ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Номер провадження 22-ц/821/1973/23Головуючий по 1 інстанції
Справа № 712/8931/23 Категорія: 305010000 Мірошниченко Л.Є.
Доповідач в апеляційній інстанції
Гончар Н. І.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2023 рокум. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Новікова О.М., Сіренка Ю.В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області;
особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_1 ;
розглянувши у порядку письмового позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 листопада 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
25.08.2023 до Соснівського районного суду надійшла позовна заява від ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Черкаській області про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування свої позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона отримує пенсію по втраті годувальника. З 01.04.2019 відповідачем не було проведено перерахунок пенсії у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення. У зв'язку з чим, позивач звернулася до Черкаського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки з метою направлення довідки про грошове забезпечення до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області для здійснення перерахунку пенсії. Однак, останні не зробили перерахунок, в наслідок чого позивач вимушена була звернутися до суду.
Противоправними діями Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області їй було завдано моральну шкоду, що виразилося у стражданні та приниженні, а саме: порушення прав позивача відповідачем викликало у ОСОБА_1 негативні емоції, внаслідок чого остання погано себе почувала та мала пригнічений настрій.
Розмір моральної шкоди аргументує тим, що завдана шкода спричинила у позивача негативні переживання, стан постійної напруги, важкість виконання повсякденних обов'язків, зниження та нестійкий настрій, нервозність, дратівливість, порушення сну, гіпертонічні кризи.
Зазначає, що починаючи з 01.04.2019 по липень 2022 року позивачу протиправно виплачувалася пенсія у зменшеному розмірі, що створювало безпідставні очікування, що відповідач виконає свій обов'язок щодо реалізації права на соціальний захист.
Окрім того, позивач вказала, що тривала боротьба на захист її інтересів виснажила її, при цьому викликала психічне напруження у зв'язку з очікуванням рішення. Заборгованість на момент подачі позову не виплачено.
Розрахунок моральної шкоди позивач здійснювала наступним чином. За кожен місяць порушеного права на соціальний захист та захист права в суді, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати у січні 2022 року для працездатних осіб, який становив 6500 гривень. З липня 2021 року по серпень 2023 року минуло 25 місяців. Таким чином сумарно за 25 місяців розмір моральної шкоди становить 165000 гривень, але враховуючи межі розумного стягнення, просила суд стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 40000 грн.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 листопада 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем ОСОБА_1 у цій справі не пред'являвся позов до відповідного органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Суд першої інстанції також дійшов до висновку, що ОСОБА_1 не навела і не представила жодного доказу, які б достовірно надали змогу прийти до висновку про наявність у неї підстав для відшкодування моральної шкоди.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу та просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 листопада 2023 року та винести нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Зміст апеляційної скарги аналогічний обставинам викладеним у позовній заяві ОСОБА_1 .
Крім того, скаржник в обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги, що відповідач вдруге порушує право скаржника на гідне пенсійне забезпечення, через що скаржник знову був змушений звертатися до суду.
Скаржник вважає, що судом першої інстанції не було взято до уваги характер завданої моральної шкоди та тривалість її, оскільки, відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Звертає увагу на те, що судом першої інстанції не взято до уваги висновки зроблені Конституційним Судом України у рішенні від 24.04.2018 та не враховано практику Європейського суду з прав людини.
Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській областіподало відзив на апеляційну скаргу та посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Зазначає, що на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18.11.2022 у справі № 580/4853/22, яке набрало законної сили 22.08.2023, відповідачем 05.09.2023 проведено перерахунок пенсії за період з 01.07.2022 по 31.09.2023 та нараховано щомісячну доплату до пенсії відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», з урахуванням вже виплачених сум. Розмір пенсії позивача з 01.07.2022 становить 13184,77 грн., з 01.03.2023 - 14684,77 грн. Нараховано суму доплати у розмірі 30000,00 грн.
Перерахунок пенсії позивача на виконання рішення суду у справі № 580/4853/22 є результатом належного виконання відповідачем остаточного судового рішення - постанови Верховного Суду від 22.08.2023. Виплата позивачу нарахованої доплати пенсії на виконання судових рішень у справі № 580/4853/22 буде здійснюватися в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат та у порядку черговості, у разі наявності відповідного фінансування з Державного бюджету України.
Вважає, що оскільки судові рішення у справі № 580/4853/22 виконані відповідачем без затримок, в розумні строки (два тижні з дати набрання судовим рішенням законної сили) та в межах наданих повноважень, тому відсутнє порушення прав позивача, а отже заявлені вимоги про відшкодування моральної шкоди не підлягають до задоволення.
