зроблених у них висновків презюмується, суд не може надавати протилежну оцінку таким обставинам у справі, що переглядається, обмежившись лише формальним посиланням на відсутність преюдиційних обставин для розгляду конкретної справи в розумінні положень ст. 75 ГПК України, не навівши достатньо переконливих підстав для неврахування висновків, зроблених за результатами дослідження обставин, зокрема, в іншій справі № 914/2012/16.
У пунктах 59-62 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/11273/20 вказано, що питання правової визначеності та передбачуваності є невід'ємною складовою верховенства права. Однакове застосування закону забезпечує його загальнообов'язковість, поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. Таким чином, апеляційний господарський суд вважає помилковим висновок місцевого господарського суду про неврахування преюдиційних обставин встановлених в іншій справі № 914/2012/16.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про преюдиційність обставин встановлених в справі № 914/2012/16 знайшли своє підтвердження.
Відповідно до ч. 1ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).
Згідно з ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження, зокрема, на залізничні колії.
Отже підтвердження права власності на залізничні колії повинно здійснюватися іншими способами визначеними законом.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про залізничний транспорт» під'їзні колії - залізничні колії, які призначені для транспортного обслуговування одного або кількох підприємств, організацій та установ у взаємодії із залізничним транспортом загального користування.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про залізничний транспорт» відносини підприємств залізничного транспорту з власниками залізничних під'їзних колій, порядок і умови експлуатації цих колій, обігу рухомого складу, що не належить до залізничного транспорту загального користування, визначаються Статутом залізниць України та укладеними на його основі договорами.
Власники залізничних під'їзних колій, споруд та устаткування, вантажно-розвантажувальних комплексів, які не належать до залізничного транспорту загального користування за своїми пропускними і вантажопереробними можливостями, повинні забезпечувати необхідні обсяги перевезень, навантаження і розвантаження транспортних засобів, їх зберігання та ефективне використання.
Власники залізничних під'їзних колій здійснюють їх утримання на рівні, що забезпечує безпеку виконання робіт, ефективне використання рухомого складу, збереження вагонного парку та вантажу, який перевозиться.
За змістом ч. 7 ст. 10 Закону України «Про залізничний транспорт» будівництво і реконструкція залізничних станцій та інших об'єктів залізничного транспорту, пов'язаних з будівництвом або реконструкцією промислових підприємств, здійснюються за рахунок коштів підприємств або коштів, передбачених у Державному бюджеті України на зазначені цілі.
Згідно з ст. 64 Статуту залізниць України до залізничних під'їзних колій належать колії, що з'єднані із загальною мережею залізниць безперервною рейковою колією і які належать підприємствам, підприємцям, організаціям та установам незалежно від форм власності, а також громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності (далі - підприємство).
Під'їзні колії призначено для транспортного обслуговування одного або кількох підприємств у взаємодії із залізничним транспортом загального користування.
Таким чином, системний аналіз правових норм дозволяє зробити висновок про можливість перебування залізничних колій, зокрема під'їзних колій, які призначаються для транспортного обслуговування одного або кількох підприємств, у власності підприємств, підприємців, організацій та установ різних форм власності.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 67 Статуту залізниць України відкриття для постійної експлуатації новозбудованої залізничної під'їзної колії і подання на цю колію рухомого складу допускається після прийняття цієї залізничної колії в експлуатацію комісією за участю представника Держнаглядохоронпраці і встановлення залізницею порядку обслуговування під'їзної колії.
На кожну залізничну під'їзну колію складається масштабний план з нанесенням на нього розташування вантажних фронтів і механізмів, а також технічний паспорт, поздовжній профіль і креслення споруд.
Відповідно до п. 1.5 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000 (надалі - Правила), власник під'їзної колії має технічний паспорт, масштабний план під'їзної колії, поздовжній та поперечний профілі залізничних колій і креслення штучних споруд. У технічному паспорті та в додатках до нього вказується характеристика рейок, шпал, баласту, земляного полотна, штучних споруд, вагових приладів, пристроїв і механізмів, призначених для навантаження, вивантаження, очищення, промивання і підготовки для навантаження залізничних вагонів, маневрових пристроїв, лебідок, локомотивного і вагонного господарства, промислових станцій, гірок, напівгірок, витяжних колій, засобів СЦБ і зв'язку, які використовуються у поїзній і маневровій роботі, та інших пристроїв і механізмів, призначених для роботи з вагонами і локомотивами залізниць. Один примірник цієї документації передається залізниці при прийнятті під'їзної колії в експлуатацію.
