ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2023 року
м.Черкаси
Справа № 705/4832/23
Провадження № 22-ц/821/1777/23
категорія: на ухвалу
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Василенко Л.І.,
суддів: Бородійчука В.Г., Карпенко О.В.,
секретаря - Мунтян К.С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засідання в м. Черкаси у режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Єременко Ірини Валентинівни на ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13 вересня 2023 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем на момент смерті, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання недійсним Договорів іпотеки та скасування записів про іпотеку й визнання права власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частку та витребування майна з чужого незаконного володіння,
ВСТАНОВИВ:
11 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем на момент смерті, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання недійсним Договорів іпотеки та скасування записів про іпотеку й визнання права власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частку та витребування майна з чужого незаконного володіння .
Одночасно з позовом ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову.
В обгрунтування заяви посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її донька, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (прізвище змінювала 6 серпня 1978 року при оформленні шлюбу).
Після смерті доньки залишилось спадкове майно, а саме незакінчений будівництвом житловий будинок по АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення - магазин промислових товарів, що розташоване по АДРЕСА_2 .
Вказує, що з листопада 2012 року разом з донькою проживала в її житловому будинку, що незавершений будівництвом та розташований в АДРЕСА_1 , без реєстрації.
Відповідно до довідки квартального комітету підтверджуються факт її проживання на момент смерті доньки разом з нею в її незавершеному будівництвом житловому будинку в м. Умані.
В лютому 2016 року переїхала проживати до свого сина ОСОБА_5 , де вона проживає до даного часу.
Своєї відмови від прийняття спадщини після смерті доньки вона не висловлювала ні усно, ні письмово. Навпаки, за усною домовленістю між спадкоємцем - ОСОБА_2 та нею в присутності родичів було обумовлено про завершення будівництвом житлового будинку по АДРЕСА_3 та оформлення його їй в спадщину після смерті доньки, а отже, відповідач мав би відмовитись від 1/2 частки на будинок на її користь, натомість вона мала б відмовитись від своїх прав спадкування на 1/2 частку в магазині по АДРЕСА_2 на його користь, адже житлом відповідач ОСОБА_2 забезпечений особистим.
Питання добудови будинку та введення його в експлуатацію постійно затягувалось відповідачем ОСОБА_2 та до даного часу будинок не оформлений, вона вимушена перебиватись проживанням в свого сина.
В подальшому їй стало відомо, що відповідач - її онук ОСОБА_2 повідомив органу нотаріату неправдиві дані про те, що інших спадкоємців першої черги після смерті його матері, не існує, про що свідчить його заява, яку, як він зізнався, подав до приватного нотаріуса при оформленні спадщини.
Оскільки нотаріус в спадковій справі не здійснила усіх дій, які б свідчили про належне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця, обмежившись лише отриманням заяви від іншого, зацікавленого спадкоємця - відповідача в справі про відсутність інших спадкоємців, було порушено права позивача, як спадкоємця за законом, слід визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане відповідачу.
Отже, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб, які в установленому законом порядку прийняли спадщину, є самостійною підставою для визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним.
Разом з тим, опосередковано, після смерті заявника право спадкування, в тому числі означеного в справі майна - незакінченого будівництвом житлового будинку в АДРЕСА_3 та нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 мають набути також і її спадкоємці першої черги, що буде неможливим, в разі нездійснення судом захисту її прав на даному етапі.
При підготовці позову до подання в суд її представником виявлено, що в 2019 році ОСОБА_2 передано в іпотеку нежитлове приміщення - магазин промислових товарів, що розташоване по АДРЕСА_2 ОСОБА_3 , яке перебуває у його власності.
Так, для забезпечення виконання зобов'язання по Договору позики № 1 від 23 серпня 2019 року між ОСОБА_3 - іпотекодержателем та ОСОБА_2 - іпотекодавцем було укладено Договір іпотеки, що посвідчений приватним нотаріусом УМНО Черповицькою І.Ю., зареєстровано в реєстрі № 2394.
У відповідності до п. 1 Договору іпотеки № 1 «Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю наступне нерухоме майно: нежитлове приміщення, магазин промислових товарів, що розташоване по АДРЕСА_2 ». Відповідно п. 2 Договору іпотеки № 1 Предмет іпотеки передається в іпотеку, як забезпечення виконання зобов'язання щодо повернення грошей, переданих за Договором позики, посвідченим 23 серпня 2019 року приватним нотаріусом УМНО Черповицькою І.Ю. за реєстровим № 2393, укладеного між сторонами цього договору на 2000000 грн з порядком повернення згідно умов вищезазначеного договору позики, але повернення в повній сумі не пізніше 23.08.2020 року.
