КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 грудня 2023 року місто Київ
Справа № 366/186/23
Апеляційне провадження № 22-ц/824/13449/2023
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
судді-доповідача Желепи О. В.,
суддів: Мазурик О. Ф., Немировської О. В.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» на рішення Іванківського районного суду Київської області від 29 травня 2023 року (ухвалене у складі судді Ткаченка Ю. В., інформація щодо дати складання повного судового рішення відсутня)
у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» про стягнення невиплачених коштів при звільненні та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні
ВСТАНОВИВ
24 січня 2023 року ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулась в суд із позовом до Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» (далі - Відповідач, ДП «ЦОТІЗ»), у якому просила стягнути з останнього на свою користь:
заборгованість з невиплаченої при звільненні матеріальної допомоги у розмірі 59178 грн. (п'ятдесят дев'ять тисяч сто сімдесят вісім гривень), зазначена суму визначена з утриманням прибуткового податку та інших обов'язкових платежів;
середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 67815 грн. (шістдесят сім тисяч вісімсот п'ятнадцять гривень), зазначена сума визначена без утриманням прибуткового податку та інших обов'язкових платежів.
Позов обґрунтований тим, що Позивач у період з 08.07.2014 року по 14.11.2022 року знаходилась у трудових відносинах з Відповідачем.
14.11.2022 року наказом Відповідача № 199-ОС, Позивач була звільнена з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією підприємства.
Позивач зазначав, що її середньомісячна заробітна плата становила 19726 грн., а середньоденна 1233 грн.
При звільненні Відповідач не виплатив Позивачу належну від підприємства матеріальну допомогу в розмірі 59178 грн. (19726 грн. (середньомісячна заробітна плата) х 3 (середньомісячні заробітні плати).
Крім цього, Позивач зазначав, що у зв'язку з несвоєчасною виплатою належних їй сум, на її користь підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середньоденної заробітної плати у розмірі 67815 грн. (1233 грн. (середньоденна заробітна плата) х 55 (кількість днів затримки розрахунку).
У добровільному порядку компенсувати кошти у вищевказаному розмірі відповідач відмовився, а тому Позивач для захисту своїх прав звернувся до суду.
Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 29 травня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати матеріальної допомоги при звільненні згідно умов Колективного договору у розмірі 3 (трьох) середньомісячних зарплат відповідного працівника, що становить 59 178 грн.
Стягнуто з Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 13 932 грн 90 коп.
Стягнуто з Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» на користь держави судовий збір у розмірі 1212 грн 93 коп.
Стягнуто з Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 1 500 грн (одна тисяча п'ятсот гривень).
У задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившисьіз таким судовим рішенням, ДП «ЦОТІЗ» 26 липня 2023 року, згідно поштової відмітки, направило на адресу Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Іванківського районного суду Київської області від 29 травня 2023 року в частині стягнення невиплаченої матеріальної допомоги при звільнені та затримки розрахунку зі звільненим працівником.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що виплата вихідної допомоги ОСОБА_1 у зв'язку із ліквідацією підприємства у розмірі 1 (однієї) середньомісячної заробітної плати підтверджується довідкою від 13 лютого 2023 року щодо проведення розрахунків зі звільненим працівником станом на 28 грудня 2022 року, що доводить, на думку апелянта, дотримання трудового законодавства та правомірності нарахування та виплати вихідної допомоги.
Також зазначається, що пунктом 6 Розділу 1 Колективного договору ДП «ЦОТІЗ» на 2018-2020 рр. (зі змінами та доповненнями) передбачено, що Сторони в межах своїх повноважень і за власні кошти можуть встановлювати додаткові, порівняно із законодавством і Галузевою угодою, трудові і соціально-побутові компенсації та пільги для працівників.
У свою чергу п.4.5 Галузевої угоди між ДАЗВ та Профспілкою працівників атомної енергетики та промисловості України на 2021-2023 року передбачено, що підприємства встановлюють у колективних договорах умови оплати праці найманих працівників. Доплати та надбавки встановлюються згідно із чинним законодавством за переліком та у розмірах, визначених у Додатку 5 до Галузевої угоди. Інші доплати та надбавки або збільшення їх розміру підприємства можуть встановлювати лише за рахунок коштів, одержаних від господарської діяльності.