Таким чином, достатнім документом для підтвердження речового права - права власності на під'їзну колію є технічний паспорт, масштабний план під'їзної колії, поздовжній та поперечний профілі залізничних колій і креслення штучних споруд, які є невід'ємними додатками до технічного паспорту.
Згідно з пунктом 1.1 Правил до під'їзних залізничних колій належать колії, що з'єднані із загальною мережею залізниць безперервною рейковою колією і належать підприємствам, підприємцям, організаціям, установам, незалежно від форм власності, а також громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності.
Відповідно до наказу Правил технічної експлуатації залізниць України затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20 грудня 1996 р. № 411 від 20.12.1996 № 411, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 лютого 1997 року за № 50/1854 стрілочний перевід - це пристрій, що служить для переведення рухомого складу з однієї колії на іншу. Стрілочні переводи складаються із стрілок, хрестовин і сполучних колій між ними. Хрестовини можуть бути з нерухомим або рухомим осердям.
Згідно з технічним паспортом під'їзної колії не загального користування Тернопільського державного обласного підприємства МТЗ (заказ № 92038) від 1992 року, виготовлений Львівським державним проектно-вишукувальним інститутом залізничного транспорту «Львівтранспроект» на замовлення Тернопільського головного підприємства МТЗ згідно договору № 92038 від 09.03.1992, в якому зазначено, що на належній Тернопільському головному підприємству матеріально-технічного забезпечення "Облагропостач" (позивачу) під'їзній залізничній колії не загального користування розташовано три комплекти стрілочних переводів за номерами СП №№10, 36, 11 (т. 1 а.с. 34-57).
Відповідно до витягу з масштабного плану схеми під'їзної колії, поздовжній та поперечний профілі залізничних колій, креслення штучних споруд, які є невід'ємними додатками до технічного паспорта під'їзної колії, де в розділах «Відомість залізничних шляхів» та «Відомість стрілочних переходів» зазначено, що на належній Тернопільському головному підприємству матеріально-технічного забезпечення "Облагропостач" (позивачу) колії розташовано стрілочні переходи №№ 10, 36, 11 (т. 1 а.с. 57).
Як вже зазначалося вище, Тернопільське державне обласне підприємство матеріально-технічного забезпечення "Облагропостач" було перетворено у відкрите акціонерне товариство "Тернопільський Облагропостач" (наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області №858 від 28.06.1996) та в процесі перетворення у власність ВАТ "Тернопільський Облагропостач" було передано під'їзну залізничну колію, що знаходиться за адресою м. Тернопіль, вул. Поліська, 14, характеристика якої зазначена в технічному паспорті під'їзної колії не загального користування Тернопільського державного обласного підприємства МТЗ (заказ №92038) від 1992 року (далі - Технічний паспорт) та в схемі поздовжніх та поперечних профілів залізничних колій, які є невід'ємними додатками до технічного паспорту, в тому числі і стрілочний перевід СП № 10.
Таким чином, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що під'їзна залізнична колія, що знаходиться за адресою м. Тернопіль, вул. Поліська, 14, характеристика якої зазначена в технічному паспорті під'їзної колії не загального користування Тернопільського головного підприємства МТЗ (заказ №92038) від 1992 року, в тому числі три комплекти стрілочних переводів за номерами СП № №10, 36, 11 не вибували з власності позивача.
З огляду на викладене знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги про те, що наявність технічного паспорту (та схеми поздовжніх та поперечних профілів залізничних колій, які є невід'ємними додатками до технічного паспорту) є достатньою підставою для висновку про належність позивачу окрім під'їзної колії не загального користування і на стрілочний перевід СП № 10.
