ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_______________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"13" листопада 2023 р.м. ХарківСправа № 922/3247/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Трофімова І.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика" (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, офіс 411)
до Фізичної особи-підприємця Василенко Людмили Миколаївни ( АДРЕСА_1 )
про стягнення 30'357,44 грн
без виклику учасників справи
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Василенко Людмили Миколаївни, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість за Договором № 157159-КС-004 про надання кредиту від 06.11.2021, що становить 30'357,44 грн, яка складається з:
- суми прострочених платежів по тілу кредиту - 14'458,31 грн;
- суми прострочених платежів по процентах - 15'899,13 грн;
Витрати по сплаті судового збору позивач просить покласти на відповідача.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 24 липня 2023 року відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про витребування інформації; прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/3247/23 та ухвалено розгляд справи № 922/3247/23 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Процесуальні документи у цій справі (ухвала суду про відкриття провадження у справі) надсилалися всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.
16 серпня 2023 року через канцелярію суду, Фізичною особою - підприємцем Василенко Людмилою Миколаївною подано відзив (вх. №21919) на позовну заяву, в якому просить суд позов задовольнити частково, а саме у частині нарахування прострочених платежів по процентах - 15'899,13 грн відмовити повністю.
Наданий відзив суд приймає та долучає до матеріалів справи.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з частиною 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Згідно зі статтею 114 Господарського процесуального кодексу України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд установив такі обставини.
06 листопада 2021 року Товариством з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" направлено Фізичній особі підприємцю Василенко Людмилі Миколаївні пропозицію (оферту) укласти договір № 157159-КС-004 про надання кредиту.
06 листопада 2021 року Фізична особа підприємець Василенко Людмила Миколаївна, прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору №157159-КС-004 про надання кредиту, на умовах визначених офертою.
Зі своєї сторони позивачем направлено Фізичній особі підприємцю Василенко Людмилі Миколаївні, через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор G-8497, на номер телефону НОМЕР_1 , що зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті, котрий позичальником було введено/відправлено.
Отже, за твердженням позивача, 06 листопада 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" (позивачем, кредитодавцем) та Фізичною особою-підприємцем Василенко Людмилою Миколаївною (відповідачем, позичальником) було укладено договір № 157159-КС-004 про надання кредиту (електронна форма) (далі - Кредитний договір), підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України "Про електронну комерцію".
Згідно з п. 1 Кредитного договору кредитодавець надає позичальнику кредит в розмірі 15'000 грн на засадах строковості, поворотності, платності (далі - кредит), а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити плату за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором про надання кредиту та правилами про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям (далі - Правила).
Сторонами погоджено, що Кредит надається строком на 24 тижнів, де першим днем є дата списання коштів з рахунку Кредитодавця.
Згідно з умовами Кредитного договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування Кредитом є фіксованою та становить 0,86586679 процентів за кожен день користування Кредитом.
Пунктом 2 Кредитного договору визначено, що протягом строку кредитування процентна ставка за Кредитом (надалі - Проценти за користування Кредитом), нараховуються на залишок заборгованості по Кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування Кредитом, із урахуванням дня видачі Кредиту та дня повернення Кредиту згідно Графіку платежів.
Пунктом 3 Кредитного договору встановлений графік платежів, які має здійснювати Позичальник для належного виконання умов Кредитного договору.
Згідно з п. 4 Кредитного договору у разі прострочення позичальником дати сплати чергового платежу визначеного графіком платежів, кредитодавець має право нараховувати штраф за кожен випадок такого порушення позичальником у розмірі 10 процентів від загальної суми простроченої заборгованості в порядку, визначеному розділом 5 Правил.
Відповідно до п. 5 Кредитного договору позичальник підтверджує, що він ознайомлений з договором про надання кредиту та Правилами, текст яких розміщено на сайті кредитодавця, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань та погоджується неухильно дотримуватись їх, та, відповідно, укладає договір.
Відповідно до п. 6 Кредитного договору позичальник надав дозвіл кредитодавцю на збір, обробку, зберігання та поширення його персональних даних з метою оцінки його кредитоспроможності, забезпечення виконання зобов'язань за цим договором, інформування про кредитоспроможність та добросовісність, а також на передачу в будь-який момент будь-яких персональних даних позичальника та інформації про укладення і виконання цього договору в будь-якій формі будь-яким третім особам з метою захисту прав та інтересів кредитодавця та повного виконання зобов'язань за цим договором, а також позичальник надав дозвіл на відступлення права вимоги за договором, при цьому без особистого повідомлення позичальника про таку обробку, передачу чи відступлення.
