154/4022/23
1-кп/154/477/23
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2023 Володимир-Волинський міський суд Волинської області під головуванням судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м.Володимирі кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023030510000750 від 15.07.2023 року за обвинуваченням
ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Заозерне, Любомильського району, Волинської області, українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, не працюючого, одруженого, не судимого, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України, -
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_5 весно 2023, точної дати і часу досудовим розслідуванням не встановлено, вирішив засіяти земельну ділянку розташовану в межах охоронної зони - прибережної захисної смуги річки «Золотуха», що поблизу с.Ставки, Володимирського району, Волинської області, гречкою.
Реалізуючи свій злочинний намір, ОСОБА_5 , весною 2023, точної дати і часу досудовим розслідуванням не встановлено, шляхом використання власної сільськогосподарської техніки, а саме трактора, розорав та в подальшому засіяв гречкою земельну ділянку поблизу поблизу земельних ділянок за кадастровими номерами 0720580400:00:001:0106, 0720580400:00:001:0103, 0720580400:00:001:0266, розташовану в межах охоронної зони - прибережної захисної смуги річки «Золотуха», що за межами с.Ставки, Володимирського району, Волинської області, при цьому усвідомлюючи відсутність будь-яких законних підстав, умисно, з метою збагачення, в порушення вимог ст.14 Конституції України, згідно з якою земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, право власності на яку гарантується та набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, за відсутності будь-яких підстав набуття права на землю, передбачених ст.116 Земельного кодексу України, відповідно до якої громадянин та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом або за результатами аукціону, нехтуючи вимогами ч.1 ст.81 Земельного кодексу України, згідно з якою громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю), ст.125 ЗК України, згідно з якою право власності на земельну ділянку, або її оренди, право державної реєстрації цих прав виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності, право постійного користування, або оренди земельною ділянкою, та його державної реєстрації, ст.ст.60,61 ЗК України, ст.ст.88,89 Водного кодексу України, згідно з якими, навколо водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги, які встановлюються навколо водойму здовж урізу води шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів, на яких заборонено розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво, самовільно зайняв земельну ділянку прибережної захисної смуги річки «Золотуха» площею 0,1052га, поблизу земельних ділянок за кадастровими номерами 0720580400:00:001:0106, 0720580400:00:001:0103, 0720580400:00:001:0266, тобто в природо-охоронній зоні земель водного фонду, яка нікому не надана у власність чи користування та розташована за межами с.Ставки, Володимирського району, Волинської області, самовільно зайняв, за допомогою сільськогосподарської техніки, а саме трактора та іншого сільськогосподарського обладнання, засіяв гречкою вказану земельну ділянку, при цьому достовірно знаючи, що вказана земельна ділянка у встановленому законом порядку у володіння і користування йому не надавалась та не передавалась у власність або оренду, тобто за відсутності правочину щодо таких земельних ділянок.
Такі дії ОСОБА_5 органом досудового розслідування вірно кваліфіковані за ч.2 ст.197-1 КК України як самовільне зайняття земельної ділянки в охоронній зоні.
22 вересня 2023 року між прокурором Володимирської окружної прокуратури Волинської області ОСОБА_3 , якому на підставі ст.37 КПК України надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні №12023030510000750 від 15.07.2023 року, та обвинуваченим ОСОБА_5 , за участю захисника ОСОБА_4 , укладена угода про визнання винуватості.
Згідно з даною угодою прокурор та обвинувачений ОСОБА_6 дійшли згоди щодо формулювання обвинувачення, всіх істотних для даного кримінального провадження обставин та правової кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_5 за ч.2 ст.197-1 КК України. Обвинувачений ОСОБА_5 під час досудового розслідування повністю визнав свою винуватість, не заперечував обставин інкримінованого йому злочину, що викладений у повідомленні про підозру та обвинувальному акті, а також зобов'язався під час судового розгляду беззастережно визнати свою вину у вчиненні даного кримінального правопорушення.
Сторони угоди визначили наявні обставини, які пом'якшують покарання ОСОБА_5 , а це щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, повне відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди, а також врахували особу винного, який вперше притягається до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, має сім,ю, займається домашніми сільськогосподарськими роботами, скарг на його поведінку не надходило, на обліках в спеціалізованих установах не перебуває, що істотно зменшує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину та свідчить про наявність підстав для застосування положень ч.1 ст.69 КК України та призначення більш м'якого виду покарання, ніж передбачене санкцією ч.2 ст.197-1 КК України, а саме у виді штрафу.