При цьому, в цій справі відповідачем також не подано доказів набуття права власності на спірну під'їзну колію, в тому числі і СП №10.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За правилами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою статті 321 ЦК України установлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Наведеною нормою матеріального права визначено право власника вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним.
Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Відповідно до статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.
Таким чином, для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном необхідна одночасна наявність двох підстав: позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди, та має бути факт того, що внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном.
З матеріалів справи встановлено, що позивач є власником під'їзної залізничної колії, що знаходиться за адресою м. Тернопіль, вул. Поліська, 14, характеристика якої зазначена в технічному паспорті під'їзної колії не загального користування Тернопільського державного обласного підприємства МТЗ (заказ №92038) від 1992 року, в тому числі СП № №10.
На підтвердження обставин перешкоджання ВАТ "Тернопільський Облагропостач" користуватися спірним стрілочним переводом СП № 10, ним було надано суду докази про те, що АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" та ПП «Метопал» укладено договір про подачу і збирання вагонів (в тому числі за допомогою СП № 10), а ВАТ «Тернопільський Облагропостач» не отримує доходу від користування третіми особами належного йому СП № 10, а також немає можливості в повній мірі використовувати вказаний СП № 10 в своїй господарській діяльності.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд вважає, що місцевим господарським судом не було надано оцінку вищенаведеним обставинам та зроблено помилковий висновок про відмову в задоволенні позову.
Таким чином, оцінюючи подані суду докази та встановивши обставини про те, що позивач є власником майна, щодо якого чиняться перешкоди, та внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном (стрілочним переводом СП № 10), а також враховуючи положення статей 391, 396 ЦК України апеляційний господарський суд вважає, що підлягає задоволенню позов ВАТ «Тернопільський Облагропостач» в частині зобов'язання відповідача (акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця") припинити користування стрілочним переводом СП №10, що розташований на під'їзній колії не загального користування за адресою: м. Тернопіль, вул. Поліська, 14.
Вимога про стягнення 765 000,00 грн. заявлена позивачем, як безпідставно збережені кошти на підставі статей 1212-1214 ЦК України за фактичне користування акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" без належних на те правових підстав стрілочним переводом СП № 10.
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту цих норм можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання.
Статтею 1213 ЦК України визначено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
За загальним правилом зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов: - набуття або збереження майна, це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути з її володіння; - мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; - обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, у тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Таким чином, можна дійти висновку, що кондикція - це позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна (постанови Верховного Суду України від 25.10.2017 у справі № 3-905гс17, Великої Палати Верховного Суду: від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 924/173/19, від 29.05.2019 у справі № 757/42443/15-ц).
Вимога про повернення потерпілому майна, набутого безпідставно згідно зі статями 1212, 1213 ЦК України є основною в кондиційному зобов'язанні, але не вичерпує його змісту, адже поряд з нею існує право потерпілого на відшкодування доходів від такого майна.
У абзаці першому частини першої 1214 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. Із цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Правом на таке відшкодування наділена потерпіла особа, якою в розумінні статей 1212, 1214 ЦК України може бути власник або особа, яка володіє, користується чи експлуатує це майно на законній підставі або з інших законних підстав має право на отримання доходу від використання цього майна (висновок викладений в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 182/5130/16-ц).
За змістом абзацу першого частини першої 1214 ЦК України таке право може бути реалізоване за сукупності таких складових:
1) доходи повертаються саме особою, яка володіє або володіла, майном безпідставно;
2) повертаються доходи, які ця особа одержала або могла одержати від такого майна;
3) повертаються доходи отримані з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.
Розмір доходів, які підлягають стягненню вираховується виходячи з доведеності розміру звичайних доходів, які особа здобула за весь час володіння.
Слід також враховувати, що конструкція абзацу першого частини першої статті 1214 ЦК України передбачає встановлення часу (строку) неправомірного використання майна, адже встановлює правило, що повертаються доходи отримані з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.
Отже, за загальним правилом умовою виникнення додаткового кондиційного обов'язку з повернення доходів від безпідставно набутого майна є лише недобросовісна поведінка набувача, адже за період, коли останній був упевнений в підставності свого збагачення і не повинен був знати про протилежне, відшкодування кондикційних доходів цією нормою не передбачається.