Згідно з п. 7 Кредитного договору позичальник надав кредитодавцю (його довіреним особам, та/або колекторським компаніям, та/або третім особам) дозвіл телефонувати та/або направляти йому інформаційні повідомлення, вимоги про сплату, та використовувати для цього будь-які доступні канали зв'язку з Позичальником, включаючи телефон, акаунти, електронну пошту, і т.п.
Згідно з п. 8 Кредитного договору підписанням цього договору позичальник підтверджує, що до укладання договору отримав від кредитодавця інформацію, надання якої передбачені законодавством України, зокрема передбачену частиною 2 статті 12 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
Відповідно до п. 9 Кредитного договору договір може бути змінений та/або припинений за взаємною згодою сторін, а також в інших випадках, передбачених чинним законодавством України, договором та Правилами.
Відповідно до п. 10 Кредитного договору інші умови цього правочину регулюються Правилами, які є невід'ємною частиною договору. Усі неврегульовані договором правовідносини сторін регулюються законодавством України.
Згідно з п. 11 Кредитного договору місцем виконанням цього договору є місцезнаходження кредитодавця. Претензії приймаються за адресою кредитодавця.
Позивач зазначає, що він свої зобов'язання за Кредитним договором виконав належним чином, надав відповідачу грошові кошти у розмірі 15'000 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 , зазначену останнім при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті, що підтверджується довідкою про видачу коштів, приналежність якої підтверджується доданим до матеріалів справи скріншотом з онлайн банку АТ КБ "ПРИВАТБАНК".
Проте, як зазначено позивачем, відповідач свої договірні зобов'язання за договором кредиту належним чином не виконала, лише часткового сплатила кошти на загальну суму 8181,84 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитом та інформаційними довідками ТОВ "Платежі Онлайн", чим порушила свої зобов'язання, встановлені договором кредиту.
Позивачем зазначено, що станом на 10 серпня 2023 року утворилась заборгованість за договором кредиту у розмірі 30'357,44 грн, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту 14'458,31 грн; суми прострочених платежів по процентах 15'899,13 грн; суми прострочених платежів за комісією 0,00 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За приписами ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є кредитним договором, сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, а тому відповідно до вимог ст.ст. 205, 638, 1049, 1054 Цивільного кодексу України та ст.ст. 179, 180 Господарського кодексу України він вважається укладеним.
За приписами ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини 2 цієї ж статті до відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Частиною 1 ст.1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України).
Як убачається з довідки та платіжних доручень, відповідачу 06.11.2023 було надано кредитні кошти на загальну суму 15'000 грн, які відповідач зобов'язався повернути позивачу згідно з графіком погашення кредиту, шляхом щомісячної сплати грошових коштів, які складаються з суми основної заборгованості за кредитом та суми процентів.
Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідач зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, частково здійснив погашення кредиту, у зв'язку з чим, до теперішнього часу у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість по тілу кредиту та становить 14'458,31 грн; заборгованість по процентах - 15'899,13 грн.
Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву зазначив, що йому при підписанні договору не було повідомлено про наявні кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; варіанти повернення кредиту; позитивні та негативні аспекти пропонованих схем кредитування.
Також відповідач наголошує, що договір був укладений з порушенням принципу рівності сторін та загальних засад цивільного законодавства - справедливості, добросовісності й розумності. Зокрема при укладенні кредитного договору фінансова компанія не надала повної, всебічної, об'єктивної та достовірної інформації про умови кредиту перед укладанням та під час укладання договору, не провела розрахунки сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту. У договорі відсутня інформація щодо вартості всіх супутніх послуг, інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом, немає зазначення сукупної вартості кредиту за кожним платіжним періодом. Таким чином, відповідач вважає, що Договір укладений між, Василенко Л.М. та ТОВ "БІЗНЕС ПОЗИКА" є таким, що порушує його права як споживача та підлягає визнанню нікчемним.
Суд дослідив доводи відповідача та зазначає таке.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно зі ст. 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України "Про електронну комерцію" та Законом України "Про електронний цифровий підпис".
Статтею 1 Закону України "Про електронний цифровий підпис" передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис" електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.