Отже сторони угоди погодили покарання, яке ОСОБА_5 повинен понести за вчинене кримінальне правопорушення, за ч.2 ст.197-1 КК України із застосуванням ч.1 ст.69 КК України у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень.
Також отримана згода обвинуваченого на призначення такого покарання. В угоді передбачені наслідки її укладення, затвердження та невиконання, які роз'яснені обвинуваченому.
Розглядаючи питання про затвердження угоди про визнання винуватості суд виходить з наступного.
Згідно п.1 ч.3 ст.314 КПК України при прийнятті рішення у підготовчому судовому засіданні суд має право, зокрема, затвердити угоду.
Відповідно до ст.468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Згідно ч.4 ст.469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.
Прокурор в судовому засіданні, вважаючи, що при укладенні даної угоди дотримані вимоги і правила КПК та КК України, просив цю угоду затвердити і призначити обвинуваченому узгоджену в угоді міру покарання.
Обвинувачений в судовому засіданні просив вказану угоду з прокурором затвердити і призначити узгоджену в ній міру покарання. При цьому ОСОБА_5 беззастережно визнав себе винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України в обсязі обвинувального акту, дав згоду на застосування узгодженого виду та розміру покарання у разі затвердження угоди, заявивши, що здатен реально виконати взяті на себе відповідно до угоди зобов'язання.
Захисник ОСОБА_4 також просив затвердити угоду, укладену між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_5 , вважаючи, що вона не суперечить вимогам КПК України та укладена без порушень законодавства.
Злочин, у вчиненні якого обвинувачений ОСОБА_5 визнав себе винуватим, відповідно до ст.12 КК України є нетяжким злочином.
Суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. Також судом з'ясовано, що ОСОБА_5 повністю усвідомлює зміст укладеної з прокурором угоди про визнання винуватості, характер обвинувачення, щодо якого визнає себе винуватим, цілком розуміє свої права, визначені п.1 ч.4 ст.474 КПК України, а також наслідки укладення, затвердження даної угоди, передбачені ч.2 ст.473 КПК України, і наслідки її не виконання, передбачені ст.476 КПК України.
Також судом встановлено, що умови даної угоди відповідають вимогам Кримінального процесуального Кодексу України та Кримінального Кодексу України.
Судом встановлено, що обвинувачений вперше притягається до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, має сім,ю, займається домашніми сільськогосподарськими роботами, скарг на його поведінку не надходило, на обліках в спеціалізованих установах не перебуває.
Обставини, які відповідно до ст.66 КК України пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 є щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та повне відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди.
Обставини, які відповідно до ст.67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 відсутні.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість затвердження угоди про визнання винуватості, укладеної 22.09.2023 року між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_5 , за участю захисника ОСОБА_4 , а також призначення винному узгодженої сторонами міри покарання.
При цьому суд зазначає, що узгоджені сторонами вид і міра покарання, з урахуванням пом'якшуючих обставин, є такими, що відповідають ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Цивільний позов по справі відсутній.
Щодо процесуальних витрат, понесених за проведення топографо-геодезичних робіт та винесення меж земельних ділянок в натурі в розмірі 3600грн, суд вважає, що вказані в обвинувальному акті витрати повинні бути стягнуті відповідно до вимог ст.124 КПК України з обвинуваченого на користь держави.
Керуючись ст.ст.314, 373, 374, 475 КПК України, суд,-
УХВАЛИВ:
Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 22 вересня 2023 року між прокурором Володимирської окружної прокуратури Волинської області ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_5 за участю захисника ОСОБА_4 .
ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України із застосуванням ч.1 ст.69 КК України, та призначити йому узгоджене сторонами покарання у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень.
Зобов'язати ОСОБА_5 не пізніше одного місяця після вступу в законну силу вироку надати до суду та Володимир-Волинської окружної прокуратури документ (квитанцію), що підтверджує оплату встановленого штрафу.
Стягнути з ОСОБА_5 ІПН: відсутній на користь ОСОБА_7 (Волинська ГРУ АТ КБ «Приватбанк» в м.Луцьк, р/р813052990000026003040806059, код ЄДРПОУ 3215722254, витрати понесені за проведення топографо-геодезичних робіт та винесення меж земельних ділянок в натурі в розмірі 3600грн.
Заходи забезпечення кримінального провадження щодо ОСОБА_5 не застосовувались.
Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст.394 КПК України, до Волинського апеляційного суду через Володимир-Волинський міський суд Волинської області шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя ОСОБА_8