Номер провадження 2/754/1618/23
Справа №754/13216/21
РІШЕННЯ
Іменем України
11 грудня 2023 року м.Київ
Деснянський районний суд міста Києва
під головуванням судді Бабко В.В.
за участю секретаря судового засідання Негірьової О.Д.
за участю:
представника позивача - адвоката Ковальова В.М.
відповідача ОСОБА_1
представника відповідача - адвоката Тараненка Я.Ю.
розглянув у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Перша Київська державна нотаріальна контора про стягнення боргу за договором позики зі спадкоємця, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою про стягнення боргу за договором позики зі спадкоємця.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що ОСОБА_2 09.11.2013 передав у борг ОСОБА_3 та його дружині ОСОБА_4 кошти в розмірі 8000,00 доларів США, в строк до 01.09.2023, що підтверджується розпискою. ОСОБА_3 поступово повертав борг, та станом на момент подачі позову, загальний розмір заборгованості становить 5900,00 доларів США. Позивачу стало відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Після його смерті Першою київською державною нотаріальною конторою була відкрита спадкова справа. В подальшому позивач 01.12.2020 направив на адресу нотаріальної контори претензію, в якій просив повідомити всіх відомих спадкоємців померлого про заявлену кредиторську вимогу. Листом від 18.12.2020 нотаріальна контора повідомила, що із заявою про прийняття спадщини звернулась рідна сестра померлого - ОСОБА_1 , та їй видано свідоцтво про право на 1/2 частку у спадщині, а саме на 19/200 часток квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а також що її, як спадкоємця, було повідомлено про надходження претензії кредитора. ОСОБА_2 . 10.01.2023 направляв ОСОБА_1 , претензію, однак претензія зі сторони відповідачки залишилась без реагування. На підставі наведеного просить стягнути з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача борг в розмірі 5900,00 доларів США та судові витрати.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 29.09.2021 відкрито провадження у справі. Визначено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Від ОСОБА_1 , 12.07.2022 до суду надійшов відзив на позову заяву, відповідно до якого зазначено, що в матеріалах справи наявна копія розписки, з якої вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 отримали від ОСОБА_2 у позику 8000,00 доларів США, в строк до 01.09.2023. Вказує, що позивач зазначає, що поступово борг повертався, проте позивач не вказує, коли саме та в якій сумі було повернуто частину боргу, та хто саме з боржників такий борг повертав. Також в позові не зазначено, хто саме з боржників писав розписку, та хто в якій сумі повинен повертати борг. Відповідачка у відзиві звертає увагу на те, що позивач не обґрунтовує позовні вимоги щодо передчасного стягнення коштів. Відповідачка зазначає, що у неї з братом ОСОБА_3 були дуже теплі стосунки, вона знала всіх друзів свого брата. Однак, що її померлий брат був знайомий з ОСОБА_2 , відповідачка не знала, як і не знала про те, що її брат взяв в борг у позивача крупну суму грошей. ОСОБА_1 вважає, що розписка має удаваний характер, оскільки фактично її брат ОСОБА_3 не брав кошти у борг та не писав розписку. На підставі наведеного просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Від ОСОБА_2 , 18.07.2022 до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач зазначає, що розписка містить підписи як позичальників так і кредитора. А той факт, що розписка містить підписи обох позичальників, підтверджує те, що позика отримувалась позичальниками з відома один одного та в інтересах сім'ї. Позивач зазначає, що факт повернення частини позики не потребує доказуванню, оскільки сам позивач його визнає і не заперечує. ОСОБА_2 вказує, що доводи відповідачки, що розписка є удаваним правочином, не заслуговують на увагу, оскільки це лише припущення відповідачки, та ним не передчасно, а протягом строку, передбаченого законодавством, відбулось звернення до суду з вимогою про повернення боргу. Просить врахувати відзив при вирішенні справи по суті.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 09.03.2023 було призначено по справі посмертну судово-почеркознавчу експертизу, на розгляд якої поставлено питання: Чи відповідає давності виконання боргової розписки від 09.11.20132 року вказаній на ньому даті, а саме 09 листопада 20123 року. Проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.
До суду 09.05.2023 надійшов Висновок експертів №9686/23-34, відповідно до якого, відповісти на питання ухвали не вдається можливим у зв'язку з відсутністю у експертів впроваджених у судово-експертну практику України методик встановлення абсолютного часу штрихів рукописних записів та підписів, нанесених чорнилами для пишучих приладів.
