Справа № 740/8240/23
Провадження № 2-о/740/157/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2023 року м. Ніжин
Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:
головуючого - судді Карпуся І.М.,
із секретарем судового засідання Кубрак Н.М.,
за участю:
заявниці ОСОБА_1 ,
заінтересованої особи ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку окремого провадження із заявою, в якій просить видати обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 на строк шість місяців, яким визначити тимчасові обмеження його прав та заборонити ОСОБА_2 :
- перебувати в місці реєстрації ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;
- перебувати в місці проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 ;
- наближатись на відстань менше 300 м до місця реєстрації ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;
- наближатись на відстань менше 300 м до місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .
Заяву аргументує тим, що вона з ОСОБА_2 та їх спільними неповнолітніми дітьми разом проживали однією сім'єю в будинку АДРЕСА_1 . 17.11.2023 рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області шлюб між ними розірвано.
14.11.2023 був здійснений виклик поліції і працівниками Ніжинського РВП встановлено факт зникнення меблів, побутової техніки, посуду, а також пошкодження стін при вилученні бойлеру. Всі ці предмети базового побуту забрав з належного їй будинку в с.Кропивне ОСОБА_2 , чим позбавив заявницю можливості жити у вказаному будинку разом з дітьми.
За даним фактом 07.12.2023 внесено відомості в ЄРДР про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення передбаченого ст. 356 КК України.
Заінтересована особа ОСОБА_2 раніше також вчиняв домашнє насильство щодо заявниці, зокрема постановою Ніжинського міськрайонного суду від 20.06.2019 його було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 173-2 ч.1 КУпАП.
У судовому засіданні заявниця ОСОБА_1 заяву підтримала повністю та просила її задовольнити за вищевикладених у ній підстав. Пояснила, що ОСОБА_2 за тривалий час знайомства до шлюбу та у період 7 років у шлюбі вчиняв щодо неї домашнє насильство у травні 2019 року, про що надано на підтвердження постанову суду, а також у березні 2022 року під час сварки у період тимчасової окупації на грунті різних поглядів на вторгення військ рф. Інші факти домашнього насильства були, але не фіксувалися, вона не зверталася до поліції. При розірванні шлюбу вони домовилися про поділ майна. Будинок належить їй, придбаний нею до шлюбу. Частина майна в ньому належить їй, частина йому. Домовилися, що ОСОБА_2 забере своє майно і залишить будинок. На цей період вона з дітьми проживатиме у матері у Ніжині. Однак, у порушення домовленостей ОСОБА_2 вивіз з будинку значну частину її майна, залишивши будинок у такому стані, що у ньому неможливо проживати з дітьми. Забрав меблі з кухні, посуд, холодильник, ліжка, стіл, шафи, мікрохвильову піч, швидковарку, бойлер, і інше майно. Вона додала до заяви роздруківки фотосвітлин з меблями і побутовою технікою, зроблені 05.11.2023 для розміщення їх у оголошенні про продаж будинку, так як мала намір це зробити. Також додала світлини після 13.11.2023, на яких видно, які речі з будинку зникли.
Заінтересована особа ОСОБА_2 заперечив проти задовлення заяви та пояснив, що під час сварки у травні 2019 року вони обоє були п"яні, на час суду з ОСОБА_1 вони вже були примирилися. У березні 2022 року сварка була, обоє були тверезі, під час сварки ОСОБА_1 його двічі вдарила, на що він їй відповів, що він чоловік і може також відповісти силою. Інших фактів насильства між ними не було. У листопаді 2023 року речі з будинку у с.Кропивне, де раніше разом проживали, він забирав, однак не всі ті, які зникли з будинку. Забрав одне ліжко, стіл, кухонні настінні навісні шкафчики і тумбочки, мікрохвильову піч, про що домовлявся з ОСОБА_1 . Хто забрав інші речі йому не відомо. Щодо встановлення йому заборони на 6 місяців перебувати там чи за місцем нинішнього проживання ОСОБА_3 пояснив, що більше він не збирається забирати якісь речі з будинку, з"являтися туди для цього, зустрічатися з ОСОБА_1 . Дане питання його хвилює в аспекті можливості побачення з дітьми. Нині у службі у справах дітей розглядається питання про встановлення йому графіку побачень з дітьми.