Також, оскільки між Сторонами було укладено Колективний договір, апелянт вважає, що на ці правовідносини розповсюджується дія листа ТПП України «Про підтвердження форс-мажорних обставин». Зазначає, що з 24 лютого 2022 року по 31 березня 2022 року територія Зони відчуження, зокрема територія, на якій розташовано нерухомість та інше майно ДП «ЦОТІЗ» була окупована військами російської федерації. Тобто з 24 лютого 2022 року діяльності ДП «ЦОТІЗ» завадили обставини непереборної сили, зокрема, захоплення виробничих та адміністративних будівель, споруд, техніки, іншого рухомого майна, первинної документації військовослужбовцями рф. ДП «ЦОТІЗ» є підприємством, що постраждало внаслідок збройної агресії рф й у зв'язку із цим позбавлене можливості виконання договірних зобов'язань.
З огляду на зазначене, апелянт вважає, що оскільки позивачці виплачена вихідна допомога, а з початку лютого та станом на сьогоднішній день ДП «ЦОТІЗ» знаходиться на стадії ліквідації, відсутня можливість здійснювати господарську діяльність та отримувати кошти при її здійсненні, а також у зв'язкуз недостатнім фінансування за бюджетною програмою КПКВ 2708110 «Підтримка екологічно безпечного стану у зонах відчуження і безумовного (обов'язкового) відселення» за статтями витрат «оплата праці» та «нарахування на оплату праці», ненадходженням позабюджетних коштів, враховуючи відсутність відвідувачів у зоні відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зумовлено окупацією та запровадженням воєнного стану, підтвердженням чого є накази ДАЗВ про режим воєнного стану в зоні відчуження, про призупинення дії наказу ДАЗВ, яким затверджено інструкцію щодо умов і вимог провадження окремих видів діяльності на території зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення та контролю за їх дотриманням, то виплати, передбачені Колективним договором ДП «ЦОТІЗ» не можуть бути здійсненні, а тому у районного суду були відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення матеріальної допомоги у зв'язку з ліквідацією при звільненні згідно Колективного договору.
Щодо стягнення з ДП «ЦОТІЗ» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 13 932 грн 90 коп. апелянт також вважає необґрунтованим рішення суду першої інстанції, оскільки, на його думку, судом не було враховано, що затримка розрахунку при звільненні була пов'язана із форс-мажорними обставинами - збройною агресією рф проти України, а тому ДП «ЦОТІЗ» повинно бути звільнене від відповідальності за порушення договірних зобов'язань.
З огляду на ці доводи, ДП «ЦОТІЗ» з посиланням на необґрунтованість рішення суду першої інстанції, неповне та невсебічне з'ясування обставин справи просило скасувати рішення Іванківського районного суду Київської області від 29 травня 2023 року в частині стягнення невиплаченої матеріальної допомоги при звільнені та затримки розрахунку зі звільненим працівником і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити.
Ухвалою від 02 серпня 2023 року Київським апеляційним судом відкрито апеляційне провадження та надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
14 грудня 2023 року закінчено проведення підготовчих дій. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надійшов.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК Українивідсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно зч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Задовольняючи частково позовні вимоги щодо стягнення матеріальної допомоги при звільненні згідно Колективного договору та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд першої інстанції виходив з доведеності факту невиплати Позивачеві матеріальної допомоги при звільненні згідно умов Колективного договору у розмірі 3 (трьох) середньомісячних зарплат Позивача та відсутності підстав для звільнення Відповідача від такого обов'язку, оскільки обставини непереборної сили не підтверджено сертифікатом ТПП України, а тому у Відповідача, як і у більшості господарюючих суб'єктів на території України внаслідок військової агресії рф погіршився фінансовий стан порівняно з іншими звітними періодами, але це не є підставою для звільнення від виконання зобов'язань, в т.ч. за чинним Колективним договором.
Апеляційний суд погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Як встановлено судом першої інстанції, не оспорюється сторонами та вбачається з матеріалів справи, Позивач у період з 08.07.2014 року по 14.11.2022 року працювала у Державному підприємстві «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження», що підтверджується копією її трудової книжки (а.с. 5-6).Тобто, Позивач пропрацювала на підприємствах зони відчуження більше 5 років.
