ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.12.2023 р. Справа № 8/471-23/1(917/914/22)
Суддя Господарського суду Полтавської області Білоусов С.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, матеріали справи
за позовною заявою Державного комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Будівельник" (код ЄДРПОУ 01275609) в особі ліквідатора Пічугіна Ігоря Вячеславовича ( АДРЕСА_1 )
до відповідача Полтавської обласної ради, 36000, м. Полтава, вул. Соборності, 45, код ЄДРПОУ 22530614
третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Управління майном обласної ради, вул. Пушкіна, 115, м.Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 24386961
про визнання права господарського віддання
ВСТАНОВИВ:
До господарського суду Полтавської області надійшов позов Державного комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Будівельник" в особі ліквідатора Пічугіна Ігоря Вячеславовича до Полтавської обласної ради про визнання права господарського відання.
За протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 11.08.2022 року даний позов був переданий на розгляд судді Іванко Л.А.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 29.08.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі № 8/471-23/1(917/914/22) в межах справи № 8/471-23/1 про банкрутство Державного комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Будівельник", призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Управління майном обласної ради.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 24.01.2023 (суддя Іванко Л.А.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 року рішення господарського суду Полтавської області від 24.01.2023 скасовано. Визнано за Державним комунальним житлово-експлуатаційним підприємством "Будівельник" права господарського відання на адміністративну будівлю за адресою: м. Полтава, провулок Шкільний, 6, загальною площею 1 482,5кв.м.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановою від 01.08.2023 скасував рішення господарського суду Полтавської області від 24.01.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 у справі №8/471-23/1(917/914/22), справу передав на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.
За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи № 8/471-23/1(917/914/22) визначено суддю Паламарчука В.В.
Ухвалою господарського суду від 11.09.2023 справу № 8/471-23/1(917/914/22) прийнято до провадження визначеним складом суду. Постановлено здійснювати її рохгляд за правилами загального позовного провадження, зі стадії підготовчого засідання. Призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 05.10.2023 року матеріали справи № 8/471-23/1(917/914/22) за позовом Державного комунального житлово - експлуатаційного підприємства "Будівельник" в особі ліквідатора Пічугіна Ігоря Вячеславовича до Полтавської обласної ради про визнання права господарського відання передано для розгляду в межах справи № 8/471-23/1 про банкрутство ДКЖЕП "Будівельник".
Вказана справа відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 20.10.2023 року приєднана судді Білоусову С.М. до справи.
Згідно п. 2 статті 7 Кодексу України з питань банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.
Враховуючи зазначене, суд ухвалою від 24.10.2023 року прийняв справу № 8/471-23/1(917/914/22) до свого провадження та розгляд її назначив здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
02.10.2023 року від відповідача надійшов відзив на позов (вх.№ 12475 ), в якому він проти задоволення позову заперечує в повному обсязі, а також заява про застосування строків позовної давності (вх. № 12476).
Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.
Державне комунальне житлово-експлуатаційне підприємство "Будівельник" (позивач) в особі ліквідатора Пічугіна І.В. звернулось до суду з позовною заявою до Полтавської обласної ради (відповідача), зазначивши третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Управління майном обласної ради, про визнання права господарського відання на адміністративну будівлю за адресою: м. Полтава, провулок Шкільний, 6.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до Постанови Кабінету міністрів України від 13.10.1992 року № 577 "Про передачу майна, яке перебуває у загальнодержавній власності, до комунальної власності областей та м. Севастополя згідно з Додатком № 15 до комунальної власності Полтавської області передано майно Полтавського виробничого будівельно-монтажного об'єднання "Полтавабуд", у тому числі Управління житлово-комунального господарства.
На підставі рішення Корпорації "Укрбуд" 12.01.1994 року та рішення виконкому Полтавської міської ради народних депутатів від 26.01.1994 року № 58 (№ 975) зареєстрований статут Управління житлово-комунального господарства. Згідно ст. 4.2 Статуту Управління житлово-комунального господарства, майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання.
Наказом Управління майном Полтавської обласної державної адміністрації від 04.07.1997 року № 56 в зв'язку зі зміною назви управління житлово-комунального господарства на Державне комунальне житлово-експлуатаційне підприємство "Будівельник" був затверджений статут даного підприємства, згідно якого позивач є правонаступником Управління житлово-комунального господарства.
Відповідно до даних які міститься у ЄДРПОУ за ідент. кодом 01275609, Полтавське управління житлово-комунального господарства (УЖКГ ВБМО "Полтавбуд") неодноразово було перейменоване (Управління житлово-комунального господарства виробничого будівельно-монтажного об'єднання "Полтавбуд"; Управління житлово-комунального господарства; Державне комунальне житлово-експлуатаційне підприємство "Будівельник").
Пунктом. 4.1 статуту ДКЖЕП "Будівельник" встановлено, що майно підприємства становлять основні фонди та обігові кошти, а також цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Тобто, адміністративний будинок, що знаходиться за адресою: м. Полтава, провулок Шкільний, 6 є майном комунальної власності - територіальних громад Полтавської області, яке на праві повного господарського відання перебувало в Управлінні житлово-комунального господарства та згодом, в ДК ЖЕП "Будівельник", як правонаступника УЖКГ.
Згідно даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності встановлено, що право власності на адміністративну будівлю по провулку Шкільний, будинок 6, м.Полтава зареєстровано 06 липня 2018 року за територіальною громадою сіл, селищ і міст Полтавської області в особі Полтавської обласної ради. Підстава реєстрації - рішення вісімнадцятої сесії двадцять третього скликання Полтавської обласної ради від 12 липня 2001 року.
Позивач вважає, що відсутність реєстрації права господарського відання за ДК ЖЕП "Будівельник" не відповідає вимогам чинного законодавства та є порушенням його прав та охоронюваних законом інтересів, як підприємства, що фактично позбавлено права на використання вказаного адмінбудинку у своїй діяльності.
Також, позивач зазначає, що ДК ЖЕП "Будівельник" утворено внаслідок реорганізації Управління житлово-комунального господарства - державного підприємства, заснованого на державній власності, учасника корпорації "Укрбуд" .
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 1992 року № 577 "Про передачу майна, яке перебуває у загальнодержавній власності, до комунальної власності областей та м. Севастополя”, Управління житлово-комунального господарства в складі корпорації "Укрбуд" було передано до комунальної власності Полтавської області.
04.07.1997 року Управлінням майном обласної державної адміністрації видано наказ № 56, яким затверджено Статут позивача. В загальному розділі Статуту визначено, що позивач заснований на обласній комунальній власності і є правонаступником Полтавського управління житлово-комунального господарства. Згідно ст.4 п.4.2 Статуту майно підприємства є державною власністю. Власник майна - Полтавська обласна Рада. Орган управління майном - управління майном області Полтавської обласної державної адміністрації. Майно закріплюється за підприємством на праві повного господарського відання. Пунктом 4.4 Статуту визначено, що джерелами формування майна Підприємства є майно передане йому відповідно до чинного законодавства України Уповноваженим органом управління та відображене в самостійному балансі підприємства.
На переконання позивача, ДК ЖЕП "Будівельник" на законних підставах наділений правом господарського відання щодо нерухомого майна - адміністративної будівлі за адресою: м. Полтава, пров. Шкільний, 4 та має певну сукупність прав та обов'язків щодо закріпленого за ним майна, які визначені статутом підприємства. Власником майна є територіальна громада міст, сіл, селищ Полтавської області. Правовий режим майна - адміністративної будівлі за адресою м. Полтава, пров. Шкільний, 6 не змінювався, а отже, на його думку, саме ДК ЖЕП "Будівельник" належить виключне право господарського відання на володіння, користування і розпорядження майном - адміністративним будинком за адресою м.Полтава, провулок Шкільний, 6, закріпленим за ним власником під час створення.
Основним видом діяльності позивача за КВЕД є 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Наявність державної реєстрації речового права, у тому числі права господарського відання, означає офіційне визнання державою такого права та створює оспорювану презумпцію правомірності набуття такого права.
Державна реєстрація права власності на об'єкт в м. Полтава, пров. Шкільний, 6 проводилась на підставі Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі-Порядок № 1127) та Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". З метою реєстрації за собою похідного права на вказану будівлю - права повного господарського відання, позивач листом від 17.12.2021 року № 186/21-12 звернувся до відповідача та третьої особи з вимогою надання необхідних документів для реєстрації.
Листом від 18.01.2022 року № 79/01-26 Третя особа повідомила, що на даний час адміністративний будинок за адресою: м. Полтава, пров. Шкільний, 6 (4) знаходиться на балансі, у володінні та користуванні Управління майном обласної ради. Право розпорядження цим об"єктом має його власник - територіальні громади сіл, селищ, міст Полтавської області в особі Полтавської обласної ради.
Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду з позовною заявою, вважаючи, що зазначені обставини не дають можливості належним чином реалізувати всю сукупність правомочностей щодо нерухомого майна, закріпленого за ним на праві господарського відання.
При прийнятті рішення судом враховано наступне.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Правовий режим майна суб'єктів господарювання унормований Господарським кодексом України, згідно з частинами 1 та 2 статті 133 якого основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства (частина 2 тієї ж статті).
Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності; суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника (частина 4 статті 136 ГК України); засади захисту права власності, які передбачено главою 29 ЦК України, кореспондують також положенням статті 16 ЦК України щодо способів захисту судом цивільних прав та інтересів, зокрема, шляхом визнання права.
Положеннями статей 15 та 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду.
Зазначені норми матеріального права визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 Господарського процесуального кодексу України).
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 5 квітня 2005 року у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).
Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома іншими способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальними нормами конкретні способи захисту не встановлені, то особа має право обрати спосіб із передбачених статтею 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17).
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно приписів статті 392 ЦК України позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права.
Позов про визнання права господарського відання є речово-правовим, вимоги якого звернені до суду, що повинен підтвердити наявність у позивача права господарського відання на спірне майно. Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права господарського відання позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою ж позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права господарського відання чи іншого речового права на майно.
Як вже зазначалось вище, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 13.10.1992 року № 577 "Про передачу майна, яке перебуває у загальнодержавній власності, до комунальної власності областей та м. Севастополя" згідно з Додатком № 15 до комунальної власності Полтавської області передано майно Полтавського виробничого будівельно-монтажного об'єднання "Полтавабуд", у тому числі Управління житлово-комунального господарства.
На підставі рішення Корпорації "Укрбуд" 12.01.1994 року та рішення виконкому Полтавської міської ради народних депутатів від 26.01.1994 року № 58 (№ 975) зареєстрований статут Управління житлово-комунального господарства. Згідно п.4.2 Статуту Управління житлово-комунального господарства, майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання.
Наказом Управління майном Полтавської обласної державної адміністрації від 04.07.1997 року № 56 у зв'язку зі зміною найменування Управління житлово-комунального господарства на Державне комунальне житлово-експлуатаційне підприємство "Будівельник" був затверджений статут цього підприємства, згідно якого останнє є правонаступником Управління житлово-комунального господарства.
Відповідно до п.4.1,4.2. Статуту ДК ЖЕП "Будівельник", майно підприємства становлять основні фонди та обігові кошти, а також цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Майно підприємства є державною власністю. Власник майна - Полтавська обласна рада. Орган управління майном - управління майном області Полтавської обласної державної адміністрації. Майно закріплюється за підприємством на праві повного господарського відання.
Згідно Переліку закріплених за ДК ЖЕП "Будівельник" основних засобів станом на 01.01.1998 року вбачається про закріплення за останнім адмінбудівлі по пров. Шкільний, 4 (на даний час пров. Шкільний, 6). Адміністративний будинок, що знаходиться за адресою: м. Полтава, провулок Шкільний, 6 перебував на праві повного господарського відання в Управлінні житлово-комунального господарства, а на теперішній час перебуває на відповідному речовому праві у Державного комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Будівельник", як правонаступника Управління житлово-комунального господарства. Дані обставини підтверджуються змістом Статутів Управління житлово-комунального господарства та Державного комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Будівельник".
Факт закріплення за ДК ЖЕП "Будівельник" та використання останнім адміністративного будинку, що знаходиться за адресою: м. Полтава, провулок Шкільний, 6, підтверджується Переліком закріплених за ДК ЖЕП "Будівельник" основних засобів станом на 01.01.1998 року та Актом здачі-приймання справ від 14.11.1995 року.
Крім того, на теперішній час місцезнаходженням Державного комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Будівельник" є м. Полтава, провулок Шкільний, будинок 4, яке до моменту прийняття Полтавською міською радою рішення від 22.12.2017 року щодо зміни адреси, співпадала з адресою спірного адміністративного будинку.
В період часу з 07.02.1991 року до 20.06.2007 року діяв Закон України "Про власність", який визначав правові основи власності в Україні. Відповідно до ч.4 ст. 2 Закону власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна.
Статтею 31 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про власність" встановлено, що до державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України.
Приймаючи до уваги вищевказані положення Закону України "Про власність", незважаючи на факт прийняття Постанови Кабінету Міністрів України від 13.10.1992 року № 577 "Про передачу майна, яке перебуває у загальнодержавній власності, до комунальної власності областей та м. Севастополя", спірне нерухоме майно перебувало в державній власності, з огляду на те, що ст.31 Закону України "Про власність" визначала, що до державної власності в Україні належала як загальнодержавна (республіканська) власність, так і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).
За таких обставин, адміністративна будівля за адресою: м. Полтава, пров. Шкільний, 6 була закріплена на праві господарського відання за Державною корпорацією "Укрбуд", до складу якого входило, в тому числі і Управління житлово-комунального господарства, яке в подальшому було перейменовано у Державне комунальне житлово-експлуатаційне підприємство "Будівельник".