Заслухавши доводи заявниці, заінтересованої особи, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши встановлені обставини та відповідні їм правовідносини, суд дійшов наступного висновку.
Встановлено, що ОСОБА_2 є колишнім чоловіком ОСОБА_1 , що визнається учасниками справи.
Відповідно до копії постанови Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 20.06.2019, ОСОБА_2 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.173-2 ч. 1 КУпАП за вчинення домашнього насильства (діяння психологічного характеру) щодо своєї дружини ОСОБА_1 .
З роздруківок фотосвітлин та пояснень учасників справи слідує, що з будинку колишнього спільного проживання ОСОБА_4 , зникла частина майна. При цьому, ОСОБА_1 стверджує, що все зникле майно забрав ОСОБА_2 усупереч домовленостей щодо переліку майна, яке він міг забирати. ОСОБА_2 стверджує, що забрав майно те, про яке він домовлявся з ОСОБА_1 . Хто забрав решту майна йому не відомо.
З копії витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що 07.12.2023, на підставі ухвали Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області, внесено відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 щодо неправомірних дій стосовне неї з боку ОСОБА_2 , правова кваліфікація кримінального правопорушення - ст. 356 КК України.
Згідно Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 1 вищезазначеного Закону психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру (п. 4 ч. 1 ст. 1 цього Закону).
Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру (п. 17 ч. 1 ст. 1 цього Закону).
Запобігання домашньому насильству - система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на підвищення рівня обізнаності суспільства щодо форм, причин і наслідків домашнього насильства, формування нетерпимого ставлення до насильницької моделі поведінки у приватних стосунках, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, насамперед до постраждалих дітей, викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов'язки жінок і чоловіків, а також будь-яких звичаїв і традицій, що на них ґрунтуються.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків, передбачених ч. 2 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (ч. 3 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У відповідності до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року в справі № 363/3496/18 (провадження № 61-4830св19), 26 вересня 2019 року в справі № 452/317/19-ц (провадження № 61-12915св19), від 17 червня 2020 року в справі № 509/2131/18 (провадження № 61-271св19), від 23 грудня 2020 року в справі № 753/17743/19 (провадження № 61-23053св19), від 24 лютого 2021 року в справі № 570/2528/20 (провадження № 61-16103св20), від 03 листопада 2021 року у справі № 752/10604/19 (провадження № 61-3604св21), від 17 листопада 2021 року у справі № 755/937/21 (провадження № 61-7884св21).
Суд звертає увагу, що заявницею не надано достатньо переконливих доказів, які б свідчили про систематичність вчинення домашнього насильства ОСОБА_2 відносно неї, оскільки з моменту притягнення останнього до адміністративної відповідальності у 2019 році пройшов досить тривалий час, а факт внесення відомостей в ЄРДР за заявою ОСОБА_1 сам по собі не підтверджує винуватість ОСОБА_2 у вчиненні дій, які можуть кваліфікуватись, як домашнє насильство, ураховуючи обставини справи, за якими вбачається, що між сторонами була домовленість про те, що ОСОБА_2 частину майна з будинку забере, але після вивезення майна між колишнім подружжям виник спір щодо поділу майна.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Таким чином, звернувшись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, ОСОБА_1 не надала беззаперечних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 систематичного домашнього насильства стосовно неї у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Також судом наразі не встановлено вірогідність настання ризиків вчинення насильства у майбутньому, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення.
Суд, оцінивши відповідно до ст. 89 ЦПК України належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищезазначене, прийшов до висновку про відсутність підстав для видачі обмежувального припису.
У відповідності до ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, відносяться на рахунок держави.
Керуючись ст. 263-265, 350-6 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису - відмовити.
Судові витрати, пов'язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, віднести на рахунок держави.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.М. Карпусь