Справа № 282/1107/23
Провадження № 2/282/241/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 грудня 2023 року
смт.Любар
Любарський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді - Носача В.М.,
при секретарі судового засідання - Демчук В.І.,
за участю:
представника позивача - Макаренка І.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства ім.Пархоменка про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною,-
ВСТАНОВИВ:
Позивачка звернулася до суду із позовом до ПСП ім.Пархоменка, в якому просить визнати недійсною додаткову угоду від 13.03.2018 до договору оренди землі від 25 березня 2005 року на земельну ділянку площею 2,426 га за кадастровим номером 1823182400:03:002:0073, укладену між ПСП ім.Пархоменка та ОСОБА_2 , спадкоємцем якого є ОСОБА_1 , речове право якого зареєстровано державним реєстратором Чуднівської міської ради Житомирської області 21.05.2018, номер запису про інше речове право 26358392, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: 41323893.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 25.03.2005 її покійний чоловік ОСОБА_2 уклав з ПСП ім.Пархоменка договір оренди землі, згідно умов якого передав в оренду строком на 5 років належну йому земельну ділянку площею 2,426 га.
15.02.2010 між сторонами укладена додаткова угода, відповідно до якої строк дії договору оренди продовжено до 01.03.2020.
13.03.2018 між сторонами була укладена чергова додаткова угода до договору оренди землі від 25.03.2005, відповідно до якої були внесені зміни та доповнення до договору, зокрема щодо об'єкта оренди (був зазначений кадастровий номер земельної ділянки - 1823182400:03:002:0073), строк оренди, розмір орендної плати, тощо.
ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік позивачки помер. Після його смерті позивач оформила спадкові права та стала власником земельної ділянки з кадастровим номером 1823182400:03:002:0073, площею 2,426 га, яка розташована на території Пединківського старостинського округу Любарської селищної ради з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Позивачка вважає, що дана додаткова угода не відповідає вимогам закону щодо істотних умов договору, оскільки оспорюваною додатковою угодою чітко не визначений відсотковий розмір орендної плати, який в свою чергу ув'язується з нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки.
Позивачем зазначено, що відповідно до п.4.1 додаткової угоди вказано, що орендна плата вноситься орендарем у розмірі понад «3%» від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (паю). Термін «понад 3%» є ознакою невизначеності та допускає множинне трактування, що не дає підстав дійти розуміння такої істотної умови як розмір орендної плати, це може бути 5%, 10% чи 20% від нормативно грошової оцінки.
Суміжні землекористувачі орендодавцям виплачують орендну плату в розмірі 18% від нормативної грошової оцінки.
Приймаючи до уваги ту обставину, що розмір орендної плати у відсотковому значенні чітко не визначений, це дає підстави стверджувати, що така істотна умова договору, як розмір орендної плати сторонами взагалі не визначена.
Підпунктом 4.2 передбачено, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з врахуванням індексів інфляції, а відсутність у спірній додатковій угоді чіткого відсоткового розміру орендної плати унеможливлює проведення індексації, визначення її розміру та відповідної виплати, що є порушенням прав орендодавця та підставою для визнання такого договору недійсним.
Таким чином, відсутність у спірній додатковій угоді чіткого відсоткового розміру орендної плати унеможливлює проведення індексації, визначення її розміру та відповідної виплати, що є порушенням прав орендодавця та являється підставою для визнання додаткової угоди недійсною. Зазначені вище недоліки додаткової угоди є очевидним та незаперечним порушенням прав орендодавця та підставою для визнання цієї додаткової угоди недійсною відповідно до положень, передбачених статтями 203,215 ЦК України.
Ухвалою суду від 29 вересня 2023 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
01 листопада 2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Зазначає, що висновки позивача є необґрунтованими, оскільки умови договору щодо розміру орендної плати та умови договору оренди в зміненій додатковою угодою від 15.02.2010 редакції щодо розміру орендної плати повністю відповідали вимогам законодавства.