Як зазначило Управління майном Полтавської обласної ради в листі від 18.01.2022 року №79/01-26 рішення про припинення права господарського відання ДК ЖЕП "Будівельник" на адміністративний будинок за адресою: м. Полтава, пров. Шкільний, 6 не приймалося.
В свою чергу, Полтавська обласна рада та Управління майном обласної ради не визнають права господарського відання Державного комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Будівельник" на адміністративний будинок за адресою: м. Полтава, пров. Шкільний, 6, обґрунтовуючи власну позицію фактом прийняття рішення Полтавської обласної ради "Про приймання-передачу майна спільної власності територіальних громад" від 12.07.2001 року.
Як вже зазначалось вище, рішенням Полтавської обласної ради "Про приймання-передачу майна спільної власності територіальних громад" від 12.07.2001 року передано у межах спільної власності територіальних громад області, згідно з додатком 3 до вказаного рішення, з балансу житлово-експлуатаційного підприємства "Будівельник" на баланс Управління майном обласної ради адмінбудинок за адресою: м. Полтава, пров. Шкільний, 4.
Вищевказане рішення органу місцевого самоврядування в майбутньому стало підставою для реєстрації права власності за територіальною громадою сіл, селищ і міст Полтавської області в особі Полтавської обласної ради.
Однак, рішенням Полтавської обласної ради "Про приймання-передачу майна спільної власності територіальних громад" від 12.07.2001 року не вирішувалось питання про припинення права господарського відання ДК ЖЕП "Будівельник" на адміністративний будинок за адресою: м.Полтава, пров.Шкільний, 6, а само перебування вищевказаного майна на балансі Управління майном обласної ради не припиняє права господарського відання ДК ЖЕП "Будівельник", оскільки баланс підприємства (організації) є лише формою бухгалтерського обліку, визначення зобов'язань, складу і вартості майна і не може встановлювати або припиняти жодних речових прав відповідної особи.
Таким чином, позовні вимоги щодо визнання за Державним комунальним житлово-експлуатаційним підприємством "Будівельник" право господарського відання на адміністративну будівлю за адресою: місто Полтава, провулок Шкільний, 6 підтверджені документально та нормами матеріального права, а тому підлягають задоволенню.
Що стосується заяви про застосування строків позовної давності (вх. № 12476 від 02.10.2023 року) суд зазначає наступне.
Положеннями статті 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Метою подання позову, на підставі вищевказаної статті, є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб'єктивного права особою.
Наявні в матеріалах справи документи свідчать про невизнання Полтавською обласною радою та Управлінням майном обласної ради права господарського відання Державного комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Будівельник" на адміністративний будинок за адресою: м. Полтава, пров. Шкільний, 6,
Відповідно до ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється у три роки.
Згідно ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Однак, відповідачем не зазначено коли Державне комунальне житлово-експлуатаційне підприємство "Будівельник" дізналось про порушення свого права, з якої дати слід відраховувати строк позовної давності та взагалі чи пропустило останнє строк для звернення до суду із даним позовом.
Як вже зазначалось вище, ДК ЖЕП "Будівельник" листом від 17.12.2021 року № 186/21-12 звернулось до Полтавської обласної ради та Управління майном обласної ради з вимогою про надання необхідних документів для реєстрації за собою права господарського відання на адміністративну будівлю за адресою: м. Полтава, пров. Шкільний, 6, яка була залишена без задоволення.
З позовом в даній справі Державне комунальне житлово-експлуатаційне підприємство "Будівельник" звернулось 11.08.2022 року.
Наведені вище обставини свідчать про відсутність правових підстав для застосування строку позовної давності до заявлених у цій справі позовних вимог.
Згідно п. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
За приписами ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суд справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Щодо судових витрат слід зазначити наступне.
Відповідно до п. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позовні вимоги судом задоволені повністю, суд приходить до висновку, що судовий збір у розмірі 2 481,00 грн. слід покласти на відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 232-233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати за Державним комунальним житлово-експлуатаційним підприємством "Будівельник" (36003, м. Полтава, пров. Шкільний, 4, код ЄДРПОУ 01275609) право господарського відання на адміністративну будівлю за адресою: місто Полтава, провулок Шкільний, 6.
3. Стягнути з Полтавської обласної ради (36014, місто Полтава, вулиця Соборності, 45, код ЄДРПОУ 22530614) на користь Державного комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Будівельник" (36003, м. Полтава, пров. Шкільний, 4, код ЄДРПОУ 01275609) судовий збір в розмірі 2 481,00 грн.
Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.
4. Копію рішення направити учасникам (сторонам) справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.256 ГПК України). Згідно ст.256 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Рішення складено та підписано 20.12.2023 року.
Суддя Білоусов С. М.