УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 748/2564/21
провадження № 51-5709 ск 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційні скарги засудженої ОСОБА_4 та потерпілої ОСОБА_5 на вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області
від 15 травня 2023 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01 серпня 2021 року за № 12021270000000442, по обвинуваченню
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 15 травня 2023 року ОСОБА_4 засуджено за ч. 3 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами
на строк 3 роки.
Цивільний позов потерпілого задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_4
на користь ОСОБА_6 27 072,17 грн матеріальної шкоди та 700 000 грн моральної шкоди, а всього 727 072,17 грн.
Вирішено питання щодо судових витрат у провадженні, речових доказів, та скасовано арешт на автомобіль марки «АUDIA8», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_4 , потерпілої ОСОБА_5 , представника потерпілого ОСОБА_6 - адвоката
ОСОБА_8 та прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду
- без змін.
За вироком суду встановлено, що ОСОБА_4 31 липня
2021 року, керуючи автомобілем «AUDI А8», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухалась по вул. Чернігівська в с. Мохнатин, Чернігівського району Чернігівської області,
у напрямку м. Чернігова, близько 19:25 год, на заокругленні дороги вліво, неподалік господарства № 18, у порушення вимог п. 2.3 «б», п. 12.1 Правил дорожнього руху України, проявила неуважність, неправильно оцінила дорожню обстановку, яка склалась, не обрала безпечної швидкості руху, внаслідок чого не впоралась з керуванням та виїхала на праве узбіччя, де здійснила наїзд на бетонний блок, а в подальшому на стіну житлового будинку господарства за вищевказаною адресою.
У результаті ДТП пасажир автомобіля «AUDI А8», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження, які в комплексі мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя
та знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням його смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 на місці події.
Пасажир автомобіля ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження, які в комплексі мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя та знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням його смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 на місці події.
Пасажир автомобіля ОСОБА_10 отримала тілесні ушкодження, які в комплексі мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя та знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням її смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_3 в КНП «Чернігівська обласна лікарня».
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційних скаргах засуджена ОСОБА_4 та потерпіла ОСОБА_5 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженої через суворість, просять змінити оскаржені судові рішення щодо ОСОБА_4 та на підставі ст. 69 КК України потерпіла просить пом'якшити призначене засудженій покарання до трьох років позбавлення волі, а засуджена, на цій же підставі, просить призначити покарання нижче нижчої межі санкції статті за якою її засуджено.
Свої вимоги мотивують тим, що суди під час призначення покарання ОСОБА_4 не в повній мірі врахували усі обставини, зокрема, її щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, позитивну характеристику, дані досудової доповіді органу пробації, а також те, що вона вперше вчинила необережне кримінальне правопорушення, просила вибачення у потерпілих та намагалася добровільно відшкодувати завдану шкоду, є інвалідом 3 групи, перебуває у стані вагітності. Крім того, засуджена є особою молодого віку і ця обставина, на думку скаржників є такою, що істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, тому її слід було врахувати як пом'якшуючу, однак суди цього не зробили й безпідставно не застосували положення ст. 69 КК України.
Мотиви суду
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу
про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги
та наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Цією ж статтею передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При перевірці доводів касаційних скарг суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 та кваліфікація її дій
за ч. 3 ст. 286 КК України у касаційному порядку не оскаржуються. Доводи касаційних скарг засудженої та потерпілої стосуються лише суворості призначеного засудженій покарання.
Доводи засудженої ОСОБА_4 та потерпілої ОСОБА_5 щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої через суворість, а також про можливість застосування до неї положень ст. 69 КК України, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Положеннями ст. 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною
у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого,
а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
За змістом ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання,
яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
У цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання винній особі призначено з порушенням указаних норм права. Не наведено переконливих доводів на обґрунтування невиправданої суворості призначеного ОСОБА_4 покарання і в касаційних скаргах засудженої та потерпілої.