Згідно зі ст. 4 Закону України "Про електронний цифровий підпис" електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.
Статтею 6 Закону України "Про електронний цифровий підпис" передбачено, що сертифікат ключа містить такі обов'язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов'язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із ч. 3 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Частиною 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
Позивачем долучено Правила про надання коштів у кредит фізичним особам-підприємцям ТОВ "БІЗПОЗИКА", затверджені наказом директора товариства від 12.03.2021 №07-ОД.
У відповідності до Правил про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям ТОВ "БІЗПОЗИКА", які у відповідності до пункту 10 договору є його невід'ємною частиною:
- Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних Заявником/Позичальником, який прийняв пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються Кредитодавцю (пункт 1.4.7.);
- Інформаційно-телекомунікаційна система (ІТС) - сукупність інформаційних та телекомунікаційних систем Кредитодавця, яка працює в форматі Сайту(ів) в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле (пункт 1.4.8.);
- Логін Особистого кабінету - номер мобільного телефону Заявника/Позичальника (пункт 1.4.13.);
- Одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що направляється Заявнику/Позичальнику засобами зв'язку, вказаними під час реєстрації/входу в ІТС Кредитодавця (пункт 1.4.14.);
- Особистий кабінет - сукупність захищених сторінок, що формуються Заявнику/ Позичальнику в момент його реєстрації в ІТС, за допомогою якого Заявник/Позичальник здійснює повну взаємодію з Кредитодавцем, має можливість укласти Договір, отримувати інфомацію та документи, пов'язані з наданням та обслуговуванням Кредиту, зокрема Графіку платежів, тощо. Доступ до Особистого кабінету здійснюється Заявником/Позичальником після авторизації, яка проходить шляхом введення Логіна Особистого кабінету і одноразового ідентифікатора та має юридичне значення ідентифікації Позичальника в порядку, передбаченому Законом України "Про електронну комерцію" (пункт 1.4.15).
Інформаційно-телекомунікаційна система кредитора, а саме особистий кабінет Позичальника https://my.bizpozyka.com/, знаходиться на офіційному сайті ТОВ "БІЗПОЗИКА" https://bizpozyka.com/.
На підтвердження укладення договору позивач надав візуальну форму послідовності дій щодо укладення електронного договору про надання кредиту №157159-КС-004 від 06.11.2021, з якої вбачається, що 06.11.2021 року клієнт заповнив заявку, тим самим зареєструвавшись в ІТС та створивши особистий кабінет (після авторизації, яка проходить шляхом введення логіна особистого кабінету, тобто за номером мобільного телефона, зазначеного ФОП Василенко Л.М. і одноразового ідентифікатора), доступ до якого присутній лише у нього; ознайомилась з умовами надання кредиту, умовами кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, здійснила акцептування кредитного договору шляхом надсилання електронного повідомлення, підписаного електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
В пункті 5 Кредитного договору відповідач підтверджує, що він ознайомлений з договором про надання кредиту та Правилами, текст яких розміщено на сайті кредитодавця, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань та погоджується неухильно дотримуватись їх, та, відповідно, укладає договір.
Також в пункті 8 договору відповідач вказує, що підписанням кредитного договору він підтверджує, що до його укладання відповідач отримав від позивача інформацію, надання якої передбачено законодавством України, зокрема передбачену частиною другою ст. 12 Закону "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
Суд установив, що фізична особа - підприємець Василенко Л.М. через веб-сайт кредитодавця https://bizpozyka.com/ шляхом введення логіну особистого кабінету та паролю особистого кабінету ввійшов до особистого кабінету та з особистого кабінету через інформаційно-телекомунікаційну систему (ІТС) подав заявку на отримання кредиту, де відповідно вказує номер свого поточного (карткового) рахунку.
ТОВ "БІЗПОЗИКА" 06.11.2021 направлено фізичній особі - підприємцю Василенко Л.М. пропозицію (оферту) укласти договір № 157159-КС-004 про надання кредиту.
06.11.2021 фізична особа - підприємець Василенко Л.М. прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору № 157159-КС-004 про надання кредиту на умовах, визначених офертою.
Зі своєї сторони ТОВ "БІЗПОЗИКА" направлено фізичній особі - підприємцю Василенко Людмилі Миколаївні через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор G-8497 на номер телефону НОМЕР_1 (що зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті, підтверджений відповідачем у відзиві на позовну заяву), котрий боржником було введено/відправлено.
