ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
Іменем України
19 грудня 2023 року
м. Харків
справа № 619/3372/23
провадження № 22-ц/818/2209/23
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря: Сізонової О.О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 05 вересня 2023 року, постановлене під головуванням судді Болибока Є.А., -
ВСТАНОВИВ:
У липні 2023 року ОСОБА_1 , в особі представника - ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 05 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 повністю задоволено. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 07 вересня 2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дергачівського районного управління юстиції у Харківській області, актовий запис № 93 розірвано.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 просить рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 05 вересня 2023 року - скасувати, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - закрити.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що позивач, звертаючись до суду першої інстанції з позовом про розірвання шлюбу не знала, що на цей момент вона перебувала у стані вагітності, про свою вагітність ОСОБА_1 дізналась після прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення. Вказує, що повідомивши чоловіку про свою вагітність, він пошкодував, що звернувся до суду з заявою про визнання позову, оскільки не має наміру розривати шлюб за таких обставин. Крім того, зазначає, що судом першої інстанції було розглянуто справу по суті за відсутності позивача та її представника.
Відзиву на апеляційну скаргу не надано.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сторони створити міцної сім'ї за час спільного проживання не змогли, внаслідок чого шлюб фактично розпався, подружні стосунки припинились, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б їхнім інтересам.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що 07 вересня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дергачівського районного управління юстиції у Харківській області, актовий запис № 93, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 6).
Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 9).
Як на підставу позовних вимог, представник позивача - ОСОБА_3 посилалась на те, що спільне життя у позивача з відповідачем не склалося, тому що у них різні погляди на сімейне життя та обов'язки. У зв'язку з чим, у сім'ї відбувалися постійні сварки, що поступово призвело до того, що вони стали зовсім чужими людьми, та позивач не бажає, щоб їхні сімейні конфлікти могли якось погіршити фізичний та психічний стан спільної дитини, ОСОБА_5 . Почуття любові між ними втрачено, можливості зберегти сім'ю немає. Тривалий час мешкають окремо. За таких обставин позивач вважає, що подальше спільне життя та збереження шлюбу суперечать її інтересам.
Відповідно до ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно з ч. 2 ст. 104, ч. 2 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 109 цього Кодексу.
За змістом ч. 3 ст. 109 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року № 11, Розірвання шлюбу судом за спільною заявою подружжя, яке має дітей (ст. 109 СК), провадиться в окремому провадженні у випадку, якщо існує взаємна згода подружжя щодо розірвання шлюбу. При розгляді справи суд встановлює, чи відповідає заява про розірвання шлюбу дійсній волі дружини та чоловіка, та чи не будуть після розірвання шлюбу порушені їх особисті та майнові права, а також права їх дітей.
Шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків.
Матеріали справи свідчать про те, що 07 вересня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено шлюб.
Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У липні 2023 року ОСОБА_1 , в особі представника - ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
ОСОБА_2 просив задовольнити позовну заяву ОСОБА_1 , що підтверджується заявою від 04 вересня 2023 року (а.с. 25).
Суд першої інстанції, встановивши, що подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечило б інтересам сторін, а також враховуючи, що відповідач подав заяву, в якій просив позовну заяву ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задовольнити, дійшов правильного висновку про неможливість збереження шлюбу та наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу.
Жодних доказів на підтвердження того, що позивачка перебувала у стані вагітності станом на час звернення до суду, ухвалення оскаржуваного рішення або є вагітною на даний час матеріали справи не містять.
Висновок суду першої інстанції відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції розглянуто справу за відсутності позивача, колегією суддів не приймаються.
Матеріали справи свідчать про те, що 05 вересня 2023 року представником ОСОБА_1 - ОСОБА_3 була подана заява, в якій просить подальший розгляд справи проводити за відсутності позивача та його представника - адвоката Головко В.В. (а.с. 26).
Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 до суду апеляційної інстанції подала заяву про залишення апеляційної скарги без розгляду. Вказана заява задоволенню не підлягає, оскільки цивільно-процесуальним законодавством не передбачена можливість залишення апеляційної скарги без розгляду. Заява про відмову від апеляційної скарги представник позивача не подавала.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 05 вересня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова
Повне судове рішення виготовлено 20.12.2023 року.