30.11.2023 Справа № 756/11949/20
Справа № 756/11949/20
Провадження № 2/756/214/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2023 року Оболонський районний суд міста Києва у складі:
головуючого - судді Жука М.В.,
при секретарях: Шершньові В.О., Колядінцевій П.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору та стягнення коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору та стягнення коштів.
В обґрунтування позову зазначає, що 05.08.2019 року між ним та ОСОБА_2 в письмовій формі укладено угоду, за умовами якого він передав ОСОБА_2 29 000 євро для відкриття школи в м. Києві з метою навчання дітей. З отриманого прибутку від діяльності школи ОСОБА_2 зобов'язалася сплачувати орендну плату за необхідний для діяльності школи офіс, заробітну плату працівникам, які працюють у цій школі, рекламні послуги, орендну плату за житло та продукти харчування, а залишок з прибутку від діяльності школи мав бути розподілений між ним та ОСОБА_2 в рівних частинах, крім прибутку за вересень 2019 року, який він мав отримати повністю. Крім того, він мав право контролювати діяльність ОСОБА_2 щодо майбутньої школи для дітей у м. Києві, йому мають надаватися усі копії документів, пов'язані із діяльністю школи та працівниками, що працюють у цій школі.
Оскільки ОСОБА_2 зобов'язання за угодою не виконала, передані кошти використала не за цільовим призначенням, ОСОБА_1 просить суд розірвати укладений договір про спільну діяльність від 05.08.2019 року та стягнути з ОСОБА_2 на його користь зроблений за договором грошовий вклад у сумі 29 000 євро.
У поданому відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечує, посилаючись на безпідставність вимог ОСОБА_1 .
Крім того, до початку розгляду справи по суті ОСОБА_2 подала зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним.
В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_2 зазначає, що перебувала у близьких стосунках з ОСОБА_1 та 05.08.2019 року перебуваючи в Австрії у адвоката магістра Франц Кернер підписала угоду з ОСОБА_1 . Так як вона досконало не володіла англійською та німецькою мовами, думала що підписує угоду, згідно якої ОСОБА_1 обіцяє їй надати певну суму коштів щоб підтримати її поки вона не переїде до Австрії та вестиме бізнес в Україні, а також у разі народження у них спільної дитини він зобов'язується утримувати їх незалежно від будь-яких обставин життя.
Оскільки спірна угода не є договором про спільну діяльність, при підписанні цієї угоди вона була введена в оману, помилково її підписала, а кошти вказані в угоді їй не передавались, ОСОБА_2 просить суд визнати недійсною угоду від 05.08.2019 року, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчену присяжним адвокатом магістром Францом Келльнером у м. Відень, Австрія.
У відзиві на зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 , посилаючись на неправомірність, безпідставність та необґрунтованість позовних вимог зустрічного позову просить відмовити у його задоволенні.
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, від його представника надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити.
ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, від її представника повторно надійшло клопотання про відкладення судового засідання, проте зважаючи на наявність достатніх доказів та письмових заяв сторін, з урахуванням положень ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе провести судове засідання за відсутності ОСОБА_2 та її представника.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Судом установлено, що ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем з основин видом діяльності у сфері освіти (т. 1 а.с. 7).
05.08.2019 року в присутності присяжного адвоката магістра Франц Келльнера між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено угоду, згідно якої ОСОБА_3 передає ОСОБА_2 24 000 євро для відкриття школи в Києві з метою навчання дітей. 5 000 євро він передасть 08.08.2019 року. ОСОБА_2 зобов'язується відкрити школу в Києві та співпрацювати з цією школою. З отриманого прибутку від діяльності школи вона буде сплачувати орендну плату за офіс, зарплату працівникам, які працюють у цій школі з Ганною, рекламні послуги, орендну плату за житло та продукти харчування, а залишок з прибутку від діяльності школи буде розділятися порівну між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Закаріа отримає весь прибуток від діяльності школи за вересень 2019 року. Закаріа може контролювати діяльність Ганни та школи в Києві. Йому будуть надані всі копії документів, пов'язаних із діяльністю школи та працівниками, що працюють у цій школі. Якщо у Ганни та Закарії буде спільна дитина, ОСОБА_5 зобов'язується піклуватися про дитину та ОСОБА_4 протягом всього життя (т. 1 а.с. 11).
Згідно протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке що готується) 10.02.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського УП ГУ НП у м. Києві з повідомленням про те, що ОСОБА_2 на підставі договору взяла у нього грошові кошти в сумі 29 000 євро для відкриття власного бізнесу в Україні, але на даний момент бізнес не відкрила та грошові кошти не повернула (т. 1 а.с. 31-34).
