ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«19» грудня 2023 року
м. Харків
справа № 638/16901/23
провадження № 22ц/818/2691/23
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),
суддів - Мальованого Ю.М., Яцини В.Б.
за участю секретаря - Волобуєва О.О.
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідачка - ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Дзержинського районного суду м. Харкова Аркатової К.В. від 07 листопада 2023 року
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним на підставах, встановлених законом, і застосування наслідків його недійсності, у якому просила визнати з моменту його вчинення недійсним (таким, що не відповідає вимогам закону) укладений 17 червня 2015 року між нею та ОСОБА_2 договір № 732 купівлі-продажу нежитлових приміщень підвальної частини №1б, 2-:-20, 10а, 10б, 11а, І житлового будинку літ «А-5» загальною площею 227,0 кв м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 659959763101, вартістю за договором купівлі-продажу 239 017,00 грн, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Звєрєвим А.М. (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 22137092 від 17 червня 2015 року) та зобов?язати ОСОБА_2 повернути їй одержані нею на виконання договору нежитлові приміщення, вирішити питання щодо судових витрат.
Ухвалою судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 листопада 2023 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з ухвалою судді Келеберда О.К. подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції зі стадії відкриття провадження у справі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала судді постановлена з порушенням норм процесуального права. Суд дійшов помилкового висновку про те, що існує спір між сторонами про той самий предмет з тих самих підстав, оскільки позов у цій справі та позов у справі № 638/6769/20 не є тотожними. У цих двох справах нею наведені різні обставини, нормативно-правові обґрунтування позовних вимог і різні підстави для визнання правочину недійсним. У справі № 638/6769/20 заявлена вимога про визнання договору купівлі-продажу від 17 червня 2015 року фіктивним, оскільки він укладався без наміру настання наслідків. Натомість у цій справі вимога про визнання недійсним цього ж договору заявлена на підставі того, що при його укладенні не були виконані вимоги закону щодо здійснення оплати.
Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити. При цьому посилалися на те, що підстави справи інші, ніж ці, які були зазначені в справі № 638/6769/20, тому суд помилково відмовив у відкритті провадження у справі.
До суду апеляційної інстанції інші учасники справи, будучи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не з'явилися. Клопотань щодо відкладення розгляду справи від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. У зв'язку з чим суд апеляційної інстанції уважав за можливе розглянути справу за відсутності інших учасників справи на підставі частини другої статті 372 ЦПК України.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити, ухвалу судді - скасувати.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що у провадженні суду вже є справа між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (справа № 638/6769/20).
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
У справі «Bellet v. France» («Белле проти Франції», рішення від 04 грудня 1995 року), Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.
У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року Європейський суд з прав людини підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.
У справі Perez de Rada Cavanilles v. Spain («Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії», рішення від 28 жовтня 1998 року) та у справі Miragall Escolano and others v. Spain («Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», рішення від 13 січня 2000 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).
Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини De Geouffre de la Pradelle v. France // Series A N 253-В).
Таким чином, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Однією з засад цивільного процесу є положення про те, що з конкретним позовом до суду можна звертатися лише один раз.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Як вбачається з наведеної норми суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Необхідність застосування вказаної норми зумовлена неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову.
Нетотожність хоча б одного із цих елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, провадження № 12-15гс19).
Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18).
Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Тобто, для відмови у відкритті провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 186 ЦПК України суд має установити тотожність предмета й підстав позову, а також суб'єктного складу сторін у справах.
Зміна хоча б однієї з наведених складових не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовною заявою і не дає суду підстави відмовити у відкритті провадження у справі.
Відповідні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10 серпня 2022 року у справі № 712/9540/21, ухвалі від 17 червня 2021 року у справі № 264/1466/21, постанові від 22 березня 2023 року у справі № 761/10033/22.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним на підставах, встановлених законом, і застосування наслідків його недійсності, у якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, укладений 17 червня 2015 року між нею та ОСОБА_2 , та зобов'язати відповідачку повернути їй майно.
Позовна заява мотивована тим, що оспорюваний договір купівлі-продажу не відповідає вимогам закону, оскільки під час його укладення покупець не сплатила продавцю коштів.
У 2020 році ОСОБА_1 , ОСОБА_4 звертались до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, у якому також просили визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, укладений 17 червня 2015 року з ОСОБА_2 , та зобов'язати відповідачку повернути нерухоме та рухоме майно.
Позовні вимоги у справі № 638/6769/20 обґрунтовані тим, що оспорюваний договір є фіктивним, укладений без наміру створення реальних правових наслідків, а з метою виведення нерухомого майна з власності ОСОБА_1 , аби не допустити звернення стягнення на нього за її невиконаними борговими зобов'язаннями, а також з метою гарантування укладення в майбутньому іншого договору між особами, які вкладуть кошти у ремонт приміщень щодо поділу такого майна та прибутків від нього.
Аналізуючи наведене слід дійти висновку, що вказані позови, хоч і збігаються за предметом, яким є визнання недійсним одного і того ж самого договору купівлі-продажу нерухомого майна, проте заявлені з різних підстав, адже у справі № 638/6769/20 ОСОБА_1 оспорювала правочин з підстав його фіктивності, а у даній справі - з тих підстав, що за ним належним чином не здійснено оплату, та вона як продавець майна не отримала коштів.
Крім того, у справі № 638/6769/20 позивачами є ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , а третіми особами ОСОБА_5 і ОСОБА_3 , тоді як у цій справі позивачкою є лише ОСОБА_1 , а третьою особою лише ОСОБА_3 .
Оскільки підстави позовів та склад учасників у справі, яка переглядається, та у справі № 638/6769/20 не є тотожними, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 186 ЦПК України.
Зазначене відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваної ухвали з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Пунктом 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року визначено, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, що може бути оскаржена окремо від рішення суду, з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом відповідної апеляційної та/або касаційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами ЦПК України.
Оскільки наразі вирішується процесуальне питання, а не розглядається справа по суті, питання щодо стягнення судових витрат за подання апеляційної скарги не вирішується.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.6 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.379, ст.ст.381, 382, 383, 384 ЦПК України
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 листопада 2023 року - скасувати.
Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.
Головуючий І.В. Бурлака
Судді Ю.М. Мальований
В.Б. Яцина
Повний текст постанови складено 20 грудня 2023 року.