Єдиний унікальний номер: 448/1892/23
Провадження № 2/448/564/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.12.2023 року м.Мостиська
Мостиський районний суд Львівської області в складі:
головуючий - суддя Юрій БІЛОУС,
за участю секретаря судового засідання Ірини РОМАНЧЕНКО,
сторони:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідачка ОСОБА_11,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м.Мостиська цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей Мостиської міської ради Львівської області,
суть позову: про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дитини,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , не з'явився (заява),
відповідачка ОСОБА_11, не з'явилась (заява),
представник Служби у справах дітей Мостиської міської ради, не з'явилась (заява),
безпосередньо після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті, ухвалив рішення (скорочене) про наступне:
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
І. Стислий виклад обставин справи:
Громадянин ОСОБА_4 (також надалі Позивач) звернувся до суду із зазначеним позовом, покликаючись на те, що 05.09.2015 року між ним та гр. ОСОБА_5 , (також надалі Відповідачкою) було укладено шлюб, який зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Мостиського районного управління юстиції у Львівській області за актовим записом №75. Від даного шлюбу у сторін народився син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стверджує, що спільне сімейне життя у них з Відповідачкою не склалося через постійні непорозуміння. З відповідачкою проживають окремо (понад 3 роки) та не підтримують подружніх відносин. Вважає, що їх сім'я розпалася остаточно, шлюб існує лише формально. Залишатися і надалі у такому шлюбі наміру немає, будь-яке примирення між ними неможливе.
Вказує, що на даний час він, позивач, разом з сином проживають за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому він самостійно виховує та утримує сина, оскільки мати (Відповідачка) не приймає будь-якої участі у його вихованні та не спілкується з ним, не проявляє до дитини уваги, не цікавиться її розвитком, не підтримує будь-якого зв'язку із нею, тим самим Відповідачка ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків та не приймає участі у здобутті дитиною морального та фізичного виховання.
Покликається на те, що постійного заробітку відповідачка не має, не в повній мірі може забезпечити дитину усім необхідним, більш того відповідачка має намір виїхати за межі території України на тимчасові роботи, про що неодноразово йому наголошувала.
Зазначає, що на його (позивача) думку задля гармонійного розвитку сина ОСОБА_7 , він має проживати разом з ним, оскільки дитина сама висловлювала неодноразово такий намір. Він, позивач має будинок в якому вони проживають з сином, такий відповідає усім житлово-побутовим умовам, дитина має власну кімнату, яка оснащена усім необхідним. Визначення місця проживання сина разом з ним, позивачем - пов'язано з бажанням захистити інтереси дитини та її права на навчання, безпеку, належний догляд, в тому числі медичний, збереження її сталих соціальних зв'язків із однолітками, родичами, хрещеними батьками, бабусею та дідусем, надання дитині можливості самостійно без стороннього тиску визначитись із власною долею з урахуванням думки як матері, так і батька. Відповідачка як мати належної уваги, турботи та піклування сину не надає, належним чином не виконує свої батьківські обов'язки по вихованню та утриманню дитини, а тому позивач звернувся з даним позовом.
З огляду на наведене, просить суд:
- розірвати шлюб між ним (Позивачем) та відповідачкою;
- визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також залишити його для подальшого самостійного виховання та самостійного утримання разом з ним, батьком (позивачем) за адресою: АДРЕСА_1 ;
ІІ. Позиція учасників справи:
В судове засідання Позивач не з'явився, однак подав клопотання в якому зазначив, що позовні вимоги підтримує повністю, з підстав наведених у позовній заяві. Просив його позов задоволити в повному обсязі.
Відповідачка в судове засідання не з'явилась, однак через канцелярію суду подала заяву, в якій підтвердила ті обставини, що шлюбні відносини між ними вже давно припинені, міцної сім'ї утворити їм не вдалось. Їх спільний син ОСОБА_7 проживає разом з батьком (Позивачем), котрий є фізично здоровим та має задовільний стан здоров'я, такий не вживає алкогольних напоїв та наркотичних засобів, має стабільний заробіток, проживає у будинку, де створені належні умови для проживання. У вказаній заяві зазначив, що син прив'язаний до батька. Вона, відповідачка, в свою чергу має намір виїхати за межі України на тимчасові роботи. Сину ОСОБА_7 вона не має змоги приділяти ту турботу, в тій мірі, яка їй необхідна, а тому не заперечує щодо позовних вимог позивача ОСОБА_9 ..
Представник третьої особи - Служби у справах дітей Мостиської міської ради Львівської області, Чура Р., в судове засідання не з'явилась, однак подала клопотання, в якому зазначила, що підтримує Висновок органу опіки та піклування, затверджений рішенням виконавчого комітету Мостиської міської ради №8 від 08.12.2023 року. У прийнятті рішення щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_8 покладається на розсуд суду. Просила розгляд справи проводити у її відсутності.