Стверджує, що доводи ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди в сумі 40000,00 грн. належним чином не обґрунтуванні та не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. Позивачем не доведений факт протиправності дій відповідача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням та вину останнього в заподіянні моральної шкоди. Зазначає, що при розгляді питання про відшкодування шкоди, заподіяної діями (бездіяльністю) органів державної влади, органи Державної казначейської служби України, до компетенції яких належить казначейське обслуговування бюджетних коштів, повинні бути співвідповідачами у справі.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказане судове рішення не відповідає зазначеним вище вимогам.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Черкаської області, що підтверджується пенсійним посвідчення НОМЕР_1 , яке видане 15.05.2006 Пенсійним фондом України на ім'я ОСОБА_1 , з терміном дії довічно.
Відповідно до посвідчення № НОМЕР_2 від 17.09.2021 ОСОБА_1 має пільги та компенсації, передбачені ст. 20 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Спір між сторонами виник у зв'язку з не проведенням відповідачем перерахунку розміру щомісячної доплати відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 за № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб».
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2022 року визнана протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаської області, яка полягає у відмові провести нарахування та виплату ОСОБА_1 з 01.07.2022 щомісячно доплати відповідно до п. 1 Постанови КМУ від 14.07.2021 № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаської області здійснити нарахування та виплату з 01.07.2022 ОСОБА_1 щомісячну доплату до пенсії відповідно до п. 1 Постанови КМУ від 14.07.2021 № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» з урахуванням вже виплачених сум.
Постановою Верховного Суду від 22 серпня 2023 року постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2023 року скасовано, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2022 року залишено в силі.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
За змістом статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.
Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування матеріальної чи моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачеві посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив та чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв'язок і визначити сумарність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
У пункті 32 постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17, провадження № 12-208гс18 вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 21 квітня 2021 року, справа № 227/2918/19, порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, зокрема через порушення принципу належного урядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).
Враховуючи наявність рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2022 року, яке залишене в силі постановою Верховного Суду від 22 серпня 2023 року, яким визнана протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаської області, яка полягає у відмові провести нарахування та виплату ОСОБА_1 з 01.07.2022 щомісячно доплати відповідно до п. 1 Постанови КМУ від 14.07.2021 № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки незаконність таких дій відповідача доведена, вина в даному випадку презюмується і тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди.
Звертаючись з позовом до суду позивач визначив розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 40000 грн. та вважає, що така шкода була їй заподіяна саме не проведенням відповідачем перерахунку розміру щомісячної доплати, що негативно вплинуло на її здоров'я, призвело до фізичних страждань та негативних переживань, стану постійної напруги, важкості виконання повсякденних обов'язків, зниження та нестійкого настрою, нервозності, дратівливості, порушення сну, гіпертонічного кризу.
В пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20).
Колегія суддів зазначає, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку органів державної влади завжди викликають негативні емоції.
Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 , колегія суддів враховує обставини справи, ступінь вини відповідача, роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, норми статті 23 ЦК України, і вважає, що сума 2000,00 грн. буде достатньою і розумною компенсацією такої шкоди.
Згідно з пунктом 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280 пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Відповідно до частини другої статті 72 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України. Статтею 73 цього Закону визначений вичерпний перелік цілей, на які використовуються кошти Пенсійного фонду України, і встановлено заборону використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом. Відшкодування моральної шкоди цим Законом не передбачено.
Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що не має законодавчих та інших правових підстав щодо виплати з коштів Пенсійного фонду України будь-яких відшкодувань моральної шкоди, так як бюджетом Пенсійного фонду України, який кожного року затверджується Кабінетом Міністрів України, не передбачено витрат на зазначені цілі.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Відповідно до покладених завдань Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 цього Положення).
Частиною другою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок).
Пунктом 38 Порядку № 845 передбачено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень, в Державній казначейській службі України відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Зазначений рахунок є рахунком, на якому обліковуються кошти державного бюджету, передбачені на певну мету, а не власним рахунок Державної казначейської служби України, передбаченим на утримання установи. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.
Отже, шкода, завдана органами Пенсійного фонду України компенсується за рахунок державного бюджету, а відповідне рішення суду виконується органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
ОСОБА_1 в даній справі позов пред'явлений до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, неправомірними діями якого було завдано моральну шкоду.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц зазначено, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або є незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.
Таким чином, посилання суду першої інстанції, що позивачем ОСОБА_1 у цій справі не пред'являвся позов до відповідного органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, є помилковими, оскільки його незалучення не може бути підставою для відмови у позові.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Таким органом у цій справі Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року в справі № 910/23967/16).
Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, у зв'язку з тим, що судом першої інстанції ухвалено рішення при неповному з'ясуванні обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає,що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача та стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 2000 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 листопада 2023 року - скасувати, прийняти нову постанову.
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 2000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.
Судді