Справа № 309/5187/23
Провадження № 2/309/1016/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2023 року м. Хуст
Хустський районний суд Закарпатської області
в складі: головуючого-судді Орос Я.В.
за участю секретаря : Гаклик Л.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Поковба Тетяна Василівна до ОСОБА_2 про стягнення аліментів ,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Поковба Т.В., звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що 19 квітня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб. Під час шлюбу у сторін народилися: син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до рішення Хустського районного суду від 20.09.2023р. шлюб між сторонами розірвано. Ініціатором розлучення був відповідач ОСОБА_2 . Після розірвання шлюбу діти ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 залишилися проживати з позивачкою. Батько дітей участі у їх житті не приймає, матеріально не забезпечує та жодним чином не підтримує. У зв'язку з вище наведеним, позивачка змушена звернутись до суду з позовом про стягнення аліментів.
Відповідно до ч.2-6 ст. 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, серед іншого, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). З огляду на предмет позову, зокрема, те що дана справа є малозначною справою і ціна позову не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, яка підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Обставини справи, що згідно ч. 3 ст. 274 ЦПК України, мають значення для вирішення питання про можливість розгляду справи в порядку спрощеного провадження, також свідчать про наявність підстав для розгляду цієї справи в спрощеному порядку.
Враховуючи викладене, суд вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Відповідачу ОСОБА_2 направлено копію ухвали суду про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви з доданими до неї документами та було запропоновано подати відзив, однак відповідач своїм правом не скористався, відзиву на позовну заяву не надіслав. Також, судом повідомлялось відповідача про час, дату та місце судового засідання через оприлюднення оголошення про його виклик на сайті Хустського районного суду.
Відповідно до ч.3 ст. 223, ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Отже, суд вважає за можливе провести розгляд справи по суті, без проведення фіксування судового засідання технічними засобами.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов слід задовольнити, виходячи з наступного.
В судовому засіданні судом встановлено, що 19 квітня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб. Відповідно до рішення Хустського районного суду від 20.09.2023р. шлюб між сторонами розірвано.
Під час шлюбу у сторін народилися: син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 видане 05.09.2012р. виконкомом Дубівскої селищної ради Тячівського району Закарпатській області, актовий запис №133, син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 видане 12.06.2014р. виконкомом Дубівскої селищної ради Тячівського району Закарпатській області, актовий запис №66, син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 видане 04.06.2020р. виконкомом Дубівскої селищної ради Тячівського району Закарпатській області, актовий запис №60 (а.с.13).
Батько дітей, ОСОБА_2 , не проживає разом з сім'єю, що підтверджується актом депутата обстеження житлово-побутових і матеріальних умов від 12.10.2023р. (а.с.14).
На сьогоднішній день шлюбні відносини між сторонами припинено, сини проживають разом з позивачкою та знаходяться на повному її утриманні. Відповідач участі у матеріальному забезпеченні дітей не здійснює.
Згідно ч. 1 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Положеннями ст. 2 ЦПК України передбачено, що одним із основних завдань цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, є справедливий та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ.
Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Право дитини на належне утримання передбачено низкою норм законодавства України.
Так, частиною першою та другою статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок утримувати дітей є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, причому обов'язком особистим, індивідуальним, а не солідарним.
Оцінюючи усі докази, що є у справі в їх сукупності, суд вважає встановленим, що між сторонами виникли спірні правовідносини, які полягають в обов'язку матері, батька утримувати неповнолітню дитину.
Згідно зі ст. ст. 1,17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду, як джерело права.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. 7, ч.8 ст. 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з як найкращого забезпечення інтересів дитини.
Відповідно до положень ст.ст.1-3 Конвенції ООН «Про права дитини» в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.
У відповідності до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ч.3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Сімейним Кодексом України, а саме ст.182 та Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» №3 від 15.05.2006 року, визначено, що при визначенні розміру аліментів, суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у нього інших дітей, непрацездатних дружини, батьків, і бере до уваги обставини у відношенні малолітньої дитини про її стан здоров'я, вік, потребу в належному харчуванні, забезпеченні одягом, відсутність здатності утримувати себе самостійно, та у відношенні відповідача, який, як зазначила позивач на даний час офіційно не працюючий, є особою молодого та працездатного віку, домовленість про сплату аліментів між ними як батьками відсутня, питання утримання неповнолітнього сина не вирішено, тому слід стягувати із ОСОБА_2 аліменти.
