Справа № 752/5390/23
Провадження № 2/752/4248/23
РІШЕННЯ
іменем України
(заочне)
28 листопада 2023 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,-
ВСТАНОВИВ:
У березні 2023 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Ружицького В.М. звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 11.01.2023 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, посвідчений ПН Івано-Франківського міського нотаріального округу Кочан М.В. та зареєстрований в реєстрі № 38, за умовами якого ним було передано у позику грошові кошти у розмірі 592 000,00 грн.зі строком повернення до 11.02.2023 року.
Однак, ОСОБА_2 у строк до 11.02.2023 року не виконав взяті на себе зобов'язання - суму позики не повернув, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом. Просив з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 17.07.2023 року стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти у розмірі 1 094 501,24 грн., з яких: 592 000,00 грн. - розмір основної заборгованості за договором від 11.01.2023 року реєстровий № 38,461 760,00 грн. - неустойка в порядку п. 7 договору від 11.01.2023 року реєстровий № 38 станом на 17.07.2023 року, 7 563,50 грн. - 3% річних в порядку ст. 625 ЦК України станом на 17.07.2023 року, 22 202,44 грн. - інфляційні втрати в порядку ст. 625 ЦК України станом на 17.07.2023 року та 12 975,30 грн. - проценти в порядку ст. 1048 ЦК України.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Хоменко В.С. від 12.04.2023 року відкрито провадження у справі з проведенням розгляду у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання (а.с. 20).
Ухвалою від 10.10.2023 року підготовче провадження у справі закрито, призначено судовий розгляд на 28.11.2023 року (а.с. 83).
Позивач в судове засідання не з'явився, адвокатом Ружицьким В.М. подана заява про розгляд справи за їх відсутності та про те, що проти ухвалення заочного рішення не заперечують.
Відповідач, будучи в установленому порядку повідомленим про дату, час та місце судового розгляду, в судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву не подав.
У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 8 ст. 178 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).
Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений судом строк, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв'язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.
За правилами ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу з постановленням заочного рішення, проти чого не заперечує позивач, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 11.01.2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, посвідчений ПН Івано-Франківського міського нотаріального округу Кочан М.В. та зареєстрований в реєстрі № 38, за умовами якого ОСОБА_1 було передано ОСОБА_2 у позику грошові кошти у розмірі 592 000,00 грн. зі строком повернення до 11.02.2023 року (а.с. 5).
Відповідно до п. 7 Договору у разі неповернення та/або прострочення суми боргу, у встановлений строк, зазначений у п. 1, п. 3 цього договору, позичальник сплачує позикодавцю штраф у розмірі 0,5 відсотків від суми боргу за кожен день прострочення платежу.
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Відповідачем презумпція правомірності договору позики від 11.01.2023 року не спростована доказами в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України.
Як зазначає позивач, що відповідач не виконав належним чином своїх зобов'язань про повне повернення грошових коштів, про які йдеться в зазначеному вище договорі.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
У ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Згідно ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов'язку в натурі.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».
Відповідно до положень ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства.
Отже, приймаючи до уваги те, що між сторонами було укладено договір позики, і позивач виконав свої зобов'язання за договором позики, надавши відповідачу грошові кошти, а відповідач не повернув вказані кошти у строк, передбачений договором, суд, зважаючи на те, що укладення договору позики на визначених у ньому умовах є результатом вільного волевиявлення сторін, в тому числі відповідача, шляхом вчинення свідомих дій та не суперечить вимогам чинного законодавства, дійшов, виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства, до висновку про обґрунтованість та доведеність вимог позивача щодо стягнення з відповідача її суми боргу за договором позики від 11.01.2023 року у розмірі 592 000,00 грн.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Договором від 11.01.2023 року була передбачена як неустойка у вигляді штрафу у розмірі 0,5 відсотків від суми боргу за кожен день прострочення платежу.
Відповідачем доказів виконання умов договору, зокрема, п. п. 1, 3 останнього, не надано.
Відтак, вимога про стягнення з відповідача штрафу відповідає умовам договору. Зміст договірних відносин між сторонами дозволяє прийти до висновку про те, що право на стягнення штрафу у виникло у позивача з моменту закінчення строку позики, тобто з 12.02.2023 року.
Виходячи із зазначеного, перевіривши розрахунок, наведений позивачем та не спростований відповідачем в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України, суд приходить до висновку про те, що останній може бути покладений в основу судового рішення, і з відповідача на користь позивача також підлягає стягненню штраф в розмірі 461 760,00 грн.
Крім того, ч. 1 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування 3 % річних входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Отже, суд вважає обґрунтованим посилання позивача про застосування до виниклих правовідносин положень ст. 625 ЦК України, оскільки відповідач порушила грошове зобов'язання, не повернувши позику у передбачений договором строк.
Виходячи із зазначеного, перевіривши розрахунок, наведений позивачем та не спростований відповідачем в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України, суд приходить до висновку про те, що останній може бути покладений в основу судового рішення, і з відповідача на користь позивача також підлягає стягненню 3 % річних у розмірі 7 563,50 грн. та інфляційні втрати в розмірі 22 202,44 грн.
Останній відповідачем в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України не спростований.
Також, відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно договору від 11.01.2023 року відповідач взяв на себе зобов'язання до 11.02.2023 року повністю повернути суму позики. Розмір та порядок одержання від позичальника процентів від суми позики договором не встановлений.
Таким чином, стягненню з відповідача підлягає сума процентів за договором позики від 11.01.2023 року в розмірі 12 975,30 грн. за період з 11.01.2023 року по 11.02.2023 року.
Перевіривши розрахунок процентів, наведений позивачем та не спростований відповідачем в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України, суд приходить до висновку про те, що останній може бути покладений в основу судового рішення.
Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тому, суд надходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Щодо судових витрат суд зазначає наступне.
У відповідності до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивачем сплачено 10 946,00 грн. судового збору (а.с. 4, 50).
Оскільки позовні вимоги задоволені повністю, то судові витрати у межах судового збору підлягають стягненню із відповідача на користь позивача в розмірі 10 946,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-
у х ва л и в:
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів -задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 094 501,24 грн. (один мільйон дев'яносто чотири тисячі п'ятсот одна гривня 24 копійки), з яких: 592 000,00 грн. (п'ятсот дев'яносто дві тисячі гривень 00 копійок) - розмір основної заборгованості за договором від 11.01.2023 року реєстровий № 38, 461 760,00 грн. (чотириста шістдесят одна тисяча сімсот шістдесят гривень 00 копійок) - неустойка в порядку п. 7 договору від 11.01.2023 року реєстровий № 38 станом на 17.07.2023 року, 7 563,50 грн. (сім тисяч п'ятсот шістдесят три гривні 50 копійок) - 3% річних в порядку ст. 625 ЦК України станом на 17.07.2023 року, 22 202,44 грн. (двадцять дві тисячі двісті дві гривні 44 копійки) - інфляційні втрати в порядку ст. 625 ЦК України станом на 17.07.2023 року та 12 975,30 грн. (дванадцять тисяч дев'ятсот сімдесят п'ять гривень 30 копійок) - проценти в порядку ст. 1048 ЦК України.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 10 946,00 грн. (десять тисяч дев'ятсот сорок шість гривень 00 копійок).
Відомості щодо учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;
Відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.С. Хоменко