13.03.2018 між ОСОБА_2 та відповідачем було укладено додаткову угоду до договору оренди землі про внесення ряду змін до договору оренди. Вказані зміни відповідають Типовому договору оренди землі, затвердженому постановою КМУ від 3 березня 2004 р. №220.
Зазначає, що відповідач відповідно до умов договору належним чином виконував свої зобов'язання та щорічно сплачував позивачу орендну плату. Отримуючи орендну плату від відповідача з дати укладення додаткової угоди від 13.03.2018 по 13.05.2022 ОСОБА_2 жодного разу не звертався до відповідача з пропозиціями щодо перегляду розміру орендної плати, що свідчить, що отримання орендної плати у розмірі понад 3% від нормативної грошової оцінки було узгоджено сторонами як істотна умова договору оренди.
Представник відповідача зазначає, що право позивача при укладенні оспорюваної додаткової угоди не було порушено, так як визначений такою угодою розмір орендної плати перевищує мінімально дозволений розмір орендної плати. Орендодавець отримував орендну плату, що значно перевищує 3% нормативно грошової оцінки земельної ділянки, що свідчить про покращення становища орендодавця після укладення оспорюваної додаткової угоди.
Посилаючись на висновки Верховного Суду у справах №910/1255/20 від 07.04.2021, 904/5480/19 від 21.04.2021, 916/2040/20 від 29.06.2021, №6-849цс15 від 09.12.2015, 638/2304/17 від 05.09.2019 та №6-1512 від 21.09.2016 та інших справах, представник відповідача зазначає, що розглядаючи спір про визнання недійсним договору оренди, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивачів у зв'язку з відсутністю в оспорюваному договорі оренди певних умов, визначити істотність цих умов і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Зважаючи на відсутність порушення права ОСОБА_2 , та, відповідно, позивача при укладенні додаткової угоди від 13.03.2018, вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Крім того, представник відповідача зазначив, що включення до оспорюваної додаткової угоди пункту, який може бути визнаний судом недійсним, не є підставою для визнання недійсною всієї угоди від 13.03.2018.
Представник відповідача вважає, що позовна заява про визнання недійсною додаткової угоди від 13.03.2018 є недобросовісною поведінкою позивача. Законодавство надає можливість позивачу звернутися до відповідача із заявою про перегляд розміру орендної плати і, що буде відповідати принципу добросовісності, або за наявності на те законних підстав звернутися до суду з позовом про зміну розміру орендної плати.
Вважає, що позов подано не з метою зміни розміру орендної плати, а з метою фактичного припинення договору оренди. Метою подачі позову ОСОБА_1 є не захист свого порушеного права, а намір достроково, без належних правових підстав припинити договір оренди, що є зловживанням правом та прямо суперечить завданню цивільного судочинства.
Представник відповідача вважає безпідставними позовні вимоги та просить відмовити у задоволенні позову.
08 листопада 2023 року представник позивача ОСОБА_3 подав до суду заперечення на відзив, в якому зазначив, що судом приймалися судові рішення у абсолютно аналогічних судових справах із аналогічним предметом та підставами позову, які апеляційною та касаційною інстанцією залишені в силі. Однак, представник відповідача у відзиві посилався на правові позиції Верховного Суду, які взагалі не стосуються предмета спору між сторонами. Зазначив, що посилання на судові справи з абсолютно аналогічним предметом та підставами позову наведені в тексті позовної заяви. Судова практика в аналогічних правовідносинах є сталою та незмінною, а тому усі наведені у відзиві твердження є абсолютно безпідставними.
У визначений законом строк представником відповідача подано до суду заперечення на відповідь на відзив, в якому вказує, що при вирішенні конкретної справи, значення має не аналогічність обставин справи, а порядок застосування конкретних норм права при таких обставинах. Вказує на необхідність застосування в межах даної справи ч.1 ст.2 ЦПК України, статті 16, 203, ч.3 ст.215 ЦК України та ч.1 ст.15 ЗУ «Про оренду землі», системний аналіз застосування яких у їх сукупності при вирішенні справ, на які посилається позивач відсутній. Тому застосування вказаної позивачем в позовній заяві судової практики при розгляді даної справи не є можливим.
Ухвалою суду від 08 листопада 2023 року закрито підготовче засідання. Розгляд справи призначено на 11 год. 00 хв. 11 грудня 2023 року.
В судовому засіданні представник позивачки позовні вимоги підтримав і просив суд їх задовольнити. Крім того зазначив, що після винесення рішення судом, ним буде подано заяву про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу та докази про розмір витрат, які позивачка понесла у зв'язку з розглядом справи.
Представник відповідача на розгляд справи не з'явився. У відзиві на позовну заяву та у запереченні на відповідь на відзив просив розгляд справи здійснювати без участі представника відповідача за наявними в матеріалах справи документами.
Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до ч. 1ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, відзив на позовну заяву, заперечення на відзив, заперечення на відповідь на відзив, суд дійшов наступного висновку.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Із договору оренди землі від 25 березня 2005 року встановлено, що орендодавець ОСОБА_2 з одного боку надає, а орендар ПСП ім.Пархоменка з іншої сторони приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Вигнанської сільської ради, загальною площею 2,4260 га. Договір укладено на п'ять років. Річна орендна плата за використання об'єкта оренди на момент підписання договору становить 1,5% від грошової оцінки земельної ділянки. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 31020 грн.
Із додаткової угоди про продовження та внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 25 березня 2005 року встановлено, що 15 лютого 2010 року, між орендодавцем ОСОБА_2 та орендарем ПСП ім.«Пархоменка» укладено додаткову угоду про внесення наступних змін до договору оренди земельної ділянки: договір оренди земельної ділянки від 25.03.2005 продовжено строком на десять років з 01.03.2010 р. по 01.03.2020 р. Річна орендна плата за використання об'єкта оренди на момент підписання договору встановлюється в розмірі 3% грошової оцінки земельної ділянки, і складає 1141 грн. в рік.
Із додаткової угоди до договору оренди землі від 25 березня 2005 року встановлено, що 13.03.2018 між орендодавцем ОСОБА_2 та орендарем ПСП ім.«Пархоменка» укладено додаткову угоду до договору оренди землі з кадастровим номером 1823182400:03:002:0073, відповідно до умов якої строк дії укладеного між орендодавцем та орендарем договору оренди землі сторонами пролонговано на 10 років до 1 березня 2030 року. Нормативно грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення договору становить 105972 грн., орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі (понад 3% нормативної грошової оцінки земельної ділянки (паю).
Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 29.05.2018 №125555733 стверджується, що земельна ділянка з кадастровим номером 1823182400:03:002:0073, площею 2,426, яка належить ОСОБА_2 перебуває в оренді в ПСП ім. Пархоменка, строком дії до 01.03.2030.
Із свідоцтва про право на спадщину за законом від 23.05.2023 слідує, що ОСОБА_1 прийняла спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 . Спадщина, на яку видане свідоцтво складається із земельної ділянки кадастровий номер 1823182400:03:002:0073, яка розташована на території Вигнанської сільської ради Пединківського старостинського округу Любарської ОТГ Житомирського району Житомирської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,426 га.
Витяг з Державного реєстру речових прав від 23.05.2023 №333209131 вказує, що ОСОБА_1 являється власником земельної ділянки з кадастровим номером 1823182400:03:002:0073 на підставі свідоцтва про право на спадщину.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частин першої-п'ятої статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
Згідно з частиною другою статті 792 ЦК України, відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час винекнення договірних правовідносин) істотними умовами договору оренди землі є: Істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.
Відповідно до частини першої, другої статті 21 Закону України «Про оренду землі», орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.
Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Статтею 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, у тому числі, шляхом визнання угоди недійсною.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України та частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення вимог або відмову в їх задоволенні.
У справі про визнання недійсним договору оренди землі з підстав відсутності в ньому істотної умови, передбаченої пунктом першим частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі», об'єкта оренди суд повинен установити: чи дійсно порушуються права орендодавця у зв'язку з відсутністю в договорі таких умов, передбачених статтею 15 указаного Закону, визначити істотність цих умов, а також з'ясувати, у чому саме полягає порушення його законних прав.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 09 грудня 2015 року № 6-849цс15.
