ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2023 року ЛуцькСправа № 140/18300/23
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Денисюка Р.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - ГУ ПФУ в Закарпатській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 04.04.2023 № 032450006523 про відмову в призначенні пенсії та зобов'язання повторно розглянути заяву від 27.03.2023 про призначення дострокової пенсії за віком як батьку, який здійснює виховання дитини з інвалідністю відповідно до частини 3 статті 115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та статті 17 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 27.03.2023 позивач звернувся до Пенсійного фонду із заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Проте, орган Пенсійного фонду відмовив у такому призначенні у зв'язку з тим, що право на достроковий вихід на пенсію вже використала дружина позивача. Позивач вважає таке рішення протиправним та таким, що суперечить вимогам чинного законодавства та порушує його право на соціальний захист. З врахуванням наведеного просить позов задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 10.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній справі; її розгляд ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін суддею одноособово.
Відповідач у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову повністю, мотивуючи тим, що оскільки мати дитини вже використала своє право на достроковий вихід на пенсію, то позивач права на призначення дострокової пенсії за віком згідно п. 3 ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове держане пенсійне страхування", як батько дитини інваліда з дитинства не має. Також звертають увагу на те, за яких підстав може бути призначена вказана пенсія, а саме визнання дитини інвалідом до 6-ти років або за наявності висновку ЛЛК, що дитина має показання для визнання її дитини інвалідом до досягнення шестирічного віку. Просив в задоволенні позову відмовити.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про народження номер НОМЕР_1 (а.с.16).
Згідно довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААБ №188648 ОСОБА_3 є особою з інвалідністю з дитинства ІІ групи (а.с.9).
27.03.2023 позивач звернувся із заявою до ГУ УПФ у Волинській області про призначення йому пенсії відповідно до ч.3 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове держане пенсійне страхування" (а.с.6-7).
Також до заяви додано заяву ОСОБА_2 від 27.03.2023 (дружини позивача) в якій вона повідомила про те, що не скористалась своїм правом на призначення даного виду пенсії, позаяк з 2013 року вона отримує пенсію по інвалідності загального захворювання 3 групи та просила передати таке право чоловіку ОСОБА_1 (а.с.15).
Рішенням від 04.04.2023 р. № 032450006523 позивачу відмовлено в призначенні пенсії. В обґрунтування відмови у призначені пенсії зазначено, що матері ОСОБА_2 призначена пенсія по інвалідності, то вона використала своє право на достроковий вихід на пенсію (а.с.5).
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом (стаття 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").
Відповідно до пункту 3 частини 1статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років. За вибором матері або в разі її відсутності, якщо виховання п'ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю здійснювалося батьком, йому призначається дострокова пенсія за віком після досягнення 55 років та за наявності страхового стажу не менше 20 років.
Таким чином, матері надається право вибору особи, яка буде одержувати дострокову пенсію за віком: вона сама або батько дітей.
Відповідач не заперечує обставини, які надають право позивачу на призначення дострокової пенсії за віком, а саме наявність відповідного страхового стажу не менше 20 років, досягнення відповідного віку 55 років.
При цьому, позиція пенсійного органу полягає в тому, що мати особи з інвалідністю з дитинства ОСОБА_2 одержує пенсію по інвалідності, а тому вона не може відмовитися від призначення дострокової пенсії за віком на користь позивача, оскільки використала своє право на пенсію.
Однак суд вказані твердження пенсійного органу до уваги не приймає, виходячи з наступного.
Як слідує з матеріалів справи, своє право на отримання пенсії із підстав, встановлених пунктом 3 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ОСОБА_2 не використала. Натомість, вона вже отримує пенсію по інвалідності, як інвалід 3 групи, внаслідок чого делегувала своє дострокове право на пенсію за віком батьку особи з інвалідністю з дитинства, що підтверджується заявою самої дружини позивача від 27.03.2023.
Положеннями абзацу 2 пункту 3 частини 1статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено спеціальне суб'єктивне право батька, як одного з членів подружжя, що здійснювало виховання дитини-інваліда, на призначення дострокової пенсії за віком, і допустимість реалізації цього права не може ставитися в залежність від реалізації матір'ю свого права на призначення пенсії за інвалідністю, передбаченого іншими нормами законодавства.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 12.11.2013 у справі №21-373а13. Верховний Суд при розгляді даної категорії справи притримується такої ж правової позиції.
Крім того, суд зауважує, що призначення іншого виду пенсії та право на достроковий вихід на пенсію за своїм змістом не є тотожними поняттями та регламентують різні по своїй суті правовідносини.
Відтак, суд вважає безпідставними посилання відповідача про те, що оскільки дружина позивача ОСОБА_2 використала своє право на достроковий вихід на пенсію, то заявник ОСОБА_1 право на призначення дострокової пенсії за віком, як батько дитини з інвалідністю з дитинства не має, як на підставу відмови позивачу в призначенні пенсії.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення від 04.04.2023 № 032450006523 про відмову в призначені пенсії ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню, а позов в цій частині задоволенню.