Отримання або можливість отримання набувачем відомостей про неправомірність володіння чужим майном є моментом, з якого на зазначену особу покладаються додаткові обов'язки, зокрема, виникає обов'язок повернути фактично отримані від спірного майна доходи, або доходи, які могли бути отримані за нормальних умов.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 ЦК України передбачено, що однією із загальних засад цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (частина перша статті 20 ГК України).
Передумовою для захисту прав та охоронюваних законом інтересів особи є наявність такого права або інтересу та порушення або оспорювання їх іншою особою (іншими особами).
У справах про відшкодування доходів від безпідставно набутого майна за частиною першої статті 1214 ЦК України такою передумовою захисту є доведення, що в період за який вимагається відшкодування позивач був титульним володільцем (власником чи особою, у законний спосіб управненою на розпорядження/користування майном), а відповідач принаймні фактичним володільцем безпідставно набутого майна.
Також у спорі про відшкодування доходу від безпідставно набутого майна суд має надати мотивовану оцінку обставинам, що входять до предмету доказування у таких справах, зокрема:
- що відповідач набув (зберіг, використовував) майно без достатньої правової підстави та чи відбулося це внаслідок порушення ним закону відповідачем;
- відповідач одержав чи міг одержати дохід від такого майна;
- момент коли відповідач дізнався або міг дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави;
- доходи відшкодування яких вимагає позивач отримані з часу, коли відповідач дізнався або міг дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави;
- обґрунтованість розміру заявленого до стягнення відшкодування.
За загальним правилом, доказування цих обставин повною мірою покладається на позивача.
Моментом коли відповідач дізнався або міг дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави суд вважає рішення Господарського суду Львівської області від 17.10.2017 в справі № 914/2012/16, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.01.2018 у справі №914/2012/16 та постановою Верховного Суду від 03.07.2023 в справі № 914/2012/16, якими підтверджено наявність у ВАТ "Тернопільський Облагропостач" права власності на залізничну під'їзну колію до складу якої і ввійшли маневрові пристрої (СП № 10).
Враховуючи наведене апеляційний господарський суд оцінює докази, які подані позивачем в обгрунтування підстав для стягнення з відповідача 765 000,00 грн., як безпідставно збережених коштів на підставі статей 1212-1214 ЦК України за фактичне користування майном (стрілочним переводом СП №10).
29.09.2022 ВАТ "Тернопільський Облагропостач" (підприємство) та ФОП Мачуга І.Б. (контрагент) укладено договір (т. 1 а.с. 83-84), предметом якого є розташований на належній ВАТ "Тернопільський Облагропостач" під'їзній залізничній колії не загального користування - стрілочний перевід СП № 10, який знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. Поліська, 14.
Відповідно до договору оренди між ВАТ «Тернопільський Облагропостач» та ФОП Мачуга І.Б. - розмір орендної плати за згодою сторін встановлено на рівні 15 000,00 грн. (розмір орендної плати за перший повний місяць оренди). Розмір орендної плати, починаючи з наступних місяців, розраховується із врахуванням місячного індексу інфляції.
Відповідно до висновку № 05/05-2023/01 від 05.05.2023 (т. 1 а.с. 227-233) про проведення дослідження на отримання ВАТ «Тернопільський Облагропостач» доходу за користування СП № 10 - дохід, одержаний від самовільного використання стрілочного переходу СП №10 без належних для цього правових підстав становить 765 000,00 грн.
За змістом висновку, на дослідження було надано:
-технічний паспорт колії не загального користування Тернопільського головного підприємства МТЗ (заказ № 92038) від 1992 року та схеми поздовжнього та поперечного профілю залізничних колій та примикання під?їзної колії Тернопільського головного підприємства МТЗ до станції Тернопіль, які є додатками до технічного паспорта.
-договір оренди СП № 10 укладений між ВАТ «Тернопільський Облагропостач» та ФОП Мачуга І.Б.