Судом встановлено, що у пункті 4.1 додаткової угоди від 13 березня 2018 року до договору оренди землі від 25 березня 2005 року, укладеного між ОСОБА_2 та Приватним сільськогосподарським підприємством ім.Пархоменка зазначено, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі «понад 3 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки (паю)", однак не визначено точний розмір орендної плати.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що зазначений у пункті 4.1 додаткових угод від 13 березня 2018, розмір орендної плати з прив'язкою до «понад 3 %» є незрозумілим та не чітко визначеним, оскільки сторони не зазначили конкретний відсоток. Тобто, із вказаних положень угод неможливо визначити суму орендної плати, щодо якої сторони досягли згоди, що свідчить про невідповідність угод вимогам статті 15 Закону України «Про оренду землі». Інші положення цих угод також не дають підстав дійти розуміння такої істотної умови як розмір орендної плати.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За правилами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оспорювана додаткова угода до договору оренди землі не містить істотної умови, яка містяться в ч.1 ст.15 Закону України «Про оренду землі», що виступає безумовною підставою для визнання даної додаткової угоди недійсною, а тому позов підлягає до задоволення.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 30 червня 2021 року по справі №282/180/20, провадження №61-2248св21.
Суд вважає безпідставним посилання представника ПСП ім.Пархоменка на недобросовісну поведінку позивача та те, що право позивача при укладенні оспорюваної додаткової угоди не було порушено, так як орендодавець отримував орендну плату, що значно перевищує 3% нормативно грошової оцінки земельної ділянки, що свідчить про покращення становища орендодавця після укладення оспорюваної додаткової угоди, оскільки позивачка скористалася своїм правом на звернення за захистом до суду в обраний нею спосіб, який відповідає закону, з обґрунтуванням порушень її прав, які не були спростовані відповідачем.
Крім того, суд вважає безпідставним посилання представника відповідача на висновки Верховного суду у справах №910/1255/20 від 07.04.2021, 904/5480/19 від 21.04.2021, 916/2040/20 від 29.06.2021, №6-849цс15 від 09.12.2015, 638/2304/17 від 05.09.2019 та №6-1512 від 21.09.2016, №6-94цс13 від 25 грудня 2013, №6-8цс14, №6-88цс14, №6-94цс14, №6-21цс14, №6-849цс15, №6-1512цс16, оскільки у справі, яка розглядається, інші фактичні обставини, інше доведення позовних вимог.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, із відповідача на користь позивачки підлягає стягненню сплачена сума судового збору.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.
Зважаючи на посилання представника позивача на положення ч.8 ст.141 та ст.246 ЦПК України, витрати позивача на правничу допомогу не стягуються.
Враховуючи наведене, керуючись ст. 4, 11, 16, 76, 80, 81, 89, 141, 223, 246, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, ст. 202, 203, 215, 626, 638 ЦК України, ст. 93 ЗК України, ст. 1, 2, 4-6, 13, 15, 17,19, 21, 22 Закону України «Про оренду землі» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), суд,-
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Пархоменка про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною задовольнити.
Визнати недійсною додаткову угоду від 13 березня 2018 року до договору оренди землі від 25 березня 2005 року на земельну ділянку площею 2,426 га за кадастровим номером 1823182400:03:002:0073, укладену між Приватним сільськогосподарським підприємством ім. Пархоменка та ОСОБА_2 , спадкоємцем якого є ОСОБА_1 , речове право якого зареєстровано державним реєстратором Чуднівської міської ради Житомирської області 21 травня 2018 року, номер запису про інше речове право 26358392, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: 41323893 від 29 травня 2018 року.
Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Пархоменка на користь ОСОБА_1 витрати у зв'язку із сплатою судового збору в сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 20.12.2023.
Інформація про учасників судового процесу:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач: Приватне сільськогосподарське підприємство ім. Пархоменка, код ЄДРПОУ 03744853, юридична адреса: 13145, Житомирська область, Житомирський район, с.Вигнанка, провулок Медичний, 1.
Головуючий суддя В.М. Носач