При цьому суд при розгляді даної справи не дає оцінку твердженням відповідача, викладеним у відзиві на позовну заяву, а саме, що підставами, які дають право на дострокове призначення пенсії за ч.3 ст.115 вказаного Закону є визнання дитини з інвалідністю до 6-ти років або за наявності висновку ЛЛК, що дитина має показання для визнання її дитини з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, оскільки у спірному рішенні, яке є предметом спірних правовідносин у даній справі, обґрунтування зазначених підстав відсутнє.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання ГУ ПФУ в Закарпатській області призначити позивачу дострокову пенсію за віком, як батькові дитини з інвалідністю, що здійснював виховання дитини з інвалідністю до шестирічного віку, відповідно до п. 3 ч. 1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 27.03.2023, суд зазначає наступне.
У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Статтею 58 Закону № 1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до Рекомендацій № К(80)2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятим Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 термін дискреційне повноваження означає повноваження, яке надає адміністративному органу певний ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.
Отже, дискреційними є повноваження, які залишають державному органу чи його посадовій особі свободу розсуду після з'ясування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Оскільки суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, призначенні певних виплат та допомог, суд дійшов висновку щодо зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.03.2023 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду у даній справі та прийняти рішення відповідно до норм чинного законодавства України.
Частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вказані принципи відповідачем при винесенні оскаржуваного рішення про відмову в призначені пенсії ОСОБА_1 дотримані не були.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
На думку суду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийняття оскаржуваного рішення, а тому позовні вимоги є підставними та підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (стаття 132 КАС України).
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.
За змістом пункту першого частини третьої, четвертої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частини четверта статті 134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята статті134 КАС України).
Відповідно до пункту другого частини третьої статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини сьома статті 134 КАС України).
Гонорар адвоката формується з дотриманням вимог Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” від 05.07.2012 самостійно адвокатом.
Відповідно до статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” та статей 28, 29,30 Правил Адвокатської етики, затвердженої звітно-виборним З'їздом адвокатів України 09.04.2017 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення, тощо, визначаються в договорі про надання правничої (правової) допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.
За змістом частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У пункті 269 Рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі “Іатрідіс проти Греції” (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
На підтвердження витрат на правову допомогу представником позивача надано: договір про надання професійної правничої допомоги адвокатом №25 від 04.05.2023, розрахунок витрат на надання зазначеної допомоги від 26.06.2023, квитанції до прибуткових касових ордерів від 27.06.2023 №№20-21 на суму відповідно 4000 грн та 650 гривень.
У договорі про надання правової допомоги зазначено, що вартість професійної правничої допомоги становить 1000 грн за 1 год. роботи з підготовки адміністративного позову та 650 грн з підготовки запиту.
До вартості наданих послуг згідно розрахунку входить: підготовка позовної заяви - 4 год. - загальна вартість 4000 грн та підготовка запиту 30 хв - вартістю 650 грн.
Суд вказує, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.
Крім того, враховуючи вимоги статей 134, 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами сьомою-дев'ятою статті 139 КАС України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Таким чином, з наведеної правової позиції слідує, що суд вправі зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката і з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами сьомою-дев'ятою статті 139 КАС України, з урахуванням конкретних обставин справи та з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Також слід зауважити, що при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.
Відтак, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору.
Враховуючи, характер спірних правовідносин, те, що справа є незначної складності, заявлена сума витрат на правову допомогу у сумі 4650 грн не є співрозмірною зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.
Отже, на переконання суду, розрахунок витрат на правову допомогу в сумі 4650 грн є необґрунтованим, неспівмірним із затраченим часом та обсягом, наданих адвокатом послуг.
Тому суд, виходячи із критеріїв, визначених частиною дев'ятою статті 139 КАС України, принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, вважає, що з огляду на зміст наданих послуг, кількість затраченого адвокатом часу, складність справи, наявні підстави обмежити розмір витрат на правничу допомогу та на користь позивача необхідно стягнути витрати на правничу допомогу в сумі 2000,00 грн. Решту витрат на правову допомогу повинен понести позивач.
Відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Закарпатській області, рішенням якого було відмовлено позивачу у призначенні пенсії, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом, необхідно стягнути на користь позивача судовий збір в розмірі 1073,60 грн, сплачений згідно з квитанцією номер платежу 1174955328 від 27.06.2023 (а.с.4).
Керуючись статтями 241, 242, 243, 245, 246, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області 04.04.2023 № 032450006523 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.03.2023 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду у даній справі.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок) та витрати на правову допомогу в сумі 2000 (дві тисячі гривень).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач : Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063).
Суддя Р.С. Денисюк