РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
18 грудня 2023 р. Справа № 120/15474/23
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправною бездіяльністю відповідача, що полягає у не розгляді рапорту про звільнення з військової служби. Позивач зазначає, що станом на дату подання позову до суду вказаний рапорт не розглянуто належним чином. Окрім того, зауважує, що має законодавчі підстави для звільнення з військової частини, що трактуються відповідачем на власний розсуд.
Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог. Серед іншого, акцентує увагу на тому, що позивач помилково відносить себе до категорії осіб, що мають право на відстрочку.
Дослідивши наявні матеріали справи, суд встановив наступне.
Позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", указів Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року № 64/2022, "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 року № 69/2022 року.
17.08.2023 року позивач звернувся до відповідача із рапортом по команді про звільнення його з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військову службу та військовий обов'язок".
Так, помічником начальника відділення підготовки військової частини було повідомлено позивача про відсутність законодавчих підстав для звільнення від проходження військової служби.
Не погоджуючись з вказаним, позивач звернувся до суду за захистом своїм прав.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-ХІІ від 25.03.1992 року (далі - Закон № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено воєнний на території України, який продовжений як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на теперішній момент.
Відповідно до Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 року № 735, у роботі з письмовими (електронними) та усними зверненнями громадян має забезпечуватись кваліфікований, неупереджений, об'єктивний і своєчасний розгляд звернень. До рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать дії, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина будь-які обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Суд, зазначає, що рапорт це вид службового документу Збройних Сил України, який є письмовим звернення військовослужбовця до вищого по посаді чи званню військовослужбовця з викладом питань службового або особистого характеру та відображає прагнення військовослужбовця реалізувати свої права.
Відповідно до Закону України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" від 24.03.1999 № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ) вимоги до звернення військовослужбовця, порядок розгляду пропозицій, заяв та скарг, строки розгляду, права військовослужбовця під час розгляду заяви чи скарги, обов'язки командирів, органів військового управління щодо розгляду звернень військовослужбовців регулюються законодавством України про звернення громадян, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Так, ст. 19 Закону України "Про звернення громадян" передбачено, зокрема обов'язок органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, медіа, їх керівників та інших посадових письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
Як встановлено судом, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби у запас на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ за сімейними обставинами у зв'язку з тим, що його брат загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
При цьому відповідно до ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Так, порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 року (далі - Положення), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Підпунктом 2 пункту 225 Положення передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", зокрема у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Принагідно суд зазначає, що позивач є сержантом, що відповідно є рядовим складом та є нижчим званням, ніж майстер-сержант.
Відповідно до п. 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до п. 5 розділу І Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України 15.03.2022 року № 280 (далі - Інструкція № 280), командири (керівники) зобов'язані забезпечити належну організацію обліку особового складу в підпорядкованих органах військового управління та органі управління Держспецтрансслужби, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях, у тому числі у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, в управліннях, відділах, службах, відділеннях та групах персоналу (далі - служба персоналу), Кадровому центрі Збройних Сил України (далі - Кадровий центр Збройних Сил) та кадрових центрах видів Збройних Сил (далі - кадровий центр), на кораблях (суднах) та в підрозділах військових частин, створювати для посадових осіб, які ведуть облік особового складу, усі умови для своєчасного, якісного і повного виконання ними вимог цієї Інструкції.
Згідно із абз. 2 п. 14.10 розд. XIV Інструкції № 170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Додатком 19 Інструкції № 170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема відповідно до п. 5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 року № 413 та визначено підпунктом " г" пункту 1 частини четвертої, підпунктом "ґ" пункту 2 частини п'ятої, підпунктом "г" пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", подаються: копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Суд наголошує, що аналіз наведених законодавчих норм свідчить про те, що розгляд рапорту про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою.
Окрім того, суд вважає за доцільне зазначити, що подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.
Суд зазначає, що у разі не прийняття, не розгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
Разом з тим, матеріали справи свідчать про те, що рапорт позивачем було подано до безпосереднього керівника, а саме до командира 1 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Так, командиром роти та командиром батальйону, де проходить службу позивач, було погоджено рапорт позивача, та, відповідно, вказаний рапорт мав бути переданий до командира військової частини НОМЕР_1 .
Суд наголошує, що згідно з абз. 13 п. 14.10 Розділу ХІV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 170 від 10.04.2009 року документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби.
Згідно з п. 117 Дисциплінарного статуту ЗСУ, пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Тобто, право військовослужбовця на реалізацію свого права зазначеному у рапорті, так і права на інформацію - кореспондує з обов'язком уповноваженої особи відреагувати на рапорт.
З системного аналізу вказаних норм права суд дійшов висновку, що наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи обґрунтована відмова командира в порядку підпорядкування у задоволенні рапорту.
Принагідно суд зазначає, що лише проект наказу про звільнення зі служби до подання їх на підпис командирам перевіряється безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов'язків за цією посадою та проходить правову експертизу в юридичній службі.
Натомість, матеріали справи, свідчать про те, що вказаний рапорт не було передано командиру військової частини, а розглянуто помічником начальника відділення підготовки військової частини НОМЕР_1 підполковником юстиції ОСОБА_2 .
Відтак, суд констатує, що рапорт позивача не розглянуто відповідно до вимог законодавства, що свідчить про бездіяльність військової частини щодо розгляду рапорту.
Окремо суд зазначає, що у контексті цієї справи, суд не встановлює факту наявності підстав для звільнення позивача з військової служби, а також не надає оцінку поняттю "здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану", не визначає належність та достатність доказів, з огляду на не розгляд командиром військової частини рапорту позивача.
Відтак, суд вказує на те, що вимога щодо зобов'язання військової частини НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби не підлягає задоволенню.
Суд роз'яснює, що у випадку прийняття відповідачем будь-яких рішень за результатами розгляду рапортів позивача, останній, у випадку незгоди з прийнятими рішеннями, не позбавлений права звертатися до суду за захистом своїх прав.
У зв'язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 17.08.2023 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 17.08.2023 року та прийняти відповідне рішення за результатами розгляду рапорту.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович