РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
19 грудня 2023 р. Справа № 120/14802/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Томчука А.В., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 01.08.2023 № 103950004629 про відмову у призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати призначити пенсію за віком з 24.07.2023.
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує, що у липні 2023 року звернулась до пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії. Разом з тим, рішенням ГУ ПФУ у Вінницькій області від 01.08.2023 № 103950004629 відмолено заявнику у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (30 років).
Не погоджуючись з таким рішенням суб'єкта владних повноважень, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Ухвалою від 29.09.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позовну заяву.
17.102023 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому ГУ ПФУ у Вінницькій області заперечило щодо задоволення заявлених вимог та наголосило на правомірності оскаржуваного у цій справі рішення. Так, до страхового стажу заявника не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 01.08.1980, оскільки зміна прізвища на титульній сторінці завірена неналежним чином.
Зауважили, що в матеріалах пенсійної справи відсутні документи про зміну прізвища Позивачки з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 . Для зарахування періодів роботи необхідно надати або уточнюючу довідку, або свідоцтво про зміну прізвища, або витяги з ДРАЦСу (підтвердити зміну прізвища з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 ).
Так, страховий стаж позивача складає 14 років 10 місяців, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
24.07.2023 ОСОБА_1 , звернулась до пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням ГУ ПФУ у Вінницькій області від 01.08.2023 № 103950004629 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідної кількості страхового стажу (30 років). Вказали, що страхований стаж заявника становить 9 років 1 день. За доданими документами до страхового стражу не зараховано періоди згідно з трудовою книжкою від 01.08.1980 НОМЕР_1 , оскільки запис про зміну прізвища з " ОСОБА_2 " на " ОСОБА_3 " на титульній сторінці не завірено підписом відповідальної особи. Вказали, що для зарахування періодів роботи згідно з трудовою книжкою необхідно надати уточнюючі довідки або свідоцтва про зміну прізвища, або витяги з ДРАЦСу.
З метою отримання відповідних доказів щодо зміни прізвища з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 , позивач звернулась з відповідним запитом до Фастівського відділу Державної реєстрації актів цивільного стану у Фастівському районі Київської області.
Листом від 18.08.2023 № 565/30.29-105 Фастівський відділ Державної реєстрації актів цивільного стану у Фастівському районі Київської області повідомив про неможливість витребування документу про державну реєстрацію шлюбу ОСОБА_4 , укладеного в м. Свердловськ російської федерації.
Разом з тим не погоджуючись із рішенням щодо відмови у призначенні пенсії від 01.08.2023 № 103950004629, позивач звернулась з цим позовом до суду.
Визначаючись щодо заявлених вимог в контексті цієї спірної ситуації, суд керується та виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
В силу положень пункту 1 частини першої статті 8 Закон №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону № 1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону № 1058-IV).
Згідно з частиною 3 вищевказаної статті Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV).
Отже, з вище зазначеного вбачається, що страховий стаж отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону № 1058-IV.
За період до 1 січня 2004 обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі статтями 56-63 Закону №1788-XII.
Згідно з частиною 1 статті 26 Закону №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Судом встановлено, що відповідач спірним рішенням не зарахував до загального стажу позивача періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , оскільки запис про зміну прізвища з " ОСОБА_2 " на " ОСОБА_3 " на титульній сторінці не завірено підписом відповідальної особи.
Так, матеріали справи, крім іншого, містять:
- свідоцтво про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_2 ;
- трудову книжку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_1 від 01.08.1980 на титульній сторінці якої в графі прізвище зазначено дівоче прізвище позивача як " ОСОБА_2 ", а потім " ОСОБА_3 ". Крім того на титульній сторінці трудової книжки наявний запис, що прізвище слід читати ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про шлюб № НОМЕР_3 від 26.06.1981, в подальшому прізвище " ОСОБА_3 " змінено на " ОСОБА_7 " на підставі свідоцтва про шлюб № НОМЕР_4 від 18.10.1985.
Надаючи аргументам спірного рішення суд вказує про наступне.
Згідно з статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно з статтею 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а.
Поряд із цим, відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи-працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права та інтереси.
На момент заповнення трудової книжки позивача порядок ведення трудових книжок працівників регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162).
Відповідно до п. 1.2 Інструкції №162 (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу.
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.
Відповідно до пункту 2.12 Інструкції № 162 зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Посилання на відповідні документи записуються на внутрішній стороні обкладинки і засвідчуються підписом керівника підприємства чи спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства чи печаткою відділу кадрів.
В подальшому наведені норми були перенесені в Інструкцію про ведення трудових книжок, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).
Крім того, відповідно до пункту 2.13 Інструкції № 58 зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Системний аналіз вищезазначених положень, дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Більше того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" № НОМЕР_5 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Крім того, суд зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці, оскільки неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72366973) та від 16.04.2020 у справі № 159/4315/16-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР -88814807).
Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72028704) зазначив, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
У постанові від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72608654) Верховний Суд зауважив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Так, посилання відповідача на те, що записи трудової книжки НОМЕР_1 містять недоліки, оскільки запис про зміну прізвища з " ОСОБА_2 " на " ОСОБА_3 " на титульній сторінці не завірено підписом відповідальної особи, є необґрунтованими, так як обов'язок ведення трудової книжки покладається саме на уповноважену особу відповідного підприємства, на якому працює особа, та не обов'язком позивача.
Таким чином, позивач не несе відповідальність за порушення третіми особами вимог ведення трудових книжок.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 р. у справі № 754/14898/15-а та від 17.07.2018 у справі № 220/989/17.
Більше того, суд зауважує, що матеріали справи, крім іншого, містять:
- свідоцтво про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_2 ;
- трудову книжку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_1 від 01.08.1980 на титульній сторінці якої в графі прізвище зазначено дівоче прізвище позивача як " ОСОБА_2 ", а потім " ОСОБА_3 ". Крім того на титульній сторінці трудової книжки наявний запис, що прізвище слід читати " ОСОБА_3 " на підставі свідоцтва про шлюб № НОМЕР_3 від 26.06.1981, на титульні й сторінці наявний запис, що прізвище " ОСОБА_3 " змінено на " ОСОБА_7 " на підставі свідоцтва про шлюб № НОМЕР_4 від 18.10.1985.
Відповідачем під час розгляду цієї справи не доведено недійсність як трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.08.1980, не спростовано її належність саме ОСОБА_1 .
Більше того, неврахування трудової книжки НОМЕР_1 від 01.08.1980 свідчить не про реальні перешкоди для призначення заявнику пенсії, а про надмірний формалізм, адже сумнівів в тому, що такі документи належать саме ОСОБА_1 у суду не виникає.
Таким чином, вищенаведене свідчить про недотримання відповідачем принципів обґрунтованості та добросовісності рішення суб'єкта владних повноважень, дотримання яких перевіряється адміністративним судом відповідно до вимог пунктів 3, 5 частини другої статті 2 КАС України, і недотримання яких є підставою для скасування такого рішення.
В той же час, визначаючись щодо вимог зобов'язального характеру, суд вказує про наступне.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та враховує положення Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Поняття дискреції міститься в пункті 1.6 Методологи проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5.
Так, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може і ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто, дискреційні повноваження - це законодавча встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу і верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
При таких обставинах по цій справі суд не може перебирати повноваження Пенсійного фонду щодо призначення позивачу пенсії.
Враховуючи викладене, зважаючи, що розрахунок страхового стажу з урахуванням відомостей трудової книжки позивача відповідачем не здійснювався, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача буде зобов'язання ГУ ПФУ у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 24.07.2023 та прийняти рішення із урахуванням висновків суду .
При цьому, суд вважає, вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини встановлені у цій справі.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
За правилами частин 1, 5 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в разі якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень частини 3 статті 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду у Вінницькій області від 01.08.2023 №; 103950004629.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 24.07.2023 та прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду, висловлених у цьому рішенні.
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 715,70 грн (сімсот п'ятнадцять грн 70 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 );
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403).
Повний текст рішення складено та підписано суддею 19.12.2023.
Суддя Томчук Андрій Валерійович