04 червня 2020 року між ОСОБА_3 - позикодавцем та ОСОБА_2 - позичальником було укладено Договір про внесення змін до Договору іпотеки від 23 серпня 2019 року посвідчений приватним нотаріусом УМНО Черповицькою І.Ю., зареєстровано в реєстрі №2394.
Додаткова угода до Договору іпотеки посвідчена приватним нотаріусом УМНО Черповицькою І.Ю., зареєстрована в реєстрі за № 842. Відповідно даної додаткової угоди до іпотеки № 1 викладено п. 2 Договору іпотеки № 1 в такій редакції: «Предмет іпотеки передається в іпотеку, як забезпечення виконання зобов'язання щодо повернення грошей, переданих за Договором позики, посвідченим 23 серпня 2019 року приватним нотаріусом УМНО Черповицькою І.Ю. за реєстровим № 2393, та Договором про внесення змін до Договору позики від 23 серпня 2019 року посвідчений приватним нотаріусом УМНО Черповицькою І.Ю. 04 червня 2020 року, зареєстровано в реєстрі № 839, укладеного між сторонами цього договору в сумі 3000000 грн. , що еквівалентно 112000 доларів США з порядком повернення згідно умов вищезазначеного договору позики, але повернення в повній сумі не пізніше 31.12.2021 року».
Таким чином ОСОБА_2 самостійно без її дозволу, як фактичного власника 1/2 ідеальної частки спадкового майна - означеного нежитлового приміщення передав його в іпотеку під особисті зобов'язання на суму 3 млн. грн, а на сьогодні позбавився означеної власності. З приводу незаконності та недійсності укладених ОСОБА_2 договорів іпотеки нежитлового приміщення та змін до них слід врахувати, що згідно з ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, а відтак, з моменту смерті її доньки в неї виникло право власності в порядку спадкування на 1/2 ідеальну частку на спадкове майно, в тому числі і на незавершений будівництвом житловий будинок.
Вважає, що договори іпотеки, укладені відносно нежитлового приміщення магазину по АДРЕСА_2 є недійсними за позовом особи, яка не була його учасником - позивача, яка не давала своєї згоди на їх укладення та є спадкоємцем на 1/2 ідеальну частку.
Отже, вбачається очевидність порушення спадкових прав позивача, а відтак необхідність їх судового захисту, разом з тим, подальша зміна власників на спірне майно утруднить, а можливо зробить взагалі неможливим його повернення в разі прийняття судового рішення в даній справі на її користь.
Необхідністю застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
На підставі наведеного, позивач просить суд накласти арешт на нежитлове приміщення магазину промислових товарів по АДРЕСА_2 до закінчення судового розгляду справи та набрання рішенням суду законної сили.
Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13 вересня 2023 року заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову - задоволено.
Накладено арешт на майно: нежитлове приміщення, магазин промислових товарів по АДРЕСА_2 , до набрання законної сили рішенням суду по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем на момент смерті, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання недійсним Договорів іпотеки та скасування записів про іпотеку й визнання права власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частку та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Ухвала мотивована тим, що предметом позову є 1/2 частка нежитлового приміщення, по АДРЕСА_2 , яке за твердженням позивача входить до складу спадкового майна, що належало її померлій дочці ОСОБА_6 , з якою вона спільно проживала на момент її смерті, проте ОСОБА_2 одноособово прийняв спадщину, оформив на неї право власності та самостійно, без її дозволу передав його в іпотеку під особисті зобовязання на суму 3000000 грн та в подальшому позбавився означеної власності, що призвело до переходу права власності до ОСОБА_3 .
З урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, судом встановлено, що між сторонами дійсно виник спір та вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на нежитлове приміщення магазину промислових товарів по АДРЕСА_2 є достатнім та буде співмірним із заявленими позивачем вимогами. Тому до вирішення справи по суті, суд вважав за необхідне для забезпечення позовних вимог позивача накласти арешт на нежитлове приміщення магазину промислових товарів по АДРЕСА_2 .
Суд прийшов до висновку, що невжиття заходу забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду або ефективний захист прав та інтересів позивача, такий захід є обґрунтованим та співмірним заявленим позовним вимогам, а тому суд вважав, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню.
В апеляційній скарзі, поданій представником ОСОБА_3 - адвокатом Єременко І.В., зазначено, що оскаржувана ухвала винесена з порушенням норм процесуального права, тому просить ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13 вересня 2023 року скасувати.
Мотивація скарги зводиться до того, що задовольняючи заяву про забезпечення позову, судом не були взяті до уваги навіть ті докази котрі містяться в матеріалах справи, тобто заяву було розглянуто поверхнево та взагалі не з'ясовано чи існує насправді загроза чи ризики відчуження спірного нежитлового приміщення.
Вказує, що відповідно до інформаційної довідки від 13.08.2023 вбачається, що на нежитлове приміщення по АДРЕСА_2 накладена заборона на відчуження і ОСОБА_3 , хоч і набув право власності на даний об'єкт нерухомості та заборону на відчуження не припиняв.
В матеріалах справи відсутні докази відносно того, що позивач зверталась до нотаріуса і її права порушені відносно спадкового майна. Відсутня постанова нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій та позивачем не заявлено клопотання про витребування спадкової справи.
Також твердження позивача, що вона проживає із сином не відповідає дійсності, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 помер.
Крім того, ухвалою суду накладено арешт на цілий об'єкт нерухомості, тоді як позивач претендує лише на 1/2 частину даного майна в порядку спадкування за законом.
Звертає увагу суду, що всі дії ОСОБА_2 скеровані на затягування якомога більшого терміну передачі спірної нерухомості, а від так він не буде зацікавлений сприянню швидкому розгляду справи, яке буде порушувати права лише ОСОБА_3 .
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Прудивус М.А., вважаючи доводи апеляційної скарги необґрунтованими, просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі, як законну та обґрунтовану.
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо, зокрема, забезпечення позову.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи,перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія проходить до наступних висновків.
Згідно з ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду, яка у відповідності до ст. 258 ЦПК України є видом судових рішень, не в повній мірі відповідає приведеним вимогам закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно до ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 151 ЦПК України).
У ч. 1 ст. 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачем і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
При цьому, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків
від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утрудними або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Зазначене узгоджується з роз'ясненнями, наданими судам у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застсоування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені
в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року
у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року
у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено,
що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків
від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками,
які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року
у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначила, що: «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає
в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
У постанові Верховного Суду від 06 березня 2023 року у справі № 916/2239/22 зазначено, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом
в залежності до конкретного випадку.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку
між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення заяви, виходячи із того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду або ефективний захист прав та інтересів позивача, такий захід є обгрунтованим та співмірним заявленим позовним вимогам.
Проте колегія суддів не може повністю погодитися із таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Так, звертаючись в суд з даним позовом 11.09.2023, позивач просила суд встановити факт спільного проживання із спадкодавцем - її донькою ОСОБА_4 на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 , визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину видане ОСОБА_2 , визнати недійсними договори іпотеки укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зі скасуванням записів про іпотеку, визнати право власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частку спірного нежитлового приміщення та витребувати з чужового незаконного володіння спірне нежилове приміщення.
Заявлені вимоги мотивує тим, що з листопада 2012 року разом з донькою проживала в її житловому будинку, що незавершений будівництвом та розташований в АДРЕСА_1 , без реєстрації.
Відповідач ОСОБА_2 , який є її онуком повідомив органу нотаріату неправдиві дані про те, що інших спадкоємців першої черги після смерті його матері не існує, про що свідчить його заява, яку він подав до приватного нотаріуса при оформленні спадщини, та 03 листопада 2016 року отримав свідоцтво про право на спадщину.
ОСОБА_2 самостійно без її дозволу, як фактичного власника 1/2 ідеальної частки спадкового майна - означеного нежитлового приміщення передав його в іпотеку під особисті зобов'язання на суму 3 млн. грн, а на сьогодні позбавився означеної власності.
В підтвердження заявлених вимог позивачем до позовної заяви долучено, зокрема надані на запит відповідача ОСОБА_2 : витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 01.09.2023, витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126, 133, 135 СК України від 31.08.2023, (а.с. 22, 23).
Крім того, долучено витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 03.11.2016, свідоцтво про право на спадщину за законом від 03.11.2016, копію повторного свідоцтва про смерть від 29.08.2023, договір іпотеки від 23.08.2019, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки від 23.08.2019, договір іпотеки від 04.06.2020, витяг з реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження від 04.06.2020, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки від 04.06.2020, договір позики від 23.08.2019, договір про внесення змін до договору позики від 04.06.2020, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29.03.2017 за ОСОБА_2 на нежитлове приміщення, магазин промислових товарів АДРЕСА_2 .
Згідно долученої до позовної заяви ксерокопії паспорта громадянина України ОСОБА_1 , позивач з 17.11.1981 зареєстрована в с. Оратів, Іллінецького району, Вінницької області. У відповідності до довідки виданої головою квартального комітету № 14 від 30.08.2023 № 59 ОСОБА_1 дійсно в домоволодінні, яке належало ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_3 ( АДРЕСА_1 ) постійно проживала з листопада 2012 року по 26 квітня 2016 року без реєстрації.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, не пересвідчився в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, не з'ясував обсяг позовних вимог, дані про відповідачів та відповідність виду забезпечення позову, який просила застосувати позивач, позовним вимогам, які нею були заявлені до відповідачів.
Зокрема, суд першої інстанції не пересвідчився в тому чи зверталась позивач до нотаріуса з заявою про пийняття спадщини у спосіб визначений законом, про що обґрунтовано зазначено скаржником в апеляційній скарзі.
Водночас на час розгляду заяви про забезпечення позову матеріали справи не містять жодних даних щодо такого звернення.
Разом з тим до відзиву представником ОСОБА_1 - адвокатом Прудивусом М.А. долучено постанову від 17.11.2023 про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину якою ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, зокрема у видачі свідоцтва за законом на спірне майно, у зв'язку з тим, що не подано документи необхідні для вчинення нотаріальних дій. З даної постанови вбачається, що з заявою до нотаріуса Мельник М.Т. звернулась лише 17.11.2023.
Також, враховуючи предмет позову та зміст заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлове приміщення по АДРЕСА_2 є неспівмірним із заявленими позивачем позовними вимогами, адже, в даному випадку позивач, заявляючи 11.09.2023 вимоги про встановлення факту спільного проживання із спадкоємцем на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 , визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання недійсними договорів іпотеки та скасування записів про іпотеку й визнання права власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частку та витребування майна з чужового незаконного володіння спірного нежитлового приміщення, ставить питання про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання за нею право власності на 1/2 ідеальну частку даного нежитлового приміщення, однак судом без наведення будь-якого обгрунтування накладено арешт на все спірне майно.
Крім того, відповідно до інформаційної довідки від 13.08.2023 на нежитлове приміщення по АДРЕСА_2 накладена заборона на відчуження (а.с. 55) і ОСОБА_3 , хоч і набув право власності на даний об'єкт нерухомості, проте заборону на відчуження не припиняв, що спростовує доводи заявника про те, що подальша зміна власника на спірне майно утруднить, а можливо зробить неможливим його повернення в разі задоволення позовних вимог.
При цьому матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 звертався із заявою про зняття заборони та відчуження на нежитлове приміщення по АДРЕСА_2 .
В свою чергу оскаржувана ухвала суду першої інстанції про накладення арешту на майно, крім посилань на загальні норми процесуального права про забезпечення позову, не містить мотивів співмірності застосованих заходів із предметом позову, підтверджену доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування зазначеного виду забезпечення позову, підстав обмеження прав та інтересів, зокрема відповідача ОСОБА_3 .
Як зазначалось, саме лише посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість вчинення дій, що створить перешкоди до виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
При цьому колегія суддів зазначає, що сама по собі наявність права суду на забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, не свідчить про те, що обов'язково в будь-якому випадку, зокрема, при поданні позову таке забезпечення має бути застосовано.
За результатами апеляційного перегляду колегія суддів враховує і те, що постановою Черкаського апеляційного суду від 19.10.2023 у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Державного реєстратора Виконавчого комітету Жашківської міської ради Черкаської області Підгаєцької Л.В., третя особа: ОСОБА_8 , про визнання незаконним та скасування державної реєстрації права власності заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено. Зокрема, заборонено вчиняти будь-які дії по відчуженню приміщення магазину промислових товарів по АДРЕСА_2 , належного ОСОБА_3 .
Положеннями ст. 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Тому, з урахуванням вищевикладених норм чинного законодавства, з врахуванням доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що обгрунтування вимог апеляційної скарги є доведеними і дають підстави для скасування судового рішення з постановленням нового про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 376, 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Єременко Ірини Валентинівни задовольнити.
Ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13 вересня 2023 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем на момент смерті, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання недійсним Договорів іпотеки та скасування записів про іпотеку й визнання права власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частку та витребування майна з чужого незаконного володіння, скасувати. Ухвалити нове судове рішення.
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Повний текст постанови складено 19 грудня 2023 року.
Головуючий Л.І. Василенко
Судді: В.Г. Бородійчук
О.В. Карпенко