Відповідно до частини 3 статті 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
За змістом частини 1 статті 206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Згідно з частиною 4 статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІІ. Процесуальні дії у справі:
13.11.2023 року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану цивільну справу передано на розгляд судді Білоусу Ю.Б.
23.11.2023 року ухвалою суду відкрито провадження у даній справі та постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
ІV. Установлені фактичні обставини справи і зміст правовідносин, що виникли між сторонами, із посиланням на докази, у тому числі й ті, що відхилені судом, а так само і оцінка аргументів сторін:
Суд, дослідивши усі надані йому докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, керуючись законом, при цьому, створивши учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов'язків, виходив із такого.
Відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.
У відповідності із статтею 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Сторони перебувають між собою у шлюбі, який зареєстровано 05.09.2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Мостиського районного управління юстиції у Львівській області за актовим записом №75. Від даного шлюбу у сторін народився син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як слідує із викладених у позовній заяві пояснень Позивача, подружжя вже тривалий час разом не проживають та жодних шлюбних стосунків не підтримують, шлюб існує лише формально, між подружжям відсутні почуття любові та довіри один до одного.
Позивач несе моральні страждання, тому наполягає на розірванні шлюбу, примирення з відповідачкою не бажає.
Разом з тим, судом встановлено, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Так, на даний час син сторін - ОСОБА_7 проживає разом із батьком - позивачем за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач просить визначити місце проживання сина ОСОБА_7 , залишити його для подальшого самостійного виховання та самостійного утримання разом з ним (Позивачем).
За правилами статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними і достатніми.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Про допустимість доказів зазначено у статті 78 ЦПК України, згідно вимог якої, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Відповідно до статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з процесуальним законодавством сторони мають певні права та обов'язки, реалізація яких, як правило, залежить від самих учасників процесу.
Надання доказів на підтвердження доводів і обставин, на які позивач посилається як на підставу свої вимог, є обов'язком саме позивача, і їх ненадання є неналежним виконання процесуальних прав та свідчить про те, що позивач не вчиняє активних дій для доведення обґрунтованості своїх вимог перед судом.
Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Своїми процесуальними правами сторони під час розгляду вищевказаної цивільної справи розпорядились на власний розсуд.
Щодо позовних вимог про розірвання шлюбу між сторонами, то з даного приводу суд зазначає наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, подружжя вже тривалий час (понад 3 роки) разом не проживають та жодних шлюбних стосунків не підтримують, шлюб існує лише формально, між подружжям відсутні почуття любові та довіри один до одного.
Позивач зазначає, що несе моральні страждання, тому наполягає на розірванні шлюбу, примирення з Відповідачкою категорично не бажає.
В свою чергу Відповідачка визнала позов в частині розірвання шлюбу, про що зазначила в поданій нею заяві на адресу суду.
Головним завданням сімейного законодавства є зміцнення сім'ї. Проте завдання СК України щодо подальшого зміцнення сім'ї не виключає існування права на розлучення. Держава заінтересована у збереженні лише такої сім'ї, яка б відповідала принципам моралі і вимогам закону. Відсутність почуттів любові і поваги, неможливість подолання непорозумінь, неприязні, ворожнечі - все це негативно відбивається на особистому житті кожного із подружжя.
Згідно статті 1 СК України регулювання сімейних відносин здійснюється з метою побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки.
Відповідно до статті 2 СК України Сімейний Кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та (або) майнові відносини між подружжям.
Згідно статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
У відповідності до статті 18 СК України суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способом захисту сімейних прав та інтересів є припинення правовідношення.
Припинення правовідношення, - антипод встановлення правовідношення, який має випадки, коли інтересам особи, права якої порушені значною мірою, відповідає саме припинення існуючого сімейного правовідношення.
Відповідно до статті 51 Конституції України та частини 1 статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно статті 112 СК України, вирішуючи спір про розірвання шлюбу, суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітніх дітей та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з подружжя, інтересам їхніх дітей, що має істотне значення.
При вирішенні даного спору, суд виходить із того, що добровільність шлюбу це одна з основних його засад. Шлюб це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків.
Ураховуючи принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав заявника в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримуючись загальних засад цивільного законодавства, таких як справедливість, добросовісність та розумність, та на забезпечення виконання завдань цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених, невизнаних прав та інтересів, з огляду на наведені положення закону, виходячи із меж заявлених позовних вимог та враховуючи встановлені судом обставини справи, суд приходить до висновку, що є правові підстави для задоволення позову в цій частині.
Зокрема, слід розірвати шлюб між сторонами, котрий був зареєстрований 05.09.2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Мостиського районного управління юстиції у Львівській області за актовим записом №75.