14.11.2022 року наказом Голови ліквідаційної комісії ДП «ЦОТІЗ» № 199-ОС, Позивач була звільнена з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією підприємства (а.с. 7).
29.09.2022 року Позивач звернулась до голови ліквідаційної комісії підприємства із заявою про проведення повного розрахунку (а.с. 8).
ДП «ЦОТІЗ» належить до сфери управління Державного агентства України з управління зоною відчуження, що підтверджується п. 1.1 Статуту ДП «ЦОТІЗ» (у новій редакції), затвердженого наказом Державного агентства України з управління зоною відчуження від 07.07.2020 року № 145-20 та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань станом на 12.08.2022 року (а. с. 46).
Наказом Голови Державного агентства України з управління зоною відчуження від 25.07.2022 року № 73-22 (зі змінами внесеними Наказом Голови Державного агентства України з управління зоною відчуження від 10.08.2022 року № 79-22) припинено ДП «ЦОТІЗ» шляхом ліквідації, утворено Ліквідаційну комісію ДП «ЦОТІЗ», встановлено строк для пред'явлення кредиторами своїх вимог до ДП «ЦОТІЗ» протягом двох місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи (а. с. 38).
Протоколом від 10.10.2018 року № 2 на зборах трудового колективу схвалено колективний договір ДП «ЦОТІЗ» на 2018-2020 роки (далі Колективний Договір), який зареєстрований Іванківською районною державною адміністрацією Київської області за реєстраційним № 12 від 18.10.2022 року.
Додатком 7 до Колективного договору є затверджене директором ДП «ЦОТІЗ» Положення про виплату матеріальної допомоги працівникам Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження».
Протоколом загальних зборів трудового колективу ДП «ЦОТІЗ» від 01.12.2020 року № 1 до Колективного договору внесено зміни та доповнення. Згідно з пп. 5.1. Положення про виплату матеріальної допомоги працівникам Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» (Додаток 7 до Колективного договору з урахуванням змін та доповнень), при звільненні у зв'язку з ліквідацією Підприємства, його реорганізацією або скороченням чисельності працівників Підприємства, Працівникам, які попрацювали на підприємствах зони відчуження (Державних підприємств, які належать до сфери управління Державного агентства України з управління зоною відчуження) з особливо шкідливими умовами праці (ОШУП): більше 5 (п'яти ) років 3 (трьох) середньомісячних зарплат відповідного працівника (а.с. 15-17).
Наказом Державного агентства України з управління зоною відчуження від 10.08.2022 року № 79-22 «Про внесення змін до наказу ДАЗВ від 25.07.2022 року № 73-22 «Про ліквідацію державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження»» внесено зміни до Наказу.
Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства,установи,організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми,нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати(основна та додаткова заробітна плата,заохочувальні та компенсаційні виплати,інші виплати,на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства,у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України).
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості з виплати матеріальної допомоги при звільненні у зв'язку з ліквідацією Підприємства та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки Відповідач своєчасно не здійснив із працівником розрахунку при звільненні, зокрема не виплатив матеріальну допомогу, визначену п. 5 Положення про виплату матеріальної допомоги працівникам Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» (Додаток 7 до Колективного договору з урахуванням змін та доповнень).
Доводи апеляційної скарги про те, що ДП «ЦОТІЗ» знаходиться на стадії ліквідації, не може здійснювати господарську діяльність, а також через недостатнє фінансування за бюджетною програмою КПКВ 2708110 «Підтримка екологічно безпечного стану у зонах відчуження і безумовного (обов'язкового) відселення» за статтями витрат «оплата праці» та «нарахування на оплату праці», не надходження позабюджетних коштів, відсутність відвідувачів у зоні відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, зумовленої окупацією зони відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, військову агресію російської федерації проти України та запровадження воєнного стану відповідно до Указів Президента України, з урахуванням листа Торгівельно-промислової палати від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 про підтвердження форс-мажорних обставин, ДП «ЦОТІЗ» було не в змозі здійснити виплати передбачені Колективним договором підприємства, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки відповідачем не доведено обставин, які унеможливлювали своєчасно виплатити позивачу у листопаді 2022 року належні йому при звільненні суми, визначені Колективним договором, адже відсутність коштів у роботодавця не виключає його обов'язку виплатити зазначені суми.