Як убачається із судових рішень, суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_4 , дотримуючись вищенаведених вимог матеріального закону, врахував характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого нею кримінального правопорушення, яке згідно ст.12 КК України є тяжким злочином, дані про особу винної, яка раніше не судима, до адміністративної відповідальності не притягувалась, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, є студенткою ВСП «ФКЕТ НУ «Чернігівська політехніка», за місцем навчання характеризується посередньо, обставиною, що пом'якшує покарання визнано - щире каяття, обставин, що його обтяжують не встановлено.
Урахувавши всю сукупність наведених обставин та даних про особу винної, серед яких й ті, про які йдеться у касаційних скаргах, зваживши на дані висновку органу пробації, позиції обох потерпілих, той факт, що обвинувачена також отримала травми внаслідок ДТП, суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_4 мінімального покарання у межах санкції ч. 3 ст. 286 КК України.
Що стосується доводів касаційних скарг засудженої ОСОБА_4 та потерпілої ОСОБА_5 про можливість застосування до засудженої положень ст.69 КК України, то вони були предметом належної перевірки суду апеляційної інстанції та обґрунтовано визнані безпідставними.
Нормами ст.69 КК України визначено, що за наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу.
Таким чином, умовою для застосування ст.69 КК України є наявність декількох (дві і більше) обставин, що пом'якшують покарання.
Правова конструкція ч. 1 ст. 69 КК України законодавцем побудована таким чином, щоб суди в ході реалізації ними своїх дискреційних повноважень під час призначення винуватій особі покарання в кожному конкретному випадку вмотивовано аргументували істотність зниження ступеня тяжкості вчиненого діяння.
Тобто приписи ст. 69 КК України про призначення винній особі більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, є спеціальними і застосовуються у виключних випадках. Підставами для застосування цієї статті є встановлення не лише наявності кількох пом'якшуючих обставин, а й того факту, що їх наявність істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Верховний Суд у своїх рішеннях наголошував, що для застосування судом положень ст. 69 КК України повинні бути встановлені пом'якшуючі покарання обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися судом з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження. Проте у будь-якому разі встановлені обставини, що пом'якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим (до прикладу постанова ВС від 27 квітня 2021 року, справа № 712/4384/20, провадження № 51-548 км 21).
Місцевим судом встановлено відсутність обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 , однак, в судовому засіданні встановлено лише єдину обставину, що пом'якшує їй покарання - щире каяття (п.1 ч. 1 ст. 66 КК України). З огляду на наявність лише однієї пом'якшуючої обставини, правових підстав для застосування положень ст.69 України, при призначенні покарання засудженій не було.
Що стосується посилань у касаційних скаргах на те, що засуджена є особою молодого віку, то ця обставина не визнана судами як така, що пом'якшує покарання. Крім того, цей факт у даному конкретному випадку істотно не знижує ступінь тяжкості вчиненого засудженою діяння, адже внаслідок порушення водієм ОСОБА_4 правил дорожнього руху сталася ДТП в результаті якої настали непоправні наслідки - смерть трьох осіб. Тому суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування до засудженої положень ст. 69 КК України, правомірно відхилив апеляційні доводи захисника з цього приводу.
Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду, в тому числі, за апеляційними скаргами захисника та потерпілої ОСОБА_5 , доводи яких щодо суворості призначеного покарання є аналогічними доводам касаційних скарг, ствердив про правильність прийнятого рішення та обґрунтовано залишив вказаний вирок без змін.
Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням обставин цього кримінального провадження, відповідають принципам законності, індивідуалізації та справедливості при призначенні покарання.
Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК України, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були
б безумовними підставами для скасування чи зміни судового рішення,
не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційних скарг відсутні.
Отже, обґрунтування касаційних скарг не містять доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційних скарг та наданих до них судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарг немає.
Ураховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами засудженої та потерпілої слід відмовити.
З цих підстав Суд, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, постановив:
Відмовити засудженій ОСОБА_4 та потерпілій ОСОБА_5 у відкритті касаційного провадження за їх касаційними скаргами на вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 15 травня 2023 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року щодо засудженої ОСОБА_4 .
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3