Представник позивача - адвокат Ковальов В.М. в судовому засіданні позовну заяву підтримував в повному обсязі та просив задовольнити.
Відповідачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Тараненко Я.Ю. в судовому засіданні позов не визнавали. Просити відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Перша Київська державна нотаріальна контора в судове засідання свого представника не направила. В матеріалах справи наявне клопотання про розгляд справи без участі представника нотаріальної контори.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення по справі.
Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, вислухавши учасників справи, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом встановлені такі факти та їх правовідносини.
09.11.2013 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 отримали від ОСОБА_2 в позику 8000,00 доларів США, що підтверджується розпискою, наявною в матеріалах справи.
Як убачається з розписки, сторонами встановлений строк повернення суми боргу, а саме до 01.09.2023.
Позивач ОСОБА_2 , дізнавшись про смерть ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 звернувся з Претензією до Першої київської державної нотаріальної контори, в якій просив повідомити всіх відомих спадкоємців померлого ОСОБА_3 про заявлену кредиторську вимогу.
Перша київська державна нотаріальна контора, Листом від 18.12.2020 №9221/02-14 повідомила ОСОБА_2 , що із заявою про прийняття спадщини звернулась рідна сестра померлого - ОСОБА_1 . Відповідно до п. 3 ст.1268 Цивільного кодексу України, дружина спадкодавця ОСОБА_4 прийняла спадщину, але у зв'язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_3 не оформила своїх спадкових прав. Свідоцтво про право на спадщину від 16.12.2020 за № 6-994 на 1/2 частку у спадщині, а саме на 19/200 часток квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , було видано рідній сестрі спадкодавця ОСОБА_1 . Спадкоємця було повідомлено про надходження претензії кредитора.
Відповідно до Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, 19/200 частина квартири АДРЕСА_2 , належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про прав на спадщину, за законом.
ОСОБА_2 , 10.02.2021 направив ОСОБА_1 , претензію на суму 5900,00 доларів США, в якій просив в добровільному порядку задовольнити кредиторські вимоги. Однак претензія зі сторони відповідачки, залишилась без реагування.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.
Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Зазначені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 13 грудня 2017 року № 6-996 цс 17. Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 (на яку послався суд апеляційної інстанції), від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі №569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі №628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі №758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).
Отже судом беззаперечно встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 отримали від ОСОБА_2 в борг грошові кошти в розмірі 8000,00 доларів США, що підтверджується власноручно підписаною сторонами розпискою.
Таким чином суд вважає встановлений факт, що між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладений договір позики.
Частину боргу, як стверджує позивач, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 повернули. Однак залишкову частину боргу, повернути не встигли, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , а відразу за ним ІНФОРМАЦІЯ_3 померла його дружина ОСОБА_4 . Залишок боргу, за розпискою від 09.11.2013, становить 5900,00 доларів США.
Будь-яких доказів на спростування факту укладення між позивачем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 зазначеного вище договору позики суду не представлено.
За приписами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частинами третьою, четвертою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. Згідно з нормами статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов'язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Основною метою універсального правонаступництва є збереження стабільності цивільного обороту за допомогою забезпечення заміни третіми особами тієї особи, яка вибула зі складу учасників цивільного обороту.
Відповідно до вимог статей 608, 1218, 1219 ЦК України у зв'язку із смертю боржника припиняються лише ті зобов'язання, які нерозривно зв'язані з його особою і не можуть бути виконані іншою особою, в той час як у результаті спадкування до спадкоємця переходять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцю на час відкриття спадщини і не припинилися унаслідок його смерті.
Частиною 3 ст. 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Судом встановлено, що дружина померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , у відповідності до 3 ст. 1268 ЦК України, прийняла спадщину, але у зв'язку з її смертю не оформила своїх спадкових прав.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 3 ст. 46 цього Кодексу).
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Отже, як установлено судом, з заявою про прийняття спадщини звернулась рідна сестра померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_1 . Їй було видано свідоцтво про право на спадщину від 16.12.2020 за № 6-994 на 1/2 частку у спадщині, а саме на 19/200 частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника регламентовані приписами статей 1281 і 1282 ЦК України.
Статтею 1281 ЦК України встановлено, що спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб.
Кредиторові спадкодавця належить пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.
Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.
Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Згідно з частиною першою статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
Законодавством визначено, що у подібних випадках не відбувається припинення одних правовідносин і виникнення інших, при цьому правовідносини за змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками.
Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовилися від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.
Законодавець зберігає за кредитором право вимоги у разі смерті боржника. У такому випадку відбувається правонаступництво, яке є транслятивним, тобто таким, що переносить права та обов'язки первісного боржника на нового боржника.
Право на захист є складовою будь-якого суб'єктивного права. Визнавши за особою певне цивільне право, законодавець тим самим визнає за кредитором право вимагати надання захисту, у тому числі й у судовому порядку.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 1282 ЦК України вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.
Наведене дає підстави для висновку, що у Кодексі визнається право кредитора на вимогу до спадкоємців.
У ЦК України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців.
Дотримання цього балансу полягає в тому, щоб забезпечити задоволення вимог кредитора спадкодавця за рахунок спадкового майна, не порушивши майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи.
Визначення цього балансу законодавцем сформульовано таким чином, що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов'язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Таким чином, правовідносини, що виникли між позикодавцем і позичальником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов'язальні правовідносини, що виникли між позикодавцем та спадкоємцями позичальника і вирішуються у порядку, передбаченому положеннями статті 1282 ЦК України.
При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини:
- чи пред'явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги;
- коло спадкоємців, які прийняли спадщину;
- при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини);
- при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.
Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 496/4363/15-ц, від 15 липня 2020 року у справі №645/1566/16ц, від 04 березня 2020 року у справі № 2609/30529/12.
Зокрема судом встановлено, що позичальник виконав свої зобов'язання за договором позики, в повному обсязі. Однак боржники, станом на день їх смерті, заборгованість в повному обсязі не повернули. Позачальник/кредитор спадкодавця своєчасно пред'явив свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину. Нотаріусом повідомлено всіх відомих спадкоємців померлого ОСОБА_3 про заявлені кредиторські вимоги. Свідоцтво про право на спадщину, після смерті ОСОБА_3 на 1/2 частку у спадщині, а саме на 19/200 частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , було видано рідній сестрі спадкодавця, відповідачці ОСОБА_1 .
До того ж як встановлено судом, інших спадкоємців які б отримали Свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , на час розгляду справи не має.
Також в матеріалах справи наявний розрахунок орієнтовної вартості 19/200 частини квартири АДРЕСА_2 , яка успадкована відповідачкою. Так, зазначений розмір частки, в грошовому еквіваленті орієнтовно становить 7312,88 доларів США. А отже вартість успадкованого мана дозволяє погасити в повній мірі заборгованість перед позивачем в розмірі 5900,00 доларів США.
Розрахунок орієнтовної вартості 19/200 частини квартири АДРЕСА_2 , відповідачкою ОСОБА_1 не оспорювався. Відповідачкою, на спростування орієнтовної вартості 19/200 частини вищевказаної квартири, власного розрахунку не надавалось.
Виходячи з викладеного вище, надавши належну оцінку представленим у справі доказам, у їх сукупності. Встановивши, що договір позики укладений у належній письмовій формі. Факт отримання грошових коштів підтверджений письмовою розпискою позичальників та відповідачем не спростований, а відповідачем не надано доказів повернення боргу позивачу. Також, встановлено, що ОСОБА_1 є спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 , а кредитором спадкодавця пред'явлено вимогу до спадкоємця боржника у строк, визначений ст. 1281, 1282 ЦК України. До того ж встановлено дійсний розмір вимог кредитора, а саме, розмір успадкованого майна не є меншим від розміру заборгованості за вказаним договором (розпискою).
Отже суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимоги та стягнення з відповідачки ОСОБА_1 , на користь позивача ОСОБА_2 заборгованості за договорами позики у розмірі 5900,00 доларів США.
Відповідно ст.141 Цивільного процесуального кодексу України, ухвалюючи рішення суд вирішує питання про розподіл судових витрат між сторонами.
У зв'язку з задоволенням позову в повному обсязі, судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1573,64грн покладаються на відповідача.
Керуючись Конституцією України, статтями 11, 207, 256-267, 525-526, 610, 626, 629, 1046-1056, 1218, 1219, 1220, 1268, 1281, 1282 ЦК України, статтями 2, 7, 10-13, 76-83, 133, 141, 263-268 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Перша Київська державна нотаріальна контора про стягнення боргу за договором позики зі спадкоємця - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг в розмірі 5900,00 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1573,64грн.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ідентифікаційний код: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 .
Повний текст рішення складено та підписано 20.12.2023.
Суддя В.В. Бабко