17.02.2020 року ОСОБА_2 подала до поліції Відня заяву про вчинення ОСОБА_3 відносно неї правопорушення, що полягає у її побитті, погрозам та у змушенні до підписання листа з рахунком за всі витрати, що були понесені ним під час спільного спілкування (а.с. 146-160).
Як вбачається з повідомлення прокуратури Відня слідство відносно ОСОБА_1 , що обвинувачується у побитті, у примушуванні до підписання шляхом погроз та надсиланні повідомлень на шкоду ОСОБА_2 припинено, оскільки реальні підстави для продовження кримінального переслідування відсутні (т. 2 а.с. 32-34).
24.02.2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку направив ОСОБА_2 заяву про вихід зі спільної діяльності, розірвання договору та про необхідність повернення (сплати) коштів, які безпідставно збережені (т. 1 а.с. 13-15, 22-23, 25).
Як вбачається зі змісту листа від 24.11.2021 року адвокат магістр Франц Келльнер підтверджує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка посвідчила свою особу наданням її українського закордонного паспорта № НОМЕР_1 , з'явились у його бюро 05.08.2019 року та ОСОБА_1 надав рукописну угоду, укладену з ОСОБА_2 , яка вже була підписана обома особами та попросив надрукувати текст угоди на комп'ютері, при цьому ОСОБА_2 погодилась із виправленням найгрубіших граматичних помилок. Після цього, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підписали угоду, укладену раніше, та за бажанням ОСОБА_1 він скріпив документ штампом бюро та підписом на засвідчення того, що документ був підписаний у його присутності. Бесіда 05.08.2019 року велася англійською мовою, при цьому ОСОБА_2 могла з легкістю спілкуватися та читати англійською мовою. Він не був присутній при жодному передаванні грошей вказаних в угоді. У якості адвоката, ліцензованого в Австрії, він не уповноважений на засвідчення підписів, він виготовив друкований екземпляр угоди від 05.08.2018 року виключно у якості свідка. (т. 2 а.с. 24-28).
Відповідно до ст. 32 Закону України «Про міжнародне приватне право» зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.
Згідно ст. 33 Закону України «Про міжнародне приватне право» дійсність правочину, його тлумачення та правові наслідки недійсності правочину визначаються правом, що застосовується до змісту правочину.
За змістом п. 2 ч. 2 ст. 44 Закону України «Про міжнародне приватне право» правом, з яким договір найбільш тісно пов'язаний, вважається щодо договорів про спільну діяльність або виконання робіт застосовується право держави, у якій провадиться така діяльність або створюються передбачені договором результати.
Як визначено у ч. 1 ст.627 Ц України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У ст. 1130 ЦК України передбачено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Статтею 1131 ЦК України визначено, що договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Згідно з ч. 1 ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Згідно ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Як вбачається з ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
У ч. 1 ст. 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Як роз'яснено у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Згідно роз'яснень, що містяться у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Враховуючи, що спірна угода від 05.08.2019 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 підписана у Відні в присутності адвоката магістра Франц Келльнер, що підтвердив вільне волевиявлення сторін та володіння англійською мовою, доказів на підписання ОСОБА_2 даної угоди шляхом обману або під впливом помилки нею не надано, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання укладеного між сторонами правочину недійсним.
Оскільки ОСОБА_2 за укладеним із ОСОБА_1 взяла на себе зобов'язання з відкриття у м. Києві школи з метою навчання дітей за його кошти з яких 24 000 євро отримала при укладенні угоди, а ще 5 000 євро мала одержати 08.08.2019 року, проте взяті на себе зобов'язаня не виконала, школу не відкрила, доказів її створення не надала, суд вважає обгрунтованою вимогу ОСОБА_1 про розірвання цього договору.
Разом з цим, ОСОБА_1 не надано суду належних доказів на підтвердження передачі 08.08.2019 року ОСОБА_2 5 000 євро, а тому стягненню підлягає 24 000 євро.
Таким чином за встановлених обставин, первісний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а зустрічний позов ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Інші доводи сторін не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та зроблених на підставі них висновків.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскільки позовні вимоги первісного позову підлягають частковому задоволенню, відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати у вигляді сплаченого ОСОБА_6 судового збору підлягають покладенню на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 2-13, 76-83, 133, 141, 209, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору та стягнення коштів - задовольнити частково, а у зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним - відмовити .
Угоду між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 05.08.2019 року - розірвати.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_3 ) 24 000 євро.
В решті вимог позову ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_3 ) 8 808 грн. 68 коп. судового збору.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня складення рішення суду апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя