ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"14" грудня 2023 р. м.Київ Справа№ 910/5908/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Станіка С.Р.
суддів: Яковлєва М.Л.
Гончарова С.А.
за участю секретаря судового засідання Щербини А.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Державного підприємства "Державне Київське конструкторське бюро "Луч"
на рішення Господарського суду м. Києва
від 19.06.2023
у справі № 910/5908/23 (суддя І.В. Алєєва)
за позовом Міністерства оборони України
до Державного підприємства "Державне Київське конструкторське бюро "Луч"
про стягнення 214 155, 10 грн.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
Міністерство оборони України (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Державне Київське конструкторське бюро "Луч" (далі - відповідач) відповідача про стягнення 214 155, 10 грн. суми штрафних санкцій за прострочення поставки товару за державним контрактом від 25.03.2022 № 403/1/22/59.
Вимоги позивача мотивовані тим, що оскільки відповідачем допущено прострочення виконання договірного зобов?язання з поставки товару, а тому в силу приписів 7.2 Контракту та ст. 231 Господарського кодексу України з відповідача підлягає стягненню пеня в розмірі 214 155, 10 грн.
Короткий зміст заперечень проти позову
Відповідача проти позову заперечував, посилаючись на те, що по-перше, вина відповідача у затримці поставки товару обумовлена введенням військового стану на території України. Крім того, відповідач вказував на тому, що у період нарахування пені включено останній день строку постачання товару за Контрактом, що суперечить умовам Контракту та приписам закону. Також, відповідачем заявлено до застосування річного строку позовної давності, на підставі ст. 258 Цивільного кодексу України
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду м. Києва від 19.06.2023 у справі № 910/5908/23 позов Міністерства оборони України задоволено повністю, а саме: стягнуто з підприємства "Державне Київське конструкторське бюро "Луч" (ідентифікаційний код 14308776, місцезнаходження: Україна, 04050, місто Київ, ВУЛИЦЯ МЕЛЬНИКОВА, будинок 2) на користь Міністерства оборони України (ідентифікаційний код 00034022, місцезнаходження: 03168, місто Київ, ПРОСПЕКТ ПОВІТРОФЛОТСЬКИЙ, будинок 6) - пеню в розмірі 214 155 (двісті чотирнадцять тисяч сто п'ятдесят п'ять) грн. 10 коп. та судовий збір у розмірі 3 212 (три тисячі двісті дванадцять) грн. 33 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріалами справи, її фактичними обставинами підтверджено, що фактично поставка товару відбулася з простроченням відповідно до наявних в матеріалах справи копіях видаткових накладних, що є підставою для стягнення 214 155,10 грн. пені.
Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності на підставі ст. 258 ЦК України, суд першої інстанції зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. N 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. N 1236" продовжено на всій території України дію карантину до 30.06.2023. Згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Отже, річний строк позовної давності за вимогами про стягнення пені є продовженим в силу вимог Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, і не сплив станом на звернення позивача з позовом до суду.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - Державне підприємство "Державне Київське конструкторське бюро "Луч" (10.07.2023 згідно штемпеля канцелярії суду на апеляційній скарзі, яка надійшла через систему "Електронний суд") звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій скаржник просить скасувати оскаржуване рішення повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що:
- суд першої інстанції помилково не врахував доводи скаржника стосовно того, що вина відповідача у затримці поставки товару обумовлена введенням військового стану на території України, що зокрема підтверджено листом Торгово - промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1;
- позовна заява підписана неуповноваженою особою, оскільки до позову не було надано належних документів в підтвердження повноважень Хмари Ю. на підписання позову, а також Хмари Ю. та Заверухи В. на засвідчення доданих до позову документів;
- всупереч вимог ст. ст. 91 ГПК України, суд першої інстанції прийняв рішення за відсутності в матеріалах справи саме належним чином засвідчених письмових доказів, а отже, рішення ухвалено на підставі недопустимих доказів у справі.
Короткий зміст заперечень проти апеляційної скарги
21.08.2023 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду згідно з приписами ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вказував на те, що доводи скаржника у своїй скарзі не спростовують висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін з тих підстав, що:
- причини прострочення виконання відповідачем своїх зобов?язань - не є обставинами непереборної сили (форс-мажору), а отже, не є підставами для звільнення від сплати штрафних санкцій;
- Хмара Ю. мав відповідні повноваження на вчинення дій від імені позивача, а доводи скаржник в цій частині є проявом надмірного формалізму.
Короткий зміст відповіді на відзив
28.08.2023 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Державного підприємства "Державне Київське конструкторське бюро "Луч" надійшла відповідь на відзив, в якій відповідач наголошував, що позовна заява підписана неуповноваженою особою, оскільки до позову не було надано належних документів в підтвердження повноважень Хмари Ю. на підписання позову, а також Хмари Ю. та Заверухи В. на засвідчення доданих до позову документів, що не є формалізмом. Всупереч приписам ст. 91 ГПК України суд першої інстанції прийняв рішення за відсутності в матеріалах справи саме належим чином засвідчених письмових доказів.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.07.2023, апеляційну скаргу Державного підприємства "Державне Київське конструкторське бюро "Луч" на рішення Господарського суду м. Києва від 19.06.2023 у справі № 910/5908/23, передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді - Станік С.Р., суддів: Яковлєв М.Л., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2023 витребувано у Господарського суду м. Києва матеріали справи № 910/5908/23. Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Державного підприємства "Державне Київське конструкторське бюро "Луч" на рішення Господарського суду м. Києва від 19.06.2023 у справі № 910/5908/23.
24.07.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріли справи № 910/5908/23.
При здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в статтях 2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно Конституції України реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Північний апеляційний господарський суд визнав подані матеріали достатніми для відкриття апеляційного провадження. Заперечень проти відкриття апеляційного провадження на час постановлення ухвали до суду не надійшло. Підстав для повернення апеляційної скарги або залишення без руху апеляційної скарги - не встановлено.
Разом з цим, згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження).
За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі: для працездатних осіб з 1 січня - 2684,00 гривень.
Отже, малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує: 268 400,00 грн. (2684,00 грн * 100 = 268 400,00 грн). - станом на момент звернення з відповідним позовом та апеляційною скаргою.
Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимога про стягнення коштів у розмірі 214 155,10 грн., вказана справа, у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України, відноситься до малозначних справ.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо.
Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/5908/23 за апеляційною скаргою Державного підприємства "Державне Київське конструкторське бюро "Луч" на рішення Господарського суду м. Києва від 19.06.2023, розгляд апеляційної скарги Державного підприємства "Державне Київське конструкторське бюро "Луч" на рішення Господарського суду м. Києва від 19.06.2023 у справі № 910/5908/23 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, встановлено учасникам справи процесуальні строки на подання відзивів, заяв та клопотань.
Ухвала Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 надіслана учасникам справи на їх електронні адреси, наявні у справі , а також засобами поштового зв?язку.
У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Отже, учасники справи належним чином повідомлені про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Виходячи із зазначених правових норм, розгляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку письмового провадження.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який на даний час продовжено і триває.
Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11 Господарського процесуального кодексу України, в умовах воєнного стану.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 25.03.2022 між Міністерством оборони України (далі - позивач/замовник) та Державним підприємством "Державне Київське конструкторське бюро "Луч" (далі - відповідач/виконавець) укладено державний контракт № 403/1/22/59 (далі - Контракт) на поставку товарів оборонного призначення (далі - Товар).
Відповідно до п. 1.1 Контракту, виконавець зобов'язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства продукції зазначену в Специфікації, що постачається в умовах воєнного стану, а замовник - прийняти через Вантажоодержувача та оплатити таку продукцію.
Згідно Специфікації, Виконавець зобов'язався поставити Замовнику Тепловізійні камери SATIS GS SATIS GS Thermal camera - 7 одиниць із строками: 5 камер - не пізніше 10.04.2022 та 2 камери не пізніше 25.04.2022. Орієнтовна вартість Товару без ПДВ становить 17 253 005,00 грн.
Відповідно до п. 2.6 Контракту, замовник може здійснювати попередню оплату у розмірі 97% від орієнтованої вартості продукції.
Позивачем було здійснено попередню оплату у сумі 16 735 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 27.03.2022 № 403/1/64.
В подальшому, між сторонами було укладено додаткову угоду до Контракту, відповідно якої договірна вартість товару, без урахування ПДВ, становить 16 843 658 грн.
Відповідно до п. 3.1 Контракту, товар поставляється виконавцем замовнику та передається вантажоодержувачу в пункті перетину державного кордону (місце поставки).
Датою виконання виконавцем зобов'язань щодо поставки товару є дата, зазначена в товаросупровідній документації (п. 3.4. Контракту).
Відповідно до митної декларації UA209190/2022/010113, було поставлено Товар: Тепловізійні камери SATIS GS SATIS GS Thermal camera - 7 од. на суму 16 843 659,00 грн. -28.04.2022.
Відповідно до п. 7.2 Контракту, за порушення строків поставки продукції Виконавець сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленої (недопоставленої) продукції, за кожен день прострочення поза встановлені Контрактом строки поставки, а за прострочення понад 30 днів з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної суми.
Відповідно до пункту 7.2. Контракту, позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 214 155, 10 грн. за порушення строків поставки.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей" .
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 669 Цивільного кодексу України, кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.
Як підтверджується наявними матеріалами справи, відповідно до митної декларації UA209190/2022/010113, було поставлено Товар: Тепловізійні камери SATIS GS SATIS GS Thermal camera - 7 од. на суму 16 843 659,00 грн. -28.04.2022, отже, відповідач поставив позивачу товар з порушенням строку, оскільки специфікаціями було чітко обумовлено, що Виконавець зобов'язався поставити Замовнику Тепловізійні камери SATIS GS SATIS GS Thermal camera - 7 одиниць із строками: 5 камер - не пізніше 10.04.2022 та 2 камери не пізніше 25.04.2022.
Нормами ст. 530 Цивільного кодексу України, закріплено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Стаття 612 Цивільного кодексу України зазначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
У відповідності до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
Відповідно до п. 7.2 Контракту, за порушення строків поставки продукції Виконавець сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленої (недопоставленої) продукції, за кожен день прострочення поза встановлені Контрактом строки поставки, а за прострочення понад 30 днів з Виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної суми.
Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, відповідач, з порушенням взятих на себе договірних зобов'язаннь, поставив Товар з порушенням строків, визначених Договором, що відображується зазначеними у заявці датами та датами фактичної поставки видатковими накладними, а отже, фактично поставка Товару відбулася з простроченням відповідно до наявних в матеріалах справи копіях видаткових накладних, що є підставою для нарахування Позивачем Відповідачу пені за прострочення виконання останнім зобов'язання.
Перевіривши наданий Позивачем розрахунок щодо сум, строків і ставок нарахувань, суд апеляційної інстанції встановив, що заявлена до стягнення сума пені є арифметично правильною, обгрунтованою, у зв?язку з чим вимоги позивача поро стягнення з відповідача 214 155,10 грн. пені підлягають задоволенню у повному обсязі. Аналогічних правомірних висновків дійшов і су першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.
Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності на підставі ст. 258 ЦК України, суд першої інстанції зазначив наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. N 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. N 1236" продовжено на всій території України дію карантину до 30.06.2023 року.
Згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, річний строк позовної давності за вимогами про стягнення пені є продовженим в силу вимог Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, і не сплив станом на звернення позивач з позовом до суду.
З огляду на встановлене вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.
Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції помилково не врахував доводи скаржника стосовно того, що вина відповідача у затримці поставки товару обумовлена введенням військового стану на території України, що зокрема підтверджено листом Торгово - промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, і відповідно що свідчить про безпідставність нарахування пені за спірним договором в період дії воєнного стану - судом апеляційної інстанції відхиляються як підстава для скасування рішення суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання визначені ст. 617 Цивільного кодексу України згідно з якою особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили; не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з положеннями ст. 218 Господарського кодексу України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
При цьому, обставина введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність універсального офіційного листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов договору.
Верховний Суд в постанові від 25.01.2022. № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.
Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв'язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.
Отже, окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за договором зобов'язань відповідач має довести, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості виконання ним обов'язків, проте жодних доказів на підтвердження вказаних обставини відповідачем до матеріалів справи долучено не було.
Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 в контексті спірних правовідносин не засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) саме за договором, а матеріали справи не містять відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за Договором, який би і підтверджував неможливість виконання відповідачем зобов'язань за договором. Крім того, відповідний договір було укладено між сторонами вже під час запровадженого воєнного стану.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції оцінивши наявні у матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, дійшов висновку, що скаржником не доведено об'єктивної неможливості виконання умов договору з незалежних від нього обставин, у зв'язку з чим обумовлені як законом, так і договором підстави для звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язань за договором - відсутні.
Доводи скаржника про те, що позовна заява підписана неуповноваженою особою, оскільки до позову не було надано належних документів в підтвердження повноважень Хмари Ю. на підписання позову, а також Хмари Ю. та Заверухи В. на засвідчення доданих до позову документів, і всупереч вимог ст. ст. 91 ГПК України, суд першої інстанції прийняв рішення за відсутності в матеріалах справи саме належним чином засвідчених письмових доказів, а отже, рішення ухвалено на підставі недопустимих доказів у справі - судом апеляційної інстанції відхиляються як необгрунтовані, з огляду на наступне.
Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що позовну заяву від імені Міністерства оборони України підписано представником Ю.Хмара, і згідно загальнодоступних , відомостей Міністерства юстиції України, Ю.Хмара внесений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, як особа, яка має право вчиняти дії від імені Міністерства оборони України, зокрема з правом дії в судах України без окремого доручення керівника з правом посвідчення копій документів щодо повноважень, а отже, вказані відомості є належними та не спростованими в підтвердження повноважень підписанта позовної заяви, доводи скаржника в цій частині визнаються судом апеляційної інстанції необгрунтованими.
Також, долучені до матеріалів позову документи посвідчені Заверухою В.О., ТВО директора Департаменту військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки Міністерство оборони України, якому довіреністю Міністерство оборони України від 06.02.2023 року надано право на підписання відповідних договорів, а також вчинення інших дій, пов?язаних із їх виконанням, а згідно наказу Міністерство оборони України від 28.12.2022 № 94 (копія якого також надана разом з позовом), надано право на засвідчення копій документів заступникам директора Департаменту військово-технічної політики, заступникам директора департаменту, що в сукупності свідчить про те, що наявні у справі документи є належними доказами, і чинність або дійсність яких не спростована відповідачем.
Таким чином, у суду першої інстанції були відсутні підстави для залишення позову без розгляду.
В свою чергу, суд першої інстанції не здійснив розгляд відповідного клопотання заявника, проте, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки у суду першої інстанції були відсутні підстави для залишення позову без розгляду, що встановлено і судом апеляційної інстанції, а тому наведені доводи скаржника не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення за наведеної підстави.
Отже, усі доводи, посилання та обґрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким позовні вимоги задоволено в повному обсязі, з висновками якого погоджується і суд апеляційної інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам справи було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених у оскаржуваному рішенні.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.
Розподіл судових витрат
Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Державне Київське конструкторське бюро "Луч" на рішення Господарського суду м. Києва від 19.06.2023 у справі № 910/5908/23 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 19.06.2023 у справі № 910/5908/23 - залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.
4. Матеріали справи № 910/5908/23повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.Р. Станік
Судді М.Л. Яковлєв
С.А. Гончаров