Таким чином, 06.11.2021 між ТОВ "БІЗПОЗИКА та фізичною особою -підприємцем Василенко Людмилою Миколаївною було укладено договір № 157159-КС-004 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором, у порядку, визначеному статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію".
Крім того договір містить відмітку про підписання його одноразовим ідентифікатором "Підписано електронним підписом одноразовим ідентифікаторомG-8497 06.11.2021 09:01:20".
Враховуючи вищевикладене, заперечення відповідача щодо того, що йому при підписанні договору не було повідомлено про наявні кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; варіанти повернення кредиту; позитивні та негативні аспекти пропонованих схем кредитування не приймається судом до уваги.
Щодо посилань відповідача на Закон України "Про захист прав споживачів" суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 345 ГК України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Суд установив, що кредитні кошти відповідно до умов договору, надавалися позичальнику в цілях здійснення ним підприємницької діяльності, у зв'язку з чим суд констатує, що договір №157159-КС-004 від 06.11.2021 року про надання кредиту не є в розумінні п. п. 1-1, 11 ст. 1 Закону України "Про споживче кредитування" договором споживчого кредитування, а відтак, до правовідносин між сторонами не підлягають застосуванню положення Закону України "Про захист прав споживачів" та Закону України "Про споживче кредитування". Крім того, з огляду на те, що кредитний договір (стягнення за яким є предметом даного спору) укладений між ФОП та юридичною особою та не є споживчим кредитом, Закон України "Про захист прав споживачів" не поширюється на данні правовідносини, що підтверджується п. 22 ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів" та рішенням Конституційного Суду України від 10.11.2011 року по справі №1-26/2011.
Водночас, за змістом п. п. 5, 8 Кредитного договору позичальник підтверджує, що він ознайомлений з договором про надання кредиту та правилами, текст яких розміщений на сайті кредитодавця, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань, погоджується неухильно їх дотримуватися та підтверджує, що до укладення договору він отримав від кредитодавця інформацію, надання якої передбачено законодавством України, зокрема, передбачену ч. 2 ст. 12 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
Відповідно до п. 2.1. Правил кредит надається позичальнику для придбання товарів (робіт, послуг) здійснення підприємницької діяльності, господарської діяльності, незалежної професійної діяльності або будь-якої іншої, незабороненої законом, діяльності.
За умовами п. 2.2. Правил заявник перед заповненням заявки та до укладання договору має самостійно ознайомитись з інформацією, в тому числі необхідною для отримання кредиту та про наявні і можливі схеми кредитування у кредитодавця, що розміщені на сайті за посиланням: bizpozyka.com, tpozyka.com.
Згідно із п. 2.3. Правил до укладення договору заявник ознайомлюється та порівнює різні пропозиції кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного кредиту.
Розглянувши посилання відповідача на Закон України "Про захист прав споживачів" суд дійшов висновку, що вони є хибними, а тому відхиляє їх.
Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16, пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19; пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
Суд відхиляє посилання відповідача в обґрунтування своєї правової позиції на постанову Верховного Суду у складі колегії цивільного суду №342/180/17, оскільки правова позиція, яка у ній викладена, не є релевантною до обставин цієї справи та відповідне судове рішення приймалося за іншої фактично-доказової бази.
Матеріалами справи підтверджується погодження сторонами основних умов кредитування. У договорі № 157159-КС-004 про надання кредиту від 06.11.2021 зафіксована воля сторін щодо суми кредиту, процентної ставки, комісії, графіку та суми платежів, строку кредитування.
При прийнятті рішення суд виходив з вірогідності наявних у матеріалах справи доказів, керуючись ст. 79 ГПК України, відповідно до якої наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші доводи та міркування відповідача залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як такі, що не спростовують зазначених вище висновків суду.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129-130 ГПК України слід відшкодувати за його рахунок.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232, 237, 238, 241, 247- 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Василенко Людмили Миколаївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, офіс 411, ідентифікаційний код 41084239) за договором про надання кредиту № 157159-КС-004 про надання кредиту від 06.11.2021, що становить 30'357,44 грн, яка складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 14'458,31 грн, суми прострочених платежів по процентах - 15'899,13 грн, а також 2147,20 грн судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Суддя І.В. Трофімов