Справа № 183/13674/23
№ 1-кс/183/3387/23
19 грудня 2023 року слідчий суддя Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали клопотання старшого слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у місті Сєвєродонецьку) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську ОСОБА_3 , погоджене прокурором Луганської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_4 , про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03 травня 2022 року за № 62022050020000211 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 4 ст. 408 КК України, -
слідчий, за погодженням з прокурором, звернувся до слідчого судді з клопотанням, у якому посилається на те, що Другим слідчим відділом (з дислокацією у м. Сєвєродонецьку) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62022050020000211 від 03 травня 2022 року за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 4 ст. 408 КК України.
Головний сержант ОСОБА_5 підозрюється у тому, що він, будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом та проходячи її на посаді інспектора прикордонної служби 1 категорії (начальник спеціального приміщення) групи адміністративно-юрисдикційної діяльності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) НОМЕР_1 прикордонного загону імені ІНФОРМАЦІЯ_2 , у військовому званні «головний сержант», діючи умисно, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 25 лютого 2022 року самовільно, з метою ухилитися від військової служби в умовах воєнного стану, залишив місце служби та покинув район виконання завдання відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) НОМЕР_1 прикордонного загону імені ІНФОРМАЦІЯ_2 , що дислокувався в АДРЕСА_1 , тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України - дезертирстві, тобто самовільному залишенні місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчиненому в умовах воєнного стану.
Водночас встановлено, що головний сержант ОСОБА_5 підозрюється у тому, що він, будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом та проходячи її на посаді інспектора прикордонної служби 1 категорії (начальник спеціального приміщення) групи адміністративно-юрисдикційної діяльності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_3 , у військовому званні «головний сержант», в порушення вимог ст. 1, 2, 17, 65 Конституції України, вимог ст. 6, 9, 11, 16, 30, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, перебуваючи на тимчасово окупованій території Луганської області, а саме в смт Білолуцьк Старобільського району Луганської області, у невстановлений досудовим розслідуванням час, наприкінці лютого 2022 року, пройшов співбесіду з представниками так званої «ЛНР», які є частиною окупаційної адміністрації рф, на предмет його переходу на сторону окупанта. У ході вказаної співбесіди ОСОБА_5 надав згоду представникам рф на вступ до структурного підрозділу окупаційної адміністрації рф, а саме до так званої «народної міліції ЛНР», чим саме здійснив перехід на бік ворога в умовах воєнного стану,тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України - державній зраді, тобто у діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, шляхом переходу на бік ворога, вчиненому в умовах воєнного стану.
28 квітня 2022 року у відповідності до ст. 276-278 КПК України складено письмове повідомлення про підозру у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
25 жовтня 2023 року у відповідності до ст. 276-278 КПК України складено письмове повідомлення про підозру у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.
05 грудня 2023 року у відповідності до ст. 276-278 КПК України складено письмове повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінальних правопорушень ч. 4 ст. 408, ч. 2 ст. 111 КК України.
Під час досудового розслідування встановлено, що у власності ОСОБА_5 перебувають:
- квартира загальною площею 52.3 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2487809644233);
- автомобіль renaultlogan 2011 року, д.н.з. НОМЕР_2 , НОМЕР_3 .
Слідчий зазначає, що санкція ч. 2 ст. 111 КК України, у якій підозрюється ОСОБА_5 передбачає конфіскацію майна, а тому на даний час у слідства виникла необхідність щодо накладення арешту на вищезазначене майно з метою унеможливлення його відчуження, оскільки в разі доведення вини ОСОБА_5 вищезазначене майно підпаде під конфіскацію майна відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України.
У судове засідання слідчий, прокурор не з'явились, про дату, час та місце розгляду клопотання повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили. Відповідно до ч. 1 ст. 172 КПК України, слідчий суддя вважає, що неприбуття слідчого, прокурора не перешкоджає розгляду клопотання.
Власник майна - ОСОБА_5 , захисник у судове засідання не викликалися у силу положення ч. 2 ст. 172 КПК України, оскільки слідчим у клопотанні доведено, що це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.
Згідно з ч. 4 ст. 107 КПК України фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів кримінального провадження не здійснювалось у зв'язку з неприбуттям у судове засідання осіб, які беруть участь у судовому провадженні.
Слідчий суддя, дослідивши заявлене клопотання, обставини справи, вважає, клопотання обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню з огляду на наступне.