Щодо позовних вимог про визначення місця проживання малолітньої дитини, то суд приходить до такого висновку.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Статтею 8 Законом України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно із частиною 8 статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно статті 150 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити отримання дитиною повної загальної середньої освіти, поважати дитину.
Відповідно до частин 4 та 6 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Частиною 1 статті 161 Сімейного кодексу України встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
Суд також враховує висновок Верховного Суду, відображений у постанові від 15.01.2020 по справі №148/1555/17, за яким рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин справи, а вже тільки потім права батьків. Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов'язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
Із системного тлумачення частини 1 статті 3 та статті 9 Конвенції «Про права дитини», частин 2 і 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», статті 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини. При цьому суд також враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, її вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.
З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.
Слід зазначити, що досить тривалий час спільна малолітня дитина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач має достатній дохід, самостійно займається вихованням та утриманням дитини, забезпечує її матеріально та піклується про неї, має житло, в якому створені належні умови для проживання та розвитку дитини.
Позивач, як батько належним чином виконує свої батьківські обов'язки, забезпечує дитину усім необхідним, проявляє батьківську турботу, піклується про її фізичний та духовний розвиток, цікавиться станом здоров'я та успіхами, виявляє інтерес до її внутрішнього світу.
Тобто з боку позивача відсутні виключні обставини, які б унеможливлювали проживання дитини разом з ним, чи негативно впливали на її виховання та розвиток.
Відповідачка на теперішній час залишила дитину - сина ОСОБА_7 на позивача, як мати належним чином не виконує свої батьківські обов'язки по вихованню дитини, не цікавиться її життям, здоров'ям та розвитком, наведене свідчить про самоусунення відповідачки від виконання батьківських обов'язків по вихованню та утриманню дитини.
Відповідачка не заперечує щодо визначення місця проживання спільної дитини разом з батьком, про що свідчить відповідна заява про визнання позовних вимог.
Таким чином, враховуючи, що в судовому засіданні встановлено, що на даний час визначення місця проживання дитини - ОСОБА_8 разом з батьком не суперечитиме інтересам дитини, прихильність дитини до батька, зв'язок з батьком, а також те, що в даному випадку відповідачка визнає позов та не заперечує щодо того, щоб спільна дитина проживали разом з батьком, суд приходить до висновку про задоволення заявлених вимог в частині визначення місця проживання дитини на даний час разом з батьком, позивачем.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду повинне бути не просто формально законним і обґрунтованим, а й справедливим за своєю суттю.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи (постанова Верховного Суду від 17 листопада 2021 року в справі № 755/5684/18-ц).
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов'язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).
В рішенні ЄСПЛ «Суомінен проти Фінляндії» (№ 37801/97, 01.07.2003р. §36) зазначено, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доводів сторін на підтвердження їхніх позицій, - суд зобов'язаний виправдовувати свої дії і наводити обґрунтування своїх рішень.
Також в рішенні «Гірвісаарі проти Фінляндії" (№ 49684/99, 27.09.2001р. §30) ЄСПЛ вказує: «ще одне призначення належно обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам спору, що вони були почуті; також, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд судом вищої інстанції; лише за умови винесення обґрунтованого рішення забезпечується публічний контроль за здійсненням правосуддя».
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторона позивача посилалася як на підставу своїх вимог, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову сторони Позивача, з наведених вище мотивів та підстав.
Відомості, які б спростовували даний висновок суду, відсутні, а інше вирішення спору не відповідало б таким засадам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 ЦК України).
Інші доводи та посилання сторони позивача суд залишає поза увагою з огляду на відсутність їх значення для вирішення спору.
V. Вирішення долі судових витрат по справі:
За правилами статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом статті 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Сторона позивача не заявляла клопотань про розподіл судових витрат, а тому суд вважає можливим залишити понесені судові витрати за позивачем ОСОБА_10 .
Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 141, 206, 247, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей Мостиської міської ради Львівської області, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дитини, - задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зареєстрований 05 вересня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Мостиського районного управління юстиції у Львівській області за актовим записом №75.
Визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою батька і дитини реєстрації: АДРЕСА_1 , та передати малолітнього ОСОБА_6 на самостійне виховання, самостійне утримання та самостійний догляд батькові ОСОБА_2 , як основному та єдиному утримувачу, без будь якої сторонньої допомоги та без участі матері ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Шлюб припиняється у день набрання законної сили рішенням суду, яке є документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу.
Копію рішення, після набрання ним законної сили, надіслати до Мостиського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Яворівському районі Львівської області Міністерства юстиції України Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Текст судового рішення складено 19 грудня 2023 року.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканець та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;
Відповідачка: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , мешканка АДРЕСА_2 ;
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Мостиської міської ради Львівської області, місцезнаходження: м.Мостиська, вул. Грушевського, 6, Яворівського району Львівської області, код ЄДРПОУ: 26307500.
Суддя Юрій БІЛОУС