Метою проведення висновку була заява ВАТ «Тернопільський Облагропостач», за змістом якої позивач зазначив, що АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" та ПП «Метопал» укладено договір про подачу і збирання вагонів (в тому числі за допомогою СП № 10), ВАТ «Тернопільський Облагропостач» не отримує доходу від користування третіми особами належного йому СП № 10, а також немає можливості в повній мірі використовувати вказаний СП № 10 в своїй господарській діяльності.
В якості бази для розрахунку, при складенні висновку було використано договір оренди СП № 10, який укладено 29.09.2022 між ВАТ «Тернопільський Облагропостач» та ФОП Мачуга І.Б. і який відповідає ознакам подібності предмету дослідження:
-дата укладення договору оренди незначно віддалена в часі від дати проведення дослідження;
-предмет оренди ідентичний (стрілочний перевід залізничної колії не може одночасно використовуватись декількома орендарями одночасно, факт укладення договору оренди СП № 10 між ВАТ «Тернопільський Облагропостач» та ФОП Мачуга І.Б. не заперечує можливість укладання аналогічних договорів з іншими суб?єктами);
-умови передачі в оренду відповідають ринковим.
Експертом наведено розрахунок упущеної вигоди з липня 2018 року до квітня 2023 року, який складає 948 980,20 грн.
Зроблено висновок, що величина доходів, які ВАТ «Тернопільський Облагропостач» могло реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено в результаті передачі в оренду СП № 10 за період дослідження складає 948 980,20 грн.
Згідно із абзацом 2 частини 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Суд зазначає, що заявлена вимога про стягнення доходу, одержаного від самовільного використання стрілочного переходу СП №10 без належних для цього правових підстав є похідною.
Враховуючи вищенаведені висновки апеляційного господарського суду про задоволення позовної вимоги про зобов'язання акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" припинити користування стрілочним переводом СП №10, що розташований на під'їзній колії не загального користування за адресою вул. Поліська, 14 м. Тернопіль та враховуючи межі позовних вимог, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" на користь відкритого акціонерного товариства "Тернопільський Облагропостач" 765 000,00 грн.
Доказів у заперечення вищез'ясованих обставин відповідачем не надано.
Оцінюючи посилання відповідача на договір № 70 на обслуговування і утримання під'їзної колії та стрілочних переводів від 23.07.2002, що укладався між позивачем та відповідачем апеляційний господарський суд зазначає, що такий договір закінчив свою дію 23.07.2003 та свідчить про використання відповідачем спірного СП № 10.
Посилання відповідача на передавальний акт ДТГО «Львівська залізниця» від 03.08.2015 та зведений перелік майна ДТГО «Львівська залізниця» від 19.08.2015 не береться судом до уваги, оскільки такі документи відносяться до внутрішньої документації відповідача, не є технічними документами, які в розумінні п. 1.5 Правил є належними доказами наявності у особи права власності на залізничну під'їзну колію, в тому числі на маневрові пристрої (СП № 10), а тому не підтверджують права власності відповідача на залізничну під'їзну колію, в тому числі на маневрові пристрої (СП № 10).
Згідно з ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).
Щодо витрат на професійну правничу допомогу.
Клопотання (заява) про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, яке є предметом розгляду, а також докази на його підтвердження, подані до суду в першій заяві по суті - позовній заяві за № 14/03/23 від 14.03.2023, а тому суд доходить до висновку про наявність підстав для розгляду вказаного клопотання.
Клопотання про зменшення розміру судових витрат до суду не надходило.
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи (аналогічний висновок міститься у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).
Згідно з ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частинами 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19). Судами встановлено, що 10.02.2023 між адвокатом Стеців Р.І. (надалі - адвокат) та ВАТ «Тернопільський Облагропостач» (замовник) укладено договір про надання правової допомоги, за змістом якого адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов'язаний оплатити замовлення в порядку та строки обумовлені сторонами.
Відповідно до додатку № 1 до договору про надання правової допомоги визначено розрахунок вартості надання послуг.