У статті 182 СК України передбачені обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Відповідно до ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину визначається Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік.
Таким чином, мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину є встановленою Законом гарантією для забезпечення інтересів дитини.
При цьому, статтею 184 СК України врегульовано питання щодо визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі. Згідно з вказаною статтею СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
Нормою статті 184 СК України не передбачено повноважень суду, під час розгляду справи в порядку позовного провадження та ухвалення рішення про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, вказувати у його резолютивній частині положення про те, що визначений у твердій грошовій сумі розмір аліментів повинен бути не меншим ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, оскільки позивач просить стягнути конкретну тверду грошову суму.
Відповідно до ст. 5 Протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зі змінами, внесеними Протоколом № 11) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебуванні в шлюбі та у випадку його розірвання.
Статтею 150 СК України визначені обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а саме: батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Виходячи з вищенаведеного, сторони мають рівні права та обов'язки по утриманні та матеріальному забезпеченні дітей, а отже не тільки позивач, але й відповідач зобов'язані утримувати своїх малолітніх (неповнолітніх) дітей.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання та розвиток дитини, а отже і витрати на потреби дитини також мають бути однаковими.
Декларацією прав дитини від 1959 року закріплено принцип №4, зі змісту якого дитині має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальний догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включаючи до пологовий і післяпологовий догляд. Дитині має належати право на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.
Відповідно до ст. 8 ЗУ Про охорону дитинства батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відтак, обов'язок утримувати дитину - це моральне і найважливіше правове зобов'язання батьків. Обов'язок утримувати дітей виникає з моменту їх народження і зберігається до досягнення ними повноліття.
Закон не встановлює обов'язку доведення мотивів, на підставі яких позивач бажає скористатися такою можливістю способу стягнення аліментів (в частці від доходу платника або в твердій грошовій сумі), а тому платник аліментів позбавлений можливості впливати на обрання способу стягнення аліментів, однак може звернутися до суду з позовом про зменшення їх розміру.
Оскільки на теперішній час дитина сторін постійно проживає разом з позивачем, суд вважає, що позивач має право на отримання аліментів від батька дитини, який повинен виконувати свій обов'язок щодо утримання дітей належним чином.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом; кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, при з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
Будь-які відомості щодо працевлаштування та середньомісячного заробітку (доходу), перебування на обліку лікарів відповідача сторонами не надані.
З урахуванням вищевказаного, даних, які могли вказувати на неможливість або істотність обмеження надавати відповідачем матеріальну підтримку позивачу судом не встановлено.
Визначаючи розмір стягуваних аліментів, суд враховує матеріальне становище сторін та неповнолітніх дітей та реальну спроможність відповідача сплачувати аліменти на утримання дітей. З врахуванням принципу співмірності, розумності аліменти у розмірі 4000 грн. відповідатимуть інтересам дитини і не порушуватимуть як законні інтереси платника аліментів, так і законні інтереси їх отримувача.
Суд звертає увагу сторін по справі, що ухвалення даного судового рішення не позбавляє платника або одержувача аліментів права звернутися до суду в разі зміни згодом матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених Сімейним кодексом України, на підставі ч. 1 ст. 192 СК України.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд, вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 1073 грн. 60 коп. судового збору.
Згідно ч.1 ст. 430 ЦПК України, рішення суду в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню - у межах суми платежу за один місяць.
Керуючись ст.ст. ,13, 81, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України, ст. ст. 105,110,112 Сімейного кодексу України, суд,-
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Поковба Тетяна Василівна - задоволити .
Стягувати з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 р.н.о.к.п.п. НОМЕР_4 зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 паспорт серії НОМЕР_5 мешканки АДРЕСА_1 , аліменти на утримання сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 , сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_7 , сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_8 у розмірі по 4000 грн. (чотири тисячі ) гривень щомісячно на кожну дитину , але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення ними повноліття починаючи з 24 жовтня 2023 року.
Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 р.н.о.к.п.п. НОМЕР_4 зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 на користь держави 1073 грн. 60 коп. судового збору.
Рішення може бути оскаржене до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду виготовлено 21.12.2023року.
Суддя Хустського
районного суду: Орос Я.В.