Таким чином, відсутність коштів у підприємства чи видатків (асигнувань) бюджету не може бути підставою для відмови у захисті порушеного права.
Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 635/3475/20 (провадження № 61-10597св21).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 року №5-рп/2002, від 17.03.2004 року №7-рп/2004, від 01.12.2004 року №20-рп/2004, від 09.07.2007 року №6-рп/2007, у яких зазначено про неможливість поставлення гарантованих законом виплат, пільг тощо в залежність від видатків бюджету.
Окрім цього, Відповідачем не надано доказів зупинення відповідних положень Колективного договору щодо виплати матеріальної допомоги при звільненні внаслідок ліквідації підприємства відповідно до положень ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а згідно з ч. 5 ст. 17 КЗпП Україниколективний договір зберігає чинність протягом усього строку проведення ліквідації підприємства, установи, організації, закриття відокремлених підрозділів юридичної особи.
Судом апеляційної інстанції також не приймаються до уваги посилання Відповідача на п. 6 Розділу 1 Колективного договору, яким передбачено, що Сторони в межах своїх повноважень і за власні кошти можуть встановлювати додаткові, порівняно з законодавством і Галузевою угодою трудові і соціально-побутові компенсації та пільги для працівників та на пп. 4.5. Галузевої угоди, згідно з яким інші доплати та надбавки або збільшення їх розміру Підприємства можуть встановлювати лише за рахунок коштів, одержаних від господарської діяльності, оскільки за своєю природою вихідна (матеріальна) допомога не належить ані до структури заробітної плати, ані до компенсаційних, гарантійних виплат чи пільг, а тому вона підлягає виплаті відповідно до положень Колективного договору, дія яких не була зупинена.
Крім цього, відповідач зазначав, що внаслідок військової агресії з рф підприємство не може здійснювати господарську діяльність, відповідно не може виплатити позивачу грошові кошти. При цьому, відповідач посилається на Лист Торгово-промислової палати «Про підтвердження форс-мажорних обставин» та зазначає про те, що підприємство не в змозі здійснити розрахунок з позивачем, відповідно виплати позивачу не можуть бути здійснені.
Проте суд першої інстанції вірно не прийняв такі доводи відповідача, з посиланням на висновок, який зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі №905/857/19 (провадження №12-56гс21) про те, що нормами трудового законодавства не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виплати працівникові заробітної плати у випадку наявності обставин непереборної сили. При цьому відступила від висновку Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №243/2071/18 (провадження №61-48088сво18) про те, що заробітна плата є відповідальністю в розумінні статті 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили.
Також, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що єдиним належним документом, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань - є сертифікат, виданий у ТПП України.
Оскільки обставини непереборної сили не підтверджено сертифікатом ТПП України, суд вірно зазначив, що у відповідача, як і у більшості господарюючих суб'єктів на території України внаслідок військової агресії рф погіршився фінансовий стан порівняно з іншими звітними періодами, але це не є підставою для звільнення від виконання зобов'язань, в т.ч. за чинним Колективним договором.
Так, Відповідачем було надано лист Торгово-Промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1, у якому вказано, що військова агресія російської федерації проти України з 24 лютого 2022 року є обставиною непереборної сили для суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по договору.
Відповідно до положень ч.2 ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Частиною першою цієї статті встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19 серпня 2022 року у справі №908/2287/17, зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб'єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).
Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов'язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних (пункт 76).
Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (пункт 77).
Таким чином, для звільнення себе від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відповідач зобов'язаний був надати не лише сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), (в даному випадку лист Торгово-промислової палати України), а й довести, що такі обставини об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору, зокрема, підтвердити, що за місцем знаходженням ДП «ЦОТІЗ» відбувались бойові дії, підприємство не мало можливості здійснювати свою діяльність.
У справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року (серія A, № 303-A, п. 29) Суд наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З урахуванням викладеного, колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції повно з'ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, їх об'єктивний склад, права та обов'язки сторін, вірно застосовані норми матеріального права та не порушені норми процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають достатніх підстав для скасування рішення суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема:1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» -залишити без задоволення.
Рішення Іванківського районного суду Київської області від 29 травня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Судді: О. В. Желепа
О. Ф. Мазурик
О. В. Немировська