На виконання договору між сторонами підписано акт приймання-передачі наданих послуг, які надано адвокатом клієнту, а саме:
-зустріч, консультація клієнта, узгодження правової позиції - 2 год. - 4 000,00 грн;
-ознайомлення з документами - 2 год. - 4 000,00 грн.;
-направлення адвокатського запиту - 2 год. - 4 000,00 грн.;
-складання позовної заяви, виготовлення копій документів - 4 год. - 8 000,00 грн.
Загальна сума відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг до договору послуги адвоката складає 20 000,00 грн., що також підтверджується рахунком-фактурою за № ро-0000001 від 07.03.2023 на суму 20 000,00 грн.
Відповідно до квитанції до платіжної інструкції № 0.0.2890712137.1 від 08.03.2023 ВАТ «Тернопільський Облагропостач» сплачено адвокату Стеців Р.І. 20 000,00 грн., з призначенням платежу - за надання правової допомоги згідно договору від 10.02.2023, акту від 07.03.2023.
За змістом пункту 1 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Як зазначено вище, за результатом перегляду апеляційним судом апеляційної скарги відкритого акціонерного товариства "Тернопільський Облагропостач" постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 рішення Господарського суду Тернопільської області від 05.06.2023 в справі № 921/186/23 - скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено.
Відтак, з огляду на прийняття апеляційним судом рішення про задоволення позовних вимог, наявні підстави для покладення на відповідача обов'язку з відшкодування витрат на понесену позивачем правову допомогу в розмірі 20 000,00 грн.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно з ст. 277 ГПК України, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення та прийняття нового про задоволення позовних вимог, відповідно і задоволення апеляційної скарги відкритого акціонерного товариства "Тернопільський Облагропостач" за № 03/07/23 від 03.07.2023
Апеляційний суд доходить до висновку про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, та вважає, що доводи апеляційної скарги відповідають встановленим обставинам по справі, а тому апеляційна скарга відкритого акціонерного товариства "Тернопільський Облагропостач" за № 03/07/23 від 03.07.2023 підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду скасуванню, з прийняттям нового про задоволення позову.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд задоволив апеляційну скаргу позивача, скасував рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову та прийняв нове рішення про задоволення позовних вимог, то апеляційний суд дійшов до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача на відшкодування судових витрат у вигляді судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 11 250,00 грн., який сплачений згідно квитанції до платіжної інструкції за № 0.0.2890777961.1 від 08.03.2023 та за подання апеляційної скарги в розмірі 20 901,00 грн., який сплачений згідно платіжної інструкції за № 3 від 30.06.2023 (11 250,00 грн. + 20 901,00 грн. = 32 151,00 грн.).
Керуючись ст. ст. 129, 236, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Тернопільський Облагропостач" за № 03/07/23 від 03.07.2023 задоволити.
Рішення Господарського суду Тернопільської області від 05.06.2023 в справі № 921/186/23 скасувати.
Позов задоволити.
Зобов'язати акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" припинити користування стрілочним переводом СП №10, що розташований на під'їзній колії не загального користування за адресою вул. Поліська, 14 м. Тернопіль.
Стягнути з акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" (79007, м. Львів, вул. Гоголя, 1 код ЄДРПОУ 40081195) на користь відкритого акціонерного товариства "Тернопільський Облагропостач" (46400, м. Тернопіль, вул. Поліська, 14, код ЄДРПОУ 00913752) 765 000,00 грн.
Стягнути з акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" (79007, м. Львів, вул. Гоголя, 1 код ЄДРПОУ 40081195) на користь відкритого акціонерного товариства "Тернопільський Облагропостач" (46400, м. Тернопіль, вул. Поліська, 14, код ЄДРПОУ 00913752) 20 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнути з акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" (79007, м. Львів, вул. Гоголя, 1 код ЄДРПОУ 40081195) на користь відкритого акціонерного товариства "Тернопільський Облагропостач" (46400, м. Тернопіль, вул. Поліська, 14, код ЄДРПОУ 00913752) 32 151,00 грн. у відшкодування судового збору.
Місцевому господарському суду видати накази в порядку ст. 327 ГПК України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Головуючий суддя Бойко С.М.
Судді Бонк Т.Б.
Якімець Г.Г.
Повний текст постанови складено 14.12.2023