Україна
Донецький окружний адміністративний суд
УХВАЛА
про поновлення строку звернення до суду
та продовження розгляду справи
18 грудня 2023 року Справа №200/1730/23
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голошивець І.О., розглянувши у письмовому провадженні заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача 1: Державної судової адміністрації України, відповідача 2: Служби судової охорони України, відповідача 3: Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до відповідача 1: Державної судової адміністрації України, відповідача 2: Служби судової охорони України, відповідача 3: Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01.05.2023 відкрито провадження у даній справі, вирішено розгляд справи провести в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04.07.2023 зупинено провадження у справі № 200/1730/23 до набрання законної сили рішення Верховного Суду по справі №260/3564/22.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13.10.2023 поновлено провадження у справі №200/1730/23.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13.10.2023 позовну заяву ОСОБА_1 до відповідача 1: Державної судової адміністрації України, відповідача 2: Служби судової охорони України, відповідача 3: Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишено без руху. Встановлений позивачу строк для усунення недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин його пропуску
На виконання вимог ухвали суду, позивачем на електронну скриньку Донецького окружного адміністративного суду була надіслана заява про поновлення строку звернення. В даній заяві позивач зазначив, що в умовах воєнного стану він не мав змоги звернутися до суду за захистом своїх прав.
Суд розглянувши вищенаведене клопотання позивача щодо поновлення строку звернення до суду з даним адміністративним позовом зазначає наступне.
Відповідно до висновків викладених у постанові Верховного Суду по справі №260/3564/22 від 06.04.2023 року, в яких стосовно строку звернення зазначено наступне - перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, Суд виходить з того, що спір щодо стягнення належного позивачу грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Однак приписами частин третьої і п'ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Верховний Суд звертає увагу на те, що обов'язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов'язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статі 43 Конституції України).
Частиною першою статті 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
У Рішенні від 12 квітня 2012 року №9-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п'ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).
Таким чином, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Наведене дає Суду підстави для висновку, що до 19 липня 2022 року строк звернення ОСОБА_1 з цим позовом до суду не був обмежений будь-яким строком, а у правовідносинах, що виникли після цієї дати, позивач не пропустив тримісячного строку, звернувшись до суду 22 вересня 2022 року.
Як встановлено судом, рішення Верховного Суду від 06.04.2023 по справі №260/3564/22 набрало законної сили 21.09.2023 відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду, якою апеляційну скаргу Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області залишено без задоволення. Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року залишено без змін.
Отже, з наведеного слідує, що позивач звернувся до суду, в частині позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльність щодо не виплати позивачу додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн. щомісячно з 20.10.2022 по 20.01.2023 та як похідна вимога зобов'язати нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду в розмірі 30 000 грн. щомісячно з 20.10.2022 по 20.01.2023, із пропущеним строком звернення до адміністративного суду.
Вирішуючи питання щодо можливості поновлення позивачу строку звернення до адміністративного суду, суд виходить з того, що сам по собі цей інститут має на меті полегшення надання учасниками процесу доказів, підвищує їх достовірність, а також забезпечує правову визначеність учасників спірних правовідносин. Обмеження строку реалізації права на судовий захист покликане передусім дисциплінувати учасників адміністративних правовідносин.
Поряд із цим, право особи на судовий захист гарантується ст. 55 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому має пріоритетне значення під час здійснення правосуддя, зокрема, при вирішенні судом питання щодо надання можливості його реалізації особою, якій воно надано.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема з п. п. 22-23 рішення від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України» право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги; однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність; ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями. Правила регулювання строків подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту.
В порядку частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, на підставі статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.
У справі Bellet v. France Європейський суд зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У той же час, рішенням Європейського Суду з прав людини по справі "Іліан проти Туреччини" визначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Отже, як свідчить позиція Європейського суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Окрім цього відповідно до приписів ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до висновків зроблених Великою Палатою Верховного Суду від 21.09.2023 у зразковій справі №260/3564/22: « 45. На виконання статті 165 Закону № 1402-VIII та постанови КМУ № 289 ДСА України наказом від 26 серпня 2020 року затвердила Порядок № 384, згідно з пунктом 1 розділу І якого, цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони.
46. Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку № 384 грошове забезпечення, що належить до виплати співробітнику і своєчасно не виплачене або виплачене в меншому ніж належало розмірі, виплачується за весь період, протягом якого, співробітник мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.
47. Пунктом 16 розділу І Порядку № 384 визначено, що звернення співробітника щодо виплати грошового забезпечення розглядаються Службою судової охорони або відповідним територіальним управлінням Служби судової охорони в установленому законодавством порядку.
52. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відмова Територіального управління у виплаті позивачу додаткової винагороди як однієї зі складових його грошового забезпечення з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, з огляду на таке.
53. Статтею 43 Конституції України, зокрема, визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.»
Враховуючи вищезазначене, а також те, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України ( в редакції станом на час звернення з даним адміністративним позовом) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.
Так, згідно з ч. 1 ст. 121 КАС суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, заяву позивача про поновлення строку звернення до суду задовольнити та поновити строк звернення позивачу щодо позовних вимог стосовно визнання протиправною бездіяльності щодо не виплати позивачу додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн. щомісячно з 20.10.2022 по 20.01.2023 та як похідна вимога зобов'язати нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду в розмірі 30 000 грн. щомісячно з 20.10.2022 по 20.01.2023.
Відповідно до частини 14 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.
Враховуючи, що позивачем фактично були усунені недоліки шляхом надання на адрес суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення та підстави зазначені позивачем у його заяві, судом були визнанні поважними, суд дійшов до висновку продовжити розгляд справи.
На підставі викладеного, керуючись статтями 121, 160,161, 169, 171, 243, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Заяву ОСОБА_1 про поновлення строків звернення з даним адміністративним позовом задовольнити.
Визнати поважними причини пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду та поновити пропущений строк звернення з позовом до адміністративного суду за даним позовом.
Продовжити розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відповідача 1: Державної судової адміністрації України, відповідача 2: Служби судової охорони України, відповідача 3: Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту постановлення.
Суддя І.О. Голошивець