03 травня 2022 року слідчим Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Сєвєродонецьку) Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську внесено відомості про кримінальні правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62022050020000211 з правовою кваліфікацією - ч. 2 ст. 111, ч. 4 ст. 408 КК України. З викладу обставин, указаних у витягу вбачається, що 17 березня 2022 року до Луганської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил надійшло повідомлення з відділу внутрішньої та власної безпеки по 3 прикордонному закону Головного відділу внутрішньої та власної безпеки « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Державної прикордонної служби України, спільно із 5 відділом 5 управління ДВКР СБ України, з приводу того, що військовослужбовець ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_4 », інспектор прикордонної служби 1 категорії - начальник спеціального приміщення головний сержант ОСОБА_5 , в умовах воєнного стану перейшов на бік НЗФ ЛНР, зокрема на службу у так звану «Народну міліцію ДНР». Також головний сержант ОСОБА_5 підозрюється у тому, що він, будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом та проходячи її на посаді інспектора прикордонної служби 1 категорії (начальник спеціального приміщення) групи адміністративно-юрисдикційної діяльності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) НОМЕР_1 прикордонного загону імені ІНФОРМАЦІЯ_2 , у військовому званні «головний сержант», діючи умисно, 25 лютого 2022 року самовільно, з метою ухилитися від військової служби в умовах воєнного стану, залишив місце служби та покинув район виконання завдання відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) НОМЕР_1 прикордонного загону імені ІНФОРМАЦІЯ_2 , що дислокувався в АДРЕСА_1
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Вказана позиція відображена, зокрема й в рішенні Суду від 30 серпня 1990 року у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства».
З належним чином засвідчених копій документів, а саме: витягу з наказу Начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 14 липня 2021 року № 496-ОС, повідомлень про зміну раніше повідомлення підозри ОСОБА_5 від 05 грудня 2023 року, протоколів огляду від 14 грудня 2023 року, у їх сукупності, вбачається наявність підстав для обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 4 ст. 408 КК України.
Відповідно до вимог ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Чинний кримінальний процесуальний закон покладає на орган досудового розслідування обов'язок вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні (ч. 1 ст. 170 КПК України), який полягає у тимчасовому, до скасування у встановленому КПК порядку, позбавлення права відчуження, розпорядження та/або користування майном, у тому числі для можливої конфіскації майна.
Згідно з вимогами п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна, як виду покарання.
Відповідно до ч. 5 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати в тому числі: правову підставу для арешту майна; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених в тому числі й п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Оскільки на цьому етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення, то на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише можна визначити, що причетність ОСОБА_5 до скоєння кримінальних правопорушень є вірогідною та достатньою для застосування слідчим суддею щодо нього такого обмежувального заходу, як арешт майна.
З наданих слідчим доказів на підтвердження права власності, а саме: відповіді Територіального сервісного центру МВС № 7142 від 05 серпня 2022 року № 31/23/42-609, інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 13 грудня 2023 року № 358327318 вбачається, що ОСОБА_5 на праві власності належать:
- транспортний засіб марки Renault logan 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_4 ;
- квартира загальною площею 52.3 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Санкція кримінального правопорушення, у якому підозрюється ОСОБА_5 передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацію майна.
Таким чином, слідчий суддя вважає, що наданими в обґрунтування клопотання доказами слідчим доведено, що: існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться у клопотанні слідчого, оскільки підозрюваний, перебуваючи на свободі, розуміючи, що дане майно підлягає конфіскації як виду покарання має можливість здійснити відчуження майна, яке підлягає арешту; накладенням арешту на майно може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий звертається із клопотанням - з метою забезпечення конфіскації майна, як виду покарання; арешт накладається на майно підозрюваного за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна; майно не відноситься до переліку майна, щодо якого існують заборони накладення арешту; існують обставини, які підтверджують, що незастосування арешту майна призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Також, накладення арешту на майно у цьому кримінальному провадженні, з огляду на викладене вище, є розумним та співрозмірним заходом обмеження права власності та буде відповідати завданням кримінального провадження.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 червня 2007 року у справі «Смирнов проти Росії» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку - вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
Слідчий суддя вважає, що слідчий довів наявність достатніх підстав вважати, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться у клопотанні слідчого і наслідки арешту майна для підозрюваного у виді заборони відчуження майна не перешкоджає вжиттю такого заходу забезпечення кримінального провадження.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 132, 170, 172, 173, 309, 372 КПК України, слідчий суддя
накласти арешт на майно, що належить на праві приватної власності ОСОБА_5 , а саме на:
- транспортний засіб марки Renault logan 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_4 ;
- квартиру загальною площею 52.3 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом позбавлення власника прав на відчуження та розпорядження майном, з метою забезпечення конфіскації майна, як виду покарання.
Виконання ухвали покласти на слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у місті Сєвєродонецьку) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську ОСОБА_3 .
Контроль за дотриманням прав власника арештованого майна, до скасування арешту, покласти на прокурорів, що здійснюють нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні від 03 травня 2022 року за № 62022050020000211.
Ухвала підлягає негайному виконанню і діє до закінчення досудового розслідування.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду, протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Ухвала у повному обсязі складена та оголошена 19 грудня 2023 року о 16:40 год.
Слідчий суддя ОСОБА_1